Економіст: процвітання України залежить від вирішення земельних питань – площі лісів необхідно збільшувати

GOLYAN VASYL', CEO & Founder, PO «European analytical centre», главный редактор научного и общественно-политического журнала «Экономист».

Землі сільськогосподарського призначення є основною складовою земельного фонду України. Більше того, вони виступають основним засобом праці в сільському господарстві, тобто від ефективності їх використання залежить продовольча безпека країни, експортний потенціал та благополуччя сільського населення. Однак в останні роки почали все яскравіше проявлятися тенденції споживацького використання сільськогосподарських земель з метою отримання максимального економічного ефекту, в першу чергу через розширення площ сільськогосподарських культур енергетичного спрямування.

На думку багатьох експертів, певний рівень небезпеки для стійкості агроландшафтів несе надмірна сільськогосподарська освоєність територій. Причиною максимально можливого залучення земельних ресурсів у господарський сільськогосподарський оборот було тривале панування колгоспно-радгоспної системи організації сільськогосподарського виробництва, а в нинішніх умовах – нарощення потенціалу агрохолдинговими формуваннями.

Якщо проаналізувати динаміку площі земель сільськогосподарського призначення за період з 2001 по 2014 рік, то має місце наступна тенденція: площі даної категорії земель поступово скорочуються (якщо на 01.01. 2001 року площа земель сільськогосподарського призначення становила 43 057, 8 тис. га, то на 01.01.2014 – 42 744, 5 тис. га) (рис. 1).

Відповідно частка земель сільськогосподарського призначення в структурі загального земельного фонду України також знизилася з 71,34% у 2001 році до 70,82% в 2014. Це зумовлено поступовою зміною цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, які тривалий період не використовувалися у продуктивному сільськогосподарському обороті. 

Як правило відбувалася зміна цільового призначення сільськогосподарських угідь для їх подальшого заліснення. Свідченням цього є зростання площі лісів та лісовкритих площ, що розширює ареал нарощення лісоресурсного потенціалу і зміцнює асиміляційний потенціал територій. Якщо на 01.01.2001 року частка лісів та лісовкритих площ в структурі земельного фонду України становила 17,25%, у 2006 – 17,4%, то на 01.01.2014 року цей показник становив 17,6% (рис. 2).

Такі зрушення в структурі земельного фонду України, що супроводжуються деяким зниженням частки земель сільськогосподарського призначення та зростанням питомої ваги площі лісів і лісовкритих площ, є позитивними, оскільки сприяють укріпленню агроландшафтів, створюють умови для диверсифікації сільської економіки, особливо в зоні осушення, сприяють упередженню прецедентів надмірної сільськогосподарської освоєності та підвищеної розораності території. 

За умов, коли запрацюють дієві економічні стимули щодо заліснення малопродуктивних земель, територіальні громади отримають права на користування природними ресурсами на прилеглих територіях, результативніше будуть реалізовуватися проекти екологізації сільськогосподарського виробництва, можна прогнозувати й подальше розширення площі лісів і лісовкритих площ.

Україна відноситься до країн, де фактична лісистість у більшості регіонів є нижчою за оптимальну, і вирішення цієї проблеми має загальнодержавне значення і не має замикатися на сфері діяльності підпорядкованих Державному агентству лісових ресурсів України структур, а виступати складовою діяльності держави щодо поступового впровадження в діяльність землекористувачів пріоритетів інтегрованого управління природними ресурсами.