Олешнянський дьоготь

Колись жодне господарство не могло обійтися без дьогтю. Сьогодні його використання значно звузилося, але в деяких галузях дьоготь нічим замінити не можна. Наприклад, у фармакології.
На Чернігівщині виробництвом дьогтю займаються працівники Добрянського та Семенівського держлісгоспів.
Дьоготь заготовляють лише два тижні — саме тоді, коли з’являється зав’язь перших ягід чорниці.

Ми побували в Олешнянському лісництві ДП «Добрянське лісове господарство».

— У цьому році наші лісівники намітили заготовити 7 400 кг березової кори. З неї виходить 1,2 тонни дьогтю,— розповідає головний інженер підприємства В’ячеслав Киченок.— Добувається кора з тих дерев, які визначені на вирубку. Звичайно, це старі дерева (їх вік — 60-70 років), на місці яких буде висаджено молодняк.

Того червневого дня добували березову кору майстри лісу Микола Конон та Михайло Коршун.

— Роботи багато ,— кажуть, — і її потрібно виконати швидко. Спочатку ми зрубуємо березу, тоді знімаємо з неї кору, надрубуючи невеликими сокирами. Шматки кори збираємо у в’язанки. А деревина вивозиться на нижній склад для переробки.

— Зібрану кору нарізують невеликими квадратами (50 х 50 см) і відправляти у дігтярню. Там, за технологією сухої перегонки (переробка сировини нагріванням, за відсутності кисню) і виготовляють дьоготь.

— Дьогтьокурня нагадує велику піч. Вгорі — два отвори для березової кори, а внизу — для дров, — ділиться Анатолій Кобзар, дьогтьокур. — Кожного разу сюди закладаємо приблизно 200 кг березової кори. І ці отвори, через які кора потрапляє в дьогтьокурню, щільно закриваємо залізними дверцятами та замазуємо глиною.
Головне, щоб все було герметичним. А в нижні отвори потроху закладаємо дрова і розтоплюємо дьогтьокурню. Багато дров класти не можна, бо кора швидко перегорить і замість дьогтю ми отримаємо попіл.
Кора починає повільно тліти і виділяти пару дьогтю, що йде по трубах. Пара охолоджується і перетворюється на дьоготь, який з іншого боку витікає у відра. Цей процес триває в середньому 18 годин.

— За одне завантаження можна одержати 35-40 кілограмів дьогтю, залежно від якості кори, — додає Анатолій Модестович.— Якщо вона молодша і тонша, то дьогтю виходить більше. І він рідший. Добрянські лісівники продають дьоготь Борщагівському хіміко-фармацевтичному заводу в Києві. Нинішнього літа продукція закуповувалась по 102 тис. грн. за тонну. У минулому році Олешнянське лісництво реалізувало 1 164 кілограми дьогтю на 82 тисячі гривен.

— Дьоготь у лісництві «гнали» ще у 80-і роки. У ту пору це був не єдиний промисел лісгоспу, — зазначив В’ячеслав Киченок. — Ми заготовляли й живицю (соснову смолу), котра була компонентом багатьох лікарських препаратів. На жаль, зараз натуральні компоненти в ліках почали заміняти штучними. І виявилося, що живиця нікому не потрібна. От ми й припинили її заготівлю. А дьоготь входить до складу мазей Вишневського і Вількінсона; з нього роблять дігтярне мило і шампуні. Якщо у народному господарстві буде потреба у дьогті, наш лісгосп продовжуватиме займатися цим старовинним промислом…

Наталія Федосенко,
Ріпкинський район