Бережник лісового краю

Лісничий Скулинського лісництва Леонід Лисюк – дивовижна людина. Його називають сучасним дядьком Левом. Він лісівник, якого пошукати, патріот, знавець історії, громадський діяч, волонтер, наставник і виховник нового покоління лісівників. Леонід Миколайович впродовж багатьох років разом із вчителькою Скулинського ліцею Світланою Савченко опікується роботою учнівського лісництва, для занять якого облаштував навіть спеціальний клас у лісництві. На його території з керівниками і учнями шкільних лісництв заклали чудовий дендропарк, який радує зір усіх жителів. Та й на території школи висаджено до сотні різних декоративних і лісових деревець. Цей товаристівець разом зі своїми вихованцями вже багато років поспіль бере участь у Міжнародному літературно-мистецькому фестивалі «Лесина пісня», садять з письменниками, що приїжджають сюди з цілого світу, фруктові деревця у Лесинім саду і дубочки у гаю заповідного урочища Нечимне, де бувала Леся Українка в дитинстві і про яке на смертному одрі написала свою лебедину безсмертну драму-феєрію «Лісова пісня». Він же ініціатор створення сільського меморіалу загиблим воїнам Української повстанської армії. Безмежно любить ліс.

Розмова з лісничим-товаристівцем вийшла досить актуальною і злободенною.

– Леоніде Миколайовичу, як розпочинається рік у лісничого Скулинського лісництва?

– Трошки складно. Реформа ввела нові правила. В іншому все залишилося, як було. Зараз ідуть весняні роботи. Але у зв’язку з тим, що в нас трохи призапізнилося лісовпорядкування, то стало тяжче працювати з підбором насаджень під рубки. Але лісовпорядники сказали, що невдовзі отримаємо нові матеріали з лісовпорядкування, то вже буде трохи легше. Лісництва щонайменше відчувають цю реформу. Відповідальність, яка була, така й залишилася, робота практично та сама, а якісь невеличкі складнощі ми подолаємо і все буде нормально.

– Як вплинула на роботу лісництва війна?

– У Скулині є один загиблий воїн. Це складно, звичайно. 

– Вихованець учнівського лісництва?

– Так. Молодий хлопчина, тридцять з лишком років. Нам тяжко, як і всім. Найважче – це моральний стан колективу. Війна є війна. Наших лісівників не призвали, хоч у нас працюють хлопці, які вже воювали, мають бойовий досвід, але в них багато дітей, то поки всі на місці. Найбільше війна позначилася на моральному стані людей. Це відчувається скрізь і в усьому. 

– Чи долучаються лісівники, їхні сім’ї до волонтерського руху?

– Я особисто з дозволу директора лісгоспу Віктора Данилюка на початку війни їздив кілька разів на Київ. Ще з одним чоловіком возив гуманітарку…  Свого часу у нас стояли військові, ми їм допомагали, тісно співпрацювали, і досі спілкуємося. Якщо щось потрібно, відгукуємося. 

З усіх наших працівників зараз тільки я в теробороні. То ж можна сказати, що для нашого колективу війна пройшла якби боком. Найбільше ця війна гнітить наш моральний стан. Власне, як і всіх українців. Ми переживаємо за нашу країну, як і увесь український народ. 

– Зараз у різних збройних формуваннях перебуває багато наших колег-товаристівців. Чимало із них захищають Україну від ворога в найгарячіших точках, де точаться запеклі бої з ворогом. Чи спілкуєтесь із ними?

– Є багато і таких, що працювали у нас в лісництві, а зараз служать. Вони зі Скулина, зокрема, і мій сусід під Бахмутом тримає оборону. Поранення має. Ми з ними спілкуємось і допомагаємо. Якщо звернення є, вирішуємо. Зараз в основному зусилля направленні на закупівлю транспортних засобів, які потрібні для пересування на передовій. Ніхто ні в чому нашим захисникам не відмовляє.

– Весна. Як із лісовпорядкуванням?

– Весна для нас тяжка. Я не пригадую такої весни. 

– Все було залито водою…

– Навіть ті площі, що ми не чекали, і ті під водою. Фактично все головне користування, суцільні зруби, навіть ті, де соснові насадження з умовами Б2, не завжди для нас доступні. Ми не могли там зробити підготовку, щоб розпочати лісокультурну кампанію. Хоч посадматеріалу виростили достатньо, колектив до лісокультурної кампанії був готовий. Нічого нового для нас нема. Зараз все налагоджується. 

У нас прийнято, як тільки лісосіка вийшла із зрубу, одразу ж провести лісовідновлення.

– Як на ліси вплинула ця паводкова ситуація?

– Думаю, не сильно. Наш скулинський ліс звик до великої води. Просто побільшало роботи для нас і з дорогами було важче. У нас мости попідмивало… А мережа меліоративних каналів настільки була переповнена водою, що навіть боброві загати течія позносила, а заодно й декілька мостів не витримали.

– Як ця багатоводна весна і війна впливають на життя звірів і птахів?

– Для бобрів і качок – це навіть краще, не сильно від цього потерпають і копитні, вони також воду завжди люблять. Зараз, у зв’язку з військовими діями багато прийшло звірів з інших районів. Сильно побільшало оленів, диких кабанів, попадають великі табуни лосів, яких у нас ніколи не було. Щоправда, вони прохідні, а ось козулі у нас місцеві і їх чисельність також збільшилась. Звірів побільшало, воєнні дії зробили свою справ, звір мігрує до нас, у більш безпечні місця. Це схоже на те, що відбувається з нашими біженцями. Вони тікають від війни у більш безпечні місця. Так робить і звірина. Тільки ці втікачі не такі помітні для загалу… Та вони також знаходять у нас прихисток. Славу Богу, не відчувається, щоб і браконьєрка була. В наших лісах УТМР орендує мисливські угіддя, працюють єгері. Думаю, що велика вода птаству і звірам тільки на користь.

– Що для Вас значить ліс?

– Для когось ліс – це слово, для мене – це робота. Ліс – це живий організм, який живе поряд із нами. Ми маємо співжити з ним у мирі і злагоді, не шкодити йому своїм втручанням. Коли ж чимсь нашкодили, потрібно виправити так, щоб лісові від цього було тільки добре.

– Товариство лісівників України і ДП «Ліси України» підписало Меморандуму про співпрацю. Він, зокрема, передбачає і профорієнтаційну роботу з дітьми. Наскільки це важливо для виховання майбутніх поколінь лісівників?

– На мій погляд, це правильне рішення. Як же, коли є структури Держлісагентства, ДП «Ліси України», не співпрацювати з Товариством лісівників України? Співпраця має бути тісна. Наше шкільне товариство з довгою і цікавою історією. Думаю, цей меморандум піде усім на користь. У нашому колективі, попри те, що ми безпосередньо належимо до ДП «Ліси України», всі мають також членство у ТЛУ. Ми тісно співпрацюємо з товариством лісівників України і в питаннях виховання лісівничої зміни. Прикладом цьому може слугувати і наше шкільне лісництво. Воно присутнє на всіх зльотах, змаганнях, творчих форумах. Так було завжди. Третину території Волині, а може й більше, зараз займають ліси. Рідко яка область може похвалитися такими площами зелених насаджень. Не дивно, що й одні з перших шкільних лісництв були організовані саме у нашому краї. Ми любимо ліс, бо тут живемо. Для нас лісівників – це праця. Я живу в лісі, і працюю в лісі все життя. Це й дохід для сім’ї. І навіть син мій працює в лісовому господарстві. Так склалося. Серед 14-ти шкільних лісництв, якщо повернутися у минуле, я ж пригадую, як ми їздили на перші збори, було і наше, Скулинське. Це було велике сильне змагання. Зараз ще кращий рівень, більш високий. Є конкуренція і це дає результат. Хтось, бува, скептично відноситься, мовляв, чи потрібні вони? Потрібні! Якщо взяти історію, то мій помічник – це учень колишнього шкільного лісництва, всі майстри лісу – також учні Скулинського шкільного лісництва. Усі вони зараз працюють у нашій системі. Не думаю, що хтось із них про це жалкує. Завдяки Товариству маємо дні лісу. Для дітей – це наука, бо ж проводяться різноманітні майстер-класи, теоретичні і практичні заняття. Тому ця співпраця – Товариства і ДП «Ліси України» – піде всім на користь. І не тільки членам учнівських лісництв та учням освітніх закладів, а й нам, професійним лісівникам, бо ми також побачимо щось нове. 

– Не можу не запитати про озеро Нечімне, бережником якого і Вас вважають. Яка ситуація із ним?

– Вода поступила, кладки і пристань у воді. Стільки, як зараз, тут води я не пригадую. Але ця рослинність, яка там проросла, вже не відпустить це озеро, потрібне втручання людини. Ми були там: все у воді! Але рослинність свою роботу робить і не пропаде, тримається на тому ж рівні, як і була. Посередині є ще плесо, там багато дичини водиться. На мою думку, без вручання людини озеро не врятувати. Та рослинність, яку колись туди занесла людина, бо це не природа її принесла, а людина, сама не зникне, тепер її треба звідти прийняти, привести озеро в належний стан. 

– Зараз науковці і громадськість ведуть багато розмов щодо проблематики інклюзивних дерев, є рішення про повну заборону використання таких насаджень. Якої Ви думки про це?

– У нас також була лісова опікунська рада. Ми проти всіляких екзотів. Що стосується нашого лісництва, маємо насадження червоного дуба. Бачимо, що він завойовує наші терени. Про акацію і взагалі мови нема. Це для нашої місцевості негативне дерево, з ним важко боротися. А про Нечімне, якщо йти до витоків проблеми, висловлюся так: люди занесли туди рис, чого озеро не просило, а ми так втрутилися, що зараз мусимо його звідти прийняти. Хоча в екологів своя думка… 

Розмовляв Сергій ЦЮРИЦЬ, член Ради Волинської облорганізації ТЛУ.Фото автора.