30/03/2023
0Про гуманітарну місію лісівників Луганщини.
Ризикуючи життям під ворожими обстрілами, сміливі лісівники – працівники ДП «Сєверодонецьке лісомисливське господарство», що на Луганщині, возили до прифронтових міст гуманітарну допомогу, а звідти евакуйовували своїх колег та місцевих мешканців. Начальник Луганського облуправління лісового та мисливського господарства Дмитро Неклеса, керівник підприємства Сергій Сезоненко та лісничий Борівського лісництва Сергій Гетьманенко організували справжню волонтерську лісівничу «швидку допомогу», яка працює й донині.
– Повномасштабне вторгнення для нашого колективу розпочалось 24 лютого близько сьомої ранку. Тоді, як звично, ми зібралися на робочу нараду, як о 7:15 почули десь за кілометр від лісгоспу гучний вибух, – розповідає директор ДП «Сєверодонецьке лісомисливське господарство» Сергій Сезоненко. – Далі було ще кілька вибухів з інтервалом у 5–10 хвилин. Це були спроби обстрілів місць дислокації наших військових частин. А потім розпочався наземний масштабний наступ військ РФ з усіх напрямків.
Ми з 2014 року були прифронтовим лісгоспом, тож уже мали досвід як діяти в таких ситуаціях.
У нас були плани та порядок дій. В першу чергу, необхідно було рятувати людей та техніку. Тож більшість працівників ми відпустили по домівках і почали евакуацію нашої техніки. Координуючись із обласним управлінням та особисто його начальником Дмитром Неклесою, нам вдалося забрати з території, що дуже швидко стала ареною запеклих боїв, близько десяти одиниць техніки. Вчасно, до сусідніх областей, виїхало кілька пожежних автомобілів, позашляховиків, вантажівок. У цій спецоперації брали активну участь наші водії Сергій Петренко, Андрій, Литвиненко та Євген Чирков.
Жодне з наших лісництв не оминула лиха доля. Зокрема у Бобрівському лісництві постраждали господарські будівлі та огорожа. Було кілька прильотів на територію контори. Окупація контори і частини лісництва сталася вже 1 березня. Нам вдалося врятувати від окупантів два трактори МТЗ, лісопатрульний модуль УАЗ та пожежну автоцистерну ГАЗ-66.
Контора більш-менш вціліла. А от будинок відпочинку мисливця орки розграбували повністю, викрали меблі, побутову техніку, посуд.
Контори Тошківського і Попаснянського лісництв – знищені вщент. Окупація контор лісництв сталася на початку травня. Знищена й будівля лісового розсадника у Тошківському. Побутову техніку та службовий автотранспорт працівники евакуювали заздалегідь.
Контора Сєверодонецького лісництва (смт Щедрищеве) була окупована в середині травня.
Постраждали всі споруди: контора лісництва, господарські будівлі, пожежний бокс та шишкосушарка. Не вціліло жодне вікно, осколками пошкоджені дахи та стіни. За оперативною інформацією, всі будівлі розграбували. Також викрали пожежну автоцистерну ГАЗ-66.
Контора Борівського лісництва (смт Борівське) була окупована у другій половині червня. Там, у конторі, також не вціліло жодне вікно. Були прямі влучання у господарські будівлі та пожежний бокс, де стався обвал перекриттів та стіни. Постраждали пожежна автоцистерна ГАЗ-66 та вантажівка ГАЗ-53. Після окупації всі будівлі розграбовані. Автівки розібрали в прямому сенсі слова, викрадено все, що можна було нести: акумулятори, колеса, мости тощо.
Були окуповані й угіддя сусідніх з нами лісгоспів: ДП «Новоайдарське ЛМГ» (Капітанівське лісництво – з кінця лютого, Ахтирське лісництво – з середини березня, Піщане лісництво – з середини квітня), ДП «Кремінське ЛМГ»(Боровеньське лісництво – з середини квітня).
– Пане Сергію, розкажіть, якщо можна, про бойові дії у Сєверодонецьку, зокрема, що відбувалося на території лісгоспу?
– У центральній садибі ДП «Сєверодонецьке ЛМГ» (смт Сиротине) були прямі влучання у контору, цех переробки, господарські будівлі, котельню, ремонтно-механічну майстерню, ангар з інвентарем та сінник. Багато снарядів вдарили по території підприємства. Повністю згоріли цех переробки, господарські склади, сінник, готові пило та лісоматеріали. Також згоріли два ГАЗ-53, «УРАЛ», легкова автівка. Від влучання осколків була пошкоджена тракторна техніка, навісне та причіпне обладнання й інший інвентар.
Окупанти та їхні поплічники традиційно розікрали все, що можна викрасти: комп’ютерну та побутову техніку, лісопродукцію, прилади та запчастини, зняли колеса та вузлові агрегати з автотранспорту, розікрали спецодяг та інше. Повністю розграбували пожежний бокс, де нічого не лишилося. Були викрадені дві автомашини – вантажний «УРАЛ» та пожежна автоцистерна «ЗІЛ-131».
Така окупантська натура – все нищити та руйнувати. Слава Богу, що під час обстрілів не постраждали наші співробітники.
– Два довоєнні роки ліси Луганщини страждали від величезних лісових пожеж. Через війну ліси області палають ще більше. Чи відомі, хоча б приблизно, збитки від цих пожеж?Скільки лісу знищено та пошкоджено?
– Під час двох масштабних лісових пожеж у 2020 році згоріли 8923 гектари лісової площі. Найбільше тоді постраждали Бобрівське лісництво (згоріло 3665 га лісових земель), Борівське лісництво (3205 га), Сєверодонецьке лісництво (2053 га). Основні породи дерев там хвойні – 80% (сосна звичайна, сосна кримська), м’яколистяні – 15% (вільха, береза), твердолистяні – 4% (дуб, ясен, клен) та 1% – інші породи дерев.
Це саме ті лісництва, куди війна прийшла ще з більшою люттю. Найстрашніші обстріли й лісові пожежі вдарили по наших угіддях з травня минулого року. Сила й інтенсивність обстрілів була такою, що величезні дерева рвало з корінням та трощило наче тонесенькі стебла трави. За супутниковими знімками видно, що було знищено близько 800 га лісу у Борівському лісництві, 700 га у Бобрівському, 300 га в Сєверодонецькому і 200 га нових лісових ділянок у Тошківському та Попаснянському лісництвах. Це без урахування нових лісових культур на відновлених площах. Це дуже приблизні цифри, бо доступу до цих окупованих територій не маємо.
– Пане Сергію, розкажіть про гуманітарну місію лісівників Луганщини.
– Як ви добре знаєте, орки, знищуючи Сєверодонецьк і його околиці, щоденно застосовували тактику вогняного валу. В місті виникла справжня гуманітарна катастрофа. Відсутність комунікацій та продуктовий голод. Тисячі людей у примарах знищених міст і сіл опинилися під обстрілами і на межі виживання. Серед них були й наші працівники, які з тих чи інших причин не встигли евакуюватись.
Було вирішено створити волонтерсько-рятувальну лісівничу групу. До її складу увійшли: начальник управління Дмитро Неклеса, я та лісничий Борівського лісництва Сергій Гетьманенко.
Зранку ми завантажували гуманітарною допомогою три наші службові лісівничі пікапи у Слов’янську та Бахмуті та їхали на Луганщину. Ці вантажі були від наших колег-лісівників зі всієї країни, благодійників, міжнародних організацій. Повертаючись назад, евакуювали людей – забирали містян стільки, скільки могли. Серед них були лісівники, пенсіонери, жінки з дітьми, особи з інвалідністю. Рятували домашніх тварин. Усі свої дії координували з військово-цивільною адміністрацією, військовими, рятувальниками, поліцією, допомагали їм, а вони – нам. Так ми працювали фактично до самої окупації Сєверодонецька.
За добу інколи робили два-три гуманітарні рейси. Але коли почалися сильні обстріли, в деякі дні вдавалося зробити максимум одну ходку. Були й такі дні, що досі не віриться, як вижили.
– Як вам вдавалося уникати небезпеки?
– Ось один з випадків. Заїхали якось ми до міста з боку нині вже зруйнованого заводу «Стірол». Черговий обстріл, ми – як на долоні. Зупинятися небезпечно, швидко їхати дорогою – теж, скрізь розкидані пошкоджені дроти тролейбусних ліній під напругою, суцільні вирви від вибухів, уламки пошкоджених будинків. Вирішили їхати тротуарами та провулками, благо, ми добре знаємо місто. Обстріл тимчасово вщухнув. Настала тиша.
Заїжджаємо до потрібного нам подвір’я. Поставили машини, почали гукати людей, щоб виходили зі сховищ за гуманітарною допомогою та хто хоче евакуйовуватись. І тут черговий приліт з «Градів». Ми бігом до людей у підвали. «Прилетіло» за пару метрів від наших машин. І просто диво – снаряди «Градів» влучили у підвал, господарське приміщення під землею. По-перше, там не було людей. По-друге, уся вибухова хвиля й осколки снарядів теж пішли у землю, тому й не було пошкоджень будинків та майна. Людей у сховищах та нас не зачепило. Наші автомобілі лише пошкрябало осколками. І таких випадків було дуже багато.
– Скільки людей змогли евакуювати під час волонтерських поїздок? Що вони розповідали?
– Загалом, за ці більше, ніж чотири місяці боротьби за Луганщину, ми вивезли зі знищених населених пунктів більше ста людей. З них близько сорока – наші колеги-лісівники. Пам’ятаю, як в одному понівеченому обстрілами подвір’ї, до нас вийшла бабуся, яка попросила допомогти її родичам. Вона чи не єдина лишилася там жити, якщо це можна було назвати життям. Ми ледь не силоміць посадили стареньку до автівки та вивезли з цього пекла.
Запам’ятався й такий випадок: у березні ми рятували працівницю нашого лісгоспу – фахівчиню з техніки безпеки та охорони праці, що мешкала у Сєверодонецьку. Тоді у дев’ятиповерхівку, що стояла поруч з будинком колеги, прилетів пакет «Граду». Жінка дивом вижила, але лишилася у понівеченій холодній квартирі з вибитими віками та дверима. Перелякана та шокована, вона не вірила, що ми приїхали її рятувати. Ми тоді вивезли бідолашну до Бахмута, а згодом, коли і там стало небезпечно, вона звідти поїхала далі. Нещодавно зателефонувала мені й зі сльозами дякувала, що вберегли їй життя.
Евакуаційні заходи організовувала і військово-цивільна адміністрація, рятувальники, поліція, військові. Багато людей приходили до будинку адміністрації, чекаючи на «зелений» транспорт. Влада області зверталася до нас із проханням дати водіїв на цей транспорт і наші сміливі водії: Сергій Петренко, Андрій Литвиненко та Євген Чирков без вагань сідали за кермо евакуаційних автобусів та вивозили мирних мешканців з охопленого вогнем міста. Ці автобуси, до речі, орки теж обстрілювали. Але завдяки мужності та героїзму наших хлопців серед людей не було загиблих та поранених.
Також ми евакуювали з-під обстрілів сучасний автомобіль станції екстреної допомоги. Під обстрілом й передали на передову нашим прикордонникам лісівничий автомобіль «УАЗ». Автівка й досі вірно служить хлопцям.
– Чи зустрічалися вам серед цивільних на Луганщині, на яку насувалася орда, «ждунів» – тих, хто спав і бачив, що ось-ось прийдуть «асвабадітєлі» й врятують їх від нацистів?
– Бачили різне. Зустрічали й таких, хто у вічі не говорив, що чекає на «рускій мір», але казали, що не їхатимуть звідти, а яка буде влада, їм якось байдуже… Чути таке було дуже неприємно.
Приховувати не буду, деякі наші співробітники заявляли схоже і категорично відмовлялися евакуйовуватись. Ми володіємо достовірною інформацією, що ці «колеги» вже перейшли на бік окупантів і працюють у якомусь так званому «лєсном хазяйствє». Але кожен зрадник і колаборант відповідатиме за свої негідні вчинки. На щастя, таких зрадників небагато.
– З яких населених пунктів Луганщини вам довелося евакуйовувати цивільних?
– Звичайно, це був не лише один Сєверодонецьк. Під ворожим вогнем проривалися до Кремінної, доправляли гуманітарку й вивозили звідти місцевих. Останній наш рейс до цього міста ніколи не забуду. Прорвавшись до Кремінної, виявилося, що виїхати з неї вже немає змоги – головні дороги безперервно прострілювались. Тоді вивозити наших колег-лісівників було вирішено «цапиними шляхами» – полями, лісами та лісосмугами. Добре, що я мисливець, знаю там кожне поле, кожне дерево та кущ. Та й наші хлопці-лісівники теж допомагали будувати шлях. Ось так ми й врятували багатьох людей.
Наступного дня ми знову зібралися до Кремінної, але дізналися, що окупанти вже захопили місто. На тих шляхах, по яких ми лише вчора пробиралися, орки встановили блокпости і розстрілювали цивільний транспорт, що намагався прослизнути в останню шпарину. Відкривали вогонь по автомобілях, велосипедистах, пішоходах. Стріляли в усе, що рухалося.
– Нині за Луганську область йдуть запеклі бої. Чи працює зараз волонтерська місія лісівників?
– Ми продовжуємо свою волонтерську діяльність. Допомагаємо як нашим колегам, так і простим мирним мешканцям, які виїхали з тимчасово окупованої Луганщини. Копітка гуманітарна робота триває.
Поступово, крок за кроком, нашу рідну землю почали звільняти від окупантів. Зокрема легендарний плацдарм у селі Білогорівці, де знайшли свою могилу тисячі орків та їхньої техніки. Це угіддя нашого Сєверодонецького лісництва площею 7550 га. Через запеклі бої поки що ми не маємо можливості приїхати туди, але кожен із нас, хто не зрадив та не здався, робить усе, що в його силах задля звільнення рідної Луганщини.
