Імітація чи інновація

Реформа мисливської галузі України. Кому вона потрібна і для якої мети?

Наміри реорганізувати мисливську галузь в Україні, змінити та адаптувати до сучасних реалій мисливське та природоохоронне законодавство, запровадити нові правила гри в секторі використання природних ресурсів виникають з певною періодичністю. І ось про мисливську «реформу» знову загомоніли.

Полювання в Україні з початку війни – заборонили, і мисливська галузь перебуває у ще більшому нокауті, ніж під час пандемії коронавірусу. Мисливські господарства виживають, як можуть. Деякі вже не подають ознак життя. Незважаючи на це, в останній час з’явились ініціативи «реформувати» мисливську галузь. Чому мисливською галуззю зацікавились, що за ініціативи і чому саме зараз? Чи на часі, й чи потрібна взагалі ця «реформа»? Спробуємо проаналізувати відому нам інформацію та поміркувати над цим.

Упродовж останніх десяти-п’ятнадцяти років питання необхідності кардинальних змін у мисливському господарстві не­одноразово піднімалося фахівцями, користувачами угідь та й звичайними мисливцями, які з заздрістю споглядають на західних колег. Науковці й практики – мисливські експерти за останні роки розробили кілька законопроєктів з відповідними змінами, зверталися до Президента, Уряду, народних обранців за підтримкою, надією достукатися, донести проблеми мисливської галузі – але МАРНО. Законопроєкти або не набирали потрібних голосів, або відхилялись…

Впродовж цього часу мисливство так і залишається незручною темою для влади, яке не популярно обговорювати, тим більше у позитивному контексті. А мисливці, велика частина яких нині на фронті, завдяки такій позиції влади і не без «допомоги» так званих зоозахисників, продовжують асоціюватися у суспільстві з кровожерливими неандертальцями, які нищать усе живе на своєму шляху.

Чому саме зараз згадали про мисливську галузь?

По-перше, у воєнний час, можна «просунути» будь-які непопулярні речі.

По-друге, тотальна оптимізація, реформатизація, приватизація і антикорупція, викликана євроінтеграцією.

До того ж «об’єктів» для цієї оптимізації і реформатизації з якими ще не по експериментували, майже не залишилося. Тим більше «смачних». Справа дійшла до страв з душком, до сюрстремінгу. Але інших вже не лишилося.

І не забуваємо, що в жовтні цього року заплановані вибори до Верховної Ради, у березні наступного – Президента, а в 2025-му – місцеві. Воєнний стан може відтермінувати ці процеси, але рано чи пізно вони неминучі й заробляти політичні дивіденди потрібно вже зараз.

Чи необхідні зміни взагалі?

Для того, щоб ініціювати зміни – потрібні причини. Найпереконливіші з них для суспільства – це неефективність, збитковість, стагнація, не відповідність сучасним вимогам, тенденціям тощо. Мисливська галузь України якнайкраще підпадає під усі ці визначення. У цілому не посперечаєшся.

Сьогодні серед основних причин необхідності реформування мисливської галузі озвучується наступне: застаріла структура функціонування, законодавство, яке стримує потенціал, монополізація мисливських угідь, тіньова економіка користувачів угідь, низька культура мисливців, відсутність інвестицій, мотивації користувачів, якісної освіти, нових прогресивних кадрів, менеджменту, дієвих важелів стримування браконьєрства…

Так, мисливська галузь давно потребує змін. І про це сурмлять фахівці вже багато років, бо останні й єдині кардинальні трансформації у цій сфері відбулися ще у 2000 році, коли було прийнято Закон України «Про мисливське господарство та полювання». Закон на той час суттєво змінив правила гри, дав можливість демонополізувати галузь і право всім охочим користуватися мисливськими угіддями та вести господарство. Мисливець отримав можливість на свій розсуд вирішувати чи долучатись йому до лав якогось мисливського товариства, сплачувати внески і отримувати за це «кренделики», чи залишатися вільним художником, отримавши державне посвідчення мисливця з правом полювати скрізь.

Тоді це дало певний поштовх після економічної кризи 90-х, коли галузь стояла на колінах. Але це тривало недовго. Хтось реалізував свою давню мрію – отримав у користування мисливські угіддя, декому навіть пощастило і він відхопив лісові, продуктивні на дичину землі. Про «пощастило» – це окрема тема, але отримавши угіддя, ейфорія нових власників швидко закінчилася, як і сподівання мисливців швидко побачити в Україні європейську галузь.

Виявилося, що зробити мисливське господарство рентабельним та запровадити європейську мисливську культуру – завдання не з простих. Для більшості нових користувачів мисливські угіддя стали дорогою іграшкою, куди треба було щороку закачувати безповоротно сотні тисяч або навіть мільйони гривень. Вже звичним стало висловлювання, що мисливське господарство може бути лише збитковим.

І це підтверджує статистика. У 2021 році дохід від мисливського господарства в Україні становив 9 млн євро, а витрати на нього – 17 млн євро. Тобто прибуток галузі становить – (!мінус) 8 млн євро. Мінусовий прибуток!

Хтось зауважить: «Головний показник мисливського господарства – не кошти, а наявність дичини». Так, саме НАЯВНІСТЬ, а не цифри на папері, які переписуються з року в рік і подаються до Держстату.

Але навіть за цією статистикою ми маємо показники чисельності мисливської дичини у 10, 20, а іноді й в 30 разів менші, ніж в країнах ЄС із аналогічними за площею і продуктивністю угіддями. Наприклад, чисельність дикого кабана в Україні до війни була 30 тис. голів, тим часом у Польщі ця цифра – 300 тисяч, а у Німеччині майже мільйон. Оленя європейського ми нараховували у 2021 році 15 тис. голів, Польща – 230 тис., а німці – майже 400 тисяч. І це при тому, що мисливських угідь і мисливців у нас більше за будь-яку країну Європи.

Чи можна, при таких показниках, говорити про якийсь розвиток галузі? Питання риторичне. Як і риторичне питання: «Чи потребує мисливська галузь України змін?» Але саме змін, реальних дій, а не імітації. Потрібна справжня, робоча Концепція і Стратегія розвитку мисливського господарства, з урахуванням челленджів, сучасних вимог, законодавства ЄС і їхнього досвіду. Потрібна нова, але компромісна модель з інтере­сами і суспільства, і держави, і мисливців.

Так, кілька спроб зробити щось подібне були, але зазнали фіаско.

Головна причина цього те, що мисливці, яких менше 1% в Україні, є тригером для більшості суспільства. А влада ніколи не підтримуватиме те, що дратує загальну масу народу – їх виборців. У цій ситуації винні не лише так званні зоозахисники, які відпрацьовують гранти, а й самі мисливці, бо майже не працюють над тим, щоб змінити думку про себе та сформувати в українців європейське ставлення до мисливської галузі. З іншого боку, як би влада країни знайшла сміливість і повернулася обличчям до мисливців та пішла назустріч, то й тригер, можливо, змінився б на тренд.

Хто в усьому винен?

У всіх проблемах завжди шукають крайнього. В мисливській галузі цапа відбувайла призначили ще чверть століття тому. З того часу нічого не змінилося. Ті, хто в мисливській темі відразу збагнуть, що йдеться про УТМР. Українське товариство мисливців та рибалок – найбільший користувач мисливських угідь – був, є і, мабуть, залишатиметься, принаймні ще якийсь час. Нині в користуванні Товариства 24,4 (або 63%) мільйона гектарів не найпродуктивніших мисливських угідь. Ті, хто переконаний, що УТМР треба реформувати, а краще «розігнати», аргументують це тим, що Товариство має радянську структуру і кадрову політику, на керівних посадах пенсіонери, ведення господарства не ефективне, там найвищий рівень браконьєрства, найменші інвестиції серед користувачів, низька чисельність дичини, відсутність прозорості в роботі, зокрема, в економічній сфері, а головне – монополія, яка призводить до всіх цих наслідків.

Разом з тим непотрібно забувати, що до 90-х років Товариство зі сторічною історією вело мисливське господарство майже на всій території країни (45 млн га угідь) і вело ефективно, коштів вистачало на все: і на будівництво мисливських баз, вольєрів, контор, магазинів, тирів, випробувальних станцій для собак, і на якісну біотехнію, і на єгерів, і навіть, на різного роду наукові проєкти. А тій кількості дичини, яка тоді водилася в угіддях, можуть позаздрити розвинені нині європейські держави. У лавах Товариства тоді перебувало 630 тисяч членів.

І куди все це поділося? Чи вин­на у цьому клята монополія?

По-перше, необхідно зазначити, що з прийняттям уже згаданого мисливського Закону в 2000-му, УТМР втратило монопольне право і законодавчі важелі, які змушували кожного мисливця до обов’язкового членства в Товаристві. А також втратило одноосібне право на користування угіддями. Закон скасував ці привілеї і почалося… Члени побігли з Товариства, вважаючи, що так зекономлять кошти, а за мисливцями почали розповзатися і найпродуктивніші угіддя, правда, не зі своєї волі.

По-друге, монополія у мисливській галузі й донині процвітає в країнах ЄС і це не заважає їм розвиватися і бути прибутковими. Варто лише проїхати трохи на захід і ви зустрінетесь із монопольним Польським союзом мисливців (Polski Zwiazek Lowiecki) та німецьким Deutsche Jagdverband.

То, може, проблема не у монополії?

Ті, хто цікавився нашими публікаціями про те, як влаштоване мисливське господарство в країнах ЄС, відразу відповість на це питання. УТМР – це колгосп, член Товариства – не є господарем у власних угіддях і жодної відповідальності за них не несе. Значна кількість колективів в УТМР – номінальні, а подекуди – штучні. Звичайно, є виключення, і в УТМРі існують первинні організації з європейськими підходами, культурою і результатами, але їхня доля мізерна. Тим часом у Польщі коло (мисливський колектив) – юридична особа, відповідальний користувач, який планує свій бюджет і господарську діяльність, виконує вимоги законодавства, використовує мисливствознавчу науку, займається просвітою та не забуває про збереження традицій і мисливську культуру.

Наша проблема, в першу чергу, не в недосконалих законах чи владі, яка не «любить» мисливців, не в монополії, проблема – у нашому менталітеті, у звичках, у безвідповідальності, у байдужості – нам так зручніше жити. Але часи змінюються, а з ними і люди, маємо надію, що і мисливці теж.

Чи є потенціал і перспектива?

Україна – найбільша країна Європи з родючою землею, лісами, горами, річками… і, звичайно, продуктивними мисливськими угіддями, які мають потенціал до розвитку. Це підтверджує і наша недалека історія, і європейські експерти, які запевняють нас у цьому. Залишилося знайти справжніх господарів, які вміють перетворювати високі бонітети угідь у реальні показники.

В ЄС головним індикатором ефективності ведення мисливського господарства – є наявність дичини, але не статистична чисельності на папері, а результати полювань. Кількість добутої дичини за рік – саме за цим показником в більшості країн Євросоюзу визначають рівень господарювання. Там не має обліків, до яких ми звикли. Адже лише добуту дичину можна точно порахувати і саме за цим показником там планують господарські заходи і ліміти добування на наступний сезон.

Тож якщо брати за основу потенціалу саме цей показник, то у нас, порівняно з нашими західними сусідами, він просто безмежний. Дивіться самі. В 2021 році в українських угіддях було добуто 400 оленів європейських, у Німеччині – 77 тисяч, у Польщі – 80 тисяч (майже у 200 разів більше). Козулі європейської українські мисливці за рік здобули 11 тисяч голів, у Німеччині – 1,2 мільйона. У сто разів більше! У Польщі цей показник скромніший, але теж значний – 200 тис. голів.

Окрім цього, наша мисливська галузь має ще ряд потенційних напрямків для розвитку. Це, в першу чергу, мисливський туризм для іноземців, «зелений» туризм, дичерозведення, вольєрно-мисливське господарство, мисливсько-стрілецький спорт, виробництво органічних харчових продуктів і лікарських засобів, соціально-культурна сфера, наука, освіта та просвіта.

Розвиток мисливської галузі позитивно вплине на суміжні галузі, місцеву економіку, зайнятість місцевого населення, збільшить надходження до державного та місцевих бюджетів, а також сприятиме актуальному нині сталому екологічному розвитку, відновленню біорізноманіття і природних середовищ існування диких тварин.

Як пропонується реформувати?

Нині в Україні реформатор – кожен другий. Особливо дивують ті, хто ні вуха ні рила не тямить у мисливському господарстві, але береться до її реформи. Мисливське господарство – не менш складний сектор економіки, як і лісове, фермерське, рибне, господарство, навіть та сама енергетика чи промисловість. Мисливська галузь – це і політика, і економіка, і наука, і менеджмент, і екологічні основи, і виробництво, і освіта та просвіта, і туризм, і спорт… і, звичайно, господарювання. Лише зрозумівши це та розібравшись у нюансах можна щось проєктувати, пропонувати і, нарешті, змінювати.

Ряд робочих груп фахівців за участю мисливських громадських організацій, зокрема, УТМР, за останні роки розробили і подали на розгляд владі ряд пропозицій у вигляді законопроєктів, які, на їхню думку, мали б оздоровити клімат галузі. Але ці пропозиції так і не знайшли підтримки на відміну від ряду антимисливських ініціатив. Усі чули і про заборону випробування мисливських собак та весняного полювання, про славнозвісного лося, якого засудили до Червоної книги і за яким услід пішов бабак, і про вовка, якого начебто нещадно знищують в Україні та принизливо називають шкідником. А в останній час активно розкручується тема: Як заборонити батькам виховувати своїх дітей на свій розсуд. «Дітям поруч з батьками-мисливцями – не місце!» – новий наратив так званих зоозахисників.

Разом з десятками антимисливських документів, єдиний промисливський проєкт, який перебуває у Верховній Раді на доопрацюванні ще з 2021 року – це Законопроєкт № 3200. З його змістом можна ознайомитися на ресурсі Парламенту. Та сьогодні в кулуарах обговорюють й інші пропозиції, які подають під соусом реформи мисливської галузі. Переважно це відбувається без залучення тих, кого ці зміни торкаються безпосередньо – користувачів.

Про що говорять?

Пропонують побороти браконьєрство шляхом внесення змін до ККУ, які передбачатимуть кримінальну відповідальність за завдані збитки мисливському господарству від 30 тис. гривень (наприклад, за незаконне добування навіть однієї козулі). Нині ж за збитки до 335 тис. грн можна отримати лише адмінпокарання.

Також браконьєрів планується зупинити за рахунок збільшення кількості єгерів удвічі.

Збільшити поголів’я диких тварин пропонується завдяки розвитку вольєрного господарства та регулювання чисельності небажаних для мисливського господарства тварин.

Мисливську галузь планують стимулювати запровадженням ряду зобов’язань для користувачів, зокрема: підтвердженням ними власної фінансової спроможності на 5 років, збільшенням норми щорічних вкладень на охорону і відтворення з 510 до 6800 грн на 1 тис. га, встановленням чіткого розміру плати за мисливські угіддя та за добуту дичину. Наділити державу правом припиняти користування мисливськими угіддями за два порушення на рік. Впровадити надання угідь на конкурсній основі за спрощеною системою: Конкурсні пропозиції у цифровому форматі – Земельна комісія облради – Затвердження переможців в облраді.

Ще одна з цілей – побороти монополію, зокрема, змусити УТМР виконувати законодавчу норму – не більше 35% угідь у користуванні в області. А також є бажання зменшити вимогу до мінімальної площі угідь з 3 тис. до 1 тис. га.

Щодо мисливського законодавства, то тут, як варіант, пропонується: виключити з переліку документів дозвільного характеру ліцензії на добування мисливських тварин та відстрільні картки; спростити процедури затвердження лімітів добування мисливських тварин на сезон полювання; скасувати дозволи на селекційний та діагностичний відстріл мисливських тварин; закріпити на законодавчому рівні норми добування мисливських тварин та скасувати дублікати відстрільних карток. Діджиталізувати звітність користувачів, облік чисельності й добування, надання адмінпослуг, зокрема, посвідчення мисливця.

Очікується, що ці зміни дадуть можливість збільшити чисельність копитних у три рази за п’ять років, а щорічні надходження до державного та місцевих бюджетів від діяльності мисливської галузі збільшаться в 15 разів (нині становлять 10 млн грн).

Існують варіанти більш глобального реформування мисливської галузі, як-то: створення Державного агентства меліорації, рибного та мисливського господарства України, яке має підпорядковуватись МінАПК. Проведення законодавчої реформи з імплементацією Європейської Хартії полювання і біорізноманіття, створення Державного фонду охорони та відновлення тваринного світу, шляхом узаконення екологічних відрахувань від придбання мисливської зброї, набоїв, шкідливих для тваринного світу агрохімікатів тощо.

Також пропонується відновити вищу освіту для мисливство­знавців і середню спеціальну для єгерів, створити школи і програми підвищення кваліфікації єгерів, запровадити обов’язкові навчальні курси для охочих отримати посвідчення мисливця, розвивати природоохоронну просвіту суспільства і виховання екологічної свідомості громадян за допомогою мисливсько-просвітницьких центрів та проєктів і, нарешті, запровадити професійне свято працівників мисливської галузі.

Але чи на часі, в цей непростий період, розпочинати втілювати всі ці зміни?

Так, зміни в галузі потрібні й вже давно. Нині, звичайно, не найкращий час для реформ, але налаштовування на те, що все почекає, головне перемога України у війні, може зіграти з галуззю злий жарт і стати фатальним для неї. Ситуація в мисливському господарстві погіршується з кожним роком, а зараз набула каскадного падіння. Тож розпочинати нині зміни не те що можна, а необхідно. Але які саме зміни, в першу чергу мають вирішувати професіонали: науковці, фахівці, ті, хто мають відповідну освіту і практичний досвід.

Усі, кому болить за мисливську галузь, мають усвідомлювати, якщо нам зараз не почати діяти та ініціювати зміни, то за нас це зроблять інші, але на своїх умовах.