11/04/2023
0
Микола ЯВОРСЬКИЙ,Газета “Природа і суспільствоУкраїна попрощалась з 43-річним лісівником-воїном Віктором Гіричем.
У важкому лютому 2022 року Віктор Гірич пішов захищати рідні краї у складі територіальної оборони, але трагічно загинув дорогою додому.
– Мій чоловік родом з смт Шацьк. Я – з села Світязь. У селі ми й познайомились. Зустріч переросла в кохання. Згодом побралися. Разом із чоловіком ми виховали двох дітей: доньку Іванну, третьокурсницю Шацького лісового фахового коледжу ім. В.В. Сулька, та сина Богдана, школяра-десятикласника, – згадує вдова загиблого героя Лариса Іванівна. – Мій чоловік тримав на своїх плечах увесь наш родинний добробут. Звів родинне гніздечко, де ми проживали у любові, мирі та злагоді. Діти його просто обожнювали. Адже він був люблячим батьком, надійною опорою. А для друзів та колег по роботі він був надійною, відповідальною і безвідмовною людиною.
В юності Віктор навчався у Володимир-Волинському сільськогосподарському технікумі за спеціальністю «Механізація сільського господарства». Півтора роки служив у Збройних Силах України – у навчальному центрі з підготовки зв’язківців. Після служби працював водієм у районній державній адміністрації. Згодом служив за контрактом прикордонником-водієм. Після закінчення контракту працював уже в Шацькому національному природному парку трактористом у Світязькому лісництві. До речі, батько мого чоловіка теж працював у тому ж лісництві.
Віктор дуже любив милуватися краєвидами рідної місцевості. Особливо – заходом сонця на мальовничому озері Світязь. Тому часто у вільний час ми родиною їздили по гриби та ягоди до мальовничих угідь національного парку. Чоловік знав ці гарні ліси наче свої п’ять пальців. Найкращого відпочинку годі й шукати. Жили ми добре. Однак, повномасштабне російське вторгнення зачепило й нашу родину чорним крилом біди…
– Віктор був сумлінним та відповідальним працівником, добрим другом та товаришем. Чудово знався на техніці. Вправно водив і вантажівку, і легковик, і потужний трактор, – згадує лісничий Світязького лісництва Шацького національного парку Ярослав Дударчук. – Загалом, він пропрацював у нас понад вісім років. На службу після повномасштабного вторгнення пішов добровольцем. Інакше він не міг.
– 26 лютого 2022 року за власним бажанням Віктор записався до територіальної оборони, сказавши: «Хто, як не я? Хтось же повинен вас захистити!» Спершу він служив у місцевому підрозділі тероборони, – згадує вдова загиблого героя. – Далі – Луцьк, підрозділ обласного центру комплектування та соціальної підтримки. Звідти знову відрядження до білоруського кордону. Вітя деякий час ще служив у нашій області. Згодом підрозділ перекинули на прикордоння до сусідньої з нами Житомирщини.
Наприкінці грудня хлопці мали вирушати у чергове службове відрядження. Тож деяким завчасно дозволили коротку відпустку та зустріч із родиною. Вітя теж став цим щасливчиком. 26 грудня о 17:00 він зателефонував і радісно сповістив, що приїде додому та побачить усіх нас. Запевнив, що приїде якомога скоріше. Дивно, але після цієї розмови я відчула тугу та важкість на душі. Наче передчувала біду. Додому чоловік так і не доїхав. Я телефонувала чи не щохвилини, але телефон уже не відповідав. На жаль, лиховісне відчуття мене не підвело…
Як я дізналась згодом, на автошляху Київ–Ковель, поблизу села Білокоровичі Коростенського району Житомирської області «Volkswagen Т-4», за кермом якого був мій чоловік, через погані погодні умови виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з «Renault»… Двоє побратимів мого чоловіка загинули на місці. Віктор помер під час надання медичної допомоги. Ще двоє військових теж отримали травми різного ступеня важкості.
Що я можу сказати. Можу запевнити, що Віктор завжди був відповідальним, вправним, вмілим та уважним водієм. Але час назад уже не повернеш. Чоловікові так і лишилося навіки 43 роки…
Віктора поховали у селі Світязь, що з миті нашої зустрічі відразу стало йому рідним. На похороні було дуже велелюдно. Чоловіка в останню путь провели багато наших друзів та знайомих – односельці, військові, лісівники, а ще просто небайдужі люди. Наша родина щиро вдячна колективу Шацького національного природного парку, зокрема, директорці Марії Христецькій, лісничому Ярославу Дударчуку, старості Світязького старостинського округу Віктору Плейтуху, військовій частині, рідним, знайомим за доброту, чуйність та небайдужість та допомогу нашій родині у біді…
Наша донька навчається у лісовому коледжі за спеціальністю «Лісове господарство» і збирається йти шляхом батька-лісівника. Син теж мріє після школи навчатись саме у лісівничому технікумі. Тож династія лісівників Гіричів триватиме!
