07/06/2023
0Вінницький лісівник, спортсмен, воїн добровольцем пішов на війну.
28-річний вінничанин Віктор Кучерявий до повномасштабного вторгнення працював у філії «Вінницьке лісове господарство» Центрального лісового офісу. Але як і тисячі колег зі всієї України змінив лісівничий однострій на військову форму. Мужній вінничанин захищав від ворога Миколаївщину, звільняв Херсонщину та обороняв Донбас. Віктор каже – лісівничі вміння та навички неабияк згодилися йому та хлопцям на війні.
– Я – вінничанин. Після закінчення місцевої школи № 22 вступив до Малинського лісового технікуму за спеціальністю «лісове господарство». По його закінченню влаштувався до тодішнього Вінницького держлісгоспу, – розповів Віктор Кучерявий. – Працював на дільниці з посадки та догляду за сіянцями. Вже тоді у нас активно впроваджували вирощування сіянців із закритою кореневою системою. Робота була цікава, мені дуже подобалася. Згодом відслужив строкову та контрактну службу у Національній гвардії України, де брав участь в АТО. Після служби повернувся до рідного лісгоспу, де обійняв посаду майстра лісу у Вінницькому лісництві. Так і працював до 24 лютого минулого року.
Після повномасштабного вторгнення Віктор спершу евакуював у безпечне місце родину – дружину та двох дітей. А далі зі своїм молодшим братом Володимиром відразу добровольцями пішли до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Дужі, спортивні хлопці потрапили до підрозділу морської піхоти. До того ж, удвох веселіше. Воїн-лісівник став командиром десантно-штурмового відділення.
– Ще у школі я займався різними видами єдиноборств та легкою атлетикою. В технікумі грали у волейбол та футбол. І на службі і під час роботи у лісгоспі постійно тримав себе у гарній фізичній формі. Мій брат також спортсмен, – розповідає Віктор. – Лісівничі вміння, навички та досвід неабияк згодилися мені. Не кажучи, про поглиблені професійні знання. І хоч ми служили спершу на Півдні, де кліматичні умови інші, аніж на Вінниччині, навик завжди є навиком. А ще ази топографії – вміти читати мапу, користуватися компасом, біноклем, визначати відстань до того чи іншого об’єкта. Чесно скажу, що навіть у нашому бойовому підрозділі такі фахівці спершу були на вагу золота.
Уже з перших діб повномасштабного вторгнення підрозділ Віктора захищав Миколаївщину. Далі була Херсонська область.
– Ми обороняли Вознесенськ та обласний центр. Тут відразу зіткнулися з кадровою російською армією. Дуже сильний противник, плюс велика кількість авіації, ракет, іншого озброєння. Але і їх можна було бити. Потім була Херсонщина. Пам’ятаєте, коли влітку минулого року росіяни стягнули туди всі сили, аби зупинити наш вірогідний наступ? А в цей час ми вдарили на Харківщині й на Донбасі. І на Півдні точилися не менш жорстокі бої. Ми брали участь у цих подіях. Скажу так, що там росіяни були вже не «ті». Часто кидали гарматним м’ясом уперед своїх «мобіків» чи «ополчєнцев днр-лнр», а за ними вже ховалися кадрові військові. Але все одно бої точилися дуже жорстокі…
Ніколи не забуду один бій, де мене та хлопців виручила відмінна підготовка, лісівничі навички та професійні знання. Марш-кидок спершу на бойових машинах піхоти, переправа через річку, далі вихід на позиції. Південна спека, на тобі важезні шолом, бронежилет, інше оснащення, а ще зброя й боєприпаси. Бо кожен із нас взяв стільки набоїв та гранат, стільки міг нести. І так – десант на ворога на відстані десь у вісім кілометрів. Ми повністю знищили ворожі пости на своєму шляху. Але росіяни нас помітили і почали «крити» вогнем з усього, що могло стріляти. І от уявіть собі – навкруги вибухи, суцільне пекло. І ти маєш зорієнтуватися у ньому і знайти безпечне місце та вихід. От тоді й стала у нагоді спортивна підготовка та лісівничі якості. Завдання виконали без втрат.
Після Півдня України та звільнення Херсонщини українські «морпіхи» були передислоковані на буремний Схід – на Донбас. Тут Віктор із братом та бойовими товаришами брали участь у легендарній битві під містом Вугледар.
– Там у грудні минулого – у січні цього року були дощенту знищені цілі колони російських танків та іншої техніки. Є в цьому й значна доля успіху наших хлопців. Дуже допомогли й козаки легендарної 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців. Там ми всі разом дали тягла й російським морським піхотинцям з Далекого Сходу. Нічого було лізти зі зброєю на нашу землю. Дай Боже, вже після Перемоги буде що розповісти.
Нині Віктор та його брат проходять службу вже у створеній після повномасштабного вторгнення новій механізованій бригаді Збройних Сил України. Віктор каже – колег по роботі у лісі серед його нових бойових побратимів не бракує.
– Є працівники державної лісової охорони, є мисливствознавці та єгері. Є сини та батьки лісівників чи мисливців, є столяри, водії, механіки, працівники пилорам та складів. Є мисливці або любителі туризму, чи просто відпочинку на природі. Більшість моїх побратимів, як і ми із братом, одягнули однострій добровольцями, – розповідає воїн-лісівник. – Вкотре переконуємося, що з лісівників та мисливців історично походили найкращі захисники рідної землі. Дуже вдячні й волонтерам за всебічну підтримку.
А ще користуючись нагодою, я через вашу газету передаю вітання своєму колезі по Вінницькому лісництву – колишньому помічнику лісничого, який нині служить у Національній гвардії України. По можливості завжди намагаємося поспілкуватись хоча б хвилинку, пригадати рідний ліс та мирні часи. І помріяти, щоб якомога швидше після Перемоги знову повернутися до гостинних мальовничих подільських дібров.
Вдома у Вінниці на Віктора Кучерявого з хвилюванням чекають батьки, дружина Вікторія та двоє діток – донька Златослава та син Богдан.
– Доньці чотири роки. Постійно питає у мами, чого ж татко так довго на роботі затримується. Так, вона ж бачила, що я з лісу часто хоч і вельми пізно після чергувань чи рейдів, але приходив таки додому. А тут дружина каже, що я на роботі. І все не приходжу. Можливо, з часом скажуть малій правду. А син народився у вересні 2021 року. За кілька місяців до повномасштабного вторгнення. На жаль, я навіть набутись із ним толком й не встиг. Дуже сумую за рідними й близькими. Однак, ми всі добре знаємо, що мусимо боротися до повної Перемоги саме задля наших дітей та прийдешніх поколінь та вільної України!
