Полювання під час війни 

Ведення мисливського господарства і полювання в Україні за існуючих реалій.

В Україні на різних рівнях влади хоч і з запізненням, але все-таки, з’являється розуміння шкідливості тотальної заборони полювання у воєнний час. Колосальні збитки мисливській галузі, мисливцям, мисливському собаківництву, а головне – державному мисливському фонду, читай – природі, завдані внаслідок цієї заборони за останній рік – очевидні. Це розуміння дає надію мисливцям і користувачам мисливських угідь на відкриття полювання у сезоні 2023/2024, хай і з певними обмеженнями.

Аналіз воєнного 2022 року довів, що повна заборона полювання на всій території України – недоцільна і навіть шкідлива для країни.

І навіть якщо за рік заборони полювання, що минув, і відбулися якісь позитивні ефекти, на кшталт підвищення чисельності зайця русака чи фазана в деяких регіонах, то цього ефекту можна було досягти і без заборони полювання та руйнування мисливської галузі. Для цього достатньо було частково обмежити полювання там, де в цьому є потреба, інтенсифікувати штучне дичорозведення, покращити контроль за проведенням біотехнічних заходів та полюванням, змінити правила полювання.

У цілому заборона полювання призвела переважно до катастрофічних наслідків – руйнування мисливської галузі, зубожіння мисливських господарств, відповідно занепаду єгерської служби, вибуху чисельності хижаків та спалаху сказу тощо.

На нашу переконливу думку, навіть якщо воєнні дії не припиняться до осені 2023 року, потрібно зробити все, щоб розблокувати роботу мисливської галузі й відкрити полювання та збільшити відстріл шкідливих хижаків та здичавілих тварин.

Очевидним є те, що, як мінімум у половині областей, насамперед: Київській, Житомирській, Чернігівській, Сумській, Рівненській, Миколаївській, Одеській, Харківській, якщо полювання у 2023 і буде відкрите, то має проводитись із певними безпековими обмеженнями. Наприклад, будь-яке, практично неконтрольоване полювання за сезонними картками нібито «по перу», а насправді – на всі види дичини, у вище перерахованих фронтових і прифронтових областях, ба навіть на всій території країни, має бути ЗАБОРОНЕНО. І це лише одна із заборон, яку слід запровадити хоча б на певний період. В іншому випадку полювання в Україні не відкрити ніколи!

Але на території областей, які розташовані далеко від лінії фронту і де угіддя не засмічені вибухонебезпечними предметами полювання, хоч і на певних умовах, але необхідно відкривати. Звичайно, що для цього потрібні зміни до правил полювання.

Зрозуміло, що робити це необхідно оперативно. Але щоб організувати все це якісно у короткі терміни та ще й в умовах війни – треба мати і бажання, і кмітливість, і досвід, і ентузіазм, а наша влада, на жаль, таких здібностей ніколи не демонструвала. Положення «Про полювання на дичину, вирощену на фермах» пишеться уже понад 15 років…

Тож ми не тішимось надією, що наша влада розробить та запровадить такі необхідні нині Правила впродовж 3–4 місяців. Тому давайте разом візьмемо на себе цю відповідальність і допоможемо один одному – реанімуємо мисливську галузь.

Насамперед, хочемо акцентувати увагу на тому, що будь-який підзаконний документ, що має регулювати процес природокористування, який дуже складно було регулювати навіть у мирний час, повинен починатися з Концепції, керуватись здоровим глуздом, спиратись на досвід попередніх років та країн з розвиненим мисливським господарством. Так, досвідом ведення мисливського господарства в умовах війни, малоймовірно хтось володіє, але ми можемо і мусимо отримати його першими.

Наша Концепція зрозуміла і логічна – без полювання, мисливського господарства, регулювання чисельності шкідливих хижаків, державний мисливський фонд, як і чисельність червонокнижних тварин, за 1–2 роки скоротяться вдвічі, а єдиний ефективний нині підрозділ охорони природи – єгерська служба, буде зруйнована на 3/4.

Більше того, регулювання мисливцями шкідливих хижаків, особливо лисиці, слід дозволити в усіх регіонах, де це тільки можливо. Зрозуміло, що це потрібно робити координуючи дії мисливського господарства з військовими, враховувати їх вимоги.

І логічно, що правила полювання у різних регіонах нашої країни будуть значно відрізнятися у залежності від фронтової віддаленості.

У чому ж полягають ці відмінності й у чому сьогодні головні небезпеки проведення полювання:

1. Наявність вибухонебезпечних предметів в угіддях, які можуть завдати шкоди мисливцям, їхнім собакам та транспорту;

2. Постріли в угіддях під час проведення полювань і наявність людей у камуфльованому одязі, можуть відволікати увагу і створювати проблеми для роботи військових служб та об’єктів;

3. Диверсійно-розвідувальні групи ворога можуть під виглядом мисливців пересуватись угіддями, проникати у населені пункти, наближатися до військових об’єктів тощо.

Які аспекти слід відрегулювати у правилах та Інструкціях з полювання, щоб до мінімуму скоротити вищезгадані небезпеки?

1. Скоротити площі угідь, в яких планується проведення полювань із урахуванням виду полювання. Виділити під полювання найбезпечніші угіддя. Наприклад, на полях, де працює сільгосптехніка, цілком припустимо дозволити полювання по перепелу, куріпці, фазану або зайцю.

2. Скоротити мисливські дні впродовж тижня за видами дичини чи видами полювання.

3. Заборонити будь-які види полювання у безпосередній близькості до військових об’єктів (наприклад, до 2 км), блокпостів, залізничних вузлів, мостів тощо (до 1 км).

4. Посилити контроль за мисливцями, які в конкретний день полюють у конкретному мисливському господарстві шляхом:

• реалізації виключно разових (або дводенних) відстрільних карток на пернату дичину або хутрового звіра;

• конкретизації (уточнення) у відстрільній картці місцезнаходження мисливця;

• запровадження обо­в’яз­ко­вої реєстрації мисливців перед початком полювання (шляхом телефонного зв’язку);

• надання інформації уповноваженим військовим службам про кількість та місцезнаходження мисливців, зареєстрованих у цей день.

5. Заборонити використання мисливських собак (можливо – за породами) у тих угіддях, де можливий їх неконтро­льований контакт із вибухонебезпечними предметами або неконтрольоване наближення до військових об’єктів. Наприклад, заборонити застосування гончаків на територіях, де проходили воєнні дії (Чернігівська, Сумська, Харківська, Миколаївська області).

6. Додати (за потреби) деякі пункти до Інструкції «Про поводження (перевезення) з мисливською зброєю», «Про техніку безпеки під час полювання».

7. Провести саперний кон­троль та виставити відповідні позначення доріг, якими колективи мисливців планують діставатися до місць полювання. Визначити місця стоянок.

8. Зобов’язати мисливців та працівників мисливських господарств при пересуванні угіддями на автотранспорті, в якому перевозиться мисливська зброя, закріплення на лобовому склі таблички встановленого зразка з написом: «В автомобілі перевозиться мисливська вогнепальна зброя».

9. Частково, тобто територіально та за днями тижня, заборонити мисливцям перебувати (ночувати) у мисливських угіддях під час комендантської години. Зрозуміло, що подібна заборона стосується лише областей, де діє на даний час таке обмеження.

10. Обов’язково запровадити уточнення та погодження з військовими:

• угідь, в яких планується проведення полювання впродовж сезону, можливо за видами полювань;

• шляхів під’їзду до місць проведення полювання, а якщо це можливо (або потрібно) місць стоянки автотранспорту мисливців, ночівлі у мисливські дні;

• днів тижня, коли планується проведення полювання;

• попередження за добу до проведення колективних полювань на копитного звіра у лісових масивах із зазначенням відповідальних осіб та контактних телефонів.

Залежно від досвіду роботи кожного конкретного господарства можна вносити інші, доцільні обмеження, аби вони покращували безпеку. Зрозуміло, що перераховані вище заходи не слід бездумно, невиправдано, однаково застосовувати для всіх регіонів країни і всіх мисливських господарств.

Звичайно, при виконанні наведених вище вимог та заходів на єгерську службу мисливських господарств лягає додаткове навантаження. Але, на нашу думку, для будь-якого мисливського господарства краще мати можливість відкрити полювання з додатковими вимогами і обмеженнями, ніж чогось чекати та сидіти без жодних засобів для існування.

Треба розуміти, що навіть якщо воєнні дії припиняться у цьому році, наслідки війни у вигляді засмічених мисливських угідь вибухонебезпечними предметами позначатимуться на роботі мисливських господарств, на думку експертів, ще десятки років. Тому нам усім, і мисливцям, і користувачам мисливських угідь слід навчитися жити з цим, проводити полювання та вести мисливське господарство в умовах додаткових обмежень та підвищеної небезпеки.

Окрім обмежень полювання, слід навпаки зняти, можливо тимчасово, деякі існуючі нині заборони, які перелічені у статті 20 Закону України «Про мисливське господарство та полювання». А саме:

• дозволити, в окремих випадках й індивідуальному порядку, відстріл у темний час доби із застосуванням приладів нічного бачення чи тепловізорів шкідливих хижих та здичавілих тварин, які, окрім збитків мисливській галузі, несуть смертельну загрозу – сказ;

• дозволити використання пневматичної зброї для відстрілу шкідливих пернатих хижаків (сірої ворони) за погодженням або у присутності користувача угіддями. Погодьтеся, не доцільно, наприклад, у липні, влаштовувати стрілянину з вогнепальної зброї по воронах, тим більше у воєнний час, якщо це можна робити відносно тихо.

За нинішньої ситуації, колосального зниження можливостей та ослаблення роботи єгерської служби щодо регулювання чисельності шкідливих хижаків, насамперед, лисиці, шакала, сірої ворони, їх поголів’я росте катастрофічними темпами і стало реально загрожувати життю людей і масовому знищенню цінних видів мисливських і червонокнижних тварин. Згадані вище зняті заборони, нехай і тимчасові, але дозволять активізувати роботу по боротьбі з хижаками.

Також автор цієї публікації вважає за необхідне поділитись власним досвідом щодо того, як користувачу мисливських угідь у відстрільній картці конкретизувати (уточнювати) місцезнаходження мисливця.

Мисливські господарства поділяються на обходи, які можуть становити (згідно зі статтею 29 Закону «Про мисливське господарство та полювання») до 10 тис. га польових або водно-болотних угідь. В Україні чимало мисливських господарств площею, що дорівнює один обхід, тобто менше 10 тис. гектарів. Як у господарстві направити мисливця у конкретну ділянку, щоб він не шастав по господарству де йому заманеться? У відстрільній картці можна вказати назву урочища. Але яку юридичну силу має подібний запис? Чи можна покарати мисливця за те, що він самовільно зайшов в угіддя, не позначені у відстрілці? Можна, але для цього потрібно правильно оформити документи. Ось як практикуємо це ми.

По-перше, не обов’язково прив’язуватись до території єгерських обходів, як було зазначено вище, бо це може бути величезна територія. Закріплення обходів – стосується лише єгерів. Виходячи з досвіду проведення полювань минулих сезонів по пернатій дичині та хутровому звіру, ми застосовуємо розбивку мисливського господарства на мисливські ділянки площею 100–500 гектарів. Розбиваємо так, щоб їхні межі були всім зрозумілі й проходили по: дорогах, дренажних канавах, берегових лініях водойм, ме­жах значних лісових масивів тощо. Малюємо велику карту-схему мисливського господарства з нанесеними на неї мисливськими ділянками, відтворювальними ділянками, територіями ПЗФ та іншою, необхідною для мисливця інформацією.

Під час підготовки щорічного Наказу на проведення полювання у поточному сезоні, який затверджується у двох уповноважених державних органах, обов’язково до розділу «Заборонено» вносимо пункт про неприпустимість проведення полювання на ділянці, яка не вказана у відстрільній картці. Тобто, якщо ми застали мисливця на ділянці, не вказаній у його відстрілці, то він отримує покарання.

Яку юридичну силу має така система управління мисливцями? Звертаємось до п. 7 статті 20 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання».

… забороняється:

– полювання з порушенням встановленого для конкретної території (регіону, мисливського господарства, іншого обходу) порядку проведення полювання.

Але і це ще не все. Враховуючи кмітливість мисливців, їхнє вміння викручуватися з будь-якої ситуації, на кшталт: «…не знаю де тут у вас межі мисливських ділянок, не бачив аншлагів…», при виписуванні відстрільної картки на її корінці (який залишається у користувача угіддями) мисливець ставить свій підпис під наступним записом: «З правилами полювання, розташуванням відтворювальних та мисливських ділянок, територіями ПЗФ у мисливському господарстві ОЗНАЙОМЛЕНИЙ».

Потрібно зауважити, що ми не намагаємось обмежити права мисливців, наше завдання – навести лад у мисливських угіддях, розуміти хто, де і в який період часу полює. Якщо мисливець, наприклад, просить внести до його відстрільної картки дозвіл на дві чи навіть три ділянки (є любителі вдень походити луками із собачкою, а ввечері постояти на льоту), найчастіше ми це дозволяємо.

І ще про один позитивний досвід. Якщо мисливець збирається у вас полювати два дні поспіль (як правило – це субота та неділя), ми виписуємо йому одну відстрільну картку і в ній вказуємо ці дати та відповідну плату за них, що значно скорочує паперову тяганину.

Тож як нам визначити нові правила та запровадити їх уже цього сезону?

Як відкрити сезон 2023 року та отримати погодження військових адміністрацій?

Пропонуємо внести вищенаведені нами (а можливо, ви маєте свої) пропозиції обмежень та дозволів до щорічних Наказів на проведення полювання у сезон 2023/2024 і подати їх на погодження, окрім звичних для користувачів мисливських угідь уповноважених державних органів, також на погодження обласних військових адміністрацій.

Таким чином користувачі угідь обійдуть бюрократичну тяганину і вирішать проблему відкриття полювання кожен на своєму обласному рівні. Ми впевнені, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства підтримає такий крок користувачів мисливських угідь на всіх рівнях, бо це наша спільна мета і відповідальність.