Лісівнича філософія

Жінка, яка хотіла навчати та піклуватися про дітей, вирощує ліс з насіння.

Ось уже 44-й рік щоранку, в будь-яку погоду та пору року дорога веде Розалію Нагірняк до лісу, туди, де її улюблена робота, що стала такою зовсім випадково.

Народилася Розалія Нагірняк 8 квітня 1960 року у мальовничому селі Княждвір Коломийського району, що на Франківщині. Лісівників у родині не було, втім дівчинці подобалося ходити з дідусем до лісу по гриби та ягоди.

– Мабуть, найбільше я полюбляла збирати опале листя на підстилку в хлів для худоби. До речі, ліс у селі був не простий, а Княж­двірський тисовий заповідник. Там поміж тисів росли кремезні ялиці та буки. В моїй дитячій уяві вони сягали неба, – згадує пані Розалія. – Але не ці дитячі враження вплинули на вибір професії, адже мені хотілося стати вчителькою за прикладом бабусі. Проте бабуся була переконана, що дівчинці, яка змалечку хворіла бронхіальною астмою, буде корисно працювати на свіжому повітрі.

Отож 1 вересня 1975 року я стала першокурсницею лісогосподарського факультету Сторожинецького лісового технікуму, не маючи жодного уявлення, що то за професія – лісівник.

Золоті студентські роки навчання та веселощів минули швидко. Вже за чотири роки, з дипломом техніка-лісовода, я отримала направлення на роботу до Турятського лісництва Чернівецького лісокомбінату Чернівецької області на посаду майстра лісу. Там пропрацювала рік до декретної відпустки. Далі вийшла на роботу вже до іншого лісництва.

У Ревнянському лісництві за п’ять років мені довелося попрацювати й пожежником-сторожем, і техніком-лісоводом, і помічником лісничого, і навіть бухгалтером. Було нелегко, але кожен досвід – цінний.

У 1986 році мене перевели інженером Оршівського розсадника, що згодом приєднали до Кіцманського лісництва.

Доля розпорядилася мудро. Жінці, яка хотіла навчати та піклуватися про дітей, довелося вирощувати ліс. Саме ця справа, як ніяка інша у лісовому господарстві потребує жіночих рук та турботи. Так потяглися робочі будні, які, до слова, досить добре оплачувались. Зарплата молодого спеціаліста була 140 рублів, проте для родинних потреб цього було недостатньо. Доводилося тримати господарство, город, важко працювати.

Але копітка праця дала свої плоди. Розалія Казимирівна виростила двох донечок, має прекрасну внучку. Старша донька стала бухгалтером, а молодша продовжила професію лісівника, закінчивши той самий Сторожинецький лісовий коледж, а потім і Національний університет біоресурсів та природокористування. Працювала помічником лісничого, а нині є начальницею виробничого відділу. А мати-лісівничка вже 15 років працює лісничим Кіцманського лісництва

– Наше лісництво зовсім невелике – площею 1788 га. Але територія дуже розкидана. Кожен лісовий масив примикає до населеного пункту. Це значно ускладнює охорону і захист лісових угідь, – зазначає пані Розалія. – Адже кожен гектар треба обійти, встерегти, проконтролювати. Лісництво розташоване у так званому трикутнику, де Буковина межує з Тернопільською та Івано-Франківською областями.

Розрахункова лісосіка бли­зько не рівняється до інших ресурсних лісництв лісгоспу. Значна частина лісового фонду лісництва простягається бідними кам’янистими ґрунтами уздовж річки Дністер. Це не є високопродуктивні ліси, а лише мальовничі пейзажі. За минулий рік ми заготовили аж 1227 куб. м деревини. Але, незважаючи на такий незначний обсяг лісозаготівель, а відтак і реалізації, ми виконуємо всі плани з догляду за лісовими культурами, вчасно проводимо рубки в молодняках, освітлення та прочищення.

І тут я хочу поділитися думкою, що вже на посаді лісничого усвідомила суть своєрідної лісівничої філософії. Бо ж більшу частину своєї трудової діяльності я з насіння вирощувала сіянці й передавала їх до рук інших лісівників, які вже створювали ліс. Лише змінивши посаду, я на власному досвіді зрозуміла, що робота лісівника – ростити ліс, це копітка праця не одного покоління. Скажу відверто, що тішиться та неймовірно радіє моя душа, коли бачу, як колишні дворічні сіянці стали лісом та гордо здіймаються у небо. Як напружена праця та любов до природи дає свої очікувані результати.

Варто зазначити, що щорічно на нашому розсаднику вирощується не менше 300 тисяч сіянців основних лісотвірних порід: дуба, бука, клена, ясена, модрини. За минулий рік ця цифра становила 489 тисяч. Якщо перемножити цю кількість на всі мої роки праці лісівником, то вийде чимала
цифра.

– Але, як то кажуть, не лісом єдиним, – посміхається ліснича. – В лісництві є п’ять ставків площею до 2 га кожен, де вирощують екологічно чисту рибу – коропа та товстолоба. Вигодовуємо рибу власними кормами – кукурудзою та пшеницею. Турбот вистачає. Поле треба засіяти, урожай зібрати та зберегти. За ставками необхідно постійно доглядати. Взимку слід робити ополонки. Окрім того, встерегти ставки від браконьєрів. Запорукою успіху є злагоджена робота колективу, де кожен готовий докласти свою частку знань, часу та праці. Ще у нашому лісництві є пасіка. Клопоту тут не менше, аніж із рибою. За бджолами теж необхідний постійний нагляд, підгодівля, лікування. Проте попит на натуральний, смачний та корисний мед з роками лише зростає.

Колектив лісництва невеликий – 20 працівників. Працюють люди різного віку як молодь, так і досвідчені, котрі віддали лісу не один десяток років життя. До кожного потрібні підхід та вміння знайти слово. Всі з нетерпінням чекають повернення додому з перемогою нашого майстра лісу Тараса Маротчака, який був призваний до армії на строкову службу та продовжує її, зараз, під час повномасштабної війни. Наш колектив поряд із основною роботою намагається займатися волонтерством, допомагає військовим та переселенцям.

А вже вдома на пані Розалію чекає невелике домашнє господарство та величезна кількість квітів, кущів й всіляких рослин.

– Словом, усе те, що тішить око чи не кожної жінки. Більше 300 видів хвойних, листяних, однорічних та багаторічних рослин, які в’ються, стеляться, цвітуть навіть взимку. Робота тут знайдеться завжди. Більше того, кожній рослині потрібен свій особливий та життєво необхідний догляд, – ділиться враженнями жінка.

Розалія Нагірняк має ще одну втіху для душі та серця – вона вишиває та в’яже. Переважно осінніми та зимовими вечорами, коли роботи у садку меншає. За роки в будинку вже є чимало вишитих картин, серветок та скатертинок ручної роботи. Є навіть новорічний та великодній декор. Вив’язані зірочки та янголи несуть позитив, дарують радість гостям, гріють душу надіями на перемогу.

Так, день за днем, рік за роком, незалежно від погоди пані Розалія з радістю поспішає на улюблену роботу до лісу та повертається з гордістю, адже пишатися, дійсно, є чим.