17/05/2023
0Як опудала приносять користь нашим захисникам.
І таксидермія може допомагати українським воїнам-захисникам. Такий своєрідний проєкт успішно реалізують виготовлювач опудал і мисливець Іван Степанович та Олена Кукла – колишня військова, яка втратила на війні України за Незалежність чоловіка та сина, а нині волонтерка та громадська активістка.
– Я – мисливець з діда-прадіда. Полювали мої дідусі по татові і матері, полював і мій батько. З семи-десяти років впевнено ходив у загін зі старшими хлопчаками – майбутніми мисливцями. Тоді всі гуртом йшли зранку і загонка за загонкою – до вечора. Находили за добу й 50 кілометрів. Київщина не була в суцільних забудовах, – розповідає Іван Степанович. – Не забуду й перший трофей, який здобув ще юнаком до служби. На качиному полюванні одна качка йшла в небі настільки високо, що здавалася ластівкою. Батько та друзі казали, що немає сенсу стріляти. А я таки вполював!
– Пане Іване, чи має відношення до мисливської справи чи таксидермії ваша основна професія?
– Я моряк далекого плавання. Закінчив у Севастополі «морехідку», служив. От уже з віком знайшов себе у таксидермії. Мав колись й штучну рушницю ТОЗ-34, але вимушений був її продати через певні обставини. Володію ще одностволкою ІЖ-18 мого дідуся. Рушниця вже у дуже солідному віці, але технічний стан та бій – відмінні. Наша родинна реліквія.
Тогоріч, коли росіяни вже господарювали на Київщині, а покинутими хатами вешталися мародери, місцеві мисливці організували у нас загони спротиву і готувалися зустріти виродків. І я теж зі своєю легендарною «Іжовкою».
– А як саме та за яких обставин Ви стали займатись таксидермією?
– Вперше, коли мешкав у Києві, прочитав статтю про виготовлення опудал птахів. Чесно скажу, що в молодості вона мені здавалася заважкою. Тож я навіть не намагався спробувати. А от років 15 тому мені в руки потрапила книга про таксидермію. Її автор – відомий спеціаліст. Я придбав її за шалені на той час гроші – 500 гривень. І не жалкую про це ані хвилини. Хоча друзі й кепкували. Але ця книга стала наче моєю Біблією.
– Скільки опудал тварин та птахів Ви вже виготовили за життя? Були цікаві приклади?
– Мабуть, тисячу. Чи не всі основні вітчизняні мисливські звірі та птахи. Найбільше, звісно, качки, кабани, козулі, вовки, лисиці – трофеї друзів-земляків. Колись виготовив опудало рисі, яке потім знімали в серіалі «Слід» на каналі СТБ.
З екзотичного – робив килими зі шкур білих та бурих ведмедів. Працював із африканськими тваринами. За допомогою «сарафанного радіо» вийшов на мене приватний підприємець – фанат мисливства та активного відпочинку, який брав участь у африканських сафарі. От він дав мені голови антилопи-гну, величезної антилопи орікса з довгими рогами, мавпу бабуїна. Робота над цими трофеями була найважчою. Але успішно впорався. Азарт додавав наснаги творити.
Друзі-мисливці просять закарбувати навіки пам’ять від вдалих пострілів. Але трапляються інші випадки – знаходять тварин, яких, наприклад, вбило електрострумом. Хлопці якось принесли мені величезного беркута, який загинув на Чернігівщині, торкнувшись крилами дротів. Гарний і величний був птах з розміром крил більше двох метрів. Птах був ще й окільцьований. Як згодом виявилось, десь у Фінляндії. Я передав цю інформацію друзям-мисливствознавцям.
От мій колега-товариш зі столиці знайшов у Білоцерківському районі грифа, який випадково з’явився в Україні і теж загинув, зачепившись об дроти. Це було ще до вторгнення. Він встигнув зробити гарне опудало. Нині мій товариш захищає Україну.
– Скільки часу Ви витрачаєте на певну роботу? Які таємниці та складнощі мистецтва таксидермії?
– Раніше таксидермісти робили опудала за допомогою саморобної основи з глини та пап’є-маше. На голови робили дерев’яну основу. Опудала птахів набивали паклею. Робота важка, потребувала величезної уваги та майстерності. Я теж так робив. Зараз технології розвинулися. Є спеціальні манекени, цифрові технології. Але все одно потрібна майстерність рук, знання анатомії тварин, «художнє око» та творчість.
Час різниться. Тиждень, місяць-два, пів року. Інколи роблю одну роботу, а паралельно вже виконую іншу. Звісно, голову зробити легше, аніж опудало у повен зріст чи у різних позах – на бігу, крадькома, у присіді. Треба шукати тоді спеціальний манекен, замовляти його. За кордоном дещо простіше. Там один майстер цілеспрямовано просушує та готує шкіру, інший монтує манекен, хтось «одягає» його, хтось шиє, фарбує, робить декор та художнє оформлення опудала чи голови, діораму, панораму. А в нас ти мусиш бути сам майстром на всі руки.
Взимку та восени було дуже важко через постійні знеструмлення. Вийшла з ладу одна морозильна камера, де я зберігаю майбутні експонати. Довелося терміново купляти нову. Але і це пережили.
– Пане Іване, розкажіть, будь ласка, про Ваш волонтерський проєкт спільно з пані Оленою.
– Із пані Оленою ми давні друзі та земляки. Діти вчилися разом у школі. Мій син товаришував з її сином Яриком та донькою. Коли минулоріч син Олени збирався в чергове на фронт, саме мій син допомагав йому пакувати фронтовий рюкзак. Після трагічної загибелі Ярика я завжди підтримую їхню родину чим можу. Не забуваю й про волонтерство.
Пані Олена очолює благодійний фонд допомоги українським Героям-захисникам. Він носить ім’я сина-Героя. Запити від бійців надходять постійно. Інколи так важко знайти хоча б копійку. Одного разу ми вирішили виставити на благодійний аукціон одну з моїх робіт. В очі кинулася вовчиця. Колись хлопці здобули її на півдні Запорізької області – у нині окупованій росіянами курортній Кирилівці. Цікавий звір. Розміри дещо менші від наших вовків, шерсть не така густа і світліших відтінків. Я раніше ж працював із південними вовками. Так от це опудало ми реалізували восени за 15 тисяч гривень. Усі гроші пішли на придбання форми для наших Героїв.
– І далі були ще успішні приклади допомоги нашим військовим?
– Потім ми так само реалізували опудало голови самця козулі. Цей трофей хлопці колись принесли. Він був у дуже поганому стані. Голову хотіли чи згодувати собакам після полювання чи що. Але потім таки вирішили полишити. Фактично я зібрав його по шматочках. І от пані Олена сама придбала його. Внесені кошти в сумі п’ять тисяч гривень теж пішли на закупівлю зимової форми для бійців. Опудало сови та фазана їй у подарунок зробили я та мій син.
– Ваша історія, дійсно, вражає… Отже, і таксидермія допомагає бити ворога?
– Хто хоче – шукає спосіб, хто не хоче – виправдання. Допомагати нашим воїнам можна будь-як. Головне – бажання та трошки творчості. А не вигадувати, що «грошей немає, часу немає, настрою немає»… От і все.
Зараз ми спільно з пані Оленою працюємо над ще одним проєктом допомоги нашим військовим. Повірте, що це буде дуже круто. Але на все свій час. По закінченню про все дізнаєтесь. Тому ми просимо та закликаємо усіх, хто може допомогти нашим воїнам-захисникам не гарним словом, а гарною справою доєднатись до цієї благодійної та гуманної ініціативи.
Реквізити для допомоги нашим Героям:
monobank: 5375411418535402
ПриватБанк БФ: 5169335100617170
ПриватБанк: 5168745031274555 Олена Кукла
PayPal: kuklaolena78@gmail.com
МоноБанка: https://send.monobank.ua/jar/7SaVNFeA35
міжнародні перекази можна зробити в будь-який зручний спосіб на ім’я Olena Kukla. WesternUnion, MoneyGram, RIA, PrivatMoney, IntelExpress, Welsend, Meest, Sigue
