21/04/2023
0Цей пост присвячується персонально першій заступниці начальника Чернівецької ОВА Альоні Атаманюк Альона Атаманюк. На неї начальник військової адміністрації Руслан Запаранюк покладає контроль за виконанням усіх своїх земельних розпоряджень.
Але подвійне дно деяких документів Альоні Ярославівні не розкривають: менше знаєш – краще спиш.
«Вас хтось реально дезінформував).
Надати дозвіл на поділ земельної ділянки діючому користувачу не дорівнює передати землю з державної в комунальну власність», – коментує пані Атаманюк мою попередню статтю. За прикладом голови Чернівецької облради Олексія Бойка, вона переконана, що журналіста неодмінно має «хтось» інформувати. Примітивне розуміння журналістської роботи.
Сподіваюсь, пані Атаманюк все ж не буде скочуватися до пліткарського рівня пана Бойка, який при найменшій нагоді усім розповідає, що вся критика на нього журналістів – замовна і проплачена Мунтяном і Проданом. Врешті, хай собі думає усе, що дозволяє йому його виховання, а також численні нашіптувачі й наглядачі.
Нагадаю, в попередній статті йшлося про те, що замість виконувати норми законів (зокрема п. 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України) і працювати в інтересах громад Буковини, начальник ОВА своїми розпорядженнями порушує чинне законодавство в інтересах якогось незрозумілого столичного акціонерного товариства, яке нещадно гребе під себе усі ліси країни.
Останнім часом Руслан Васильович низкою розпоряджень надав згоду на розроблення технічної документації із землеустрою лісгоспам області , які припинили свою діяльність або перебувають в стані припинення і не можуть здійснювати ніякі операції з нерухомим майном. Альоно Ярославівно, Ви дуже помиляєтеся, коли кажете, що надаєте дозволи ДІЮЧИМ КОРИСТУВАЧАМ. Всі лісгоспи в області припинили свою діяльність, а багато з них вже взагалі зник з промислової карти краю.
Уся ця лісова реформа, яка ліквідувала державні лісгоспи, для того і задумана, щоб в буковинські ліси прийшло господарювати якесь столичне ПАТ, перша літера якого, за словами голови Держлісагентства Юрія Болоховця, таки буде означати «Приватне».
При цьому ніякого покращення фінансово-економічної ситуації для області ніхто не бачить. А от ризиків – скільки завгодно, включно з приватизацією частини буковинських лісів багатими зайдами, які і стануть на постійно відновлюваному лісовому ресурсі новітніми олігархами.
Здавалося б, влада області, найперше ОВА Руслана Запаранюка, повинна була скористатися найменшою можливістю залишити ліси буковинським громадам. Згадана стаття Земельного Кодексу України це дозволяє.
Тим більше, що громади не один раз зверталися до тодішнього голови облдержадміністрації Сергія Осачука передати їм у власність землі лісогосподарського призначення, що були в користуванні спецлісгоспів АПК. З таким саме проханням в інтересах місцевого самоврядування надсилав Осачуку офіційні листи голова Чернівецької облради Олексій Бойко.Осачук вагався.
Категорично проти такої передачі виступив тодішній начальник Чернівецького обласного управління лісового господарства Василь Гончар. Хоча як голова постійної земельної комісії облради зобов’язаний дбати найперше про інтереси громад області, а не про свої особисті. Дійшло до того, що Гончар замовив кілька публікацій в продажній газетці «Голос України» з відвертими наклепами на адресу голів громад, які, на переконання Гончара, зібралися ці лісові землі роздерибанити і, мовляв, на придністрових ділянках Завставнянського спецлісгоспу побудувати місцеву Рив’єру.
Унікальність ситуації полягає у тому, що у той саме час точно такі плани виношував шеф Гончара і Бойка, голова Сокирянської громади Василь Козак.
Ще у 2021 році він звернувся до директора Сокирянського лісгоспу Олександра Чебана з проханням поділити велику лісову ділянку і надати у комунальну власність Сокирянської територіальної громади 23,4 га для розбудови рекреаційної зони в рамках проекту «Дністровський каньйон».
Чебан звертається до Осачука. Осачук усіх футболить.
Нарешті волання Василя Козака якимсь дивом почув Руслан Запаранюк. Наприкінці минулого року, 22 грудня, розпорядженням № 1542-р він таки надає Сокирянському лісгоспу дозвіл на поділ земельної ділянки у 504,74 га на березі Дністра.
Олександр Чебан отримує також дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою. Це при тому, що зазначене підприємство вже перебувало в стадії припинення і через тиждень після щедрого дарунку начальника ОВА взагалі зникло як юридична особа.
Що називається – встигли. І це справді прекрасно, що громада області зуміла вибороти собі хоча б два десятки гектари. Тож завдяки спритності Руслана Запаранюка і наполегливості Василя Козака, Сокирянська міськрада може тепер планувати забудову 23,4 га на березі Дністра дачами, базами відпочинку та іншими рекреаційно-оздоровчими об’єктами туристичної інфраструктури на засадах комунально-приватного партнерства. Райський куточок для тих, хто хоче відпочити – хоч тихо, хоч з адреналіном. Поруч – скандальний приватний аеродром, під який преспокійно вирубали заповідний ліс. А також вольєр Ломачинецького лісництва, де так само преспокійно і безкарно можна відстрілювати звірів з оленями включно.
Але ж Запаранюк може ощасливити і інші громади. Ще також можна встигнути.
Для путильських і вижницьких громад лісові землі – це взагалі чи не єдина можливість розвитку. Чому там має ґаздувати незрозуміло хто? Тим більше, що ні про яке правонаступництво щодо більшості лісових земель не може бути жодних розмов – це протизаконно.
Гончар так, сараку, переживав, щоб Заставнівські лісові землі не перейшли раптом місцевим громадам, йому так треба вислужитися перед столичним начальством, що готовий хоч в цю хвилину віддати 2 538,3 унікальних гектарів Заставнівської землі якомусь приватному АТ.
Але чому особисті інтереси одної-двох осіб повинні реалізовуватися за рахунок інтересів громад області, за рахунок землі їх дідів-прадідів?
Альоно Ярославівно, розберіться у цій важливій для області проблемі. Ви одна, схоже, це можете зробити. Громади Вам подякують.
