Роман Ступчук: Ми не в смартфон рухаємось, а в радянський совок

Дипломований біолог-мисливствознавець, фахівець своєї справи Роман СТУПЧУК, який нині працює в холдингу «Фенікс Хантер», висловив свої думки на Всеукраїнському круглому столі «Проблемні питання ведення мисливського господарства та перспективи його розвитку в країні в умовах воєнного стану»:

– Нині наше мисливське господарство, як би це ганебно не звучало, нагадує російську матрьошку. Мисливським господарством України керують державні управління, які входять у Держлісагентство, воно входить у Міндовкілля, а те, в свою чергу, в Кабмін… І коли ми збираємось обговорювати проблеми мисливського галузі, то хотілося б щоб до нас долучалось і Міндовкілля, як орган, що може вирішувати наші питання. Натомість вони нас не чують, ігнорують і ми залишаємось і розмовляємо один з одним, що не дає жодних результатів.

Я більше 20-ти років у галузі. Попрацював і в громадських мисливських організаціях, і в державних, тепер займаюсь приватними мисливськими інвестиційними проєктами. Тому знаю зсередини всі проблеми мисливської галузі. Нині я опікуюсь трьома господарствами мисливського холдингу «Фенікс Хантер» на Полтавщині, загальна площа угідь 70 тис. гектарів.

У нас 50% польових угідь, які на початку користування були майже порожніми. За останні 5 років ми завезли туди 1300 голів диких копитних тварин. Зараз їхня щільність перевищує оптимальну у 5–6 разів.

Другий рік поспіль полювання в країні заборонено і ми втратили всі надходження з нього. Але не зважаючи на це кожне господарство нашого мисливського холдингу щороку сплачує близько 500 тис. грн податків. З цих коштів утримується, у тому числі, й Міндовкілля, яке, наприклад, у 2021 році благополучно освоїло 11,6 млрд грн. Тому якось дивно виглядає, що державний орган, який курирує мисливську галузь і утримується за рахунок мисливців – ігнорує нас.

За останні роки я брав участь у багатьох робочих групах, які створили купу законопроєктів щодо змін у мисливській галузі, але всі вони були відхилені.

Разом з тим проштовхуються пропозиції якихось «зелених зоозахисників», бо вони знаходяться на одному щаблі, мають гранти, фінансування. А про нас взагалі ні хто не пам’ятає, якщо тільки в негативному контексті.

Щодо проблем мисливської галузі України. Німеччина полює 2 млн копитних, Польща – 600 тис., у нас до війни за статистикою було добуто 13 тис. голів копитних. Усі розуміють, що, на справді, у нас інші цифри, бо все в тіні, надходження приховуються, податки не сплачуються… Причина – негативний інвестиційний клімат у державі, який змушує все ховати. А господарствам треба якось виживати. Полювання у нас не має – бо не затверджені ліміти. Дайте господарствам механізм вилучення відсотка з поголів’я. Не мисливцям – єгерській службі. Ми будемо вилучати дичину, виробляючи м’ясопродукцію для потреб ЗСУ.

Чому рибгоспи зарибнюють ставки і виловлюють рибу, фермер садить кукурудзу і збирає врожай, а нам заборонено? Чому заселивши в угіддя 500 голів оленя благородного, 500 голів оленя плямистого, а за кабана і козулю, взагалі, мовчу, я не можу вилучити частину поголів’я? І при цьому мене ще й називають браконьєром і вбивцею.

Ми знаємо усі наші проблеми, але їхнє вирішення – це децентралізація. Центри прийняття рішень необхідно спускати на місця. І не лише затвердження лімітів. Це стосується і надання у користування мисливських угідь тощо. Користувачу для відкриття полювання необхідно щороку обійти та затвердити близько 18 різних папірців у відомствах, управліннях… Ба більше, тепер після лісової реформи і об’єднання управлінь, за цими погодженнями мені треба їздити не в Полтаву, через дорогу, а в Харкові за 150 км витрачаючи купу часу і палива. Ці реформи лише ускладнюють наше життя. Ми не в смартфон рухаємось, а в радянський совок.

Про які молоді кадри та освіту мисливствознавців чи єгерів ми говоримо? Ми навіть у приватному господарстві не можу утримати фахівців, вони тікають, бо не маємо фінансової змоги запропонувати їм достойну зарплату. Ми завантажені податками. А за 8000 грн ні хто з фахівців в угіддях працювати не буде.Потрібен фундамент для розвитку галузі, але ті, хто може його створити, зокрема Міндовкілля, поки нічого для цього не робить.