Аналіз законодавчої бази і практики ведення мисливського господарства деяких країн Європейського Союзу ( проектна версія )

Ниже только текст отчета без очень интересных таблиц и приложений. Полная  версия будет размещена на сайте ФЛЕГ в ближайшие дни… возможно сегодня. Я обязательно приведу ссылки. М.П.

М.О . Мироненко, А.-Т. Башта, Р. І. Новіков, О.І. Станкевич-Волосянчук, О.Р. Проців,
І .В. Делеган, В.Р. Бурмас, І.В. Гуль,
І .М. Шеремет, Д.Ю.Карабчук

Квітень 2015

Ця публікація видана за сприяння Європейського Союзу. Відповідальність за зміст, результати, тлумачення і висновки цієї публікації несе колектив її авторів програми FLEG II ( www.enpi -fleg.org), які в жодному разі не можуть трактуватись як такі , що відображають погляди Європейського Союзу. Висловлені тут думки не обов ' язково співпадают ь з точкою зору організацій -виконавців .

 

ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. Загальний аналіз законодавчої бази мисливського господарства країн Європейського Союзу 5

2. Порівняльний аналіз законодавчої бази і практики ведення мисливського господарства України з ближніми країнами Європейського Союзу (Польщею, Словаччиною, Угорщиною) 6

2.1. Порівняльний аналіз законодавчої бази 6

2.2. Організація управління мисливського господарства 11

2.3. Особливості збереження рідкісних і червонокнижних видів фауни під час ведення господарства та проведення полювань 23

2.4. Взаємодія між мисливськими організаціями та місцевими громадами. Правовий  та практичний аспекти 26

3. Аналіз ефективності ведення мисливського господарства в інших  зарубіжних країнах 31

4. Аналіз Угоди про асоціацію між Україною та ЄС з метою виявлення позицій,  важливих для законодавства у сфері мисливського господарства 35

5. Порівняння та актуальність історичного досвіду Галичини кінця ХХ – початку ХХ століття для державного регулювання мисливського  господарства сучасної України 37

6. Формулювання пропозицій щодо адаптування позитивного досвіду державного управління мисливським господарством країн Європейського Союзу 41

6.1. Ключові пропозиції 41

6.2. Приклад дорожньої карти законодавчого врегулювання проблем

мисливського господарства 44

7. Резолюція учасників круглого столу «Закордонний досвід та розвиток мисливського господарства в Україні», який відбувся 13 травня 2015 року  у м.Львові 47

Літературa 52

ДОДАТОК 1: Визначення категорії мисливських угідь та розміру орендної плати в Польщі 55

ДОДАТОК 2: Основні положення порядку проведення оцінки шкоди і виплати відшкодування  збитку, нанесену лісовим і сільськогосподарським культурам від ведення  мисливського господарства (на підставі розпорядження міністра охорони  навколишнього середовища Польщі від 15 липня 2002 року) 58

ДОДАТОК 3: Витяги з тексту угоди про асоціацію між Україною та ЄС, які стосуються мисливської справи 59

«Матеріали цієї публікації захищені авторським правом. Копіювання та/або передача частин цієї роботи без дозволу може бути порушенням чинного законодавства».

 

Вступ

Отримання членства в Європейському Союзі, де захист середовища займає важливе місце, може принести нашим громадянам та економіці значні переваги. Зважаючи на те, що в країнах ЄС особлива увага приділяється розвитку місцевих громад, раціональному використанню природних ресурсів і сприянню міжнародного співробітництва у вирішенні глобальних, національних і регіональних екологічних проблем, – серед основних очікувань, важливе місце мають сподівання щодо зростаючого позитивного впливу на захист дикої природи, збереження біорізноманіття та сталий розвиток мисливського господарства в цілому.

Законодавство щодо мисливського господарства країн, що входять до Європейського Союзу різниться між собою. Однак, воно повинно бути приведене у відповідність з раніше прийнятими директивами ЄС, такими, як: "Пташина Директива" (1979), "Оселищна Директива" (2000) та іншими. Незважаючи на спільні загальні риси у веденні мисливського господарства, для окремих країн ЄС характерні певні специфічні традиції, умови, чисельність і видове різноманіття мисливських тварин. Тому на узгодження та гармонізацію норм та правил, що регулюють полювання і мисливське господарство та їх майбутнє в об'єднаній Європі, потрібен певний час.

Об’єктивна необхідність реформування мисливського господарства в Україні передбачає формування національної концепції його організації та розвитку, яка б ґрунтувалися на ефективних економічних, екологічних та соціальних інструментів з врахуванням національних традицій господарювання. Сам процес реформування мисливського господарства є досить затратним і повинен впроваджуватися поступово. Однією з основних умов проведення ефективних реформаційних перетворень є аналіз та вивчення досвіду найбільш розвинених зарубіжних країн щодо ведення та управління мисливським господарством.

Відпрацьована століттями культура ведення мисливського і лісового господарства в країнах Євросоюзу дозволяє ефективно охороняти ліси та лісові ресурси. В цій системі мисливські товариства чи підприємства сприяють не тільки збільшенню поголів’я мисливської фауни й захисту довкілля, а й збільшенню біорізноманіття як невід’ємної складової покращення середовища існування видів диких тварин.

У нашій країні, на жаль, мисливське господарство, як цивілізований напрям діяльності, поки що тільки починає відроджуватись та розвиватися, наштовхуючись на перепони у вигляді лобіювання інтересів багатих людей, недосконалого законодавства, слабкого дотримання законодавчих норм, браконьєрства та недостатнього розуміння того, що ми маємо дбати про сьогоднішнє та майбутнє гармонійне співіснування людини з природою, а не керуватися тільки тимчасовими емоційними бажаннями.

Координатори програми «ENPI East FLEG II» від WWF в Україні вдячні всім небайдужим ініціативним фахівцям, які докладають максимум зусиль для впровадження позитивних змін в цьому секторі економіки. Підготовка звіту була здійснена під керівництвом експерта програми Миколи Мироненка за участю начальника відділу мисливського господарства Івана Шеремета та спеціалістів Державного агенства лісових ресурсів України, начальника відділу мисливського господарства Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства Василя Бурмаса, спеціаліста відділу мисливського господарства Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства Олега Проціва, працівника Львівського державного університету фізичної культури Івана Гуля, старшого наукового співробітника Інституту екології Карпат НАН України Андрія-Тараса Башти, керівника Регіонального молодіжного екологічного об'єднання "Екосфера" Оксани Станкевич-Волосянчук, доцента кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університету України Івану Делегану та заступнику головного редактора часопису «Лісовий та мисливський журнал» Роману Новікову та багатьом іншим, яким автори висловлюють глибоку подяку за надану інформацію, цінні зауваження та коментарі.

Дмитро Карабчук, координатор заходів програми «ENPI East FLEG II», к.с.-г.н., спеціаліст з питань лісового господарства Карпатсько-Дунайської програми WWF в Україні

Богдан Проць, координатор програми «ENPI East FLEG II»к.б.н., с.н.с., керівник Української Карпатської програми, старший консультант з питань заповідної справи Карпатсько-Дунайської програми WWF в Україні

1. Загальний аналіз законодавчої бази мисливського господарства країн Європейського Союзу

Єдиної мисливської політики в Європейському Союзі немає і це залишається внутрішнім питанням кожної з держав. Однак, існує низка правових (нормативних) документів, що впливають на внутрішнє законодавство щодо мисливського господарства й полювання.

З підготовкою до вступу до ЄС, полювання як галузь, може виявитися у новому правовому становищі. Насамперед, це стосується обов’язкових директив ЄС, які включають: Пташину Директиву (1979), Оселищну Директиву (1992), Директиву про зброю (1991) і Директиву щодо м’яса дичини (1992), оскільки вони безпосередньо пов'язані з мисливською справою (див. розділ. 4).

Дуже важливим законодавчим актом є Конвенція про біологічне різноманіття, ратифікована Європейським Союзом в 1993 році. Через п'ять років ЄС опублікував свою стратегію щодо збереження біорізноманіття та його сталого використання. Ця стратегія реалізується з 2001 року і містить посилання на полювання.

Сучасне мисливство ґрунтується на інтерпретації, викладеній в Європейській хартії з полювання та збереження біорізноманіття (European Charter on Hunting and Biodiversity), оголошеної Радою Європи в Страсбурзі 26-29 листопада 2007 року.

Ця хартія, відповідно до Європейської конвенції про захист фауни та природного середовища (Берн, 1979), адресоване європейським мисливцям, що займаються споживчим і рекреаційним полюванням, застосовуючи принцип сталого використання та управління мисливських видів птахів і ссавців.

Європейська хартія про полювання і біорізноманіття:

• включає набір керівних принципів щодо вогнепальної зброї, луків, пасток, собак чи хижих птахів) з метою полегшення збереження біорізноманіття та розвитку сільських районів;

• сприяє співпраці між мисливцями та іншими зацікавленими сторонами;

• спрямована на забезпечення сталого розвитку мисливського туризму;

• сприяє формам мисливського туризму, які забезпечують місцевим громадам соціально-економічні стимули для збереження та управління дикими тваринами та середовищем їх існування, а також біологічного різноманіття;

• підтримує проекти, які збільшують знання та безпеку мисливця;

• закликає мисливців до навчання, збільшення інформованості та інформаційної діяльності.

2. Порівняльний аналіз законодавчої бази і практики ведення мисливського господарства України з ближніми країнами Європейського Союзу (Польщею, Словаччиною, Угорщиною)

2.1. Порівняльний аналіз законодавчої бази

З метою вивчення досвіду ведення мисливського господарства, взаємовідносин між товариствами мисливців і місцевими громадами, організації охорони рідкісних видів тварин у період 11-14 березня 2015 року була здійснена поїздка до Польщі, Словаччини та Угорщини.

На основі спілкування з посадовими особами державних органів управління мисливським господарством і полюванням, представниками громадських мисливських організацій і шляхом аналізу мисливського законодавства цих країн були зроблені відповідні висновки, які представлені у формі таблиці 1.

Порівнял ьна таблиця положень Закону України « Про мисливське господарс тво та полювання » і відповідних законів Пол ьщі , Сл оваччини та Угорщини

(смотри полную версию отчета М.П.)

Загалом, структура і зміст закону України «Про мисливське господарство та полювання» досить подібна до положень відповідних законів Польщі, Словаччини, Угорщини.

Разом з тим, як результат як історичного, економічного, соціального, культурного розвитку українського суспільства, усталених традицій, зокрема, в галузі мисливського господарства та полювання, мисливське господарство України поки-що не досягло такого рівня розвитку, як у названих країнах.

На наш погляд, однією з головних причин, що стримує розвиток, є повне виключення з господарського процесу низових мисливських колективів українського товариства мисливців та рибалок. Низова господарююча ланка в цьому товаристві – районне об’єднання мисливців чисельністю 1-1,5 тис. осіб, якому в оренду передаються угіддя площею 100 і більше тис. гектарів. Така модель показує свою неефективність. Як результат, низька чисельність мисливських тварин, поширеність браконьєрства.

Закон потребує вдосконалення в напрямках розробки механізму плати за угіддя та відшкодування збитків, завданих дикими тваринами лісовому і сільському господарствам.

Через незначну кількість тварин, що здобуваються полюванням в Україні не існує ринку торгівлі дичиною, не розвинута трофейна справа і тільки започатковуються мисливські свята.

2 . 2 . Організація управл іння мисливського господарства

Польща

Польська модель мисливського господарства визнана оптимальною для країн з роздрібненою структурою права власності на землю. Держава, як власник мисливської фауни, представлена старостами та регіональними Дирекціями державних лісів.

Територіально-адміністративний поділ Польщі складається з таких основних адміністративних одиниць: воєводство (область), повіт (район), ґміна (декілька населених пунктів в т.ч. міст в складі повіту), окремі населені пункти.

Діяльність мисливського господарства Польщі регламентується низкою законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів. До них, насамперед, слід зарахувати:

– Закон про ліси;

– Закон про мисливське господарство;

– Закон про охорону природи;

– Закон про охорону диких мисливських тварин.

Мисливське господарство Польщі функціонує на основі закону від 13 жовтня 1995 р. (із змінами та доповненнями) і ґрунтується на трьох положеннях: дикі тварини є власністю держави; мисливське господарство ведеться на закріплених мисливських територіях (обводах), межі яких визначаються на основі природних критеріїв, а їх площа не може бути меншою, ніж 3000 га. Права та обов'язки мисливців визначаються також Статутом мисливської спілки, розпорядком проведення полювання.

Мисливське господарство Польщі складається з приватних колективних мисливських господарств (громадських об’єднань, товариств), які називаються ловецькі кола, мають свою назву і присвоєний ідентифікаційний код занесений в єдиний реєстр Польського Союзу Мисливців (PZL пол., ПСМ укр.), мають мисливські угіддя (мисливське господарство) або кілька мисливських угідь (господарств) навіть у різних воєводствах і державних мисливських господарств державних управлінь лісових господарств воєводств, що підпорядковані Державній дирекції лісів у складі Міністерства охорони навколишнього середовища Польщі. Не всі мисливці є членами ловецького кола, але всі є членами ПСМ і сплачують щорічні членські внески. Загалом ПСМ налічує майже 104 тис. мисливців.

Ловецькі кола є структурною організаційною основою ПСМ та, одночасно, суб'єктом мисливського господарства у Польщі. Станом на 31 березня 2012 р. їх було 2536 (вони орендують 4,8 тис. мисливських господарств (угідь)). Ловецькі кола існують у Польщі понад 100 років і вважаються однією із вагомих рис польської моделі мисливського господарства. Кола мають правову та повну економічну самостійність.

Мисливський колектив (ловецьке коло) складається мінімум з 15 мисливців і полює на угіддях не менше 3 тис. га., але може і не мати мисливських угідь. Мисливські угіддя в Польщі розподілені по чітко виражених межах (річка, дорога, хребет гори, колія тощо) між товариствами, ДМГ.

Мисливські кола на території Польщі можуть мати угіддя в різних воєводствах. Якщо товариство за порушення, чи з приводу інших причин позбавлене права на угіддя, тоді ці угіддя перебувають у стані очікування і віддані під охорону держлісгоспу.

До ПСМ також належать 16 дослідних установ (осередків) з мисливськими угіддями і центрами акліматизації та розведення звірів і птахів, мисливських суддів і мисливську охорону, та обраного стража ловецького кола (особа, що пильнує за мисливством і полюванням, спостерігає за веденням мисливського господарства, і є посередником між мисливцями і населенням), яка є при кожному товаристві і який не завжди є мисливцем.

Кожне ловецьке коло обирає правління, а саме: голову, мисливствознавця, секретаря, скарбника, ревізійну комісію і обов’язково бере на посаду стража мисливського. Якщо товариство велике, то може обирати і більше правління. Всі обрані члени правління товариства працюють на добровільних засадах, крім стража мисливського і, в окремих, товариствах бухгалтера. Вони мають перевагу в тому, що не виконують трудоучасть, яка є обов’язковою для кожного члена ловецького товариства. Членські внески і всі податки ловецьке товариство сплачує в місцевий фонд за місцем реєстрації. Податки з членських внесків не платяться. Платить податки мисливець за м’ясо впольованого звіра.

Обмежень у кількості членів у колі немає. Кожний член колективу платить річні мисливські внески. Мисливець може бути членом кількох кіл, але займати виборну посаду може лише в одному(материнському колі).

Керівництво ПСМ обирається раз на п’ять років всепольським з’їздом. Головним керівним органом ПСМ є головна мисливська рада, яка обирає президію, а президія обирає голову ПСМ, якому підпорядковані голови ПСМ воєводств і керівники науково-дослідних осередків розвитку мисливської фауни. Воєводствам підпорядковані ловецькі товаристві, а товариства формуються самими мисливцями.

Голова ПСМ призначає собі заступників, які йому підпорядковуються і відповідають за певні напрямки роботи і звітують перед головною мисливською радою ПСМ. Заступники призначаються за наступними напрямками:

– науково-дослідної роботи (аналог мисливствознавства, ведення мисливського господарства);

– юриспруденції;

– мисливського судочинства ( розгляд етикету і членство мисливця в союзі);

– відзнак і нагород;

– культури і традиції;

– кінології;

– екзаменаційної комісії ;

– зовнішніх зв’язків;

– адміністрації і менеджменту.

У Польщі на загальнодержавному рівні діють незалежні мисливські суди, а на рівні воєводств – їхні дисциплінарні спостерігачі, які розглядають виключно питання, пов’язані з мисливськими спорами, мисливством, полюванням, і інші внутрішні питання ПСМ. Голова, його заступники й судді утримуються за рахунок власного бюджету ПСМ.

Крім того в Польщі діє суто державна мисливська охорона. Вона наділена більшими правами, ніж поліція, прокуратура чи інші правоохоронні органи. Забезпечені транспортом (позашляховиками), засобами нічного бачення, зброєю та іншою сучасною амуніцією. Мають дозвіл на огляд без санкції суду чи прокурора, будь-якої приватної чи державної установи, житлового приміщення, автомобіля чи будь-якого іншого об’єкту. Транспортні засоби з правом використання світлових і звукових сигналів.

Кожен громадянин польської держави має право на полювання. Право на полювання виходить із права власності держави на диких тварин і безпосередньо не пов'язане із правом власності на землю.

Мисливські угіддя

Мисливські угіддя (обводи), орендуються ловецьким колом і належать або місцевому самоврядуванню – воєводству і ґміні (польові), або регіональній Дирекції державних лісів (лісові угіддя, де понад 40 % поверхні вкрита лісом). Більшість цих обводів знаходиться у віданні Державного Лісового Господарства, іншими управляють наукові установи, Агентство Земельної власності Держави та ПСМ.

Законом «Про мисливське господарство», зокрема ст. 29, п.1, визначено, що мисливські угіддя здаються в оренду за поданням ПМС, за згодою місцевої влади (бургомістра, мера) і відповідного територіального сільськогосподарського управління:

1) лісові мисливські угіддя – директором регіональної Дирекції державних лісів;

2) польові мисливські угіддя – старостою, який виконує обов’язки у сфері державного управління.

Угіддя підлягають передачі в оренду ловецьким колам на період не менше 10 років або виключенню з оренди та використання у наукових, просвітницьких цілях або для дичинорозведення – як база з інтродукції та розселення. Після закінчення цього терміну існуючому орендару віддається перевага щодо укладення договору оренди на подальший період. Продовження терміну погоджується після оренди тільки ґміною, але держлісгосп може рекомендувати ґміні не продовжувати оренду.

Землевласники, на території яких ведеться мисливське господарство, через сільську адміністрацію уповноважені встановлювати річні плани на здобування мисливських видів. Окрім орендної плати, ловецькі кола ведуть за свій рахунок мисливське господарство.

Мисливське коло може бути позбавлене права на угіддя в таких випадках:

– незадовільне ведення мисливського господарства;

– порушення закону про полювання;

– якщо протягом півроку в мисливськім колективі менше 15-ти членів;

– якщо угіддя розташовані на території декількох ґмін і одна з них не продовжила термін і тому його площа стала меншою, ніж 3 тис.га.

Мисливського упорядкування немає. Термінів на кшталт пропускна спроможність, мінімальна щільність, середній річний приріст тощо немає.

Контроль за мисливським господарством здійснює держлісгосп, адміністрація воєводства і мисливствознавці ПСМ. Фінансовий контроль здійснюють державні фінансові органи.

Орендна плата та інші витрати

За оренду мисливських угідь кожне товариство сплачує орендну плату. Плата диференційована і залежить від багатьох факторів. Насамперед, від інфраструктури розвитку певної території, лісистості та якості мисливських угідь, наявності видів і чисельності мисливської фауни, наявність природної кормової бази тощо.

Платежі за мисливські угіддя в Польщі визначаються, залежно від категорії мисливських угідь множенням кількості гектарів площі орендованого угіддя на грошовий еквівалент жита, з використанням перевідного коефіцієнта, який не може бути вищим за 0,07 q (за оригіналом Закону) жита за 1 гектар (додаток 1).

Орендна плата за державні лісові ділянки надходить до надлісництва, а за решту мисливських угідь

– гмінам.

Невиконання планів відстрілу які призводять до збільшення витрат на охорону лісу від потрав полягає в наступному: за кожен 1% від запланованого але невиконаного річного плану відстрілу лося, оленя, лані, козуль – частка становить 1% від понесених витрат господарства на профілактику потрав – вважаючи, що один олень дорівнює 0,3 лося = 2 лані = 5 козуль.

При поділі мисливського угіддя або зміні його меж проводиться перерахунок суми орендної плати, виплаченої орендарем, а також витрати на освоєння території за попередні 2 роки, які передують зміні меж угіддя. Суму, яка встановлена зазначеним перерахунком, сплачує колишньому орендару орендар заново створеного мисливського угіддя.

Щорічно на розвиток мисливського господарства мисливські кола виділяють доволі значні кошти. Наприклад, у сезоні 2000/2001 рр. у рамках реалізації своїх статутних завдань ними виділено,

зокрема: 8,5 млн. злотих на орендну плату та участь у витратах на охорону лісу від диких тварин; 12 млн. зл. – на впорядкування мисливських територій; 5 млн. зл. – на покращення умов проживання дичини; 13 млн. зл. – на підгодівлю тварин у зимовий час; 6 млн. зл. – на утримання мисливської охорони; 19,5 млн. зл. – на виплату збитків за пошкодження с/г культур. Члени мисливських спілок відпрацювали в угіддях понад 3 млн. годин, вилучаючи браконьєрські засоби лову, обробляючи підгодівельні поля, годуючи тварин та ін. Перерахунок цієї роботи за єдиними для країни ставками – 8 зл. за одну годину, дає майже 25 млн. зл. за 1 рік. Загалом у 2002 р. витрати мисливських спілок становили понад 116 млн. зл., а разом зі суспільною працею мисливці виділили на ведення мисливського господарства у грошовій формі понад 140 млн. зл. У випадку інших

законодавчих рішень держава була б змушена більшу частину цих витрат взяти на себе. За продану у пункти прийому дичину, спілки отримали в 2002 р. понад 84 млн. зл. Як видно, це не повністю покрило витрати на ведення мисливського господарства. Єдине джерело покриття дефіциту – внески, добровільні пожертви та додаткова плата членів товариств.

Як стати мисливцем?

Щоб стати мисливцем у Польщі, потрібно спочатку написати заяву до товариства і пройти стажування. Іспит можна здавати максимум два рази, після чого треба заново навчатись.

Віковий ценз на стажування не встановлений, воно триває не менше року, в зовсім юному віці і будь-якому мисливському господарстві або осередку розведення тварин при ПСМ. Від стажування звільнені тільки працівники державних лісових господарств, які мають вищу або спеціальну лісомисливську освіту.

Приймають у мисливці після того, як кандидату виповниться 18 років. Кожний стажер має опікуна, який визначає йому програму стажування і веде щоденник, який передається в окружну екзаменаційну комісію і враховується під час здачі іспитів. Стажери проходять спеціальне навчання з біології мисливських звірів і птахів, кінології, культури і традиції мисливства, мисливського законодавства і правил поведінки і безпеки полювання з мисливською зброєю. Прослуховують курс лекцій при окружному осередку воєводства протягом двох-трьох місяців. Після закінчення стажування кандидат задє теоретичні іспити (з біології мисливської фауни, з правил поведінки і безпеки полювання з мисливською зброєю) і практичні (поводження зі зброєю, стрільба на влучність: кульова по мішені, дробова по тарілках і біжучому зайцю); рівень влучності – не менше 30%. Дозвіл на зброю можна отримати після 21 року.

Після вдалої здачі іспитів кандидату видається посвідчення мисливця. Він сплачує вступний внесок і стає членом ПСМ. Вступний внесок до ПСМ становить біля 290 злотих (100 дол.), до колективу (товариства) – не більше 2500 зл. (800 дол.). Щорічні членські внески по 100 дол. до ПСМ втому числі обов’язкове страхування від нещасних випадків на полюванні. Сума членських внесків кожного кола (товариства) залежить від економіки кола ловецького, чисельності мисливської фауни, потреби на кормах, відшкодування збитків сільському та лісовому господарству.

(смотри полную версию отчета М.П.)

Процес полювання та впольована дичина

Члени товариства полюють у своїх угіддях безкоштовно, а мисливці без членства – за відповідну платню, яка значно перевищує щорічні членські внески. Кожне товариство і його члени несуть персональну відповідальність за відшкодування збитків, завданих мисливськими тваринами сільському чи лісовому господарству. Якщо в мисливському господарстві не вистачило коштів на відшкодування збитків, сума збитків пропорційно розділюється на всіх членів і стягується в примусовому порядку згідно з чинним законодавством.

Підставою для отримання дозволу на зброю є сертифікат, виданий обласним мисливським об’єднанням, в якому мисливець здав іспит.

Полювання у Польщі проводиться з такими документами:

– посвідчення мисливця;

– дозвіл на зброю (ловчих звірів чи птахів);

– дозвіл, єдиного взірця видається мисливствознавцем товариства на конкретне м\г, на індивідуальне полювання зі вказаним видом і кількістю мисливських звірів, яких можна здобувати в межах ліміту цього господарства протягом сезону полювання або терміном дії виданого дозволу. Дозвіл може бути продовженим один раз за сезон полювання і видається новий. Дозвіл строгої звітності, номерний, дубльований, копія залишається у мисливському товаристві;

– при виїзді на полювання, не швидше як за 24 години до полювання, проводиться запис мисливцем у журналі проведення полювань;

– після закінчення полювання, незалежно від його результатів, мисливець виконує запис про закінчення полювання;

– при полюванні на птахів повинна бути собака з допуском до полювання, мисливець повинен бути з собакою, або одна собака не більше, ніж на трьох мисливців; 

– індивідуальне полювання може проводитися в нічний час на дикого кабана, ондатру і хижаків (єнотоподібний собака, лисиця, норка американська і єнот). При такому полюванні мисливець повинен обов’язково мати оптичний приціл, незалежно від виду зброї, ліхтарик і бінокль. Прилади нічного бачення і штучне освітлення на полюванні не використовуються, вони можуть бути використаними тільки для спостережень;

– індивідуальне полювання на зайців заборонене, тільки колективне в один світловий день,

з нагоничами і не менше шести мисливців, які полюють за спеціальними правилами: один рік на одній половині угідь, другий рік – на другій половині угідь;

– колективне полювання відбувається тільки в світлу пору доби без дозволу, але в межах ліміту. На мисливців і нагоничів складається протокол полювання.

– При колективному полюванні можна стріляти в напрям загону по звіру на відстань до 40 м, кількість учасників полювання не обмежується, але не менше двох.

– Полювати на самців оленів, ланей і диких кабанів дозволяється виключно з нарізної зброї

з кінетичною енергією понад 1200дж, на молодняк кабанів, самок оленів і козуль можна використовувати гладкоствольну зброї і виключно кулями. Нарізна зброя повинна бути тільки мисливська, а не військова з калібром не менше 5,6 мм типу 22 хорнет.

Реалізація здобутої дичини може відбуватися двома шляхами:

– Можна залишити тушу собі, заплативши відповідну суму за м’ясо у ловецьке коло.

– Уся впольована дичина, крім зайців і птахів, здається в спеціалізовані магазини, що мають ліцензію на викуп м’яса дичини. Дичина оцінюється відповідно до класу якості, а гроші перераховують на рахунок кола. Вся дичина здається в шкірах з головами і випотрошеною. Трофеї належать мисливцеві кола і він їх отримує безкоштовно. М'ясо дичини реалізовується через торгівельну мережу, але 20% належить мисливцеві який її вполював, решта магазин викуповує у товариства. Тільки від реалізації м’яса товариство сплачує податки державі у розмір 22%.

Облік мисливської фауни і ліміти

Облік мисливської фауни проводиться мисливським господарством один раз в рік (лютий – березень) і визначаються ліміти на цьогорічний сезон полювання згідно загальних правил (пробні загони на частині площі інтерполюються на всю площу). Якщо облік викликає сумнів в держлісгоспі або окружному осередку, тоді робиться незалежний облік методом пробних загонів. Контрольний облік проводиться тільки методом пробних загонів на частині площі мисливських угідь – спільно узгодженій з держлісгоспом.

У кожному колі є План полювання на сезон. Плани формуються на основі обліків (загонним способом), які проводять члени кола в кінці лютого-на початку березня на площі 10% обводу. Також обліки ведуть мисливці під час сезону полювання. Обидва обліки порівнюють і узагальнюють. Затверджує Плани надлісничий та староста гміни (голова сільради), на якій знаходяться угіддя.

Від ліміту дозволяється полювати не більше ніж:

– олень 5% від фактично облікованих;

– козуля 5%

– кабан 60-100% (новонароджені не обліковуються). 

Наприклад кабанів обліковано 100голів, практично можна вполювати 100 кабанів, але різних вікових груп, різної статі і в різну пору сезону полювання, а саме: 40 голів молодих, 30 самок і 30 самців, на самок і тогорічний молодняк полювати дозволено з жовтня до січня.

Відшкодування

Законом про мисливське господарство визначено, що орендар мисливського угіддя зобов’язаний відшкодовувати збитки, які нанесені лісовим культурам і сільськогосподарським посівам дикими кабаном, лосем, оленем, ланню і козулею.

Огляд пошкоджених ділянок та оцінка збитків, а також визначення розміру відшкодування завданої шкоди проводять представники управляючого або орендара мисливських угідь. За вимогою сторін в огляді та оцінці нанесеної шкоди і визначенні розміру відшкодування збитку бере участь представник відповідного територіального сільськогосподарського управління.

Основним підзаконним нормативно-правовим актом у Польщі, що регламентує порядок проведення оцінки шкоди і виплати відшкодування збитку, нанесену лісовим і сільськогосподарським культурам, є Розпорядження Міністра охорони навколишнього середовища від 15 липня 2002 року, яке видане на підставі Закону про мисливське господарство. В ньому визначено: порядок прийому та розгляду заяв від власників земельних ділянок про нанесення пошкоджень; процедура проведення оглядів пошкоджених ділянок; особи, які уповноважені проводити оцінювання шкоди і розрахунок завданого збитку; порядок оформлення відповідних документів; порядок відшкодування завданого збитку.

Доцільно навести основні положення зазначеного Розпорядження (додаток 2).

Після проведення попереднього оцінювання (огляду, який проводиться протягом 7 днів від дня подання заяви про нанесення шкоди) пошкоджених ділянок уповноваженими особами „оцінщиками” (представники орендара мисливських угідь, потерпілий, представник територіального сільськогосподарського управління) проводиться остаточне оцінювання і визначення збитку, нанесеного лісовим культурам або сільськогосподарським посівам.

Словаччина

Товариства мисливців

У Словаччині існує два мисливських Товариства: Словацький мисливський союз (Slovenský Poľovnícky Zväz, заснований у 1940 р.) та Словацька мисливська комора (заснована у 2009 р.). Президентом обох Товариств є одна і та сама людина, яку обирають на з’їзді в Братиславі один раз на п’ять років. Одночасно обирають віце-президента та керівників в обласні і районні представництва комори.

Роботу цих Товариств регулює Закон про мисливське господарство. За законом, кожен мисливець обов’язково повинен бути членом Мисливської комори, натомість Мисливський союз займається лише собаківництвом і громадською роботою, але, при цьому, залишається власником великої кількості мисливського майна: будинків, баз, човнів тощо, які були придбані за членські внески ще у минулому столітті. Кожен мисливський колектив (združeniе), є юридичною особою і платить внески в обидві громадські організації. Величина внесків мисливського колективу (ревіру) до Комори – 700 євро на рік. Керівники колективів, регіональних і обласних представництв Комори працюють на добровільних засадах. Раніше Законом було передбачено, що на 100 га повинно було не більше 1 мисливця – члена Товариства, тепер цю норму відмінили.

У Словаччині 23 держлісгоспи (лісозаводи). Мінімальна площа господарства, відповідно до Закону, повинна становити: для дрібної дичини – мін. 1 тис. га, для великої дичини – мін 2 тис. га.

Існують лісозаводи, які вже не ведуть мисливське господарство на своїй території і всі свої угіддя надають у користування громадським організаціям.

Витрати Собранського лісозаводу на полювання становлять 95 тис. євро, надходження – 130 тис. євро. 80% надходжень – послуги полювання, інші – реалізація м’яса дичини, переселення звірів та оренди угідь громадськими організаціями.

Охорона мисливських угідь

Охороняють мисливські угіддя поліція, співробітники лісового уряду та мисливська (польовна) охорона (стража). Мисливська охорона – це добровільна посада, в обов’язки якої входить охорона мисливських угідь площею до 500 га.

Поліція теж має право перевіряти мисливців на виконання правил полювання. Якщо під час полювання поліція затримає мисливця у нетверезому стані, то його позбавлять права на володіння зброєю та накладуть штраф.

Під час полювання поліція має право вибірково перевірити мисливців на наявність алкоголю; у випадку виявлення – накладається штраф і вилучається зброя.

Як стати мисливцем?

Навчання кандидата на мисливця триває два роки, зокрема – рік практичного навчання (володіння зброєю, вивчення біології звірів, біотехнії в угіддях, обслуговування полювань тощо) і рік теоретичних занять (у вихідні) зі складанням іспитів (тестів) наприкінці навчання. Всі процеси навчання організовує Комора, вартість теоретичних занять різна і залежить від регіону: в межах 500-1000 євро. Після проходження практичної частини і теоретичних курсів кандидат повинен скласти два іспити – зі стрільби і теоретичних знань з біології тварин, першої допомоги, мисливської етики і культури, знань правил полювання тощо. Іспити приймає незалежна комісія з Братислави.

Після складання іспитів, мисливець отримує мисливський квиток, яки дає право на придбання зброї (дозвіл на зброю діє 10 років) і на полювання, для отримання якого мисливець має сплатити членський внесок у Мисливську комору у розмірі 120 євро; діє квиток 5 років. Членський річний внесок мисливця у колектив може бути різним і залежить від кількості членів та інших факторів. Цей внесок визначає сам колектив і він може становити від 50 до 100 і більше євро на рік. Також кожен член колективу протягом року повинен набрати 80 балів за трудоучасть.

Користування мисливськими угіддями

Для користування мисливськими угіддями потрібно укласти угоду з власниками земельних ділянок, де буде проходять межі мисливських угідь, а потім погодити/зареєструвати господарство в лісовому уряді (регіональними представниками Генеральної дирекції лісів Словаччини). Лісовий уряд діє у кожному адміністративному районі – один-три регіональні представники лісового уряду на кілька районів. Законом передбачено, що власники земель не можуть відмовити у користуванні мисливському колективу. Якщо власник землі не хоче, щоб на його земельній ділянці полювали, він повинен обгородити всю свою територію.

Мінімальна плата землевласникам за користування землею в мисливських цілях: за польові угіддя – 0,50 євро/га, за лісові – 2-5 євро/га. Договори з землевласниками укладаються на 15 років, фіксується і ціноутворення. Користувач мисливських угідь несе відповідальність за нанесену шкоду фермеру лише у випадку, якщо попередньо буде укладена угода між ними і фермер застосує всіх засобів з охорони власного майна – худоби, культур.

Процес полювання та впольована дичина

Здобування дичини у колективі розподіляють відповідно до плану добування. План добування затверджує регіональний лісний уряд і Комора.

Серед членів колективу розподіляється річний план здобування, За полювання мисливець нічого не платить, а лише за здобуті тварини. Якщо на полюванні він здобуде, наприклад, самця оленя, то він повинен сплатити до колективу 35 євро за м’ясо (за всю тушу), яке може потім продати; трофей залишається йому безкоштовно. Можна купити м’ясо у колективі, наприклад оленя – 1,30 євро/кг (у серпні), у грудні якість підвищується і вартість досягає 2,8 євро/кг.

Обліки та ліміти

У минулому, за старим законом, обліки проводилися за певною методикою і в певний час. В останні роки процес обліку відбувається за іншою методикою. Тепер мисливці мають облікові листки, на яких, перебуваючи в угіддях, фіксують виявлених тварин. Пізніше ця інформація узагальнюється і показує загальну картину чисельності дичини. Головним показником чисельності є план і його виконання.

Полювання на оленячих дозволено лише з нарізної зброї, на іншу дичину можна і з гладкоствольної.

Сезон полювання у Словаччині відкрито щоденно, на козулю – з 16.05 до 31.12, на оленя – з 16.08 до 30.11, на муфлона – з 01.08 до 31.12, на кабана – з 16.07 до 31.12 (у вольєрі до 31.01), на молодняк кабана – цілий рік, на вовка – з 01.10 до 31.01, на лисицю – цілий рік, на фазана – з 01.10 до 28.02, на качку – з 01.09 до 31.01, на зайця – з 01.11 до 28.02. Колективне полювання проводиться тільки на кабана (двічі на рік) і на фазана, в інших випадках – тільки індивідуальне.

Перед тим, як піти на полювання, мисливець – член колективу повинен зробити запис у відповідній книзі реєстрації, яка постійно знаходиться в конторі колективу і куди вносяться всі дані щодо запланованого полювання (дата, час перебування, на яку дичину тощо). Відсутність відповідних записів загрожує мисливцю серйозними штрафними санкціями і навіть кримінальною відповідальністю за браконьєрство. Коли здобуто кабана чи оленя, на його ногу кріпиться бирка з номером, що відповідає певному району та має дату здобування. Вартість бирки 5 євро і надає їх Комора.

В угіддях може полювати і не член колективу: за домовленістю з колективом і заплативши за полювання. Перед самим полюванням він обов’язково вносить аванс і отримує дозвіл на полювання.

Для іноземних мисливців існує окремий мисливський квиток, який видається на період полювання – на день, тиждень, місяць, рік. Вартість полювань для іноземців у державних мисливських господарствах проводиться за єдиним прейскурантом, що видається на початку сезону, а полювання в угіддях товариства відбувається за домовленістю.

Угорщина

Поважна у світі репутація полювання та мисливського господарства в Угорщині базується на відмінній якості великого мисливського звіра, а також на добре організованих мисливських послугах. Кращі угорські трофеї з року в рік займають перші місця в десятці світового рейтингу. Починаючи з першої офіційної демонстрації трофеїв (1871 рік), в обліковий список занесені близько 5 тис. оленячих рогів, які отримали медалі, в тому числі 375 золотих призерів. По трофеях козулі Угорщина тримає світовий рекорд з 1965 року. Тому неухильно росте кількість мисливців, які відвідують мисливські угіддя. Дозвіл на відстріл щорічно викупляють 25 тис. іноземних мисливців.

Система мисливського господарства

Мисливським господарством управляє та контролює Міністерство сільського господарства та регіонального розвитку та Міністерство навколишнього середовища і водних ресурсів. Також на теренах Угорщини працює Національна асоціація мисливців (Országos Magyar Vadászati Védegylet). В Угорщині існує 715 мисливських клубів з власними угіддями та 400 клубів без землі.

Мисливські угіддя надаються у користування державним обласним управлінням мисливського господарства на 10 років, обов’язково проводиться мисливське впорядкування. Мінімальна площа угідь, для ведення мисливського господарства – 3000 га.

Первинний, місцевий колектив (комора) входить до обласної комори, а обласна до державної комори. Бути у складі обласної комори не обов’язково, це вирішує колектив первинної організації.

Надання права полювання, а також дичина, належить державі. Ці права можуть бути передані мисливським клубам, які орендують угіддя на різні періоди. В користування угіддями надано – 83% мисливських клубів, решта 17% клубів полюють під наглядом держави.

Мисливське управління є окремою, незалежною державною структурою, яка має свої угіддя й веде на них господарство. Але більшість господарств є громадськими. Якщо плани здобування у державних мисливських угіддях не виконуються, то часто запрошуються мисливці з інших господарств, як державних, так і громадських – для реалізації плану здобування.

Полювання та мисливське господарство в Угорщині регулюється Законом «Про захист дичини, управління дичиною і полювання»; він доповнюється іншими лісовими законами та законами про охорону навколишнього природного середовища (Закон про лісове господарство та Закон про охорону природи).

Легальними методи полювання є полювання з вогнепальною зброєю, а також полювання з мисливським луком. Капкани та полювання з гончими собаками – є незаконними.

Обов’язковим є наявність страхування відповідальності перед третіми особами.

Результативність мисливської галузі значною мірою забезпечується платним полюванням іноземців. Галузь продовжує зберігати свою характерну експортну орієнтацію – Угорщину щорічно відвідує 25-30 тис. закордонних мисливців, в основному з країн Європейського союзу.

Іноземні мисливці можуть полювати в угіддях колективу і юридичні відносини вони ведуть виключно з членами комори, без посередників. Вартість полювання для іноземців така ж як і для місцевих мисливців відповідно до прайсу, але вони можуть мати 15% знижки.

Серед європейських країн Угорщина міцно утримує провідні позиції з трофейного полювання на лань, муфлона, кабана, європейську козулю та благородного оленя. Країна також є світовим лідером з розведення та здобування фазана – за рік в Угорщині їх здобувають понад півмільйона.

Мисливські угіддя

Право на полювання та дичину належить державі, але воно може бути передане мисливським клубам, яким дозволено брати угіддя в оренду на будь-який термін. Подібним чином в Угорщині здається в оренду до 83% усіх угідь. Клуби вносять орендну плату, за свій рахунок вирощують та охороняють дичину, відшкодовують збитки. Кожен рік складаються плани відстрілу, які повинні бути затверджені лісовою адміністрацією. Прибуток мисливських клубів складається з членських внесків, доходів від продажу м'яса та полювань, організованих для іноземних туристів, а також експорту тварин.

Відносини з землевласниками достатньо прості. Узгоджувати ведення мисливського господарства обов’язково, але у випадку, якщо приватна земля загороджена. Плата за угіддя передбачена законом і тільки по безготівковому розрахунку, середня вартість 0,5-1 євро за га, але в більшості розрахунок ведеться натуральною продукцією – дичиною, більшість власників грошової компенсації взагалі не претендують.

Мисливські колективи часто створюють кормові поля для підгодівлі тварин. Якщо таких полів нема, то члени товариства – мисливці самі віддають частину своїх власних с/г посівів для підгодівлі дичини. Також існує трудоучасть – це два дні на рік, коли кожен член колективу повинен взяти участь у виконанні біотехнічних заходів, охорони тощо.

Велику частину витрат мисливського господарства становить компенсація фермерам за шкоди, які наносять дикі звірі. Визначає збитки незалежний експерт.

Процес полювання та впольована дичина

Обліки проводять єгері господарства раз на рік – у лютому. Результати обліків передаються в обласний відділ мисливського господарства, які їх враховують і затверджують план здобування дичина на наступний сезон полювання. Невиконання плану мисливцями карається штрафом.

Членство у колективі дає можливість брати участь у кожному колективному полюванні на зайця та фазана (10-14 полювань на рік). Також членство дає право на індивідуальне та колективне полювання на кабана, козулю та оленя без придбання будь яких додаткових дозволів (відстрільних карток, ліцензій тощо). Полювання на кабана і лисицю проводиться цілий рік.

Зайців і фазанів мисливці забирають собі, а оленів і кабана до 80% здають заготівельним приватним компаніям, які потім реалізують дичину на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Враховуючи те, що зацікавленість полюванням на кабана дещо знизилась, планується у цьому році введення обов’язкового полювання на кабана два рази на місяць. Чотири кабана, вагою до 50 кг, кожен мисливець може забрати собі безоплатно. Якщо мисливцю треба більше м’яса, він може за символічну плату викупити його у колективу. Інших здобутих кабанів колектив здає у заготівельні контори. Вартість м’яса кабана – від 0,5 до 1 євро/кг, залежить від сорту, а сорт – від місць куди проникла куля. Вартість м’яса козулі – до 4 євро/кг.

У кожній єгерській дільниці (обході) господарстві існує книга реєстрації, куди кожен мисливець, який планує піти на полювання, повинен записатись мінімум за чотири години і максимум за добу. У книжці вказуються та дані: хто йде на полювання, де і коли буде полювати мисливець і на яку дичину. Після полювання у реєстраційну книжку проводиться запис: час закінчення полювання, чи здійснені постріли і що здобуто.

У випадку здобуття звіра використовується спеціальна бирка. У книгу реєстрацій вносяться дані неї. Наявність бирки на нозі тварини дуже важлива; в іншому випадку дичина буде вважатись незаконно здобутою. Важливим є також точне дотримання об’єкта здобування. Якщо під час полювання на дикого кабана мисливець здобув оленя, то його можуть позбавити права полювання до двох років і оштрафувати на 1000 євро (це питання знаходиться в компетенції суду).

Охорона мисливських угідь

З порушниками правил полювання ведеться жорстока боротьба. Всі єгері мають статус поліції, стоять на обліку, мають посвідчення і жетони «єгерська служба», засоби зв’язку, кийки, кайданки та табельну зброю – пістолети. Єгер має право зупиняти машину і оглянути її з метою виявлення незаконно здобутої дичини.

Як стати мисливцем?

Кандидати на мисливця повинні пройти підготовчі курси, після закінчення яких скласти іспит, який приймає Державна екзаменаційна комісія.

Екзамен складається з теорії (знання мисливського законодавства, біотехнії, методів і способів полювання, вогнепальної зброї, біології та фізіології тварин, мисливської етики) та практики (поводження з вогнепальною зброєю, стрільба у тирі, надання першої медичної допомоги).

2 . 3 . Особливості збереження рідкісних і червонокнижних видів фауни під час ведення господарства та проведення полювань

У Польщі список видів, на які дозволене полювання, створений Міністерством навколишнього середовища, за участю Міністерства сільського господарства, Державної ради з охорони природи і Польського мисливського союзу (далі – ПМС).

Також мисливський сезон для Польщі, або якоїсь її частини, встановлює Міністр навколишнього середовища за згодою Міністра сільськогосподарського господарства і після консультації з Державною Радою Охорони Природи і ПМС.

Місцева влада, тобто воєвода має право скорочувати періоди полювання на території воєводства за згодою ПМС.

Міністр навколишнього середовища може дозволити відстрілювати тварин з науковою метою.

У мисливському законодавстві Польщі усіх тварин, на яких дозволено полювати, поділено дві групи: крупна звірина і дрібна звірина. Хижаки (лисиця, борсук, собака єнотоподібний, норка американська, куниці лісова і кам’яна, тхір лісовий, єнот-полоскун), як окремо виділена підгрупа, належать до дрібної дичини.

У місцях поширення тетерука і глушця, інтродукції зайця, куріпки сірої та фазана на лисицю, норку американську та єнота-полоскуна полювання дозволене весь рік. На території риборозплідних господарств полювання на ондатру дозволене весь рік.

На території Польщі існує кілька охоронних списків, що стосуються збереження тварин. Насамперед, це види, що належить до охоронних списків ЄС. Крім того, є національні списки: список видів тварин, що перебувають під суворою видовою охороною (від 2014 р.), види з Червоного списку Польщі та Червоної книги Польщі.

Питання охорони рідкісних видів знаходиться у віданні Дирекції охорони навколишнього середовища. Відповідно, за нанесення шкоди сільськогосподарським угіддям чи тваринам рідкісними видами тварин (напр., вовками, бурими ведмедями і т.п.) платить держава (в особі Міністерства охорони навколишнього середовища), за нанесення шкоди мисливськими тваринами – мисливське товариства, на території якого мало місце нанесення школи.

Полювання заборонене на всі види тварин, що охороняються законодавством ЄС. Однак, у Польщі існують виключення щодо здобування рідкісних видів. Зокрема, за спеціальним дозволом Консерватора природи воєводства, в певних рибгосподарствах можна полювати на видру. Також у виключних випадках, за таким самим дозволом, можна полювати на бобра.

У Законі про мисливство охорона тварин – окрім принципів, викладених у положеннях про охорону природи, включає створення умов, які забезпечують їхнє існування (включає заборону здобування тварин у будь-який спосіб (поза діяльністю, організованою ПСМ), забирати яйця та пташенят, а також знищувати лігва, нори та пташині гнізда).

Міністр з питань навколишнього середовища за домовленістю з ПМС може, у формі рішення, відміняти оренду мисливських округів і передавати їх на термін не менше 10 років, в управління з метою відгодівлі тварин, з якими – окрім полювання – пов’язана також така діяльність:

1) проведення наукових досліджень;

2) відтворення зникаючих популяцій диких тварин;

3) розведення місцевих видів тварин з метою розселення;

4) розведення диких тварин, зокрема таких, що є корисними для лісових біоценозів.

Одним із завдань державної мисливської охорони є контроль за виконанням положень статуту, зокрема: охорона тварин.

Охоронцем Державної мисливської охорони може бути особа, яка (окрім низки інших вимог), здала екзамен за програмою, передбаченою міністром з питань навколишнього середовища.

У Словаччині полювати можна весь рік на лисицю, борсука, бродячих псів, куниць, тхора, собаку єнотоподібного. На деяких птахів: ворону сіру, сороку, сойку – у позагніздовий період.

Члени мисливської служби охорони і мисливці мають право в районі мисливського угіддя вбити собаку, якщо він знаходиться на відстані понад 200 м від найближчого житлового будинку, або собаку, який постійно переслідує тварин, або полохає їх (це не стосується мисливських псів), а також вбити домашню блукаючу кішку на мисливському угідді на відстані понад 200 м від найближчого житлового будинку, або якщо її впіймали на відстані меншій за 200 м при переслідуванні та вбивстві тварин (птахів).

На мисливських тварин дозволяється полювати лише під час дозволених періодів. У виключних випадках полювання на тварин у позамисливський період може відбуватися за наявності дозволу районного мисливського управління (у випадках потреби в інтересах сільськогосподарського або лісового виробництва, управління мисливством, охорони природи, покращення стану здоров'я тварин – з метою зниження чисельності певного виду тварин).

У разі випадку потреби полювати на деякі види тварин, якщо це відбувається з метою захисту наукових або ветеринарних цілей, а також для захисту власності або громадського здоров'я, то дозвіл на таке полювання видає Міністерство с/г.

У випадку здобуття виду тварини, що не належить до мисливських видів (тобто полювання на якого не було дозволено), то мисливець повинен негайно повідомити про це разом з описом ситуації, та описом того, яким чином настала смерть, компетентному з цих питань керівнику, районному лісному управлінню та організації охорони природи.

Полювання на птахів, вовка та шакала дає Міністерство с/г за певних умов: загроза суспільної охорони здоров'я та безпеки, в інтересах безпеки повітряного простору, для запобігання значних збитків на полях, а також худобі, лісам, рибальству та водному господарству, захисту флори та фауни, з метою наукових досліджень, відновлення популяцій, ре-інтродукції тварин на їх попередні місця існування та з метою розмноження. Про надання такого дозволу Міністерство с/г повинно поінформувати відповідну Комісію Європейського союзу.

В обгороджених виноградниках, городах, садах, фруктових та овочевих розплідниках дозволяється індивідуальне полювання на зайця, кролика дикого протягом року за наявності дозволу районного лісового управління та дозволу на полювання.

Збитки, заподіяні рідкісними тваринами (полювання на домашніх тварин, руйнування пасік тощо) компенсує держава відповідно до Закону про охорони природи і ландшафту (№ 543/2002).

У Законі про мисливство Словаччини велика увага приділяється як охороні мисливських видів, так і фауни загалом. Це полягає в захисті від несприятливих умов, зокрема через брак природного корму, шкідливого впливу людей, хвороб тварин, захист біологічних видів тварин у рамках охорони природи та охорони ландшафту.

Метою великих мисливських господарств за основами цього закону є управління в мисливськими угіддями та мисливськими ділянками в такий спосіб, щоб забезпечити гарний стан здоров'я тварин, оптимальну кількість, якість та відповідну вікову структуру та структуру поголів’я тварин, а також інших тварин як невід’ємної частини екосистеми.

В цьому Законі також прописані необхідні заходи для збереження тварин, зокрема – захисту генофонду тварин, а також – збереження рідкісних видів тварин. З цією метою забороняється: поширювати види та підвиди тварин (крім спеціально перелічених мисливських видів) з метою їх розведення та використання; схрещувати тварин з іншими видами, підвидами та іншими тваринами.

В Угорщині юридична база мисливства та мисливського господарства вже в 2003 році була приведена у відповідність до міжнародних вимог: "Директиви про охорону птахів", "Директиви про охорону місць перебування", угод (Рамсарська, Ріо-де-Жанейрівська, Вашингтонська, Бернська, Боннська).

Як уже було зазначено, полювання та мисливське господарство в Угорщині регулюється Законом «Про захист дичини, управління дичиною і полювання»; він доповнюється іншими лісовими законами та законами про охорону навколишнього природного середовища (Закон про лісове господарство та Закон про охорону природи). У мисливському законодавстві Угорщини серед обов’язків мисливців передбачено також захист диких тварин і середовища їх існування.

Галузь мисливського господарства прагне органічно вписатися в еколого-економічну систему угорських регіонів, забезпечити використання сприятливих природних умов у рамках Євросоюзу та сприяти зросту економічної привабливості провінції, її самофінансуванню. Необхідно враховувати той фактор, що Європейський Союз квотами не обмежує додаткові виробничі можливості, які надаються мисливському господарству.

Список мисливських видів Угорщини складається Міністром сільського господарства й узгоджується з Міністром охорони природи.

Особлива увага приділена збереженню як дичини, так і немисливських видів, чому присвячена глава, яка стосується охорони дичини та місць її поселення (оселищ). У Законі підкреслена недопустимість загрози під час полювання для не мисливським видам.

З метою збереження диких тварин заборонено руйнувати їх місць поселення, живлення, відтворення. Заборонено полювати і турбувати птахів на гніздах і в місцях, де вони гніздяться, або іншим способом заважати їх, пошкоджувати чи руйнувати місця їх поселення.

Разом з тим, управління полювання, за умови попереднього погодження зі спеціальними органами влади – може зробити виключення, якщо це оправдано охороною тваринного світу, а також запобіганню шкоди.

Полювання на лисицю й шакала дозволене протягом усього року.– заборона полювання на сіру ворону, сороку, сойку у період з 15.02 по 15.07.

Легальними методами полювання визнано полювання з вогнепальною зброєю, а також полювання з мисливським луком. Капкани та полювання з гончими собаками – є незаконними.

Мисливці на території своїх угідь мають право знищувати собаку, що знаходиться на відстані понад 200 м від найближчого житлового будинку, або собаку, що бігає за дикою твариною; а також свійського кота, що знаходиться понад 200 м від найближчого житлового будинку.

2 . 4 . Взаємовідносини між товариствами мисливців і місцевими громадами . Правовий та практичний аспекти

Питання взаємовідносин між товариствами мисливців і місцевими громадами тією чи іншою мірою регулюються законодавствами у сфері мисливського господарства Польщі, Словаччини та Угорщини.

Так, зокрема, у польському Законі про мисливство ці аспекти враховані у низці статей, які регулюють порядок: 1) складання річних планів з полювання; 2) надання в оренду мисливських угідь; 3) отримання орендної плати; 4) отримання компенсації за завдану шкоду мисливськими тваринами чи під час полювання, а також 5) опису та оцінки заподіяної шкоди.

Таким чином, згідно зі ст. 8 п. 3а вищевказаного Закону, річні плани з полювання складаються орендаторами мисливських округів за згодою представників місцевих громад – війта, бурмістра чи мера міста. Відповідно до ст. 29 п. 1., мисливські округи надаються в оренду за пропозицією Польського Союзу мисливців при узгодженні з війтом (бургомістром, мером міста) та керівником відповідної установи: мисливські польові округи – при узгодженні зі старостою, який виконує відповідні обов’язки в місцевій адміністрації; та мисливські округи, що знаходяться на території більше, ніж одного повіту, – старостою повіту, на території якого знаходиться більша частина мисливського округу.

Ст. 31 зобов’язує орендодавця проводити розрахунок від отриманої плати за оренду з

відповідними лісництвами та гмінами (органом місцевого самоврядування – далі ОМС). При цьому лісництвам належить оплата, яка відповідає площі державного лісу, а гмінам – оплата за решту площі мисливського угіддя. За мисливські угіддя, вилучені з оренди, управляючі цими угіддями сплачують еквівалент, який дорівнює розміру середньої орендної плати, сплачуваної в мисливських округах, розташованих на території цієї або сусідньої гміни.

Статті 46-47 зобов’язують орендаря чи управляючого мисливськими угіддями сплачувати заподіяну шкоду сільськогосподарським угіддям мисливськими тваринами або шкоду, завдану під час полювання. Заподіяна шкода не виплачується у випадку, якщо врожай не був зібраний у відповідний термін. Для мінімізації шкоди від диких тварин за посередництвом мисливських товариств власників мисливських угідь спонукають облаштовувати спеціальні огорожі. При спірних ситуаціях щодо оцінки заподіяної шкоди, сторони можуть звернутися до відповідного органу гміни як посередника у мирному розв’язанні спору.

Питання доступу представників місцевих громад до лісових ресурсів на території вольєрних господарств регулює ст.12 Закону. Після отримання згоди від власника, розпорядника або керуючого територією, орендатори та керівники мисливських округів можуть визначати та накладати заборону на доступ до території, яка є місцем існування диких звірів. На практиці такі обмеження не є проблемою для місцевого населення, яке дуже мало залежить від недеревних лісових ресурсів і паливних дров, тому конфліктів між мисливцями та місцевим населенням з цих питань не виникає.

Отже, відповідно до польського Закону про мисливство, місцеві громади активно залучені до управління мисливським господарства – річного планування полювання, розподілу мисливських угідь, а також мають можливість брати участь у представлені інтересів своїх членів у випадку заподіяння їм матеріальної шкоди внаслідок ведення мисливського господарства. Окрім того, місцеві громади отримують кошти у місцевий бюджет зі сплати оренди за мисливські угіддя. Такі законодавчі норми дозволяють їм повною мірою представляти та реалізувати свої інтереси у мисливській сфері.

Закон про полювання (від 2009 року) у Словаччині значно менше враховує інтереси місцевих громад. Фактично, він регулює лише питання відшкодування шкоди користувачам мисливських земель від мисливських тварин та під час полювання. При цьому § 26 Закону зобов’язує користувачів мисливських угідь і користувачів мисливських земель укладати Договір (§ 13) про мінімізацію шкоди від мисливських тварин. Цей Договір запобігає можливим спорам і втручанню третіх сторін, зокрема представників місцевих громад. Згідно з § 26 п. 7 Закону Користувач мисливського угіддя не повинен відшкодовувати збитки спричинені тваринами: на не мисливських ділянках чи виноградниках, незахищених від шкоди, які можуть бути завдані тваринами, на неогороджених садах, фруктових, овочевих і квіткових розплідниках, розсадниках дерев, або на окремих деревах; сільськогосподарським культурам, що не були зібрані у відповідний термін; культурам на вільно розташованих мисливських угіддях, і якщо власник не вжив заходів, щоб ці культури були належно захищені від пошкоджень; а також на лісових угіддях, не захищених плотами, механічними чи хімічними засобами проти гризіння.

Питання доступу місцевого населення до лісових ресурсів на території вольєрів – огороджених ділянок лісу для розведення мисливських тварин – Законом не регулюється взагалі, але практично доступ до цих ділянок для місцевого населення заборонений. Однак, у Східній Словаччині, де місцеве населення, через невисокий рівень життя більше залежить від лісової продукції (грибів, ягід і хмизу), ніж у Польщі, працівники вольєрних господарств державних лісогосподарських підприємств дають можливість доступу до цих лісових ділянок у відповідний період через спеціально споруджені перелази через огорожу (Додаток). Таким чином, вдається запобігти можливим конфліктам між мисливцями та представниками місцевих громад.

Таким чином інституційно – через органи місцевого самоврядування – місцеві громади взагалі не є залученими до управління мисливським господарством. Мисливські товариства радше мають справу з конкретними користувачами мисливських земель, а не з ОМС, як представництвами місцевих громад.

Закон про полювання Угорщини, порівняно з законом у Словаччині, значно більше враховує інтереси місцевих громад. Зокрема, тут наявні деякі елементи залучення місцевих громад до управління мисливським господарством. Так, § 45 п. 2 зазначає, що робочий план мисливського господарства на 10 років затверджує управління мисливством за згодою спеціальних органів місцевих громад у випадку, якщо мисливські угіддя знаходяться в користуванні місцевими громадами. Закон також регулює питання відшкодування збитків (§ 75), завданих потерпілим у сільському господарстві великими копитними мисливськими тваринами; в садах і виноградниках та розсадниках – козулями, зайцями та фазанами. Відшкодування виплачуються, якщо збитки становлять понад 5 %. Так само відшкодовуються збитки потерпілим власникам сільськогосподарських угідь, садів і виноградників, завдані під час полювання (§ 76). Згідно з § 78, для попередження завдання шкоди від мисливських тварин і під час полювання, мисливське товариство може вимагати від власників мисливських земель облаштування захисних споруд. При цьому, захисні споруди оплачуються мисливськими товариствами. Визначення розміру шкоди регулює § 81: згідно з пунктом 2, шкоду від диких тварин, а також завдану під час полювання, оцінює експерт, який має відповідну освіту; згідно з пунктом 3, якщо сторони не можуть вирішити питання про призначення експерта чи якщо потерпілий вимагає відшкодування збитків не через суд, за спільним проханням сторін експерта призначає секретар органу місцевого самоврядування тої громади, де сталася подія.

Доступ місцевого населення до лісових ресурсів на території вольєрних господарств Законом не регулюється, однак проникнення сторонніх осіб за огорожу заборонене. Але ця обставина не має визначального значення для місцевого населення, оскільки місцеві мешканці дуже рідко відвідують ліс для збору грибів чи ягід. Кожен кошик грибів з лісу в Угорщині повинен пройти обов’язкову процедуру перевірки експертом на наявність отруйних грибів і коштує 2000 Ft (еквівалент 6-7 євро).

Законодавче регулювання участі місцевих громад в управлінні мисливським господарством і представлення їхніх інтересів у Польщі, Словаччині та Угорщині ілюструє порівняльна таблиця.

Залучення місцевих громад до управління мисливським господарством для врахування їхніх інтересів (порівняння в розрізі трьох країн ЄС)

(смотри полную версию отчета М.П.)

Висновок: Закон про мисливство у Польщі повною мірою забезпечує права та можливості місцевих громад брати участь в управлінні мисливським господарством, представляти та захищати свої інтереси, що запобігає виникненню конфліктних ситуацій у сфері мисливства. Відповідне законодавство в Угорщині також забезпечує місцевим громадам певні права на участь в управлінні мисливським господарством, принаймні на етапі розробки робочих планів чи при вирішення спорів щодо оцінки і виплат шкоди, завданої дикими тваринами та під час полювання. У Словаччині місцеві громади законодавчо взагалі не є залученими до управління мисливським господарством. На практиці існують приклади деяких поступок місцевому населенню для уникнення конфліктних ситуацій, як, наприклад, доступ до лісових ресурсів на територіях звіринців (вольєрних господарств) у відповідний період.

3. Аналіз ефективності ведення мисливського господарства в зарубіжних країнах

У переважній більшості країн, що входять до складу Європейського Союзу та країн Північної Америки (США, Канада), незважаючи на досить високий розвиток промисловості, сільського та лісового господарства, високу щільність населення, розвинену мережу автодоріг, мисливське господарство є високорозвиненою та прибутковою галуззю економіки. Мисливське господарство зарубіжних країн істотно відрізняється від українського, а саме:

 високою чисельністю основних мисливських тварин (ці показники подекуди у десятки, а то й сотні разів більші, ніж в Україні);

 високим рівнем фінансового забезпечення та проведення біотехнічних заходів;

 формами власності на ліси та лісові землі. Вони можуть перебувати у приватній, державній чи суспільній власності, що свідчить про немонополізацію мисливського господарства державою;

 децентралізованим управлінням мисливським господарством і розвитком регіональної мисливської політики;

 великою часткою сертифікованих лісів, які є частиною мисливських угідь;

 високим розвитком трофейного полювання та мисливського туризму, який представлений різноманітними формами альтернативного полювання;

 наявністю великої кількості центрів дичинорозведення та вольєрних господарств;

 інтегрованим взаємозв’язком мисливського господарства з сільським і лісовим господарством та ін. 

Для порівняння між країнам найбільш надійним виявився метод обліку витрат для мисливців, пов'язаних з полюванням. До обов'язкових витрат належить ліцензія (дозвіл на полювання), дозвіл на зброю, страхування та ін. Залежно від країни, вони становлять від 6 до 10 % від загальної суми витрат. Хоча ця частка відносно низька, але якщо виплата повторюється з року в рік, для більшості мисливців вона видається непропорційно великою. Витрати на щорічне право полювання складаються з орендної плати за територію, потенційно вибрану для полювання. У країнах з високою щільністю населення такі витрати більші, що пов’язане з обмеженою площею придатних для полювання угідь. Ці кошти призначені землевласникам, єгерям та іншим працівникам з обслуговуючого персоналу. Частка витрат від загальної кількості змінюється, залежно від країни, від 0 до 25 % (у середньому 15-18 %).

У Німеччині загальна площа мисливських угідь становить 319 тис. км2 (89% від площі країни) (Schaller, 2007). Державне управління мисливським господарством здійснюється відповідними територіально-адміністративними органами, що підпорядковуються федеральному Міністерству сільського господарства. 80% мисливських угідь Німеччини знаходяться у приватній власності (German forests, 2010).

Право на ведення мисливського господарства належить землевласнику, який може самостійно господарювати, або віддати їх в оренду мисливським клубам чи іншим зацікавленим землевласникам. Відповідно до «Федерального закону про полювання» та регіональних нормативно-правових актів, землевласник, який володіє ділянкою понад 75 га (за винятком Баварії, де ця площа повинна бути не меншою 81 755 га), має право самостійно вирішувати, хто полюватиме на цій території (Hunting in Germany, 2003; Schaller, 2007). Подібний підхід існує і в інших європейських країнах. Зокрема, у Фінляндії ця площа повинна бути не меншою 500-1000 га, Латвії – 200-2500 га (залежить від виду полювання та способу ведення мисливського господарства), Чехії – 500 га, Естонії – 5000 га (Maaomaniku õiguste.., 2010). У зв’язку з тим, що в Німеччині не багато приватних ділянок необхідних розмірів, землевласники об’єднуються у кооперативи для створення т.зв. «мисливських ревірів». Середня площа одного ревіру становить 450 га, а їх існує близько 70 тис. (Schaller, 2007). Ціна орендної плати за користування мисливськими угіддями залежить від багатьох факторів (місця розташування, лісистості, попиту на продукцію, кількості мисливських тварин) і коливається в межах від 1 до 150 євро за 1 га. В середньому по Німеччині орендар платить близько 7000 євро на рік (Schaller, 2007).

Станом на 2014 р. у Німеччині було зареєстровано 369,3 тис. мисливців, що є одним із найнижчих показників у Європі за відношенням до чисельності населення (Deutscher Jagdverband, 2014). Проте з кожним роком чисельність мисливців у Німеччині зростає.

Ліцензійні збори за право полювати в Німеччині відрізняються, залежно від місце розташування мисливського угіддя (федеральної землі) та терміну, на який мисливець придбав ліцензію.

У сезоні 2013/14 рр. мисливцями Німеччини було здобуто 2212,9 тис. шт. дрібної дичини та 1778,9 тис. голів копитної дичини, що майже у 8 разів перевищує загальну чисельність і в 140 разів чисельність здобутих копитних тварин в Україні.

Від реалізації продукції полювання (м’яса, шкіри, пуху) у 2013 р. було отримано 218,94 млн. євро. Найбільші надходження отримані від реалізації м’яса та шкіри копитних тварин – 199,18 млн. євро (91%) (Deutscher Jagdverband, 2014). Варто звернути увагу на те, що вартість м’яса копитних тварин і вартість дрібної дичини є незмінною протягом останніх чотирьох років, що свідчить про стабільність галузі та економіки країни загалом.

Незважаючи на велику кількість позитивних сторін у мисливському господарстві Німеччини, існують і певні проблеми, які напряму пов’язані з надмірною кількістю дичини та її загибеллю на дорогах. Інша проблема пов’язана з негативним впливом мисливських тварин на лісове господарство, що призводить до виникнення конфліктних ситуацій між мисливцями та власниками лісів. Чинне законодавство Німеччини передбачає компенсацію збитків, завданих мисливськими тваринами лісовому господарству, розрахунок яких проводиться на основі економічної оцінки природного ресурсу, але не враховує екологічних і соціальних наслідків, що можуть виникнути у майбутньому.

Мисливська політика Німеччини спрямована на збереження дикої флори та фауни, економічного стимулювання розвитку мисливства з дотриманням національних традицій полювання, проведення біотехнічних заходів, які здійснюються таким чином, щоб виключити негативний вплив мисливських тварин на сільське, лісове та рибне господарство, а також на охорону та покращення місць проживання цих тварин. В основному, охороною мисливських тварин, заготівлею та викладкою кормів займаються самі мисливці. Вони проводять систематичний моніторинг стану мисливських угідь, що дає змогу отримувати своєчасну інформацію про стан популяції диких тварин.

Ефективним економічним інструментом мисливської політики Німеччини є податкова система. Власники земельних ділянок, на яких ведеться лісове та мисливське господарство, сплачують податок на землю, податок на майно, податок з обороту та податок на прибуток (Лісова політика.., 2008). На місцевому рівні власники мисливських угідь сплачують податок на ведення мисливського господарства та полювання. Ставка податку встановлюється місцевими органами управління (муніципалітетами) і закладена у місцевому податковому законодавстві, а розмір збору залежить від вартості орендної плати або суми річних надходжень від реалізації права на полювання, якщо мисливські угіддя не здані в оренду. Залежно від регіону, ставка цього податку в Німеччині становить 10-20% і він поширений на всій території країни, за винятком Баварії та міст державного значення – Берліна, Бремена та Гамбурга (Inventory of Taxes, 2002).

Цікавим є досвід організації та ведення мисливського господарства у північних країнах Європи (Швеції, Фінляндії), що мають довготривалу й багату історію та характеризуються значним відсотком лісистості. У Швеції лісовою рослинністю вкрито 60% площі країни (51% – у приватній власності), у Фінляндії – 69% (59% – приватні угіддя). Середня площа приватного лісоволодіння у Швеції складає 47 га, а самих лісовласників налічується 350 тис. (Maaomaniku õiguste.., 2010).

Система організації та ведення мисливського господарства у Швеції та Фінляндії в основному заснована на приватній формі власності. Дохід від оренди мисливських угідь, ведення мисливського господарства та полювання становить основну частину доходів більшості землевласників (Maaomaniku õiguste.., 2010). Функцію управління, контролю та регулювання у сфері ведення мисливського господарства, а також провадження мисливської політики покладено на Агентство природних ресурсів Швеції та Міністерство сільського та лісового господарства Фінляндії.

Територіально-адміністративна структура Фінляндії передбачає поділ території на 15 мисливськогосподарських регіонів і 298 мисливських округів. Мисливські угіддя формуються за рахунок приватних і державних лісів, які віддаються в оренду окремим особам або місцевим мисливським клубам, яких нараховується близько 4 тис. У свою чергу, місцеві мисливські клуби об’єднуються в мисливські асоціації, завданнями яких є проведення моніторингу мисливських тварин, економічне стимулювання розвитку мисливського господарства та полювання, надання консультацій та юридичних послуг мисливцям. Місцеві мисливські клуби відповідають за стан ведення мисливського господарства та полювання, проведення біотехнічних заходів, боротьбу з браконьєрством тощо (Maaomaniku õiguste.., 2010).

У Фінляндії об’єктами полювання є 37 видів звірів і птахів. Мисливці, в основному, здобувають копитних тварин (лось, козуля, білохвостий олень) і різноманітну дрібну дичину. В середньому за рік здобування оленя становить понад 12 тис. голів, а козулі – понад 90 тис. У невеликій кількості здобувають лань, дику свиню і муфлона (Хоєцький, Похалюк, 2014).

Одним із стимулюючих інструментів мисливської політики Скандинавських країн є щорічний збір, який сплачують мисливці. Він становить у Швеції – 300 крон, а у Фінляндії – 28 євро і включає в собі страхове покриття у разі травмування чи виникнення іншого страхового випадку (Matilainen, 2010). Кошти спрямовуються на розвиток мисливського господарства, охорону, раціональне відтворення та використання ресурсів мисливських тварин.

Полювати дозволяється лише у відповідних мисливських угіддях, площею не менше 1000 га і за наявності ліцензії, за яку необхідно сплатити встановлену вартість. Ліцензії дійсні протягом одного мисливського сезону і в основному видаються мисливськими клубами.

Плата за право полювати на дрібну дичину варіює від 5 євро/день до 170 євро/рік. Для іноземних мисливців вартість може бути переглянута і коливається в межах від 7 до 400 євро. Ці кошти, які становлять близько 5,5 млн. євро в рік, акумулюються державою і використовуються для запобігання негативного впливу мисливських тварин на довкілля та компенсацію збитків завданих ними лісовому та сільському господарствам (Matilainen, 2010).

Майже ідентична система організації та ведення мисливського господарства використовується і в Швеції. Під час мисливського сезону власник права на полювання може відстрілювати у своїх мисливських угіддях стільки дичини, скільки він вважає за потрібне. Дозвіл на здобування мисливських тварин (ліцензія) видається місцевою владою.

Відповідальність за ведення доброякісного мисливського господарства (як дичини, так і угідь) покладена на землевласника (резидента чи утримувача мисливського права).

Більшість мисливців і власників мисливських угідь входять до складу Шведської асоціації мисливців і мисливського господарства, яка є основним координаційним центром. Організаційна структура асоціації передбачає поділ території на 9 мисливських регіонів, 24 мисливських районів і 377 мисливських округів. У сучасних умовах в Швеції найбільше здобувають лося: понад 100 тис. особин та козулю: близько 200 тис. особин (Захаренко, 2002).

Аналогічні підходи щодо форм власності на лісові землі, організації та ведення мисливського господарства, формування та реалізації цілей мисливської політики застосовуються в Естонії та Латвії. Особливою відмінністю Естонії є те, що у державних лісах користувачами мисливських угідь є не приватні особи та мисливські організації, а державне агентство RMK (Центр управління державними лісами Естонії). Державне агентство RMK підпорядковане Лісовому департаменту Міністерства охорони навколишнього природного середовища і володіє правами на ведення мисливського господарства та полювання на землях державного лісового фонду Естонії, а також проводить моніторинг стану мисливських угідь і наявності в них мисливських тварин; здійснює функцію контролю за дотриманням правил полювання; складає стратегічні плани розвитку лісового та мисливського господарства. У Латвії функцію контролю та моніторингу за станом ведення мисливського господарства та полювання покладено на державу (Національну раду з лісового господарства, яка підпорядкована Міністерству охорони навколишнього середовища та регіонального розвитку). Плата за використання державних мисливських угідь в Естонії не справляється, а в Латвії, навпаки, плата передбачена лише за використання державних земель, які передані користувачам для ведення мисливського господарства та полювання (Ozoliņš et al., 2004).

Як інструмент мисливської політики, аукціонна торгівля ліцензіями також використовується у США. Крім цього, у США ліцензії на найбільш рідкісних мисливських тварин реалізовуються через розіграш лотерей. Кошти, зібрані на аукціоні, з розіграшу лотерей і реалізації ліцензій, є постійним джерелом доходів, які спрямовуються на фінансування розвитку мисливського господарства, наукових досліджень у цій сфері, збереження місць проживання найбільш рідкісних і цінних мисливських тварин і компенсацію збитків, завданих дикими тваринами сільському та лісовому господарству (Big game.., 2010). Щорічний дохід від полювання в США досягає 24-36 млрд. доларів (Балышева, 2007).

При розгляді організаційних аспектів ведення мисливського господарства та використання мисливських угідь, найбільш цікавим для України є досвід Угорщини, Чехії та Польщі.

Мисливські угіддя Угорщини за структурою майже ідентичні з українськими, зокрема 68% становлять сільськогосподарські й 17% – лісові угіддя. Незважаючи на те, що площа мисливських угідь Угорщини в шість разів менша від українських, щорічно там здобувають до 100 тис. голів копитних тварин і 800 тис. голів дрібної дичини (Засади.., 2010). За оцінками, у 2009 році в Угорщині налічувалось 85 тис. голів благородних оленів, 27 тис. голів лані, 350 тис. голів козулі, 10 тис. голів муфлона та 100 тис. голів кабана (Hungary, 2014).

Мисливська політика Угорщини спрямована на створення трирівневої системи організації управління мисливським господарством (національної, регіональної та місцевої). Головна мета мисливської політики полягає у створенні гнучкої системи відтворення та охорони ресурсів мисливського господарства з врахуванням принципів екологічно збалансованого (сталого) розвитку, а також інтеграції мисливського господарства з лісовим і сільським господарством (Захаренко, 2002).

Загальна площа мисливських угідь Чехії становить 6,8 млн. га, з яких 56,6% землі сільськогосподарського призначення, 37,8% – лісові землі, 1,4% – водно-болотні, 4,2% – інші. Мисливські угіддя формуються за рахунок приватних і державних земель. У приватній власності перебуває 1,94 млн. га (28,3%) мисливських угідь, з яких 0,97 млн. га (50,1%) передано в оренду мисливським організаціям (Czech statistical.., 2010; Game management.., 2005).

У Чеській Республіці є 205 мисливських господарств. Кожен район полювання займає, в середньому, площу 385 км2 і на кожну область, у середньому, припадає 28 мисливських господарств. Мисливцями у 2010 р. було здобуто 305,5 тис. голів копитних тварин і близько 1 млн. голів дрібної дичини (Czech statistical.., 2010). Центральним органом управління мисливським господарством Чехії є Міністерство сільського господарства, основними функціями якого є формування екологічно збалансованого та культурного середовища у мисливських угіддях, виховання та пропаганда екологічної культури у населення, врегулювання суперечностей між землевласниками та мисливцями, контроль за популяцією диких тварин. Фактичне управління мисливським господарством здійснюється на рівні районів місцевими муніципалітетами, які забезпечують контроль за проведенням біотехнічних заходів і проводять економічну оцінку шкоди, завданої мисливськими тваринами (Game management.., 2005).

У Польщі переважає державна форма власності на ліси (78,3%). Право користування ними належить державному підприємству «Державні ліси Польщі», а право користування нелісовими землями покладене на органи місцевого самоврядування (воєводства і ґміни). Площа мисливських угідь у Польщі становить 29 млн. га, у тому числі лісових – 8 млн. га (27,9%). Щорічно мисливці Польщі здобувають понад 100 тис. кабанів, 30-40 тис. оленів, 120-160 тис. козуль європейських (Делеган, Шпільчак, 2009). Мисливські угіддя орендуються громадськими об’єднаннями та мисливськими товариствами, що формують приватні колективні мисливські господарства. Функції охорони мисливських угідь та контролю за дотриманням правил полювання у Польщі поєднуються в особі виключно державної мисливської охорони, що наділена ширшими повноваженнями ніж поліція, прокуратура та інші правоохоронні органи (Бурмас, 2011).

Мисливське господарство Польщі характеризується плановістю та комплексністю, про що свідчить його тісний взаємозв’язок із лісовим та сільським господарствами. Така система організації та ведення мисливського господарства дає змогу враховувати спільні інтереси всіх трьох взаємозв’язаних галузей національної економіки та уникати негативних еколого-економічних наслідків впливу мисливських тварин на лісове та сільське господарства (Захаренко, 2002).

Висновок. У країнах з розвиненою ринковою економікою превалює регіональна політика щодо ведення мисливського господарства із застосуванням загальнодержавного регулювання у найбільш складних і суспільно важливих сферах, зокрема, міжнародне співробітництво та управління територіями, що знаходяться під особливою охороною тощо. Мисливськогосподарська діяльність у зарубіжних країнах є економічно ефективною і спрямована на досягнення оптимальної чисельності мисливських тварин у мисливських угіддях. Таким чином Україні необхідно максимально широко застосувати у законодавстві зазначені принципи з метою вирішення наявних проблем корупційного, культурного, наукового і правозастосовного характеру.

4. Аналіз Угоди про асоціацію між Україною та ЄС з метою виявлення позицій, важливих для законодавства у сфері мисливського господарства.

Отримання членства в Європейському Союзі, де збереження та захист навколишнього середовища є одним з пріоритетів його політики, може принести нашим громадянам та економіці значні переваги, а також буде позитивно впливати на захист дикої природи та мисливського господарства.

Екологічна політика Європейського Союзу спрямована на підтримку й поліпшення стану навколишнього середовища. Особлива увага приділяється розумному й раціональному використанню природних ресурсів і розвитку міжнародного співробітництва у вирішенні глобальних, національних і регіональних екологічних проблем.

Загальної мисливської політики в Європейському Союзі немає і це залишається внутрішнім питанням кожної з держав. Однак, існує низка правових (нормативних) документів, що впливають на внутрішнє законодавство про мисливське господарство й полювання.

У тексті Угоди про асоціацію між Україною та ЄС наведена низка питань, які стосуються мисливської справи. У додатку 3 представлені витяги з тексту Угоди, які тим чи іншим чином торкаються проблем збереження біотичного різноманіття, сталого розвитку і мисливства.

Питання щодо збереження біотичного різноманіття (а також сталого розвитку) певною мірою згадані в розділі щодо торгівлі і питань, пов’язаних з торгівлею (IV) (Title IV: Trade and Trade-related Matters). Вони стосуються питань розвитку торгівлі в напрямі досягнення сталого розвитку (Глава 13: ст.289, 290), питань наближення законодавства України до законодавства ЄС (ст.290, 363), імплементації багатосторонніх міжнародних угод з охорони навколишнього середовища (ст.292).

Розділ V (Економічне та галузеве співробітництво) стосується розвитку співробітництва з питань охорони навколишнього середовища і реалізації цілей сталого розвитку і зеленої економіки та ін. (Глава 6: ст.360, 365), вирішення глобальних проблем охорони навколишнього природного середовища, зокрема – збереження і захист біологічного та ландшафтного різноманіття (ст.361, 362). У Главі 16 співробітництво в галузі туризму повинно ґрунтуватися на принципах взаємодії між туризмом і захистом навколишнього середовища (ст.400). У Главі 17 (Сільське господарство та розвиток сільських територій) наголошено про заохочення сучасного та сталого сільськогосподарського виробництва, з урахуванням необхідності захисту навколишнього середовища і тварин (ст.404).

Додаток ХХХ до глави 6 «Навколишнє природне середовище» цього розділу (Розділ V «Економічне і галузеве співробітництво») говорить про зобов’язання України щодо поступового наближення (зі встановленням конкретних термінів) свого законодавства до законодавства ЄС у різних питаннях щодо управління довкіллям та інтеграція екологічної політики у інші галузеві політики (Директива № 2011/92/ЄС про оцінку впливу окремих державних і приватних проектів на навколишнє середовище; Директива № 2003/35/ЄC про забезпечення участі громадськості у підготовці окремих планів і програм, що стосуються навколишнього середовища. У питаннях охорони природи в цьому додатку наголошується щодо впровадження в національне законодавство Директиви 2009/147/EC про захист диких птахів і Директиви № 92/43/ЄС про збереження природних оселищ та видів природної фауни та флори.

Директива 2009/147/EC про захист диких птахів і Директива № 92/43/ЄС про збереження природних оселищ та видів природної фауни та флори є наріжним каменем природоохоронної політики в Європі.

Директива 2009/147/EC про захист диких птахів (Пташина Директива) створена для комплексної системи збереження всіх видів птахів, що трапляються на території ЄС. Велика увага в ній приділена збереженню середовища існування для видів, що перебувають під загрозою зникнення, а також для мігруючих видів птахів (Додаток І Директиви). Ця Директива забороняє діяльність, яка безпосередньо загрожує видам птахів (перераховані в Додатках ІІІ Директиви). При цьому Директива визначає полювання в якості законної діяльності і забезпечує комплексну систему для управління мисливством (стосується видів, наведених у Додатку ІІ: ІІ/1 Директиви – дозволено полювати в усіх державах-членах, ІІ/2 – дозволено полювати в перелічених державах-членах).

Директива включає також вимоги щодо заборони полювання на птахів у період їх найбільшої вразливості, таких як повернення на місця гніздування, виведення та вирощування пташенят. Вона вимагає від держав-членів заборони всіх форм не-селективного і великомасштабного вбивання птахів (особливо методами, наведеними в Додатку IV Директиви). Це сприяє дослідженням в якості основи для збереження, управління та використання всіх видів птахів, охоплених Директивою (Додаток V Директиви).

Сучасне мисливське законодавство України не суперечить цій Директиві щодо списку видів птахів, на які дозволене полювання.

Директива № 92/43/ЄС про збереження природних оселищ та видів природної фауни та флори. Ця Директива побудована навколо двох основних елементів: мережі охоронних територій Natura 2000 і суворої системи охорони видів. Перелік видів наведений у Додатку Ivа Директиви; на них, зокрема, заборонені усі види відлову або вбивства у природному середовищі, порушення спокою в певні періоди, погіршення стану чи руйнування територій розмноження або місць відпочинку.

З видів і підвидів, наведених у додатку, на території України трапляється 45 видів наземних ссавців. Майже всі вони в Україні мають природоохоронний статус і занесені до Червоної книги України.

Беручи до уваги сучасне мисливське законодавство, неузгодження виявлені лише щодо 2 видів ссавців, на які в Україні дозволене полювання: бобер європейський і вовк.

Бобер європейський Castor fiber в усіх країнах ЄС має досить високий природоохоронний статус і його здобування, оскільки він наведений у додатку ІV Директиви, повністю заборонене. Виключення становлять лише популяції цього бобра у країнах Прибалтики (Фінляндії, Швеції, Литви, Латвії, Естонії та Польщі), які наведені в Додатку V Директиви.

Аналогічна ситуації має місце з вовком Canis lupus: для нього виключення становлять популяції Греції (північніше 39-ї паралелі), Естонії, Іспанії (північніше р.Дуеро), Латвії, Литви, Польщі, Словаччини, Фінляндії (у межах зони менеджменту північного оленя).

Наведення певного виду (чи його популяцій) у Додатку V дає можливість здобування цих тварин за певних умов, зазначених у Статті 14 Директиви. При цьому заборонене використання всіх засобів, що можуть призвести або призвели до локального зникнення або ушкодження популяцій цих видів. Окрім того, до цього Додатку включені також деякі види, що не захищені природоохоронним статусом в Україні і належать до видів, на яких дозволене полювання: шакал Canis aureus і куниця лісова Martes martes.

Директива № 91/477/ЄС про контроль за придбанням зброї та володінням зброєю. Директива Ради 91/477/ЄЕС, містить вимоги про контроль за придбанням і володінням зброєю, коротко називається "Директива про зброю". Вона також може мати вплив на формування законів України, що стосуються полювання, а також запровадження Європейської карти вогнепальної зброї.

Угода про збереження водно-болотних мігруючих птахів» – AEWA. Згідно з вимогами цієї Угоди,

країни, що її підписали, зобов’язані заборонити використання свинцевого шроту й обмежень на використання боєприпасів, які містять свинець, що вимагає внести зміни до закону про зброю та боєприпаси.

5. Порівняння та актуальність історичного досвіду Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття для державного регулювання мисливського господарства сучасної України

Галичина, як частина Австро-Угорської імперії мала свій історично складений досвід ведення полювання. Тогочасна практика Галичини в організації правозастосування органами державного управління у сфері мисливського господарства мала позитивні сторони, що залишаються актуальними на сучасному етапі державотворення України. До прикладу, при порівнянні управлінських функцій держави у сфері мисливського господарства у Галичині та в сучасній Україні спостерігаються здебільшого розбіжності, викликані суспільно-політичним ладом, науково-технічним прогресом, гуманітарним розвитком суспільства тощо. Так, у Галичині реєстрацію мисливських ревірів відповідно до Мисливського закону Галичини від 1897 року встановлювала державна повітова влада – аналог теперішньої райдержадміністрації, тоді як в сучасній Україні функція надання мисливських угідь належить обласній раді за погодженням обласної державної адміністрації, державного управління охорони навколишнього природного середовища в області, обласного управління лісового та мисливського господарства, власників/користувачів земельних ділянок, що на практиці унеможливлює надання у користування мисливських угідь у правовий спосіб. Відповідно до чинного законодавства укладається типова угода про умови ведення мисливського господарства між органами державної влади в особі обласного управління лісового та мисливського господарства і користувачами мисливських угідь. На нашу думку, це є наслідком невдалого прикладу використання історичного досвіду, коли принцип укладання угоди формалізується. Відповідно до чинного національного законодавства розроблено типовий договір про умови ведення мисливського господарства, в якому фактично дублюється вимоги національного законодавства щодо умов ведення мисливського господарства. Крім того, як свідчить історичний досвід та практика правозастосування Галичини, угода про умови ведення мисливського господарства укладалась між користувачем мисливських угідь та власником / орендарем земельної ділянки, на якій велось мисливське господарство. У цій угоді обумовлювались особливості ведення мисливського господарства на конкретній ділянці, виходячи із особливостей ведення на ній сільського господарства. При цьому могли бути звужені терміни проведення полювання, способи проведення полювання, виходячи із особливостей ведення сільського господарства (способи та методи догляду за сільськогосподарськими культурами, терміни збору сільськогосподарських культур, тощо). На нашу думку, доцільно було б внести у національне законодавство вимогу, відповідно до якої договір про умови ведення мисливського господарства та полювання укладався б із власником або орендатором земельної ділянки з урахуванням особливостей ведення мисливського господарства та специфіки розведення сільськогосподарських культур. Логічно було б також у цьому договорі обумовити відповідальність користувачів мисливських угідь та умови відшкодування збитків, завданих мисливськими тваринами.

Крім того, законодавством не вирішене питання надання у користування мисливських угідь за погодженням із користувачами земельних ділянок. Так, мисливські угіддя відповідно до статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» надаються на термін не менше 15-ти років, тоді як власник земельної ділянки надає її здебільшого фермеру у користування під вирощування сільськогосподарських культур на набагато менший термін і не уповноважує орендатора погоджувати надання у користування земельної ділянки під мисливські угіддя.

Для врегулювання цього питання необхідно визначити у законодавстві норму, відповідно до якої право погоджувати надання у користування мисливських угідь належить виключно до компетенції власника земельної ділянки.

Відповідно до поправок Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства соціальної політики України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів» від 16.10.2012 року, внесених до Закону України «Про мисливське господарство та полювання»1, визначено: якщо власник земельної ділянки не хоче погодити надання у користування земельної ділянки під мисливські угіддя, то відповідно до статті 1 цього Закону України вона отримує статус мисливських угідь державного резерву. На таких мисливських угіддях заборонено проведення полювання, а їх охорона здійснюється територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань мисливського господарства та полювання. Обласні управління лісового та мисливського господарства, на які покладається охорона державного мисливського фонду, фінансуються виключно з державного бюджету. У кошторисах цих органів апріорі не передбачене фінансування єгерської служби, біотехнічних заходів, матеріального забезпечення та на проведення мисливського впорядкування.

Головним чинником, що спонукає власників земельних ділянок не надавати їх під мисливські угіддя, є відсутність оплати за користування сервітутами. Відсутність такої норми спричиняє фінансові втрати для власників земельних ділянок, з одного боку, а з іншого – негативний економічний ефект через вилучення великих земельних площ з-під мисливського господарства. У цьому питанні досвід Галичини є надзвичайно актуальним, оскільки мисливськими законами передбачалась в обов’язковому порядку оплата за користування мисливськими угіддями, а кошти поступали власникам земельних ділянок.

Залишається неврегульованим питання передачі мисливських угідь від одного користувача до іншого після закінчення терміну користування; питання відшкодування вартості будівель, споруд та іншого нерухомого майна, що було придбане або побудоване користувачем мисливських угідь, у разі переходу права користування мисливськими угіддями до іншого користувача мисливських угідь відповідно до статті 30 Закону України «Про мисливське господарство та полювання». Крім того, поза увагою законодавства залишається спосіб оцінки об’єктів нерухомого майна або біотехнічних споруд. Важливо також встановити законодавчо граничний розмір вкладення коштів у нерухомі об’єкти користувачем мисливських угідь.

Стаття 31, гарантуючи захист прав користувачів мисливських угідь, визначає для випадку дострокового припинення права користування мисливськими угіддями, що відбулося не з ініціативи або вини користувача мисливських угідь, відшкодування витрат на ведення мисливського господарства за попередні три роки наступним користувачем мисливських угідь. Для врегулювання цього питання слід встановити порядок, що визначав би вкладення коштів або граничну межу відшкодування, виходячи з 1 тис. га мисливських угідь.

Крім того, угода на оренду мисливських угідь у Галичині укладалась терміном на шість років, а в сучасній Україні – мінімальний термін надання у користування мисливських угідь становить 15 років, що має позитивне значення для ефективного ведення мисливського господарства, бо як свідчить практика, користувачі мисливських угідь намагаються перед закінченням терміну користування збільшити із шкодою для популяції фауни добування мисливських тварин.

Інший аспект правозастосування органами державного управління проявляється в економічному розвитку мисливського господарства. Організація управління мисливськими організаціями Галичини досліджуваного періоду носила прогресивний характер, оскільки користування правом полювання було платним і кошти надходили на рахунок власників земельних ділянок, тоді як в сучасній Україна воно є безоплатним, а законодавчий орган України термін оплати за мисливські угіддя, визначеної ще з 1 січня 2010 р., постійно переносить. Проте, ст. 25 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань мисливського господарства, полювання та рибальства, охорони, використання і відтворення тваринного світу» від 21 січня 2010 року термін оплати перенесено на 1 січня 2015 року, що на практиці перекрило фінансові надходження до місцевих громад та власників земельних ділянок. Досвід розв’язання цього соціального питання можна почерпнути і в організації правозастосовної діяльності органів державного управління у сфері мисливського господарства інших країн. Так, у республіці Польща до Другої Світової війни за користування мисливськими угіддями та за право полювання сплачувався податок (закон Польщі «Про сплату податку за мисливські угіддя» від 11 серпня 1923 р.)2. Основою для права полювання було право власності на землю або її оренди (ст. 19). Сільським та міським гмінам дозволялось накладати комунальний податок на право полювання.

Найменша законодавчо встановлена площа мисливського ревіру у Галичині відповідно до Мисливського закону 1897 р.3 складала 115 га, а відповідно до закону 1927 року була зменшена до 60 га. Річки відповідно до цього ж закону не входили у мисливський ревір, а в сучасній Україні входять і відносяться до водно-болотних типів мисливських угідь. Слід відмітити, що збільшення мінімально допустимої площі мисливського господарства, що відповідно до статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» 4 складає 3000 га, має позитивний вплив на організацію мисливського господарства, так як ареал поширення мисливських тварин не обмежується 115 гектарами, а по деяких видах мисливських тварин сягає 5-7 тис. га. Але, з іншої сторони, при сучасній вимозі законодавства про погодження користування територіями для ведення мисливського господарства з усіма власниками або користувачами земельних ділянок збільшення мінімально допустимої площі робить організацію мисливського господарства доволі тривалою процедурою, особливо якщо власників земельних ділянок дуже багато. І тут доцільно запозичити досвід Галичини, коли для ведення мисливського господарства надавались невеликі земельні ділянки, але загалом земельна ділянка для утворення мисливського господарства повинна була бути суцільною. Такої вимоги у вітчизняному законодавстві немає, що дозволяє вести мисливське господарство на мінімальній площі 3 тис. га, і яке може складатись з кількох окремих ділянок, розташованих у декількох районах. Відсутність цієї вимоги унеможливлює ведення мисливського господарства з господарського та правового аспектів у частині проведення полювань. Порушення правил полювання входить в норму, так як при мозаїчному наданні в користування мисливських угідь стає неможливим прохід до цих угідь, а перебувати з вогнепальною зброєю поза мисливськими угіддями заборонено. Крім того, мозаїчність площі мисливських угідь нівелює можливість раціонального ведення мисливського господарства у частині розведення дичини, так як вона буде часто змінювати на малій території місце перебування, і таким чином, нівелюється вкладання матеріальних ресурсів та коштів на розведення дичини.

Слід також наголосити, що у Галичині ХІХ – ХХ ст. законодавчо визначались обмеження полювання на деяких територіях: кладовища, фортифікаційні і культові споруди, проте межі населених пунктів сюди не входили. На сучасному етапі у межах населених пунктів законодавчо полювати заборонено, а щодо інших вищевказаних територіальних обмежень, що не ввійшли до законодавства, мисливці керуються нормами звичаєвого права. На нашу думку, слід включити до законодавства вимогу, відповідно до якої заборонялось би полювання на кладовищах та у радіусі 500 метрів від культових релігійних споруд.

При формуванні мисливського ревіру визначальною вважалась думка власників земельних ділянок, які формували спілки та здавали в оренду право полювання. В сучасній Україні основним чинником при наданні у користування мисливських угідь виступають організаційно-розпорядчі дії трьох органів державної влади та двох органів місцевого самоврядування. Відсутні критерії прозорого та зрозумілого алгоритму відбору найбільш ефективного претендента на отримання у користування мисливських угідь. Таку прогалину у законодавстві органи влади намагаються заповнити тим, що змушують претендентів на користування мисливськими угіддями брати на себе зобов’язання більші, ніж це передбачено чинним законодавством, а саме: вкладення коштів на ведення мисливського господарства, забезпечення понаднормової кількості працівників єгерської служби, додаткове забезпечення матеріально-технічної бази мисливського господарства. Хоча на практиці не виконуються навіть вимоги закону, а статистичні дані свідчать, що третина користувачів мисливських угідь не виконує навіть мінімальної вимоги щодо забезпечення кількості працівників єгерської служби. Органи державної влади не мають важелів впливу на виконання користувачами мисливських угідь взятих на себе підвищених зобов’язань. Для врегулювання цього питання необхідно визначити можливість внесення змін до «Типового договору про умови ведення мисливського господарства»5.

Спостерігаються і суттєві розбіжності на визначення поняття полювання у вольєрах. Мисливський закон Галичини від 3 грудня 1927 р.6 не вважав полюванням мисливські дії, що виконувалися в огороджених місцях (вольєрах), фазанаріях. А от сучасне законодавство України вимагає для полювання у вольєрах отримати ліцензію, а отже, вважає добування тварин у вольєрах полюванням. Доцільно було б застосувати досвід Галичини, при якому для полювання у вольєрах дозволи або ліцензії не потрібні.

6. Формулювання пропозицій щодо адаптування позитивного досвіду державного управління мисливським господарством країн Європейського Союзу

Загалом, структура і зміст закону України «Про мисливське господарство та полювання» значною мірою відповідає відповідними законами Польщі, Словаччини, Угорщини.

Разом з тим, як результат як історичного, економічного, соціального, культурного розвитку українського суспільства, усталених традицій, зокрема, в галузі мисливського господарства та полювання, мисливське господарство України поки-що не досягло такого рівня розвитку, як у цих країнах.

Природоохоронне законодавство у Євросоюзі чіткіше та логічніше продумане та ефективніше виконується, ніж у нашій країні. Державні правоохоронні й судові органи виконують свої функції надаючи «правильні» сигнали суспільству, тобто – працює правозастосування. З метою покращення ситуації в нашій країні, пропонується перейняти кращий досвід ведення мисливського господарства сусідніх країн. Для створення моделі ефективного мисливського господарства доцільно використати як сучасний досвід європейських країн, так і минулого, – Галичини.

6.1. Ключові пропозиції

– Збільшення ролі, автономності (незалежності) та відповідальності низових мисливських колективів. Як свідчить аналіз, у більшості країн демократична форма моделі ведення мисливського господарства має значно більшу ефективність. Зокрема, це стосується низових громадських колективів. Колектив, як первинний осередок, є юридичною особою, виконує всі фінансові операції і мало залежить від «надбудов». Він сам, залежно від потреб, встановлює вартість внесків і послуг. Отриманні кошти використовуються, насамперед, на відтворення та охорону дичини, з чим, відповідно, пов’язана рентабельність господарства. Разом з тим, мисливці не тільки мають право, а й зобов’язані контролювати чисельність мисливської фауни, підтримуючи кількість диких тварин у певних межах, оптимальних і для природи, і для людей.

Однією з головних причин, що стримує розвиток, є повне виключення з господарського процесу низових мисливських колективів Українського товариства мисливців та рибалок. Низова господарююча ланка в цьому товаристві – районне об’єднання мисливців чисельністю 1-1,5 тис. осіб, якому в оренду передаються угіддя площею 100 і більше тис. гектарів. Як результат, низька чисельність мисливських тварин, поширеність браконьєрства.

– Вдосконалення механізму отримання в оренду мисливських угідь. Відсутність чітко прописаного на конкурентних засадах механізму отримання мисливських угідь у користування в законодавстві України призводить до існування корупційної складової, а місцями й до виникнення соціальних конфліктів в окремих регіонах. Тому, існує потреба врахування інтересів місцевих громад під час надання в оренду мисливських угідь.

– Розробка механізму оплати за користування мисливськими угіддями. В Україні головним чинником, що не сприяє налагодженню ділових стосунків між власниками земельних ділянок і мисливськими товариствами, є відсутність можливості отримання оплати за користування сервітутами. У багатьох країнах між мисливцями та власниками земель, які використовуються як мисливські угіддя, встановлені взаємовідносини на фінансовій основі. Відсутність такої норми спричиняє фінансові втрати для власників земельних ділянок, з одного боку, а з іншого – негативний економічний ефект через вилучення великих земельних площ з процесу мисливства. Здійснення мисливського господарювання на територіях, які належать державі чи приватним особам, мисливські товариства чи підприємства, супроводжується сплатою ренти. Такий механізм стимулює мисливські господарства вкладати кошти у проекти зі збільшення кількості мисливської фауни. Мисливське законодавство повинно передбачати оплату за користування мисливськими угіддями, а кошти можуть також поступати власникам земельних ділянок.

– Вдосконалення роботи єгерської служби та мисливствознавців. Низька чисельність єгерської служби впливає на ефективність ведення мисливського господарства, стан популяції мисливських видів тварин і тварин, занесених до Червоної книги України. У багатьох країнах єгерська служба громадського об’єднання має права та повноваження поліції (а часті й більші), що дає змогу ефективно боротись з браконьєрами. Усунення проблеми неукомплектованості єгерями мисливських господарств, збільшення їх матеріального та фінансового забезпечення. Це може включати збільшення повноважень і відповідальності єгерської служби. Права й обов’язки єгерів і посадових осіб користувачів мисливських угідь повинні бути чітко регламентовані.

Важливою є рівень фахової підготовки та освіти мисливствознавців, та наукове забезпечення галузі мисливського господарства. Низька ефективність роботи мисливствознавців та єгерської служби також зумовлена великою площею обслуговуваних угідь (іноді понад 10 тис. га на єгеря).

– Формування культури мисливства. Цей процес повинен розпочинатися і розвиватися з отримання посвідчення мисливця. Дуже доречним є практика, що запроваджена у багатьох країнах, яка дає змогу формувати культуру мисливства. Майбутній мисливець повинен пройти спеціальні курси, відпрацювати волонтером у мисливському колективі та отримати схвалення від колег на загальних зборах товариства. У випадку полювання, мисливець повинен не тільки мати при собі всі документи, а й обов’язково відмітити у спеціальній книзі, те куди саме він іде, на кого буде полювати, а по закінченні – поставити відмітку про час закінчення полювання та його результати. Це дає можливість іншим мисливцям (чи працівникам правоохоронних органів, інспекції, лісового господарства) контролювати і розподіляти мисливців на території, попереджувати браконьєрство, вести облік здобутих тварин тощо. Почуття приналежності до мисливського товариства стимулює дотримання створених товариством правил не тільки полювання, а й загальної культури поведінки, дотримання певного кодексу честі мисливця. Цьому сприяє також проведення різного роду мисливських свят, фестивалів, змагань, створення мисливських традицій.

– Вдосконалення механізму відшкодування збитків від мисливських тварин. Ефективне ведення мисливського господарства не лише сприяє розвитку мисливської фауни, а й стимулює контроль її чисельності. Надмірна чисельність деяких тварин може наносити збитки сільському господарству місцевих громад, а також лісовому господарству. У такому випадку власники сільськогосподарських земель, що постраждали від диких тварин, отримують компенсацію за надані збитки. У цьому випадку доцільно було б застосувати польську модель: за збитки, нанесені мисливськими тваринами, платить мисливське товариство, на території якого це відбулося, за тварин, що охороняються – Мінприроди.

– Обґрунтування можливого рівня участі місцевих громад в управлінні мисливським господарством на їхній території. Закон про мисливство у Польщі повною мірою забезпечує права та можливості місцевих громад брати участь в управлінні мисливським господарством, представляти та захищати свої інтереси, що запобігає виникненню конфліктних ситуацій у сфері мисливства. Відповідне законодавство в Угорщині також забезпечує місцевим громадам певні права на участь в управлінні мисливським господарством, принаймні на етапі розробки робочих планів чи при вирішення спорів щодо оцінки і виплат шкоди, завданої дикими тваринами та під час полювання. У Словаччині місцеві громади законодавчо взагалі не є залученими до управління мисливським господарством. Разом з тим, на практиці існують приклади деяких поступок місцевому населенню для уникнення конфліктних ситуацій, як, наприклад, доступ до лісових ресурсів на територіях вольєрних господарств у відповідний період. 

– Розвиток трофейної справи. Через незначну кількість тварин, що здобуваються полюванням, в Україні не розвинута трофейна справа. Окрема плата за можливість відстрілу трофейного звіра істотно сприяє економічному розвитку мисливських підприємств чи інфраструктури мисливських колективів. У більшості сусідніх країн такий відстріл часто має також селекційні функції, оскільки разом з мисливцем знаходиться фахівець (єгер), який, на основі оцінки конкретної особини звіра, надає дозвіл на відстріл.

– Приведення українського законодавства щодо мисливства до норм Європейського Союзу.

Юридична база мисливства та мисливського господарства в Україні повинна бути приведена у відповідність до міжнародних вимог, зокрема: "Директиви про охорону птахів", "Директиви про охорону місць перебування", «Директиви про зброю», низки інших конвенцій (Рамсарська, Ріо-де-Жанейрівська, Вашингтонська, Бернська, Боннська). Для багатьох випадків це вже зроблено, за невеликими виключеннями.

Стаття 1 Закону про мисливське господарство та полювання стверджує, що одним з основних завдань мисливського господарства є охорона диких тварин, що, на практиці, означає підпорядкування мисливських законів принципам охорони навколишнього середовища. Вищезгадані елементи повинні знайти своє повне підтвердження у національній мисливській політиці.

Висновок:

Важливо, щоб галузь мисливського господарства органічно вписалася в еколого-економічну систему країни, забезпечила використання сприятливих природних умов і ресурсів та сприяла зросту економічної привабливості регіонів, їх самофінансуванню. Необхідно враховувати той фактор, що Європейський Союз квотами не обмежує додаткові виробничі можливості, які надаються мисливському господарству.

Таким чином, сукупно, мисливська культура, етика та відповідальність дає можливість мати мисливські угіддя з достатньою чисельністю дичини, провадити ефективне та рентабельне мисливське господарство й утримувати оптимальну чисельність диких тварин сприяючи тим самим охороні та відтворенню біорізноманіттю фауни природи України.

6.2. Приклад дорожньої карти законодавчого врегулювання проблем мисливського господарства

(смотри полную версию отчета М.П.)

7. Резолюція учасників круглого столу «Закордонний досвід та розвиток мисливського господарства в Україні», який відбувся 13 травня 2015 року у м.Львові

(http://www.fleg.org.ua/news/911)

Розглянувши закордонний та історичний досвід ведення мисливського господарства, учасники круглого столу запропонували своє бачення вирішення проблем державного регулювання та правозастосування, підвищення ефективності ведення мисливського господарства в Україні. Присутні на зібранні фахівці вважають, що зазначені пропозиції повинні бути враховані під час удосконалення (реформування) національної моделі ведення мисливського господарства та полювання в Україні, розробки законодавчої та іншої нормативно-правової документації.

Учасники круглого столу виходять з того, що мисливське господарство – це напрям екологічної діяльності у сфері природокористування, що здійснюється у природних умовах і спрямований на збереження середовища існування, біотичного різноманіття та генетичного фонду диких тварин, регулювання їх чисельності, охорону, розведення, збалансоване використання з метою відтворення та формування оптимальних популяцій мисливських тварин, як природного багатства та компонента екосистем, надання послуг мисливцям щодо полювання, розвитку стрілецько-мисливського спорту, собаківництва, сокільництва, відродження і примноження мисливських традицій – невід’ємної складової національної культурної спадщини.

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ, ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВЕДЕННЯ МИСЛИВСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА, НАПРАЦЬОВАНИХ НА КРУГЛОМУ СТОЛІ, З ВИКОРИСТАННЯМ ЗАКОРДОННОГО ТА ІСТОРИЧНОГО ДОСВІДУ

1. Організувати чітку вертикаль управління мисливської галузі шляхом створення Департаменту (управління) мисливського господарства до обов’язків якого віднести:

– розробку та подання на затвердження Кабінету Міністрів України Стратегії розвитку мисливського господарства;

– інвентаризацію мисливських угідь, створення банку даних про користувачів мисливських угідь; організацію роботи з упорядкування, збереження та поліпшення стану мисливських угідь;

– розгляд матеріалів та прийняття рішень про використання мисливських угідь і створенню мисливських господарств;

– затвердження правил державного обліку мисливських тварин, порядку та норм вилучення мисливських тварин, затвердження лімітів використання мисливської фауни, аналіз матеріалів з обліку об’єктів мисливської фауни

– видача дозволів на використання об’єктів мисливської фауни;

– науково-технічний нагляд сучасного ведення мисливського господарства та аудит мисливсько-господарської діяльності; 

– здійснення державного контролю в галузі мисливського господарства;

– організацію зовнішньоекономічних зв'язків і міжнародного співробітництва у галузі мисливського господарства та полювання;

– встановлення відповідно до законодавства обмежень щодо використання державного мисливського фонду;

– встановлення порядку видачі посвідчень мисливця, розроблення та затвердження відповідних навчальних програм з питань мисливського господарства та полювання;

– організацію роботи по укладанню з користувачами мисливських угідь договорів про умови ведення мисливського господарства та здійсненню контролю за виконанням цих договорів;

– ведення державного кадастру мисливських тварин, що перебувають на території України;

– здійснення інших повноважень, визначених законами України.

2. Адаптувати мисливське законодавство України до вимог Європейського Союзу шляхом внесення відповідних змін до національного законодавства.

3. Забезпечити ефективний розвиток галузі шляхом перетворення мисливського господарства України у сучасну та рентабельну галузь природокористування на основі прийняття Концепції як стратегічної основи нового мисливського Закону. Створити необхідне законодавство (встановлення відповідної величини зборів і податків), яке б сприяло збільшенню інвестицій та вкладень у мисливське господарство, як громадськими об`єднаннями, так і приватними структурами.

4. Відзначити необхідність ухвалення нового закону України (або внесення змін до чинного)

«Про мисливське господарство та полювання».

5. Вважати, що об’єктами ведення мисливського господарства є популяції мисливських видів тварин, що перебувають у стані природної волі або напіввільному (вольєрному, загінному) утриманні.

6. Забезпечити сталий розвиток галузі мисливства через виконання вимог статті 24 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» шляхом прийняття нормативно-правового акту для визначення механізму оплати за користування мисливськими угіддями, насамперед, використовуючи методику класифікації, типології та бонітування мисливських угідь.

7. Напрацювати механізм реалізації вимог ЗУ «Про тваринний світ» в частині відшкодування збитків, завданих мисливськими видами тварин сільськогосподарським виробникам: розробити нормативно-правовий акт для врегулювання питання відшкодування збитків, завданих мисливськими видами тварин сільськогосподарським виробникам. Можливо, через створення відповідного фонду, нарахування до якого здійснювати залежно від суб’єкта господарювання, на території якого трапилась потрава (50%), вартості впольованої дичини та продажу мисливського спорядження тощо (50%). При цьому слід відзначити, що сама пропозиція про відшкодування потрави тваринами носить проблемний характер. Адже спочатку потрібно чітко визначитись, кому належать тварини, які здійснили потраву, і тоді вже визначати суб’єкта здійснення відшкодування.

8. Посилити адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення правил полювання.

9. Посилити персональну відповідальність користувача угідь за невиконання вимог законодавства.

10. Створити єдиний спеціалізований контролюючий орган за веденням мисливського господарства (в т.ч. на місцях, у районах) і усунення дублюючих функцій та повноважень інших контролюючих органів. Фінансування цього органу проводити за рахунок місцевих бюджетів. 

11. Посилити ефективність правозастосування в мисливській галузі України правоохоронними та судовими органами країни, детально проаналізувавши та внісши зміни у відповідну практику їхньої діяльності. Створити окремі структури у рамках відповідних відомств, які здійснюватимуть нагляд та менеджментський супровід зазначеного питання.

12. Змінити систему виявлення та притягнення порушників правил полювання до відповідальності, стимулюючи мисливську охорону економічними методами (найбільш зацікавленими в охороні мисливської фауни повинні стати суб’єкти господарювання). З іншого боку, розміри позовів за заподіяну шкоду мисливському господарству незаконним добуванням мисливських тварин і штрафів за незаконне полювання повинні бути в кілька разів (мінімум у 3) більшими ринкової вартості офіційного полювання.

13. Розробити положення про рівність прав працівників мисливського господарства будь-якої форми власності щодо виявлення та фіксування (складання протоколів) порушень правил полювання на закріпленій за ними території угідь.

14. Розробити механізми конфіскації зброї та транспорту порушників шляхом внесення відповідних змін до Кримінального кодексу України.

15. Розглянути необхідність створення окремої воєнізованої державної служби для боротьби з браконьєрством з наданням їй широких повноважень притаманним спеціальним підрозділам органів внутрішніх справ (на основі досвіду Польщі, Угорщини і т.п.).

16. Оптимізувати розміри та межі мисливських угідь відповідно до практики ведення мисливського господарства у країнах ЄС (природні межі, величина від 3 до 30 тис.га), що повинно певною мірою вирішити проблему низької доступності полювання для місцевого населення, що зумовлено малою чисельністю мисливських тварин, високою вартістю послуг і відсутністю належного рівня конкуренції у мисливському господарстві.

17. Підвищити роль місцевих громад у вирішенні питань з ведення мисливського господарства. Низові мисливські колективи повинні отримати статус юридичної особи з наданням їм у користування мисливських угідь (на основі досвіду Польщі, Словаччини, Угорщини).

18. Прийняти поправки у чинний ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» щодо передачі компетенції надання у користування мисливських угідь та ліміту добування відповідного рівня регіональним адміністраціям.

19. Врахувати зарубіжний досвід щодо участі місцевих громад у процесі надання у користування мисливських угідь, ліміту добування тощо на їхній території.

20. Провести децентралізацію галузі в частині надання адміністративних послуг через передачу функції надання адміністративних послуг від державних органів виконавчої влади до органів місцевого самоврядування.

21. Зупинити зловживання, які відбуваються під час видачі відстрільних карток на право добування хутрової та пернатої дичини шляхом законодавчого забезпечення:

– виготовлення відстрільних карток виключно територіальними органами мисливського господарства;

– запровадження дієвого механізму обліку відстрільних карток. 

– спрямування коштів від мисливських господарств за бланки ліцензій, податків, зборів на рахунки місцевих бюджетів. Розроблення чіткого та прозорого порядку використання цих коштів на рівні місцевих бюджетів.

22. Удосконалити систему комунікації між користувачами мисливських угідь та мисливцями, забезпечивши відкритий доступ до контактних даних про мисливські господарства в Україні (довідник, інтернет-сайт) для координації роботи та обміну досвідом.

23. Забезпечити на законодавчому рівні сприяння організації вольєрного розведення мисливських видів дичини для отримання максимального економічного ефекту.

24. Спростити процедуру визначення термінів полювання, надавши користувачам мисливських угідь право встановлювати визначені Законом терміни полювання.

25. Розробити заходи щодо розвитку іноземного мисливського туризму, мінімізуючи кількість бюрократичних процедур щодо питання прийому іноземних мисливців:

– надати право користувачу мисливських угідь самостійно, без посередників, приймати мисливців з-за кордону;

– усунути корупційну залежність користувачів від всякого роду дозволів інших відомств (дозвільна система МВС, ветслужба);

– спростити митні процедури щодо експорту/імпорту легально добутих трофеїв і мисливської зброї (надмірні та необґрунтовані вимоги щодо переліку документів при розмитненні), але з урахуванням вимог відповідних Директив ЄС (№91/477/ЄС і № 853/2004).

– впорядкувати та вдосконалити системи ліцензування для закордонних мисливців в Україні: оформлення ліцензії на трофеї, оренда місцевої зброї тощо.

26. Підвищити освітньо-кваліфікаційний рівень працівників мисливського господарства шляхом запровадження курсів підвищення кваліфікації чи короткотермінових навчань для єгерів та мисливствознавців мисливських господарств на базі науково-навчальних установ відповідного профілю.

27. Сприяти на державному рівні розвитку малого і середнього підприємництва у мисливському господарстві (створення агенцій з організації полювань та процесуального супроводу клієнтів, надання послуг у закупівлі, зберіганні та продажі м’яса, мисливських трофеїв тощо) задля створення ринку продукції та послуг мисливського господарства.

28. Встановити на законодавчому рівні або за допомогою нормативно-правових документів узгодження термінів рубки лісів з особливостями періоду розмноження (лактації, реву тощо) мисливських і червонокнижних видів диких.

29. Забезпечити науковий супровід галузі мисливського господарства, фінансування якого забезпечити через створення спеціального фонду, який би поповнювався коштами користувачів мисливських угідь, державного та місцевих бюджетів. Здійснювати міжнародний обмін досвідом, особливо з державами – сусідами.

30. Сприяти збереженню біорізноманіття в екологічних системах, як одного з основних передумов збільшення чисельності популяцій мисливських тварин через видання відповідного розпорядження щодо створення і ведення кадастру тваринного світу на мисливських угіддях. 

31. Переглянути та удосконалити національні нормативи щодо біотехнічних заходів.

32. Звернути увагу мисливським господарствам на важливість та необхідність ведення полювання із застосуванням біологічних засад керування популяціями мисливських тварин (селекційний відбір, формування оптимальної статевовікової структури з метою підвищення відсотка самців з високими трофейними якостями, особливості відстрілу тварин з оптимальними трофейними якостями)

залежно від виду та рівня полювання. У зв’язку з цим, зобов’язати мисливські господарства проводити індивідуальні полювання на копитних тільки в присутності єгеря господарства та виконувати постріли тільки з його згоди.

33. Розробити систему ефективних заходів з профілактики захворювань мисливських тварин.

34. Оптимізувати систему статистичної звітності для проведення повного об’єктивного аналізу галузі:

– внести зміни в чинну статистичну форму, передбачивши групування користувачів мисливських угідь за формою власності, підпорядкуванням міністерствам, громадським мисливським організаціям тощо.

35. Дослідити вплив радіаційного забруднення на популяції мисливських видів тварин. Органам виконавчої влади забезпечити фінансування комплексу заходів з вивчення цього питання.

36. Уповноваженим органам державної влади вирішити проблему щодо заборони використання свинцевого дробу, запропонувавши зміни у відповідні Закони України.

37. Сприяти формуванню культури мисливства (підвищення культури полювання, виховання культурного мисливця, відродження етичних норм поведінки і ставлення до природи, запровадження системи підготовки мисливця), розвитку трофейної справи через організацію різного рівня тематичних фестивалів, виставок, зібрань тощо.

38. Оптимізувати організаційну структуру і роботу єгерської служби та мисливствознавців

(підпорядкування, навантаження, рівень заробітної плати тощо).

39. Встановити жорстку відповідальність для господарюючих суб’єктів, виробнича діяльність яких може завдавати і завдає шкоди диким тваринам і середовищу їх існування, задля запобігання нанесення цієї шкоди. Встановити штрафи та обов'язкове відшкодування завданих збитків користувачам мисливських угідь.

40. Передбачити на законодавчому рівні можливість фінансування мисливського господарства з екологічних фондів, а також зі спеціальних фондів, що формуються з відрахувань з торгівлі мисливською зброєю, спорядженням тощо.

Література

Балышева С. Особенности белорусской охоты // Экономика Беларуси. – 2007. – №1. – С. 124-127.

Бурмас В. Мисливство Польщі // Лісовий і мисливський журнал. – 2011. – №1. – С. 26-28.

Делеган І.В., Шпільчак М.Б. Особливості ведення мисливського господарства в Польщі // Науковий вісник НЛТУ України: збірник науково-технічних праць. – Львів: РВВ НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.13. – С. 42-47.

Засади національної екологічної політики в галузі ведення мисливського господарства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.menr.gov.ua/documents/Hunting_problems.doc.

Захаренко А.П. Лесные охотничьи угодья Беларуси, их классификация, оценка и рациональное использования: дис… канд. с.-х. наук: 06.03.02. – Минск, 2002. – 196 с.

Лісова політика: теорія і практика: Монографія / Під наук. ред. проф., док. екон. наук Синякевича І.М. – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 612 с.

Хоєцький П.Б., Похалюк О.М. Мисливське господарство країн Європи // Науковий вісник НЛТУ України: збірник науково-технічних праць. – Львів: РВВ НЛТУ України. – 2014. – Вип. 24.8. – С. 42-52.

Big game regulations [Електронний ресурс] / Oregon Department of Fish and Wildlife, 2010. – 104 р. – Режим доступу: http://www.youblisher.com/ files/ publications/9/51992/pdf.

Czech statistical office 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.czso.cz/csu/2010edicniplan.nsf/engp/2202-10.

Deutscher Jagdverband [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.jagdverband.de/.

Game management in the Czech Republic [Електронний ресурс] / Ministry of Agriculture of the Czech

Republic, Published on the occasion of the International exhibition Natura Viva 2005. – Режим доступу: http://www.czso.cz/ csu/2010edicniplan.nsf/engp/2202-10.

German forests. Nature and economic factor [Електронний ресурс] / Federal Ministry of Food, Agriculture and Consumer Protection, 2010, 32 р. – Режим доступу: http://www.bmelv.de/SharedDocs/Downloads/EN/Publications/ GermanForests.pdf?__blob=publicationFile.

Hungary. In the heart of Europe [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.safariclub.hu/files/Reno-prospektus.pdf.

Hunting in Germany [Електронний ресурс] / FACE Europe 2003. Report: 1-14. – Режим доступу: http://www.face-europe.org/National_ Info_Sheets/germany_en.pdf.

Inventory of Taxes in the EU [Електронний ресурс] / Produced by the European Commission Directorate-general Taxation & Customs Union, 2002. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/taxation_customs/taxation/gen_info/ info_docs/tax_inventory_archive/index_en.htm.

Ozoliņš J., Laanetu N., Vilbaste E. Annual report on integrated game management prospects in the trans-border area of North Livonia [Електронний ресурс]. – 2004 – Режим доступу: http:// www.vmd.gov.lv.

Maaomaniku õiguste ja kõhustuste vordlev analüüs jahiõiguse rekendamisel ja jahi pidamisel kuue Euroopa riigi praktika põhjal [Електронний ресурс], Tallinn 2010. – Режим доступу: http://www.eramets.ee/static/files/877. jahioiguse_rakendamise_analuus.pdf.

Matilainen A., Keskinarkaus S. The economic role of hunting tourism–examples from Northern areas

[Електронний ресурс] // University of Helsinki, Ruralia Institute, Reports 64, 2010. – Режим доступу: http://www.helsinki.fi/ruralia/information/pdf/Reports64.pdf.

RMK (офіційний сайт) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rmk.ee.

Schaller M.J. Forests and Wildlife Management in Germany [Електронний ресурс] // Hokkaido University Forests, EFRC, Eurasian J. For. Res. 10-1: 59-70, 2007. – Режим доступу: http://eprints.lib.hokudai.ac.jp/dspace/bitstream/2115/24487/1/10(1)_P59-70.pdf.