10/03/2023
0На фото – Берлін, 1950 рік. Фото: akg-images/picture-alliance
Ця стаття є початком циклу статей про найбільш успішний досвід післявоєнної відбудови економіки в новітній історії, а саме – відродження економіки Німеччини та Японії після Другої світовій війни та відбудова Південної Кореї після Корейської війни 1950-1953 років.
Мета зрозуміла – знайти модель економічної політики для післявоєнної відбудови України.
Як показала конференція в Лугано, зараз ніякої моделі Україна не має, маємо поки що хаотичне нагромадження сотень можливих проектів. Такий стан є природним, навіть найбільш успішні приклади, які ми розглянемо, потребували роки на підготовку: План Маршала почався в 1948 році, японці запустили свою модель розвитку з 1952 року, а Південна Корея тільки з 1962 року розпочала свою фантастично успішну політику.
Для України модель адекватної політики теж не впаде з неба, її треба створювати, спираючись на досвід інших країн.
Післявоєнна відбудова Німеччини
Коли зараз говорять про “План Маршалла для України”, в більшості випадків під цими словам розуміється просто іноземна допомога у післявоєнній відбудові, тобто суто фінансові дотації.
Таке спрощене, можна сказати – примітивне, розуміння проблеми не відповідає ні історичним подіям, ні сучасним потребам. Головне спрощення – ігнорування структурної проблеми післявоєнної економіки Німеччини.
План Маршалла (офіційна назва – European Recovery Program, ERP) був другим американським планом післявоєнної економічної політики для Європи, він розпочався в 1948 році і тривав до кінця 1951 року.
Першим планом, який був схвалений в 1944 році президентом США Рузвельтом і втілювався в 1945-1946 роках, був План Моргентау (за прізвищем міністра фінансів США, який його запропонував).
В 1947 році стало зрозуміло, що План Моргентау є хибним, він був скасований і замінений на План Маршалла (за прізвищем його ініціатора, державного секретаря США).
З точки зору мети економічної політики ці два плани були протилежними. План Моргентау пропонував принципову структурну перебудову – перетворити Німеччину з індустріальної країни на аграрну. План Маршалла, навпаки, був спрямований на відродження структури економіки країн Західної Європи (головними реципієнтами Плану Маршалла були Велика Британія і Франція, а всього допомогу отримували 17 країн Європи) та коопераційних зв’язків між ними, які існували до Другої світової війни, тобто метою було відновлення індустріальної економіки Європи, в тому числі – відродження промисловості Німеччини, яка була серцевиною індустріальної Європи.
За роки війни економіка країн Західної Європи (і Німеччини в першу чергу) була мілітаризована, ланцюжки поставок всередині Європи були зруйновані, в результаті чого обсяги виробництва, доходи та платіжна спроможність населення впали так, що Європа не могла прожити без продовольчої допомоги від США та Канади.
План Моргентау ще більше погіршив ситуацію, бо якщо б Німеччина перетворилася на аграрну країну, то там би виникло біля 25 мільйонів зайвого населення, яке або треба кудись вивозити, що абсолютно не можливо, або забезпечувати його існування за рахунок дотацій США.
Для повернення Європи до самозабезпечення необхідно було відновити її довоєнну економічну структуру, а не знищувати німецьку промисловість.
Тому в Плані Маршалла було дві фінансові складові: продовольча допомога та кредитування поставок обладнання для відновлення промислового та аграрного виробництва (про технічну допомогу Плана Маршалла будемо говорити окремо).
Він завершився цілковитим успіхом: на момент його завершення європейське виробництво на 40% перевищило довоєнний рівень, почався багаторічний період економічного зростання, особливо значного в Німеччині.
Загальна суми американського фінансування за Планом Маршалла становила 17 мільярдів доларів (що в нинішніх цінах перевищує 200 мільярдів) для 17 країн. Кошти розподілялися пропорційно чисельності населення, але перевага надавалася державам, що були союзниками під час війни.
Найбільше отримала Британія (3,3 мільярди) і Франція (2,3 мільярди). Західна Німеччина та Італія отримали значно менше – 1,4 та 1,2 мільярди доларів відповідно.
Більша частина фінансування мала форму грантів, а не позик. Наприклад, ФРН 85% фінансування отримала у вигляді грантів, а Австрія – всі 100%.
В дійсності, американська допомога Західній Європі після війни була більша, бо від закінчення війни до початку Плану Маршалла США надали європейським країнам 17 мільярдів доларів, а після завершення надавали по 7,5 мільярдів щорічно до 1961 року відповідно до Плану взаємної безпеки.
Фінансова допомога була значною і важливою, особливо взимку 1946-47 років, коли в Європі реально був голод, але якщо розглядати її як інвестиційний ресурс, то вона була не дуже суттєвою, бо складала біля 3% до сукупного ВВП країн, яким вона надходила.
Вважається, що набагато важливішими були зусилля з модернізації європейської промислової та ділової практики з використанням високоефективних американських моделей та зменшення штучних торговельних бар’єрів між європейськими країнами.
Якщо про фінансову допомогу за Планом Маршалла відомо всім, то інша складова, яка коштувала в 15-20 разів менше, а наслідки мала не менші, залишається мало поміченою. Мова йде про технічну допомогу, спрямовану на подолання низької продуктивності праці в Європі, а значить – низьких доходів населення.
Приміром, робітник в США міг купити автомобіль за 9-місячну заробітну плату, а у Франції для такої покупки робітнику потрібна була зарплата майже за три роки роботи.
Програма технічної допомоги включала поїздки європейських інженерів, менеджерів і підприємців в США для вивчення досвіду високопродуктивного виробництва. За цією програмою 24 тисячі європейців відвідали США.
З іншого боку, експерти зі США відвідували заводи в Європі з метою аналізу технологічних і організаційних причин низької продуктивності європейського виробництва.
На підставі цих візитів Бюро статистики праці США зробило висновки, що і як треба робити на європейських заводах і фабриках, щоб наблизитись до американського рівня продуктивності.
Американці робили цей аналіз окремо для кожної країні і кожної галузі, виявляючи слабкі і сильні сторони. Після такого аналізу за програмою технічної допомоги європейці мали можливість отримати необхідні американські технології.
Таким чином, в основі швидкого відновлення Німеччини і решти Європи після війни лежали не тільки і не стільки американські гроші, як трансфер американських технологій і ноу-хау.
Якщо ми поглянемо на українську ситуацію з точки зору Плана Маршалла, то можемо дійти до таких висновків:
1. Відновлення української економіки у довоєнному вигляді буде означати консервацію її аграрно-сировинного типу, що робить Україну найбіднішою країною Європи. Тому з точки зору налаштованості на відновлення економічної структури нам План Маршалла не потрібний, нам треба змінювати, а не зберігати структуру економіки. Фігурально висловлюючись, нам потрібен “План анти-Моргентау”, тобто план переходу від аграрно-сировинної до технологічної економіки. У мене є підозра, якщо Україна не буде сама ініціювати такий тип плану, то ми в дійсності отримаємо український аналог Плана Маршалла, що означає збереження країни в якості сировинного та продовольчого придатку до технологічно передових економік світу.
2. Обсяг допомоги на рівні біля 3% ВВП для України означає приблизно 6 мільярдів доларів, що, грубо кажучи, в 100 разів менше заподіяної Росією шкоди. Для розвинутих країн Західної Європи допомога обсягом 3% від ВВП була просто триггером, який запустив процес відбудови, деякі країні Західної Європи вийшли на довоєнний рівень ще до початку Плана Маршалла (Франція, Нідерланди та Велика Британія). Економіка України така слабка, що допомога в розмірі 3% ВВП нічого не вирішить, обсяги мають бути на порядок більшими, як для Південної Кореї після Корейської війни.
3. Технічна допомога, що надавалась в рамках Плану Маршалла, для нас ще важливіша, ніж для європейських країн, бо наше відставання у продуктивності економіки ще більше, ніж відставання Європи від США в 1940-х роках. Ця ситуація склалася ще до початку вторгнення армії Росії в 2022 році, після закінчення бойових дій вона тільки погіршиться. Нагадаю, що ВВП на одного зайнятогов 2021 році в Україні становив 29 тисяч доларів, а в США 134 тисячі (по ПКС в цінах 2017 року, по номіналу відставання значно більше), війна зробить це відставання в продуктивності ще більшим. Якщо в Європі підйом продуктивності був можливий за рахунок модернізації промисловості і сільського господарства, то у нас цього не вистачить. Нам потрібна не тільки і не стільки модернізація, нам потрібні структурні зміни, нам потрібно створення нових виробництв з високою доданою вартістю продукції.
4. З точки зору механізму розробки і імплементації економічної політики післявоєнний німецький досвід для нас зовсім не підходить, бо плани відновлення Німеччини (як Моргентау, так і Маршалла) створювались не Німеччиною, це були плани економічної політики окупаційної влади. План Моргентау був скасований не тому, що він знищував німецьку економіку, а тому, що, по-перше, він був обтяжливим для окупаційної влади, а по-друге, він шкодив безпеці США в умовах “холодної війни” з СРСР, бо робив Німеччину та всю Західну Європу вразливою до сталінського впливу.
5. З точки зору механізму фінансування досвід використання Німеччиною коштів Плана Маршалла, безумовно, є дуже корисним. Він настільки важливий, що заслуговує на окремий розгляд.
