РОЗРОБКА КЛЮЧОВИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ ЩОДО ОХОРОНИ БІОРІЗНОМАНІТТЯ В ЛІСАХ: АДАПТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО ВИМОГ ЄС

Система нормативно-правового регулювання лісової галузі України формувалася впродовж тривалого часу. Однак початком формування деяких принципів нормативного регулювання лісокористування та функціонування галузі загалом вважається початок 30-х років минулого століття, в умовах «становлення» радянського тоталітаризму. Це зумовило притаманність системі певних негативних рис, що зберігаються в залишковій формі й до тепер.

Зокрема, слід відзначити певну консервативність деяких аспектів нормативного регулювання лісової галузі по відношенню до сучасних вимог збереження біорізноманіття й підтримання екостабілізаційної функції лісів. Особливого значення ці проблеми набувають в умовах адаптації українського природоохоронного законодавства до законодавства Євросоюзу, що зумовлено вимогами Угоди про асоціацію.

Вирішити цю проблему покликаний проект «Розробка ключових законодавчих актів щодо охорони біорізноманіття в лісах: адаптація українського законодавства до вимог ЄС», який реалізується в рамках Програми ФЛЕГ II (ЄІСП Схід) ”Правозастосування й управління в лісовому секторі країн східного регіону дії Європейського інструменту сусідства та партнерства – 2” за підтримки Світового Банку, Міжнародного Союзу Охорони Природи та Всесвітнього Фонду Природи (http://www.fleg.org.ua/). Робота спрямована на обґрунтування й розроблення конкретних поправок до чинних положень і напрацювання пропозицій щодо нових законодавчих актів та нормативних документів для покращення захисту біорізноманіття в лісах України з метою гармонізації з директивами ЄС та іншими міжнародними документами (договорами й конвенціями) в розвиток інформації, що напрацьована в попередній рік виконання Програми (http://www.fleg.org.ua/docs/388).

У європейському природоохоронному законодавстві є низка особливостей, які істотно відрізняють його від законодавства України. Зокрема, це стосується деяких аспектів охорони видів і її законодавчого нормування, а також розвитку оселищної концепції збереження біорізноманіття на екологічних і ландшафтних засадах, що є результатом практичного впровадження вимог Бернської конвенції в природоохоронну практику.

Вважається, що через відсутність адекватної нормативно-правової бази, механізмів реалізації й контролю за збереженням біорізноманіття, цінне біорізноманіття (види рослин, тварин і грибів, що включені до Червоної книги України, міжнародних конвенцій, а також рослинні угруповання, що включені до Зеленої книги України) не забезпечене належною охороною на всіх землях лісогосподарського призначення.

Разом з тим, ретельний аналіз законодавства України свідчить, що в ньому, фактично, наявні всі необхідні елементи, що можуть забезпечувати відповідне збереження біорізноманіття на сучасних методичних засадах. Однак, через традиційні особливості правозастосування в Україні, більшість з цих положень лишаються недієвими. Крім того, деякі аспекти законодавства потребують деякого уточнення й конкретизації.

Природоохоронне законодавство має на меті забезпечувати збереження біорізноманіття загалом, включаючи лісове біорізноманіття. Збереження лісового біорізноманіття є дуже широким поняттям, яке відображено в багатьох міжнародних документах. Тому, ці міжнародні вимоги та рекомендації стосовно збереження біорізноманіття загалом, та лісового біорізноманіття, включаючи вимоги ратифікованих Україною міжнародних конвенцій, резолюцій Міністерських конференцій із захисту лісів у Європі, критеріїв та індикаторів сталого ведення лісового господарства, загальноєвропейських практичних рекомендацій щодо сталого ведення лісового господарства мають бути реалізовані в правовому й нормативному полі України.

Важливою сучасною формою територіальної охорони природи, яка поєднує території з різними рівнями біорізноманіття та охорони є екомережа. Тому, важливим є вдосконалення українського законодавства щодо функціонування екомережі, визначення правового статусу її елементів, першочергово на землях лісового фонду, оскільки саме лісам, здебільшого, належить ключова роль у формуванні екомережі. Відповідно, Закон України Про екологічну мережу в багатьох випадках не відображає відповідних завдань щодо формування, правового забезпечення статусу й функціонування елементів екомережі.

Концепція “особливо цінних для збереження лісів” (High Conservation Value Forests (HCVF) широко використовується на міжнародному рівні як один з інструментів сертифікації лісів. Інтеграції цієї концепції, як інструмента збереження біорізноманіття, у нормативне поле лісового господарства може мати визначальне значення для покращення збереження біорізноманіття та інших природних цінностей в лісах.

Найбільш дискусійним в правовому полі України й, зокрема, у нормативно-правовому забезпеченні лісової галузі, є нормування ведення лісового господарства на територіях і в об’єктах природно-заповідного фонду України та на природоохоронних територіях іншого рангу (водозахисних, ґрунтозахисних тощо). Тому, надзвичайно важливим є врахування світового, й перш за все, європейського досвіду в цьому аспекті й застосування його в нормативно-правовій базі лісового господарства України й законодавчій базі охорони природи загалом.

Нині (упродовж останніх кількох років) відбувається спонтанне (а подекуди, й цілеспрямоване) своєрідне «розхитування» природоохоронного законодавства України шляхом внесення численних доповнень і поправок до чинних Законів, які часто є безсистемними, необґрунтованими й побудованими на некомпетентних емоційних рішеннях. Тому, необхідним є ретельний аналіз і підготовка нової редакції трьох базових Законів України, що торкаються збереження біорізноманіття:

Про Червону книгу України, Про природно-заповідний фонд України та Про екологічну мережу України. У цих нових редакціях має бути врахований увесь комплекс європейського досвіду правового забезпечення збереження біорізноманіття.
Слід зауважити, що підготовка нових редакцій цих законів має безпосереднє відношення до нормування збереження біорізноманіття у лісовій галузі, оскільки вони визначають ключові принципи й підходи в цьому процесі.

Щодо безпосередньо нормативно-правового забезпечення збереження біорізноманіття в лісовій галузі, то, попри низку доповнень й поправок до чинних нормативних документів, що стосуються імплементації положень, які прийняті в європейському законодавстві, необхідним є узагальнення й оптимізація підходів щодо ведення лісового господарства на землях природно-заповідного фонду. Перш за все це необхідно з огляду на численні спекуляції, що точаться довкола цього питання в Україні, в яких активну участь беруть деякі громадські організації. Необхідно на нормативному рівні визначити статус певних об’єктів і установ природно-заповідного фонду, чітко визначити статус їхніх функціональних підрозділів, завдання й обов’язки. Крім того, конче необхідним є врахування в контексті розв’язання цього питання підходів оселищної концепції збереження біорізноманіття з урахуванням положень Директиви 92/43/ЄЕС та Резолюції 4 Постійного комітету Бернської конвенції.

Відповідно, у рамках проекту реалізуються обидва аспекти оптимізації природоохоронного законодавства України та удосконалення нормативної бази лісового господарства. Напрацьовані матеріали планується представити для обговорення зацікавленій громадськості в Орхуському центрі Міністерства екології і природних ресурсів України наприкінці липня цього року, про що буде повідомлено додатково. /На украинском лесоводе они будут размещены в течении 1-2 дней М.П./

За додатковою інформацією прохання звертатись до:
– Олександра Кагало – експерта з питань збереження біорізноманіття програми “ENPI East FLEG II”, к.б.н., с.н.с., завідувач відділу охорони природних екосистем Інституту екології Карпат НАН України, моб.: +38 096-416-93-83, Е-mail: kagalo@mail.lviv.ua;
– Дмитра Карабчука – експерта з питань лісів WWF-DCP, к.с.-г.н., координатора заходів програми “ENPI East FLEG II” від WWF в Україні), моб.: +38 067-670-23-40, E- mail: dkarabchuk@wwfdcp.org