Проект моделі реформування та розвитку мисливського господарства України

Ниже приведе текст отчета, который лег в основу вчерашнего доклада Николая Мироненко. Я опустил приложения и рисунки, которые важны и интересны, так как сегодня или (мксимум) завтра будут размещены полные материалы. Хотелось бы услышать разноголосье мнений по поднятой проблеме, которая не тривиальна и очень важна для общеста. Дмитрию Карабчук и его гостям удалось заинтересовать меня проблемой от который я всегда дистонировался, хотя практически все друзья – охотники. сли будет обсуждение обязательно выскажусь, а пока для поднятия настроения размещаю в тексте клип, который является шаржем на моё  впечатление от вчерашнего доклада. М.П.

Проект моделі реформування та розвитку мисливського господарства України

М. О. Мироненко, І.М. Шеремет, О.Р. Проців, А.-Т. Башта, І.В. Делеган, В.Ю . Вовченко, О.І. Станкевич-Волосянчук, В.Р. Бурмас, Р.І. Новіков, Д.Ю. Карабчук

Червень 2015

Ця публікація видана за сприяння Європейського Союзу. Відповідальність за зміст, результати, тлумачення і висновки цієї публікації несе колектив її авторів програми FLEG II ( www.enpi -fleg.org), які в жодному разі не можуть трактуватись як такі , що відображають погляди Європейського Союзу. Висловлені тут думки не обов ' язково співпадають з точкою зору організацій -виконавців .

ЗМІСТ

ВСТУП 4
1. Сучасний стан мисливського господарства України 6
2. Мета та основні завдання 7
3. Основні компоненти, напрямки та шляхи реалізації моделі 10
3.1. Правове регулювання відносин 10
3.2. Вдосконалення структури управління у галузі мисливського господарства 11
3.3. Біотехнія 14
3.4. Розселення дичини 15
3.5. Охорона мисливських угідь 15
3.6. Список мисливських тварин 16
3.7. Регулювання чисельності небажаної для мисливського господарства дичини 17
3.8. Вдосконалення прийомів і способів полювання 17
3.9. Добування мисливських тварин у мисливських вольєрах 18
3.10. Особливості збереження рідкісних і червонокнижних видів фауни 19
3.11. Розвиток мисливського туризму 19
3.12. Сприяння ведення мисливського господарства користувачам мисливських угідь 20
3.13. Оптимізація та раціональність використання мисливських угідь 21
3.14. Кадрове забезпечення мисливського господарства 21
3.15. Наукове забезпечення мисливського господарства 23
3.16. Приведення українського законодавства щодо мисливства до норм ЄС 24
3.17. Мисливська етика, культура і традиції полювання 25
4. Фінансове забезпечення та економічна ефективність 25
5. Механізм реалізації моделі 26
6. Висновки 26

Літературa 27

ДОДАТОК 1: Пропозиції щодо вирішення проблем державного регулювання та
правозастосування, підвищення ефективності ведення мисливського господарства
(за результатами роботи першого року програми «ENPI East FLEGII») 29

ДОДАТОК 2: Порівняльна таблиця положень закону України «Про мисливське господарство та
полювання» і відповідних законів Польщі, Словаччини та Угорщини 38

ДОДАТОК 3: Ключові пропозиції змін у веденні національного мисливського господарства України надані в результаті виконаного експертами програми «ENPI Еast FLEGII» аналізу  законодавчої бази і практики ведення мисливського господарства деяких країн ЄС 44

ДОДАТОК 4: Резолюція учасників круглого столу «Закордонний досвід та розвиток мисливського
господарства в Україні», який відбувся13 травня 2015 року у м.Львові 48
ДОДАТОК 5: Проект дорожньої карти законодавчого врегулювання проблем мисливського
господарства 53

«Матеріали цієї публікації захищені авторським правом. Копіювання та/або передача частин цієї роботи без дозволу може бути порушенням чинного законодавства».

 

Аннотація

Актуальність реформування мисливського господарства України зумовлена загальносвітовими тенденціями збалансованого природокористування, зовнішньополітичним напрямком держави та підписаними нею міжнародними угодами і конвенціями, що стосуються охорони навколишнього природного середовища, зокрема фауни.

Проблеми реформування мисливського господарства та його розвитку стали нагальними у зв’язку з падінням чисельності основних мисливських видів тварин за останні 15 років. Це пов’язано з неефективною структурою та методами ведення мисливського господарства в Україні, які не відповідають сучасним, європейським вимогам. Тому з’явилась необхідність створення нової, проекту сучасної Моделі реформування та розвитку мисливського господарства України.

В рамках реалізації проекту «Виконання дослідження з метою покращення національної моделі ведення мисливського господарства та розробка законодавчих актів» експертами програми “ENPI East FLEGII” підготовлені пропозиції законодавчого врегулювання проблем мисливського господарства України (додаток 4).

Вступ

У світі, як і в Україні існують два крайніх погляди на мисливське господарство. З одного боку «крайні природоохоронці», або «екстремальні енвіроменталісти» вважають, що людині не слід вмішуватися у природу, усе залишити на самоплин включаючи і популяції тварин. Окремі захисники «прав тварин», ортодоксальні зелені безпосередньо виступають проти мисливства і зокрема полювання, як варварському убивству тварин задля розваги, чи атавістичному пережитку минулого. З іншого боку – «крайній економізм» або «крайній неолібералізм», прибічники якого розглядають мисливське господарство виключно з економічних чи комерційних позицій. Безумовно обидві крайності є хибними, більше того, шкідливими. Мисливські тварини слід розглядати, як природний самовідновлюваний ресурс і невідємний компонент природного середовища. При його використанні зважають на екологічні взаємозв’язки. Менеджмент популяцій мисливських тварин спрямовують на збереження біорізноманіття і екологічної рівноваги в екосистемах.

В Україні організації та розвитку мисливства приділяється значна увага і підтримка з боку держави. Діяльність мисливського господарства регулюється законами, підзаконними актами, галузевими рішеннями та організаційними заходами, ведуться пошуки шляхів підвищення його ефективності. Водночас, у мисливському господарстві України існує низка проблем функціонального, інституційного, організаційного спрямування, що негативно впливають на результати його діяльності, знижують рівень ефективності, призводять до збитковості. Зокрема, це – проблеми, пов’язані з користуванням мисливськими угіддями, охороною мисливських видів тварин, компетенцією мисливських органів, компетентністю посадових осіб, відшкодуванням збитків, завданих мисливськими тваринами, регулюванням допуску мисливців до права полювання, охороною мисливських угідь від незаконного полювання тощо.

Вирішення означених проблем потребує пошуку шляхів удосконалення механізму регулювання мисливства в Україні, методологічних підходів щодо їх вивчення, узагальнення та впровадження найкращого досвіду.

Без суттєвих реформ неможливо вивести мисливське господарство України на більш якісний, високий рівень ведення, у якому б переважали раціональне використання природних ресурсів, збереження біологічного різноманіття та максимальна економічна ефективність.

З метою забезпечення мисливськогосподарської діяльності як високоефективної галузі економіки країни, пропонуємо Модель реформування та розвитку сучасного мисливського господарства України, яка передбачає комплекс заходів, що дозволить підвищити економічну ефективність мисливського господарства країни шляхом удосконалення біотехнічних заходів, покращення охорони мисливських угідь, регулювання чисельності диких потенційно небажаних для мисливського господарства тварин, розвитку мисливського туризму, підвищення культури полювання, удосконалення прийомів та способів його проведення, виховання у суспільства бережливого ставлення до природи.

Стратегічним завданням моделі є істотне покращення екологічної діяльності у сфері природокористування, спрямованої на збереження середовища існування, видового різноманіття і генетичного фонду диких тварин, регулювання їх чисельності, охорону, розведення, урівноважене використання з метою відтворення і формування оптимальних популяцій мисливських тварин, як природного багатства та компонента екосистем, надання послуг мисливцям щодо полювання, розвитку стрілецько-мисливського спорту, собаківництва, сокільництва, відродження і примноження мисливських традицій – невід’ємної складової культурної спадщини.

 

Модель реформування мисливського господарства враховує його сучасний стан, завдання охорони, відтворення і збереження біорізноманіття, а також потреби розвязання комплексу екологічних, економічних і соціальних проблем.

Представлена робота виконана на основі узагальнення багаторічних напрацювань національного та закордонного досвіду окремих експертів, фахівців галузі мисливського господарства Державного агенства лісових ресурсів України, науковців Національного лісотехнічного університету України, Запоріжського Національного Університету, Інституту екології Карпат НАН України та інших установ в рамках міжнародної регіональної програми Європейського Союзу «ENPI East FLEG II», який реалізовується Світовим банком, IUCN та WWF.

Підготовку звіту здійснено під керівництвом експерта програми «ENPI East FLEG II» від WWF в Україні Миколи Мироненка за участю начальника відділу мисливського господарства Івана Шеремета та спеціалістів відділу мисливського господарства Державного агенства лісових ресурсів України, начальника відділу мисливського господарства Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства Василя Бурмаса, спеціаліста відділу мисливського господарства Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства Олега Проціва, старшого наукового співробітника Інституту екології Карпат НАН України Андрія-Тараса Башти, керівника Регіонального молодіжного екологічного об'єднання "Екосфера" Оксани Станкевич-Волосянчук, доцента кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університету України Івана Делегана та заступника головного редактора часопису «Лісовий та мисливський журнал» Романа Новікова та багатьом іншим, яким автори висловлюють глибоку подяку за надану інформацію, цінні зауваження та коментарі.

1. Сучасний стан мисливського господарства України

Трохи статистики. Згідно зі статистичними даними (2ТП-мисливство, 2014 рік), площа мисливських угідь в Україні складає 46 млн га; з них 29,5 млн га (64,3%) надано в користування Українському товариству мисливців та рибалок (УТМР), на 4,8 млн га (10,5%) господарюють підприємства Держлісагентства, на 11,5 млн га (25,2%) – 563 інші користувачі (переважно приватні підприємства та громадські мисливські організації).

В Україні зареєстровано понад 619 тисяч мисливців, але тільки 350 тис. щорічно бере участь у полюванні.

Щодо працівників мисливського господарства, то їх нараховується близько 7 тисяч, з них 577 – мисливствознавці та 5,4 тис. штатні

єгері. Один єгер в середньому обслуговує 8,4 тис. га мисливських угідь.

Економіка. Загальні витрати на ведення мисливського господарства в Україні становлять 225 млн грн, а надходження – 118 млн грн, тобто воно не рентабельне (окупність 52%). За 5 років витрати власних коштів користувачів мисливських угідь на ведення мисливського господарства зросли у разу (зі 140 млн грн до 225 млн грн), надходження збільшились до 118 млн грн (у 1,5 разу). Однак, якщо врахувати інфляцію – то можна вважати, що ці показники зменшились. Це свідчить про те, що ведення мисливського господарства абсолютної більшості користувачів – збиткове і дотується з бюджету власників або за рахунок членських внесків. Варто зазначити, що ці факти можуть вказувати на те, що мисливство як галузь економіки частково знаходиться у тіні, так як галузь не може існувати збитково десятками років.

Чисельність та добування дичини. В мисливських угіддях України обліковано 6,2 тис. лосів, 13,5 тис. оленів благородних, 3,6 тис. оленів плямистих, 1,1 тис. ланей, 151 тис. козуль європейських, 64 тис. кабанів диких, 616 муфлонів, 230 зубрів, 2 млн хутрових звірів та 10,4 млн птахів.

За мисливський сезон добуто 106 лосів, 307 оленів благородних, 135 оленів плямистих, 73 ланей, 5946 козуль європейських, 21 муфлонів, 6602 кабанів диких, 257 тис. хутрових звірів та 2 млн птахів. Якщо порівнювати показники чисельності і, тим більше, здобування дичини в Україні з показниками країн ЄС, то можна побачити, що в ЄС ці цифри у десятки, а іноді й у сотні разів більші.

Незважаючи на те, що в Україні за останні 5 років чисельність копитних мисливських тварин зросла на 9,5 тис. голів, а добування збільшилось з 12 до 13 тис. голів, це все одно значно менше, ніж повинно бути для ведення економічно ефективного господарювання. Окрім того показники добування у більшості випадків менші ніж затверджені ліміти добування.

Незважаючи на реалізовані заходи, чисельність окремих видів мисливських тварин залишається без істотних змін, об’єми наданих послуг мисливськими господарствами недостатні для задоволення потреб ринку мисливців.

2. Мета та основні завдання

Мета. Необхідне реформування ведення мисливського господарства на засадах збалансованого розвитку, невиснажливого природокористування, підвищення культури ведення полювання та ролі мисливського господарства в економіці держави загалом.

Завдання:

• удосконалення нормативно-правової бази, приведення її у відповідність до критеріїв європейських стандартів;

• розроблення засад державної мисливської політики;

• розроблення критеріїв (показників) ефективного користування мисливськими угіддями та державного управління галуззю;

• нарощування ресурсного потенціалу мисливських угідь;

• розроблення програм менеджменту популяціями мисливських тварин;

• збереження біотичного різноманіття тварин, занесених до Червоної книги України і включених до переліку видів тварин, які підлягають особливій охороні (включених до переліків видів у Додатках міжнародних природоохоронних угод);

• розроблення нормативних засад вольєрного розведення мисливських тварин;

• впровадження інноваційних технологій ведення мисливського господарства;

• започаткування державних програм та програм громадських організацій із підтримки та відтворення червонокнижних видів тварин, які одночасно є мисливськими;

• ефективне використання мисливських видів тварин;

• забезпечення охорони і збереження генофонду мисливських тварин;

• удосконалення фінансово-економічного механізму ведення мисливського господарства на умовах ринкових відносин;

• на законодавчому рівні встановити можливість концентрації коштів від різних джерел, в доповнення до бюджетних на рахунку центрального органу виконавчої влади що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства для використання їх на охорону та відтворення державного мисливського фонду;

• створення умов для самоокупності ведення мисливського господарства;

• розроблення правових актів щодо механізму плати за користування мисливськими угіддями та відшкодування збитків нанесених мисливськими тваринами сільському та лісовому господарстві.

• розроблення заходів щодо розвитку іноземного мисливського туризму;

• сприяння розв’язанню соціально-економічних проблем місцевих громад пов’язаних з веденням мисливського господарства;

• посилення правового захисту працівників мисливського господарства;

• оптимізації функцій державного управління, сприяння та контролю за веденням мисливського господарства.

• розвиток міжнародного співробітництва у сфері мисливського господарства.

Проблемні питання. Необхідність розроблення Моделі реформування мисливської галузі зумовлено новими економічними відносинами у державі, появою специфічних екологічних, економічних і соціальних проблем, необхідністю ведення мисливського господарства на засадах збалансованого розвитку, підвищення ефективності управління мисливським господарством, а також збільшення поголів’я мисливської фауни.

Такі висновки випливають з результатів вивчення та аналізу практичного досвіду ведення мисливського господарства у розвинених країнах ЄС (Польщі, Словаччині та Угорщині), зокрема, завдяки впровадженим ознайомлюючим навчально-практичним семінарам міжнародної регіональної програми Європейського Союзу «ENPI East FLEG II». Досвід українських фахівців з мисливського господарства та науковців, які мали можливість відвідати мисливські господарства зазначених країн ЄС, зустрітись з керівниками держуправлінь у галузі мисливського господарства, членами громадських мисливських товариств, приватними власниками МГ, стали фундаментом створення цієї Моделі.

Порівнявши, як ведеться мисливське господарство в Україні і в країнах ЄС, можна виявити та конкретизувати основні проблеми, які призвели до такого стану мисливського господарства в нашій країні

Основні проблеми мисливського господарства України:

• недосконалість нормативно-правової бази;

• мисливське господарство залишається збитковою галуззю;

• чисельність мисливських тварин, особливо копитних, залишається низькою;

• дуже висока чисельність хижих і потенційно небажаних для мисливського господарства тварин (бродячих собак і котів, вовків, лисиць, єнотоподібних собак, шакалів, сірих ворон і сорок тощо);

• відсутність державної служби охорони мисливського фонду;

• відсутність програм менеджменту популяціями мисливських тварин;

• відсутність програм дичерозведення;

• виключення місцевих громад з процесу вирішення питань щодо ведення мисливського господарства на їхніх і на землях інших державних суміжних територій, неврахування їх інтересів;

• відсутність ефективної системи відповідальності за порушення вимог чинного законодавства з питань мисливського господарства та полювання, як мисливцями, так і користувачами мисливських угідь;

• високий рівень браконьєрства;

• порівняно з країнами ЄС, в Україні одному користувачеві надаються надто великі площі мисливських угідь (у середньому 84 тис. га);

• низька ефективність роботи мисливствознавців та єгерської служби, у т.ч. й унаслідок великої площі обслуговуваних угідь (іноді понад 10 тис. га на єгеря);

• недостатня фахова підготовка та освіта мисливствознавців, відсутність наукового забезпечення галузі мисливського господарства; 

• розведення та розселення дичини в мисливських угіддях України майже відсутнє;

• недостатній рівень охорони мисливських угідь користувачами мисливських угідь.

• відсутність чіткого механізму плати за користування мисливськими угіддями та відшкодування нанесених збитків лісовому та сільському господарствам мисливськими тваринами;

• відсутність механізму компенсації збитків нанесених мисливським тваринам і середовищу їх існування;

• відсутність механізму компенсації державою збитків заподіяних приватному господарству видами що охороняються державою (червонокнижними видами – ведмідь і т. п.);

• відсутність міжнародної співпраці у сфері мисливського господарства;

• повне виключення низового мисливського колективу з процесу ведення мисливського господарства.

Наприклад, у Польщі низовий мисливський колектив (коло) є юридичною особою, яка веде господарство, тобто є економічно самостійним суб’єктом мисливського господарства. Саме первинний колектив є користувачем мисливських угідь, які він орендує у власників землі. В Україні ж ніхто не заважає мисливському колективу організувати мисливське товариство, але вони не набувають статусу юридичної особи, а відтак виключені з нормального господарського процесу, подальшого самостійного ведення господарства на ринкових засадах. Також, на відміну від України, де механізм відшкодування збитків, нанесених тваринами сільському і лісовому господарствам тільки розробляється, у Польщі збитки відшкодовує користувач мисливських угідь, але тільки за умови, якщо землевласник дотримується агротехніки, захищаючи свою ділянку від диких тварин огорожею та у випадку, якщо шкода перевищує певну мінімальну суму, яка дорівнює вартості одного центнера жита.

У Словаччині зареєстровано понад тисячу (1023) мисливських організацій. Найбільша – Словацьке товариство мисливців, нараховує 57 тисяч членів. Словацька мисливська Комора (товариство, асоціація, обєднання) об’єднує усіх мисливців і їх організації. Кожен мисливський колектив є юридичною особою і належить до мисливського Товариства. Законом передбачено, що користувач мисливських угідь обов’язково повинен платити землевласникам за користування землею. У законі встановлені ставки орендної плати за користування угіддями – 1 євро/га на рік. У випадку потрав дикими тваринами, користувач мисливських угідь зобов’язаний компенсувати нанесену дичиною шкоду.

Більше інформації щодо досвіду та порівняння систем ведення мисливського господарства висвітлено в окремому звіті «Аналіз законодавчої бази і практики ведення мисливського господарства деяких країн Європейського Союзу», виконаному в межах реалізації зазначеної програми.

3. Основні компоненти, н апрямки та шляхи реалізації моделі

3.1. Правове регулювання відносин

Ведення мисливського господарства та здійснення полювання регулюється Законами України «Про мисливське господарство та полювання», «Про тваринний світ» та біля 20 підзаконними актами (Правила, Положення, Інструкції, Порядки, Такси), що розроблені та затверджені центральним органом виконавчої влади, який формує державну політику в сфері мисливського господарства та полювання. Відповідальність за порушення правил полювання передбачена в Адміністративному та Кримінальному кодексах України.

Для вдосконалення цих законодавчих актів необхідно підготувати проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань мисливського господарства та полювання, охорони, використання і відтворення тваринного світу». Також потребують змін і доповнень Закон України «Про мисливське господарство та полювання», «Про тваринний світ», Адміністративний, Податковий та Кримінальний кодекси України.

З метою посилення відповідальності за незаконне добування мисливських тварин, нещодавно значно збільшені розміри такс нарахування стягнення за збитки, заподіяні незаконним добуванням або знищенням диких звірів і птахів. Тепер браконьєр буде змушений сплатити за незаконне добування лося 75 тис. грн, оленів благородного чи плямистого – 50 тис. грн, лані, кабана дикого, козулі європейської, муфлона – 33 тис. грн, зайця сірого – 7 тис. грн, гуски – 1,5 тис. грн, дикої качки

– 800 грн. (Наказ Міністерства екології та природних ресурсів від 29.05.2015 р. «Про збільшення такс за порушення законодавства у галузі мисливського господарства та полювання»).

Також необхідно збільшити мінімум у 10 разів адміністративний штраф за порушення правил полювання, яке не мало наслідком добування тварин (перебування в угіддях зі зброєю, без відповідного дозволу на право полювання), нині цей штраф становить – 102 грн.

Встановити жорстку відповідальність для господарюючих суб’єктів, виробнича діяльність яких може завдавати і завдає шкоди диким тваринам і середовищу їх існування, задля запобігання нанесення цієї шкоди. Встановити штрафи та обов'язкове відшкодування завданих збитків користувачам мисливських угідь.

У Кримінальному кодексі України необхідно передбачити норму – «істотна шкода» зі штрафом і в розмірі – 4250 грн (або в еквіваленті до мінімального оподаткованого мінімуму). При цьому незаконне добування навіть однієї особини дикої копитної тварини повинно підпадати під Кримінальну відповідальність.

Внести зміни до Закону України «Про мисливське господарство та полювання»: передбачити погодження надання земельних ділянок у користування під мисливські угіддя в тому числі з місцевими територіальними громадами (сільські, селищні, міські ради);

У Податковому кодексі України повинно бути врегульовано питання внесення орендної плати за мисливські угіддя: за лісові – постійному землекористувачу або власнику, за польові – в бюджети місцевих громад (за досвідом Польщі). Це дасть можливість збільшити надходження в місцеві бюджети, а з іншого боку спростити існуючу складну процедуру погодження отримання мисливських угідь в користування. Вірішити це можна або спрощеним шляхом прийняття нормативно-правового акту з врахуванням коефіцієнту неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, або в якому детально визначити механізм оплати за користування мисливськими угіддями, насамперед, використовуючи методику класифікації, типології та бонітування мисливських угідь (проекти додаються).

Необхідно напрацювати механізм реалізації вимог ЗУ «Про тваринний світ» в частині відшкодування збитків, завданих мисливськими видами тварин сільськогосподарським виробникам (потрави): розробити нормативно-правовий акт для врегулювання питання відшкодування збитків, завданих мисливськими видами тварин сільськогосподарським виробникам. Оскільки ефективне ведення мисливського господарства не лише сприяє розвитку мисливської фауни, а й стимулює контроль її чисельності. Надмірна чисельність деяких тварин може наносити збитки сільському господарству місцевих громад, а також лісовому господарству. У такому випадку власники сільськогосподарських земель, що постраждали від диких тварин, отримують компенсацію за надані збитки. У цьому випадку можна було б застосувати польську модель: за збитки, нанесені мисливськими тваринами, платить мисливське товариство, на території якого це відбулося, а за тварин, що охороняються – Мінприроди. Інший варіант – через спільні відшкодування від користувача мисливських угідь, на території якого трапилась потрава (50%), та (50%) із новоствореного відповідного фонду, нарахування до якого здійснювати залежно від вартості впольованої дичини та продажу мисливського зброї, спорядження тощо. При цьому слід відзначити, що сама пропозиція про відшкодування потрави тваринами носить проблемний характер. Адже спочатку потрібно чітко визначитись, кому належать тварини, які здійснили потраву, і тоді вже визначати суб’єкта здійснення відшкодування (різні проектні пропозиції додаються). Так, до прикладу у Словаччині у 2010 році збитки заподіяні мисливськими тваринами оцінені в 1 266 681 євро, у тому числі збитки сільському господарству – 880 000 євро. Користувачі мисливських угідь компенсували – 142 519 євро. Міністерство охорони природи у 2010 р компенсувало збитки заподіяні тваринами, які знаходяться під охороною держави: ведмедем – 47 318 євро, вовком – 18 119 євро, рисю – 132 євро.

Необхідно заборонити використання свинцевого шроту запропонувавши зміни у відповідні Закони України.

Загалом вкрай важливо посилити ефективність правозастосування в мисливській галузі України правоохоронними та судовими органами країни, детально проаналізувавши та внісши зміни у відповідну практику їхньої діяльності. Створити окремі структури у рамках відповідних відомств, які здійснюватимуть нагляд та менеджментський супровід зазначеного питання.

Крім того важливим питанням є встановлення на законодавчому рівні або за допомогою нормативно-правових документів узгодження щодо термінів рубки лісів з особливостями періоду розмноження мисливських і червонокнижних видів диких тварин.

3.2. Вдосконалення структури управління у галузі мисливського господарства

З метою ефективного управління мисливською галуззю необхідно:

1. Організувати чітку вертикаль управління мисливської галузі шляхом створення Департаменту (управління) мисливського господарства до обов’язків якого віднести:

– розробку та подання на затвердження Кабінету Міністрів України Стратегії розвитку мисливського господарства; 

– інвентаризацію мисливських угідь, створення банку даних про користувачів мисливських угідь; організацію роботи з упорядкування, збереження та поліпшення стану мисливських угідь;

– розгляд матеріалів та прийняття рішень про використання мисливських угідь і створенню мисливських господарств;

– затвердження правил державного обліку мисливських тварин, порядку та норм вилучення

мисливських тварин, затвердження лімітів використання мисливської фауни, аналіз матеріалів з обліку об’єктів мисливської фауни

– видача дозволів на використання об’єктів мисливської фауни;

– науково-технічний нагляд сучасного ведення мисливського господарства та аудит мисливсько-господарської діяльності;

– здійснення державного контролю в галузі мисливського господарства;

– організацію зовнішньоекономічних зв'язків і міжнародного співробітництва у галузі мисливського господарства та полювання;

– встановлення відповідно до законодавства обмежень щодо використання державного мисливського фонду;

– встановлення порядку видачі посвідчень мисливця, розроблення та затвердження відповідних навчальних програм з питань мисливського господарства та полювання;

– організацію роботи по укладанню з користувачами мисливських угідь договорів про умови ведення мисливського господарства та здійсненню контролю за виконанням цих договорів;

– ведення державного кадастру мисливських тварин, що перебувають на території України;

– здійснення інших повноважень, визначених законами України.

2. Створити окрему воєнізовану державну службу (лісомисливську варту) для боротьби з браконьєрством з наданням їй широких повноважень притаманним спеціальним підрозділам органів внутрішніх справ (на основі досвіду Польщі);

3. Оптимізувати організаційну структуру і роботу єгерської служби та мисливствознавців

(підпорядкування, навантаження, рівень заробітної плати тощо);

4. Підвищити роль місцевих громад у вирішенні питань з ведення мисливського господарства. Низові мисливські колективи повинні отримати статус юридичної особи з наданням їм у користування мисливських угідь (на основі досвіду Польщі, Словаччини, Угорщини, країн Прибалтики). Як свідчить аналіз, у більшості країн демократична форма моделі ведення мисливського господарства має значно більшу ефективність. Зокрема, це стосується низових громадських колективів. Колектив, як первинний осередок, є юридичною особою, виконує всі фінансові операції і мало залежить від «надбудов». Він сам, залежно від потреб, встановлює вартість внесків і послуг. Отриманні кошти використовуються, насамперед, на відтворення та охорону дичини, з чим, відповідно, пов’язана рентабельність господарства. Разом з тим, мисливці не тільки мають право, а й зобов’язані контролювати чисельність мисливської фауни, підтримуючи кількість диких тварин у певних межах, оптимальних і для природи, і для людей.

Однією з головних причин, що стримує розвиток, є повне виключення з господарського процесу низових мисливських колективів Українського товариства мисливців та рибалок. Низова господарююча ланка в цьому товаристві – районне об’єднання мисливців чисельністю 1-1,5 тис. осіб, якому в оренду передаються угіддя площею 100 і більше тис. гектарів. Як результат, низька чисельність мисливських тварин, поширеність браконьєрства.

5. Оптимізувати розміри та межі мисливських угідь відповідно до практики ведення мисливського господарства в країнах ЄС (природні межі, площа угідь від 3 до 30 тис. га), що повинно певною мірою вирішити проблему низької доступності полювання для місцевого населення, що зумовлено малою чисельністю мисливських тварин, високою вартістю послуг і відсутністю належного рівня конкуренції у мисливському господарстві.

6. Вдосконалити механізм отримання в оренду мисливських угідь. Відсутність чітко прописаного механізму отримання мисливських угідь у користування в законодавстві України призводить до існування корупційної складової, а місцями й до виникнення соціальних конфліктів в окремих регіонах. Тому, існує потреба врахування інтересів місцевих громад під час надання в оренду мисливських угідь.

7. Прийняти поправки у чинний ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» щодо погодження надання у користування мисливських угідь відповідного рівня місцевими громадами.

8. Необхідно також законодавчо забезпечити участь місцевих громад в управлінні мисливським господарством, наприклад, внесення пропозицій на етапі розробки 10-літніх планів.

9. Провести децентралізацію галузі в частині надання адміністративних послуг через передачу функції надання адміністративних послуг від державних органів виконавчої влади до органів місцевого самоврядування. (?)

10. Зупинити зловживання, які відбуваються під час видачі відстрільних карток на право добування хутрової та пернатої дичини шляхом законодавчого забезпечення:

– виготовлення відстрільних карток виключно територіальними органами мисливського господарства;

– запровадження дієвого механізму обліку відстрільних карток.

– спрямування коштів від мисливських господарств за бланки ліцензій, податків, зборів на рахунки місцевих бюджетів. Розроблення чіткого та прозорого порядку використання цих коштів на рівні місцевих бюджетів.

11. Сприяти на державному рівні розвитку малого і середнього підприємництва у мисливському господарстві (створення агенцій з організації полювань та процесуального супроводу клієнтів, надання послуг у закупівлі, зберіганні та продажі м’яса, мисливських трофеїв тощо) задля створення ринку продукції та послуг мисливського господарства.

12. Оптимізувати систему статистичної звітності для проведення повного об’єктивного аналізу галузі через внесення змін в чинну статистичну форму, передбачивши групування користувачів мисливських угідь за формою власності, підпорядкуванням міністерствам, громадським мисливським організаціям тощо. (?)

3.3. Біотехнія

Найголовніше у веденні мисливського господарства – це робота зі збільшення чисельності мисливських тварин шляхом покращення захисних, гніздових і кормових умов мешкання диких тварин, підтримання їх життєдіяльності у важкі періоди року, профілактика та лікування захворювань.

Основою для вдалого планування та реалізації мисливського господарства є ретельно підготовлений Проект розвитку мисливського господарства (Проекти мисливського впорядкування). Станом на 1 січня 2015 року, мисливське впорядкування в Україні проведено на 90% площі наданих у користування мисливських угідь.

У зв’язку з проведенням масштабної меліорації, розвитком транспортного, промислового та інших видів будівництва, збільшилось антропогенне навантаження на природні екосистеми. В основному ці процеси торкнулись польових та водно-болотних екосистем

Збільшення контурності сільськогосподарських угідь, застосування хімічних засобів захисту рослин та мінеральних добрив призвело до зменшення чисельності польової дичини, в першу чергу – зайця сірого та куріпки сірої.

Для досягнення більш високого рівня ведення мисливського господарства одним із основних завдань є збільшення кількості та підвищення якості проведення біотехнічних заходів, які будуть спрямовані на покращення кормових, захисних та гніздових умов мисливських угідь.

У багатьох мисливських господарствах не вистачає, або взагалі відсутні біотехнічні споруди, корми заготовлюються у недостатній кількості та мають низку поживну якість, посіви кормових полів не проводиться взагалі або проводиться не системно.

Біотехнічні заходи для покращення стану ведення мисливського господарства в Україні:

1. Переглянути та удосконалити вимоги щодо здійснення біотехнічних заходів;

2. підвищити якість підготовки Проектів мисливського впорядкування;

3. створити у кожному мисливському господарстві системи кормових полів для пріоритетних видів тварин;

4. у лісових мисливських угіддях забезпечити проведення багаторічних біотехнічних заходів: омолодження та садіння верби, посів захисно-кормових чагарників (дроку, рокитника, бобівника тощо);

5. контролювати здійснення будівництва комплексів біотехнічних споруд;

6. забезпечити комплекс профілактичних та інших заходів із захисту диких тварин;

7. аналізувати та узагальнювати практику біотехнічних заходів у мисливських господарствах інших країн і застосовувати кращі зразки міжнародного досвіду.

3.4. Розселення дичини

Збагачення видового різноманіття мисливських тварин шляхом розселення таких видів, як олень плямистий, олень благородний, лань, муфлон та інших, а також дичерозведення потребують детального опрацювання. При цьому вважати, що об’єктами ведення мисливського господарства є популяції мисливських видів тварин, що перебувають у стані природної волі або напіввільному (вольєрному, загінному) утриманні. Однак, нетипові для наших лісів тварини не повинні випускатись вільно в природу, а лише утримуватись у вольєрах. Так, оленя плямистого у ряді країн Євросоюзу заборонено розводити у вільній природі. Його, разом із ланью і муфлоном (чужі інтродуковані види) і розводять головним чином у вольєрних господарствах.

Одним з найбільш цікавих об’єктів полювання є олень благородний, реакліматизація якого за останні десятиріччя практично не проводиться у зв’язку з відсутністю коштів у користувачів. Враховуючи, що трофеї оленя користуються великим попитом у іноземних мисливців, а мисливські угіддя в Україні мають сприятливі умови для його вирощування, необхідно поновити роботу з його розведення та розселення.

3.5. Охорона мисливських угідь

Вирішення проблем охорони тваринного світу в першу чергу визначає рівень ведення мисливського господарства, перспективи його подальшого розвитку.

Аналіз роботи користувачів за останні 20 років свідчить про те, що найбільш негативним фактором впливу на популяції мисливських тварин є браконьєрство. На початку 90-х років минулого століття браконьєрство набуло вражаючих масштабів, унаслідок чого відбулось значне скорочення чисельності основних видів мисливських тварин. Прийнята державою нормативно-правова база дозволила спочатку стабілізувати та, згодом, дещо покращити стан охорони угідь, однак вона все-ще залишається незадовільною. Для підвищення мотивації вирішення цієї проблеми необхідно звернути увагу насамперед на причинно-наслідковий зв’язок: краща охорона і правозастосування – більша популяція дикої фауни – більше добувається мисливських тварин – вища матеріальна зацікавленість. Це повинно стати основним рушієм мисливського господарства.

Основні причини браконьєрства – це низька ефективність ведення мисливського господарства, економічна неспроможність, особливо громадських мисливських організацій (64,3 % від мисливських угідь України), низький рівень правової культури громадян, недосконалістю діючого законодавства. Важливе значення для успішного проведення охоронних заходів має кадрове забезпечення мисливського господарства, яке в Україні залишається у критичному стані. Спеціальність «мисливствознавець» – не має попиту, непопулярна серед молоді і деградує у суспільстві. Те саме стосується спеціальності «єгер», якій у країнах ЄС надають великого значення: існують єгерські школи, курси підвищення кваліфікації тощо. Аналогічна ситуація з підготовкою експертів трофейної справи та з мисливського собаківництва.

Тому необхідно створити державну службу з охорони мисливського фонду в кожній області з центральним підпорядкуванням (Державна лісомисливська охорона (варта)). Її потрібно забезпечити технічними засобами та, для боротьби з браконьєрами, надати повноважень, які мають органи внутрішніх справ.

Досвід підтверджує, що без забезпечення відповідної охорони тваринного світу неможливо досягнути оптимальної чисельності мисливських тварин. З метою посилення охорони дичини необхідно провести комплекс заходів, основними з яких є:

1. взаємодія органів державного мисливського контролю та користувачів мисливських угідь;

2. збільшення кількості та покращення рівня підготовки кадрів мисливського господарства у відповідності зі встановленими нормативами;

3. посилення відповідальності за порушення законодавства в галузі охорони та використання тваринного світу;

4. застосування заходів матеріального стимулювання до працівників користувачів мисливського господарства та місцевих жителів, які виявляють порушення правил полювання;

5. проведення державного конкурсу на краще мисливське господарство (кращого мисливствознавця, єгеря) по боротьбі з браконьєрством, з матеріальним стимулюванням переможців;

6. дотримання наукових рекомендацій з охорони диких тварин під час проведення сільськогосподарських та лісогосподарських заходів (робіт);

7. екологічне виховання підростаючого покоління;

8. виховання законопослушності.

3.6. Список мисливських тварин

В Україні незважаючи на тривалий історичний досвід ведення мисливського господарства, досі не встановлено на законодавчому рівні список видів звірів і птахів на які дозволяється полювання. Пропонується сформувати список мисливських видів до яких віднести такі види тварин:

Ссавці: кріт європейський, собака єнотоподібний, вовк, шакал, лисиця звичайна, куниця кам’яна, куниця лісова, норка американська, борсук, заєць сірий, кріль дикий, білка звичайна, бобер європейський, бабак степовий, ондатра, свиня дика, лань, козуля європейська, олень благородний, олень плямистий, лось, муфлон.

Птахи: пірникоза велика (норець великий), гуска сіра, гуменник, гуска білолоба (гуска білолоба велика), шилохвіст, широконіска, чирянка мала (чирок-свистунок), чирянка велика (чирок-тріскунок), крижень, свищ, попелюх (чернь червоноголова), чернь чубата, чернь морська, турпан, синьга, морянка, перепілка (перепел), куріпка сіра, фазан, пастушок, курочка водяна, лиска, сивка звичайна, сивка морська (тулес), брижач (турухтан), коловодник звичайний (травник), коловодник чорний (щоголь), коловодник великий (уліт великий), слуква (вальдшнеп), баранець звичайний (бекас), горлиця звичайна, горлиця садова (кільчаста), голуб сизий, припутень, сорока, ворона сіра.

До мисливських тварин також слід віднести види-вселенці та види, небажані на території мисливських угідь.

3.7. Регулювання чисельності небажаної для мисливського господарства дичини

За останні декілька років негативний вплив низки видів тварин на популяції мисливських тварин в Україні істотно збільшився. До тварин, небажаних у мисливському господарстві, належать: вовк, лисиця, єнотоподібний собака, сорока та сіра ворона. Ці види, у випадку досягнення високої чисельності, а в Україні вона саме така, здатні

завдавати значної шкоди мисливському господарству. Інша небезпека від цих хижаків – вони є переносниками багатьох небезпечних, насамперед, інфекційних захворювань. Однак не слід забувати й про санітарно-профілактичну функцію, яку вони виконують забираючи зі стада насамперед ослаблені й хворі екземпляри тварин, тим самим зупиняючи розповсюдження інфекційних хвороб.

Для вирішення цього питання оптимальним буде використання досвіду країн ЄС, де застосовують недорогі та високоефективні пристрої та споруди для відлову небажаних видів. Наприклад, для відлову сірої ворони використовують «скандинавські» живоловки, а для боротьби з лисицями та єнотоподібними собаками – живоловки норного типу. У Словаччині сіра ворона і сойка значаться у списку мисливських видів, завдяки чому їх чисельність мисливці регулюють шлахом відстрілу у певний період.

Чисельність вовка та лисиці в Україні перевищує допустимі норми: зараз налічується близько 2 тис. вовків та 57 тис. лисиць. Це не зважаючи на те, що кожного мисливського сезону кількість добутих вовків та лисиць дорівнює чисельності на початку сезону, вона продовжує зростати, що завдає значної шкоди мисливському господарству, а вдеяких випадках й місцевому населенню.

Для зниження негативного впливу зазначених видів тварин на мисливську фауну необхідно:

• систематично проводити учбово-практичні семінари для впровадження світового передового досвіду менеджменту популяцій потенційно небажаних у мисливському господарстві диких тварин;

• збільшити ефективність пояснювальної та пропагандистської роботи серед мисливців та населення;

• передбачити грошові премії для заохочення боротьби з небажаними в мисливському господарстві видами тварин;

• впровадити практику регулювання чисельності сороки, сірої ворони, лисиці і єнотоподібного собаки методами і способами, які використовуються у країнах ЄС.

3.8. Вдосконалення прийомів і способів полювання

Найпоширенішими методом полювання в Україні є полювання загінним способом. Такий спосіб при полюванні на копитних тварин у невеликих за площею угіддях створює чинник неспокою для всіх інших тварин, які часто змушені мігрувати в малопридатні для проживання угіддя. Такий спосіб полювання не дозволяє вести селекційну та трофейну роботу. Натомість, у країнах ЄС популярним способом добування копитних тварин є індивідуальне полювання, яке є більш гуманним і дозволяє проводити вилучення особин, необхідних для селекційного відбору, що сприяє збільшенню якісних трофейних особин у господарстві. Як приклад, індивідуальне полювання із мисливських веж, яких у деяких угіддях Австрії буває близько двох десятків на 100 гектарів угідь.

Законом України «Про мисливське господарство та полювання» передбачені індивідуальні способи полювання на копитних тварин, однак у багатьох мисливських господарствах, як і раніше, використовують загінний спосіб полювання на копитних тварин. Полювання з підходу майже не практикується, оскільки цей спосіб потребує серйозної професійної підготовки робітників мисливського господарства, професійної та фізичної підготовки мисливців, а також більше часу для проведення полювання. Однак, саме такий підхід дозволяє створювати засади для сталого розвитку мисливського господарства. Проблемою є те, що нинішнє покоління мисливців мало знайоме зі способами і видами полювання, які мають багатовікові традиції.

Тому в Україні слід невідкладно і широко впроваджувати передові світові прийоми полювання, які дозволяють цілеспрямовано вести селекційну роботу в популяціях та відроджувати традиції проведення полювань. Для цього необхідно вирішити такі завдання:

1. використовувати світові прогресивні види полювання: стежкування, з підходу, із засідки, з обладнаних веж, на вабу та інші;

2. відновлювати та популяризувати індивідуальне полювання з лягавими, підрушничними собаками та норними собаками, а також полювання з ловецькими птахами;

3. ввести в обов’язкову практику мисливським господарствам проводити індивідуальні полювання на копитних тільки в присутності єгеря господарства та виконувати постріли тільки з його згоди, залежно від виду та рівня полювання (селекційний відбір, формування оптимальної статевовікової структури з метою підвищення відсотка самців з високими трофейними якостями, особливості відстрілу тварин з оптимальними трофейними якостями);

4. для покращення стрілецької підготовки мисливців і пристрілки зброї в регіонах України необхідно створити широку мережу стрілецьких тирів.

3.9. Добування мисливських тварин у мисливських вольєрах

Необхідно забезпечити на законодавчому рівні розвиток організації вольєрного розведення мисливських видів дичини, як такого, що дозволяє отримувати значні кошти для цієї галузі економіки. До прикладу, у Словаччині понад 80 (83) вольєрних господарства і їх кількість постійно збільшується.

Варто зауважити, що мисливський вольєр це відгороджена частина мисливських угідь, призначена для утримання, використання та відтворення мисливських тварин у напіввільних умовах.

Територія мисливського вольєра, в якому дозволяється полювання, повинна становити не менше 10 гектарів, але не більше 500 гектарів.

Спорудження мисливського вольєра, в якому дозволяється полювання забороняється: на території відтворювальних ділянок у межах мисливських угідь, на відстані 10 км від найближчого населеного пункту та у місцях перетину стежок між ними.

У мисливському вольєрі, в якому дозволяється полювання, полювання здійснюється протягом року за рішенням користувача мисливських угідь. У рішенні користувача мисливських угідь про полювання на мисливських тварин, що утримуються в мисливському вольєрі, вказуються види, кількість, строки, способи та умови використання мисливських тварин, особи, відповідальні за організацію використання мисливських тварин, порядок використання продукції полювання, умови використання мисливських тварин, у тому числі порядок оплати за організацію полювання та продукцію полювання.

Порядок утримання звірів у напіввільному стані (вольєрах) визначається окремою інструкцією, яку затверджує відповідний орган з управління в галузі мисливського господарства (проект додається).

3.10. Особливості збереження рідкісних і червонокнижних видів фауни під час ведення господарства та проведення полювань

З метою збільшення біорізноманіття диких тварин під час ведення мисливського господарства необхідно сприяти збільшенню різноманіттю видів не тільки фауни, а й флори, як джерела корму й середовищ їхнього існування, звертатись із клопотанням до лісогосподарських підприємств залишати в лісі старі й дуплисті дерева, мінімальну частину вітровальних дерев, фруктові дерева й кущі, хащі тощо. Тим не менше, особливу увагу слід звернути на збереження рідкісних і червонокнижних видів фауни оскільки вони слугують індикатором загального стану середовища проживання диких тварин – чим більше біорізноманіття – тим здоровіші його окремі індивідууми (включаючи мисливські види тварин). Цьому питанню в законодавстві ЄС приділяється особлива увага. Також слід зауважити, що Угода про Асоціацію України з ЄС передбачає наближення національного законодавства до законодавства країн ЄС. У цій царині необхідно вдосконалити національне законодавство в частині введення заборони на полювання на всі види тварин, що охороняються законодавством ЄС. Однак, необхідно також передбачити виключення щодо здобування рідкісних видів. Зокрема, це може бути за спеціальним дозволом регіональних представників Мінекології, у виключних випадках, передбачити регулювання чисельності видів, які приносять значну шкоду місцевим громадам. Дозвіл на відстріл (відлов) з метою селекційного відбору, ветеринарно-санітарної експертизи, регулювання чисельності видів, занесених до Червоної книги України, повинна надавати Комісія з питань Червоної книги України.

Крім того, у Законі про мисливство, охорона тварин повинна включати створення умов, які забезпечують їхнє існування, включаючи заборону здобування тварин у будь-який спосіб, заборону забирати яйця та пташенят, а також знищення лігв, нір та пташиних гнізд тощо.

3.11. Розвиток мисливського туризму

Мисливський туризм є найважливішою складовою надходжень від ведення мисливського господарства. Для його розвитку в країні є всі умови, а саме:

1. зручне географічне розташування та різноманіття природно-кліматичних зон;

2. видове різноманіття мисливської фауни;

3. приваблива вартість туристичних послуг.

Першочерговою метою розвитку мисливського туризму в країні є створення нової та вдосконалення вже створеної мисливської інфраструктури, яка б відповідала сучасним вимогам світового рівня. Для досягнення вказаної мети слід вирішити такі основні завдання:

1. Створити показові державні мисливські господарства, пам’ятаючи при цьому про високі корупційні ризики при створенні таких господарств.

2. Організувати комплекс супутніх послуг при організації полювання.

3. Проводити популяризаційну роботу у ЗМІ, Інтернеті, проводити виставки, семінари, конференції, фестивалі. Організовувати і проводити щорічні районні, обласні і загальнодержавні виставки мисливських трофеїв за результатами полювання у попередньому мисливському році, який починається 01.04 і закінчується 31.03 місяця. 

4. Удосконалити туроператорську діяльність для створення сприятливих умов перебування іноземних мисливців в Україні.

5. Розробити заходи щодо розвитку іноземного мисливського туризму, мінімізуючи кількість бюрократичних процедур щодо питання прийому іноземних мисливців:

– надати право користувачу мисливських угідь самостійно, без посередників, приймати мисливців з-за кордону;

– усунути корупційну залежність користувачів від всякого роду дозволів інших відомств (дозвільна система МВС, ветслужба);

– спростити митні процедури щодо експорту/імпорту легально добутих трофеїв і мисливської зброї (надмірні та необґрунтовані вимоги щодо переліку документів при розмитненні), але з урахуванням вимог відповідних Директив ЄС (№91/477/ЄС і № 853/2004).

– впорядкувати та вдосконалити системи ліцензування для закордонних мисливців в Україні: оформлення ліцензії на трофеї, оренда місцевої зброї тощо.

3.12. Сприяння ведення мисливського господарства користувачам мисливських угідь

Мисливські користувачі орендують мисливські угіддя та ведуть за свій рахунок мисливське господарство. На місцевому рівні держава, як власник мисливського фонду, представлена державними районними мисливствознавцями, обласними відділами та секторами мисливського господарства. Координація роботи користувачів мисливських угідь з державним органом в сфері ведення мисливського господарства має здійснюватись недержавним центральним представницьким органом користувачів (наприклад, Союзом користувачів мисливських угідь України) та його обласними та районними організаціями. Районні представництва Союзу мають висувати своїх делегатів на обласні з’їзди, які обирають управлінську владу в обласній організації та делегатів у найвищу владу об’єднання – з’їзд делегатів Союзу всієї країни. Всеукраїнський з’їзд затверджує директиви, що регулюють раціональне ведення мисливського господарства та створюють проблемні комісії: дичинорозведення, мисливської культури, кінології, правову, атестаційну, стрілецьку, навчальну, трофеїв та виставок.

До завдань Союзу мають належати: підримка користувачів мисливських угідь задля збалансованого ведення мисливського господарства, взаємодія з державними та недержавними установами та організаціями з метою збереження та належного розвитку популяцій диких тварин та охороні природного середовища, збереження історичних цінностей мисливської культури, контроль за виконанням членами Союзу законодавства, основ етики, мисливських звичаїв і традицій, навчання новачків у справі розвитку мисливського господарства України, розвитку кінології, підтримка і ведення наукових досліджень, ведення та підтримка видавничої та виставкової діяльності, що має мисливствознавчу тематику, створення довідника даних про мисливські господарства в Україні (публікація, інтернет-сайт) для координації роботи та обміну досвідом та залучення іноземних й вітчизняних туристичних операторів.

3.13. Оптимізація та раціональність використання мисливських угідь.

Згідно з останніми статистичними даними, середня площа мисливських угідь одного мисливського користувача в Україні становить: Українське товариство мисливців і рибалок – 84 тис. га, Держлісагентство – 24 тис. га, інші користувачі (переважно громадські мисливські організації та приватні підприємства) – 20 тис. га. Як показала практика, останнім часом найбільш ефективними є мисливські

господарства площею 20-30 тис. га, де вкладання коштів на 1 тис. га мисливських угідь становить не менше 3500 гривень.

В умовах браку коштів, мисливські господарства площею понад 30 тис. га вимушені концентрувати свою діяльність на тій частині мисливських угідь (до 20 %), де спостерігається найвища щільність мисливських тварин. На таких ділянках, в основному, сконцентровані біотехнічні споруди, здійснюється підгодівля диких тварин. У той же час, решта мисливських угідь не охороняється і використовується неефективно. Це призводить до збитковості всього мисливського господарства і, в такому випадку, ці угіддя необхідно передавати іншим користувачам, перевівши їх попередньо в статус мисливського резерву.

Однак потрібно пам’ятати про те, що тривале перебування мисливських угідь у статусі державного мисливського резерву, або запасу своєю чергою також стають причиною нераціонального використання мисливських угідь. Адже площа мисливських угідь в Україні становить лише 62%, тоді як у країнах Європи цей показник сягає до 90%.

Таким чином необхідно здійснити оптимізацію площ мисливських угідь, межі яких повинні визначатися на основі природних критеріїв (річки, хребти, дороги, ЛЕП тощо), а їх площа не може бути меншою, ніж 3000 га та більшою, ніж 30000 га будучи прицьому суцільною ділянкою.

Для створення механізму, що забезпечить ефективне використання мисливських угідь, необхідно, перш за все, запровадити надання мисливських угідь у користування низовому мисливському колективу, як юридичній особі (ефективність такої моделі ведення мисливського господарства підтверджується практикою, зокрема в Польщі, Словаччині, Угорщині, Чехії, прибалтійських країнах).

3.14. Кадрове забезпечення мисливського господарства

Згідно з даними державної статистичної звітності (2014 рік), у мисливському господарстві України працює 7240 осіб, з яких 577 – мисливствознавців, 366 – державних районних мисливствознавців, 5450 – штатних єгерів і 710 – єгерів, в УТМР – 116 мисливствознавців і 2832 єгери. У середньому подержаві один штатний єгер обслуговує 8,4 тис. га мисливських угідь (у Держлісагентстві – 6,8 тис. га, в УТМР – 10,4 тис. га, в інших користувачів – 6,0 тис. га угідь).

Вони організовують і безпосередньо здійснюють весь комплекс робіт з охорони мисливських тварин, регулювання розповсюдження і чисельності небажаних видів диких тварин, розвитку мисливського туризму. За останні п’ять років загальна кількість працюючих у мисливському господарстві істотно не змінилася. Має місце

висока текучість кадрів, відсутня належна координація і планування підготовки і підвищення кваліфікації фахівців.

У зв’язку з відсутністю в Україні достатньої кількості вищих навчальних закладів, які готують спеціалістів мисливського господарства, констатується низький рівень професійної підготовки працівників мисливського господарства, що негативно позначається на стані охорони тваринного світу, обґрунтованості і якості біотехнічних заходів обліку мисливських тварин. В Україні в офіційному переліку спеціальностей «мисливствознавець» відсутній. У результаті це також негативно позначається на економічній, екологічній і соціальній ефективності мисливськогосподарської діяльності, служить одним із стримуючих чинників її розвитку. (До прикладу, в Угорщині кваліфікованих робітників для мисливського господарства готують у трьох професійних училищах, єгерів, техніків у трьох технікумах, мисливствознавців у трьох ВНЗ).

Основна мета кадрового забезпечення мисливського господарства – формування ефективної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для мисливського господарства, здатних на високому рівні організовувати і здійснювати комплекс науково обґрунтованих охоронних, біотехнічних, організаційно-господарських, еколого-просвітницьких заходів, раціональне використання мисливських тварин тощо.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі основні завдання:

• розробити наукові основи вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для мисливського господарства, що базується на мисливських традиціях, передовому досвіді вітчизняної та зарубіжної освіти в цій сфері та враховує сучасну соціально-економічну й екологічну ситуацію, міжнародні договори в області збереження біорізноманіття і використання тваринного
світу, принципи стійкого лісоуправління та лісокористування;

• розробити довгострокові прогнози необхідності у кваліфікованих фахівцях мисливського господарства;

• підготувати та затвердити в установленому порядку Проекти державних освітніх стандартів за спеціальністю «Мисливствознавство» для установ освіти, що забезпечують здобування вищої, середньої спеціальної і професійно-технічної освіти, а також типові учбові плани і програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців і визначити базові установи освіти для організації планомірного учбового процесу;

• вдосконалити курси підвищення кваліфікації працівників мисливського господарства, що діють на базі Всеукраїнського учбового центру підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів лісового господарства;

• розробити типові Програми і організувати у всіх мисливських господарствах навчання персоналу і мисливців з питань біології мисливських тварин, екології, біотехнії, мисливствознавства, природоохоронного законодавства, мисливської етики, техніки безпеки на полюванні;

• провести державну атестацію керівників усіх мисливських господарств усіх форм власності з метою визначення рівня їх професійної підготовки.

3.15. Наукове забезпечення мисливського господарства

Наукове забезпечення мисливського господарства є одною з головних складових комплексу заходів з його збалансованого розвитку. У 60-80-ті роки минулого століття вітчизняними вченими були проведені дослідження видового складу, біології мисливських тварин, у результаті чого були надані Рекомендації з відтворення і раціонального використання ресурсів диких тварин. Частково ці пропозиції виконувались, що давало позитивні результати. Однак, у сучасних умовах результати цих досліджень не можуть бути використані повною мірою. Це зумовлено значним збільшенням антропогенного і техногенного навантаження на природні екосистеми, кардинальною зміною якості місць існування диких тварин, новими тенденціями розповсюдження диких звірів і птахів, динамікою стану, структури і щільності їх популяцій, наявністю значних за площею осушених, радіоактивно забруднених та інших порушених природно-територіальних комплексів. За останній час значною мірою втрачені традиції вітчизняної школи учених-мисливствознавців.

У сучасних умовах на перший план виходять питання зонування мисливських угідь, прогнозування та оптимізації вікової і статевої структури і чисельності популяцій основних видів мисливських тварин, профілактики захворювань і боротьби з епізоотіями. Вимагають глибшого вивчення популяції копитних тварин, зайця сірого, осілих видів птахів, а також біоценотична роль хижаків. Назріла необхідність перегляду критеріїв оцінки якості місця існування тварин, впровадження сучасних методів обліку видового складу і чисельності мисливських звірів і птахів. Актуальною стала розробка і широке застосування ефективніших і обґрунтованих з екологічної і економічної точок зору мисливськогосподарських заходів і методів інтенсивного ведення мисливського господарства з урахуванням передового зарубіжного досвіду.

Основні цілі наукового забезпечення мисливського господарства – зміцнення кадрового потенціалу мисливської науки і цілеспрямований розвиток фундаментальних і прикладних досліджень з біології і екології диких тварин, розробка і впровадження науково обґрунтованих правових, охоронних, біотехнічних, організаційно-господарських, просвітницьких заходів, спрямованих на збереження біорізноманіття, відтворення та раціональне використання мисливських тварин, моніторинг тваринного світу на користь вдосконалення і підвищення ефективності мисливськогосподарської діяльності, дослідження впливу радіаційного забруднення на популяції мисливських видів тварин.

Для досягнення названих цілей необхідно вирішити такі основні завдання:

• організувати підготовку фахівців за спеціальністю «Мисливствознавство» у вищих навчальних  закладах;

• організувати підготовку кваліфікованих наукових кадрів для проведення досліджень з мисливськогосподарської тематики та надати право спеціалізованим радам із захисту дисертацій приймати до розгляду дисертаційні роботи за фахом «Мисливствознавство»;

• забезпечити разом з проведенням фундаментальних досліджень координацію і концентрацію наукових досліджень в області мисливствознавства на ключових напрямах, що мають практичне значення і сприяють вирішенню актуальних наукових і господарських завдань розвитку мисливськогосподарської діяльності на сучасному етапі;

• передбачити розвиток наукових основ сталого (збалансованого): економічного, екологічного та соціально ефективного ведення мисливського господарства, відтворення і раціонального добування мисливських тварин, що базуються на мисливських традиціях і передовому досвіді та враховують тенденції зміни природного середовища під впливом зовнішніх чинників, еколого-біологічні особливості мисливських тварин, актуальні соціально-економічні та екологічні вимоги, положення міжнародних договорів у цій сфері;

• забезпечити науковий супровід галузі мисливського господарства, фінансування якого забезпечити через створення спеціального фонду, який би поповнювався коштами користувачів мисливських угідь, державного та місцевих бюджетів. Здійснювати міжнародний обмін досвідом, особливо з державами – сусідами

• розробити науково обґрунтовані зонування мисливських угідь на території країни і програм комплексного розвитку мисливських господарств, відтворення і раціонального використання ресурсів мисливських тварин з урахуванням природних умов територій, динаміки видового і кількісного складу мисливських тварин;

• впровадити наукові основи комплексного моніторингу ресурсів мисливських тварин для регулювання їх добування і відтворення;

• підготувати науково обґрунтовані пропозиції по розселенню цінних видів мисливських тварин;

• розробити прогнози структури і щільності популяцій основних видів мисливських тварин, рекомендацій по оптимізації їх чисельності, заходів щодо профілактики захворювань і боротьби з епізоотіями;

• вивчити структуру і динаміку популяцій копитних, зайця сірого, осілих мисливських птахів, хутрових звірів, а також біоценотичної ролі хижаків;

• підготовити план управління популяціями небажаних видів диких тварин;

• визначити нові критерії оцінки якості місця існування тварин, як категорії мисливських угідь;

• вдосконалити і впровадити сучасні методи обліку видового складу і чисельності мисливських тварин.

3.16. Приведення українського законодавства щодо мисливства до норм ЄС

Юридична база мисливства та мисливського господарства в Україні повинна бути приведена у відповідність до підписаних Україною міжнародних вимог, зокрема: "Директиви про охорону птахів", "Директиви про охорону місць перебування", «Директиви про зброю», низки інших конвенцій (Рамсарська, Ріо-де-Жанейрівська, Вашингтонська, Бернська, Боннська). Для багатьох випадків це вже зроблено, за невеликими виключеннями.

Стаття 1 Закону про мисливське господарство та полювання стверджує, що одним з основних завдань мисливського господарства є охорона диких тварин, що, на практиці, означає підпорядкування мисливських законів принципам охорони навколишнього середовища. Вищезгадані елементи повинні знайти своє повне підтвердження у національній мисливській політиці.

3.17. Мисливська етика, культура і традиції полювання

Мисливська етика – це правила поведінки мисливця під час його перебування у мисливських угіддях, не врегульовані нормативними правовими актами, але загальноприйняті в суспільстві і, особливо, в середовищі мисливців та осіб, пов’язаних з полюванням і веденням мисливського господарства.

Ми постійно чуємо нарікання, що у наших мисливців не вистачає культури, традиції загублені й не передаються з покоління до покоління, а от на заході ж навпаки, мисливські традиції свято шанують. У будь-якій країні ЄС знання мисливських традицій є вагомим критерієм у процесі прийняття кандидатів до товариства мисливців. Знання мисливської культури – один з головних розділів екзаменаційних білетів.

Мисливець у країнах ЄС – це, здебільшого, носій традицій і головний захисник природи, чим і заслуговує повагу серед населення. Представники мисливської громади є і в парламенті, і в місцевій владі, і серед поліцейських, вчених, вчителів. Чи то у Польщі, чи у Німеччині, чи то Австрії ніхто не намагається заборонити полювання, тому що всі розуміють, що мисливство – це традиція, яка зберігається тисячоліттями, це частина історії країни.

Формування культури мисливства розпочинається і розвивається із початком отримання посвідчення мисливця. Майбутній мисливець повинен пройти спеціальні курси, відпрацювати волонтером у мисливському колективі та отримати схвалення від колег на загальних зборах товариства. У випадку полювання, мисливець повинен не тільки мати при собі всі документи, а й обов’язково відмітити у спеціальній книзі, те куди саме він іде, на кого буде полювати, а по закінченні – поставити відмітку про час закінчення полювання та його результати. Це дає можливість іншим мисливцям (чи працівникам правоохоронних органів, інспекції, лісового господарства) контролювати і розподіляти мисливців на території, попереджувати браконьєрство, вести облік здобутих тварин тощо. Почуття приналежності до мисливського товариства стимулює дотримання створених товариством правил не тільки полювання, а й загальної культури поведінки, дотримання певного кодексу честі мисливця.

Мисливська культура включає в себе: мисливську етику, мисливську мову, мисливські сигнали, посвяту та клятву мисливця, мисливську форму, атрибути та розпізнавальні знаки, мисливські свята, змагання і фестивалі та багато іншого.

Традиції полювання роблять великий внесок у матеріальну та духовну культуру народу, це відображено в мистецтві: літературі, живописі та музиці.

Мисливські товариства кожного місяця проводить по кілька заходів – змагань, виставок, семінарів, конкурсів для дітей і дорослих, освітніх програм і, звичайно ж, фестивалів.

На жаль, такого не можна сказати про наших мисливців і громадські мисливські організації, основна мета яких повинна бути зберігати і популяризувати мисливські традиції і мисливську культуру.

Для підвищення рівня мисливської етики, культури і традицій полювання в Україні, необхідно забезпечити:

• організацію планової підготовки і

виховання мисливців, формування

системи підготовки, екологічного

виховання і освіти претендентів на

отримання права на полювання і самих

мисливців;

• посилення вимог до мисливців,

заснованих на знанні традицій, пошані до них і

етики проведення полювання;

• регулярне проведення всеукраїнських, обласних і районних виставок мисливських трофеїв, кінологічних заходів, змагань зі стрілецького спорту;

• регулярне висвітлення в засобах масової інформації питань культури, етики і традицій полювання, екологічного виховання населення;

• співпраця мисливських організацій і користувачів мисливських угідь з природоохоронними організаціями з сільським, лісовим і водним господарством тощо;

• міжнародне співробітництво;

• членство у CIC, FACE, FCI, FITASC і таке інше.

4. Фінансове забезпечення та економічна ефективність

Основними джерелами фінансування заходів, які необхідні для реалізації Моделі розвитку мисливського господарства – є власні фінанси користувачів мисливських угідь, державний бюджет та інші джерела, не заборонені законодавством.

Реалізація запропонованих заходів Моделі дозволить підвищити ефективність використання мисливських угідь України, створити єдину державну систему високоорганізованих мисливських господарств, що здійснюють комплекс науково обґрунтованих охоронних, біотехнічних і еколого-просвітницьких заходів, що забезпечують раціональне використання і збільшення чисельності мисливських тварин, моніторинг тваринного світу на користь збереження біологічної різноманітності і збалансованого використання тваринних ресурсів.

Виконання заходів, пропонованих у Моделі, дозволить вийти на ефективну, рентабельну роботу користувачів мисливських угідь. Передбачається, що надходження мисливських господарств від реалізації дозволів на полювання, надання послуг мисливцям під час організації полювання, мисливського туризму та інших видів мисливськогосподарської діяльності, збільшаться на 50 %.

5. Механізм реалізації Моделі

Реалізацію Моделі необхідно покласти на відповідний орган державного управління мисливським господарством України. Вказаний орган повинен координувати дії з реалізації програмних заходів, цільового та ефективного використання засобів інноваційного фонду, виконання угод про фінансування цих заходів, взаємодії з виконавцями вказаних заходів.

Реалізація Моделі ґрунтується на принципах партнерства користувачів мисливських угідь, органів державного управління в галузі мисливського господарства, місцевих виконавчих органів, а також чіткого розмежування повноважень і відповідальності всіх її виконавців.

Для забезпечення узгоджених дій органів державного управління, місцевих виконавчих органів в Кабінеті Міністрів України, доцільно створити відповідну робочу групу. Завданням цієї групи повинен бути нагляд за виконанням Моделі і надання рекомендацій щодо цього для органів державного управління в галузі мисливського господарства, місцевих виконавчих органів, користувачів мисливських угідь.

6. Висновки

У цілому, структура і зміст закону України «Про мисливське господарство та полювання» корелюється з відповідними законами країн ЄС, а отже вимагається лише його вдосконалення.

Разом з тим, як результат історичного, економічного, соціального і культурного розвитку українського суспільства, сталих традицій, мисливське господарство України поки що не досягло такого рівня розвитку, як у країнах ЄС.

Стимулювати розвиток мисливського господарства в Україні може повне залучення у господарський процес первинних мисливських колективів Українського товариства мисливців. Сьогодні низова господарююча ланка в Товаристві – районне об’єднання мисливців, чисельністю 1–1,5 тис. осіб, якому в оренду передаються угіддя площею 100 і більше тис. гектарів. Як показує практика, така модель є неефективною. Як результат, відсутність самоокупності господарства, низька чисельність мисливських тварин, поширеність браконьєрства тощо.

Окрім того, Закон України «Про мисливське господарство і полювання» потребує вдосконалення щодо розробки механізму плати за угіддя та відшкодування збитків, завданих дикими тваринами лісовому і сільському господарствам.

В Україні, через низьке поголів’я диких мисливських тварин, їх добування в сотні разів менше, ніж у країнах ЄС, де ринок торгівлі дичиною іноді є складовою економіки. У нас не розвинена трофейна справа, відсутня культура полювання, мисливська просвіта, наука та робота з громадськістю.

Важливо, щоб галузь мисливського господарства органічно вписалася в еколого-економічну систему країни, забезпечила використання сприятливих природних умов і ресурсів та сприяла зросту економічної привабливості регіонів, їх самофінансуванню. Мисливська культура, етика та відповідальність дає можливість мати мисливські угіддя з достатньою чисельністю дичини, утримувати оптимальну чисельність диких тварин і провадити ефективне та рентабельне національне мисливське господарство зідно з принципами сталого управління природними ресурсами.

 

Література

Балышева С. Особенности белорусской охоты // Экономика Беларуси. – 2007. – №1. – С. 124-127.

Бурмас В. Мисливство Польщі // Лісовий і мисливський журнал. – 2011. – №1. – С. 26-28.

Делеган І.В., Шпільчак М.Б. Особливості ведення мисливського господарства в Польщі // Науковий вісник НЛТУ України: збірник науково-технічних праць. – Львів: РВВ НЛТУ України. – 2009. – Вип.

19.13. – С. 42-47.

Засади національної екологічної політики в галузі ведення мисливського господарства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.menr.gov.ua/documents/Hunting_problems.doc.

Захаренко А.П. Лесные охотничьи угодья Беларуси, их классификация, оценка и рациональное использования: дис… канд. с.-х. наук: 06.03.02. – Минск, 2002. – 196 с.

Лісова політика: теорія і практика: Монографія / Під наук. ред. проф., док. екон. наук Синякевича І.М.

– Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 612 с.

Хоєцький П.Б., Похалюк О.М. Мисливське господарство країн Європи // Науковий вісник НЛТУ України: збірник науково-технічних праць. – Львів: РВВ НЛТУ України. – 2014. – Вип. 24.8. – С. 42-52.

Big game regulations [Електронний ресурс] / Oregon Department of Fish and Wildlife, 2010. – 104 р. – Режим доступу: http://www.youblisher.com/ files/ publications/9/51992/pdf.

Czech statistical office 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.czso.cz/csu/2010edicniplan.nsf/engp/2202-10.

Deutscher Jagdverband [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.jagdverband.de/.

Game management in the Czech Republic [Електронний ресурс] / Ministry of Agriculture of the Czech

Republic, Published on the occasion of the International exhibition Natura Viva 2005. – Режим доступу: http://www.czso.cz/ csu/2010edicniplan.nsf/engp/2202-10.

German forests. Nature and economic factor [Електронний ресурс] / Federal Ministry of Food, Agriculture and Consumer Protection, 2010, 32 р. – Режим доступу: http://www.bmelv.de/SharedDocs/Downloads/EN/Publications/ GermanForests.pdf?__blob=publicationFile.

Hungary. In the heart of Europe [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.safariclub.hu/files/Reno-prospektus.pdf.

Hunting in Germany [Електронний ресурс] / FACE Europe 2003. Report: 1-14. – Режим доступу: http://www.face-europe.org/National_ Info_Sheets/germany_en.pdf.

Inventory of Taxes in the EU [Електронний ресурс] / Produced by the European Commission Directorate-general Taxation & Customs Union, 2002. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/taxation_customs/taxation/gen_info/ info_docs/tax_inventory_archive/index_en.htm.

Ozoliņš J., Laanetu N., Vilbaste E. Annual report on integrated game management prospects in the trans-border area of North Livonia [Електронний ресурс]. – 2004 – Режим доступу: http:// www.vmd.gov.lv.

Maaomaniku õiguste ja kõhustuste vordlev analüüs jahiõiguse rekendamisel ja jahi pidamisel kuue Euroopa riigi praktika põhjal [Електронний ресурс], Tallinn 2010. – Режим доступу: http://www.eramets.ee/static/files/877. jahioiguse_rakendamise_analuus.pdf.

Matilainen A., Keskinarkaus S. The economic role of hunting tourism–examples from Northern areas

[Електронний ресурс] // University of Helsinki, Ruralia Institute, Reports 64, 2010. – Режим доступу: http://www.helsinki.fi/ruralia/information/pdf/Reports64.pdf.

RMK (офіційний сайт) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rmk.ee.

Schaller M.J. Forests and Wildlife Management in Germany [Електронний ресурс] // Hokkaido University Forests, EFRC, Eurasian J. For. Res. 10-1: 59-70, 2007. – Режим доступу: http://eprints.lib.hokudai.ac.jp/dspace/bitstream/2115/24487/1/10(1)_P59-70.pdf.