06/03/2023
0Що відбувається у мисливських угіддях під час війни?
У Хмельницькій області успішно діє мисливське господарство, що славиться на увесь світ плямистими оленями-гігантами. Нині під час війни полювання там не проводиться. Натомість, в угіддях господарюють непрохані гості – шакали, які завдають величезних збитків фауні. Про це розповів народний депутат України Ігор Марчук, підкреслюючи гостру термінову необхідність вирішення на законодавчому рівні питання регулювання чисельності хижаків у воєнний час в угіддях хоча б тих областей, де не відбувались бойові дії.
– Про ймовірну появу шакалів у наших угіддях ми дізналися у жовтні минулого року. Тоді було ще тепло, погода гарна. Наші єгері під час патрулювань бачили якихось «песиків» або дуже малих за розмірами вовків, – розповів з перших вуст головний єгер господарства Анатолій Максюк. – Якось саме перед комендантською годиною приїхав до нас гість і розповів, що дорогу перебігли кілька шакалів. Досі на очі людям ці «песики» майже ніколи не потрапляли.
Але з поступовим настанням холодів у нас почастішали неприємні знахідки решток диких тварин. Обгризені скелети козуль, оленів. Інколи, в прямому розумінні слова, лише роги та копита. Геть шматочка шкіри немає. Ми припускали напади вовків, лисиць, здичавілих собак. Але ці хижаки завжди лишають за собою сліди частування. Коли випав перший сніг – наприкінці листопада, вдалося побачити цих «песиків». Ще й у процесі полювання. Чесно скажу, це видовище уразило навіть досвідчених єгерів.
Вночі на засніженому полі, де зібрали кукурудзу, але ще не зорали ґрунт, паслося з десяток олениць. І от з’явилося двоє шакалів. Один бігав поміж тваринами, не чіпав їх, наче придивлявся уважно до кожної. Цікаво, що олениці абсолютно не звертали уваги на незваних гостей. Хоча від лисиць та здичавілих собак, не кажучи про вовків, вони відразу тікають.
Шакал обрав одну оленицю, можливо, наймолодшу чи стару, хто його знає за якими критеріями. І ось нахабний хижак почав гратися з твариною. Наче домашній собака. Цибав перед мордою, торкався її лапами, ставав перед нею на задні лапи. Як домашній пес служить.
І олениця час від часу задивлялася здивовано. Але за деякий час після цих «ігор» шакал обійшов її ззаду і вчепився мертвою хваткою у ногу. За стегно, вище гомілки, де суглоб. Можливо, відразу пошкодив кістки, бо тварина вже не могла піднятись. Плюс, больовий шок. Другий миттєво вп’явся у шию. Решта олениць відразу втекли. Недарма шакалом на Сході називають підлу й ницу людину, яка підлещується, а в неочікуваний момент завдає удару.
Анатолій Максюк розповів, що шакали полюють не лише на беззахисних олениць, а й на самців, які озброєні міцними копитами та могутніми рогами.
– Так, шакали у нас полювали на могутніх дорослих та старих самців. Довжина рогів двох їхніх жертв становила близько метра. Це ж трофейний самець. Дорослий самець не тікатиме від зграї, можливо, захищатиме самиць. Наші олені, як я колись розповідав вашому виданню, великої статури. Є самці вагою 200 кілограмів. Певно, шакали оточували одного самця втрьох-вчотирьох або й більше. І поки решта відволікали увагу, один чи двоє прокрадались ззаду, хапали оленя мертвою хваткою за ноги та валили на землю. Тварина, яку збили з ніг, приречена.
Так, олень до останнього битиме копитами та рогами. Можливо, поранить чи заб’є на смерть когось із хижаків, але проти такої хитрої тактики кількох ворогів він нічого не вдіє.
Ще один випадок. До комендантської години, трактором ми розвезли сіно на один з підгодівельних майданчиків. Розсипали у темряві, хай оленям буде добрий харч. За годину туди знову під’їхав наш єгер і знайшов… щойно розшматовану тушу олениці, якою спокійно харчувався один з шакалів.
Лише за рік шакали у нас зарізали шість самиць та п’ять самців оленя плямистого. Плюс, ймовірно, близько двадцяти козуль. Кожна олениця приводить одне-двоє оленят. Порахуйте збитки для поголів’я, якщо у нас нараховується майже 120–130 особин оленя плямистого. Матеріальні збитки, враховуючи підгодівлю, охорону тварин, транспортні витрати становлять як мінімум пів мільйона гривень чи більше. Даруйте, але жодне мисливське господарство не повинно працювати на харч для хижаків, у тому числі шакалів.
«Спершу з лісу виходить один наче сторож…»
Анатолій Максюк зауважує, що впродовж майже року в угіддях спостерігали кілька груп шакалів – по вісім, чотири та дві особини. Можливо, зграя однієї родини.
– Спершу з лісу виходить один шакал наче сторож. Лягає, уважно роздивляється усе навколо чи сидить наче собака. Потім один за одним з’являються його родичі. Спостереження ускладнює те, що це виключно нічні тварини. Вдень відлежуються десь у норах. Розповідали, що бачили їхні нори навіть поблизу промислових об’єктів. А вночі полюють. Наші єгері бачили ще одного шакала, який з’являється вже вранці, коли починає здійматись зоря. Можливо, старий чи кволий, бо він ходить дуже повільно. Може, десь отримав стусанів, полюючи на оленів.
Трьох хижаків нещодавно бачили у нас і лісівники, разом з якими ми патрулюємо угіддя. За слідами вдалося встановити, що це шакали.
І вони зовсім не боялись автомобілів.
Загалом, шакали гуртуються у нас на площі 20–30 тисяч гектарів. Якщо для зграї вовків це замало, то для шакалів – вдосталь. У нас висока щільність копитних, тож шакали не йдуть полювати до інших угідь Хмельницького району чи шукати там падло, поживу на смітниках. До речі, нещодавно у нас автівка на дорозі збила шакала. Він зовні схожий на невеликого вовка, рудого окрасу, м’язистий. Дуже потужні щелепи, якими він легко трощить чималі кістки наче м’ясорубка. Недарма шакал може звалити з ніг навіть великого оленя. Шакали зазвичай важать близько10–15 кілограмів, але вага наших сягає 23-х кілограмів. Не на капусті ж вони так від’їдаються.
Зовні наш шакал схожий не на азійських чи африканських шакалів, а на тих, який мешкає на Балканах. Можливо, та популяція, що нині промишляє в Україні, мігрувала до нас саме звідти? Можливо, вони масово тікають до нас від війни зі Сходу та з Півдня України?
Анатолій Максюк розповідає, що про кожен факт загибелі мисливських тварин вони офіційно повідомляли до державної лісової охорони, екологічних служб. Але ситуація суттєво ускладнена тим, що через правовий режим воєнного стану нині немає можливості контролювати і регулювати чисельність хижаків. Та й повноцінно патрулювати угіддя в нічний час та у комендантську годину можна лише після отримання відповідних погоджень. Тому єгері й намагаються обійти чи не кожну стежку в угіддях, аби хоч людський запах та запах техніки відлякував незваних гостей!
– Ми не маємо, згідно з законом, зараз можливості регулювати чисельність диких мисливських тварин, зокрема хижаків, які завдають збитків державному мисливському фонду. Проблема шкідників нікуди не поділась, а навпаки загострилась. Крім шакалів маємо проблему з лисицею, здичавілими собаками, котами. Вони крім збитків фауні, ще й поширюють сказ. З яким нині катастрофа. Цю проблему слід вирішувати негайно, бо наслідки можуть бути дуже важкими…
«Шакал освоює Європу…»
Доктор біологічних наук, професор Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного (м. Мелітополь, Запорізька область) Анатолій Волох досліджує шакалів багато років та присвятив їм безліч наукових праць, що виходили, зокрема, в Європі. Науковець переконує, що колись екзотичний для нашого краю звір успішно освоює Європу. Війна в Україні може прискорити цей процес.
– Нині ареал шакала в Європі простягається на північ до країн Балтії включно, а на захід – Німеччина, Франція, Іспанія тощо. Він включає в себе всю, без винятку, територію України. За дослідженнями ДНК можна вважати, що в Україні трапляються два генотипи шакалів. Також можна визначити їхні основні міграційні маршрути, – розповідає Анатолій Волох. – Перший генотип – кавказький. Він заселяв Закавказзя. Але з часом перейшов через Кавказький хребет, дійшов до Азовського моря, зайшов на Причорноморське узбережжя, на Кримський півострів та створив значну популяцію навколо озера Сиваш.
Інший шлях кавказького шакала з Азовського узбережжя пролягав на Донеччину, саме в район міста Бахмут і так далі. Добре освоївшись на Донеччині, шакали звідти пішли й на Київщину, Черкащину, Полісся.
Другий генотип – балканський. Вперше їх у 1998 році виявив науковець Микола Роженко на Одещині – на межі області з Республікою Молдова.
Це тварини, які мешкали у Болгарії, Албанії, зрідка у Греції, але у минулому столітті значно поширились територією Південної Європи. Зараз розширення ареалу шакала звичайного триває. Особливістю репродуктивної стратегії зазначеного виду є міграція парами на відміну від багатьох інших ссавців. Це дає можливість за стислий час створити невеликі нові осередки мешкання.
Шакал – субтропічна тварина, тож активно реагує на потепління та пом’якшення клімату на Європейському континенті, зокрема, і в Україні. Їхня чисельність зараз зростає і в Азії. Цьому виду притаманне харчування переважно мертвими тваринами. Тому, на думку вчених, бойові дії обов’язково позитивно впливають на популяцію шакала, а також вовка через доступність кормової бази. Це об’єктивний факт. До того ж, шакали здатні утворювати великі зграї. В таких об’єднаннях вони здатні завдати великі збитки мисливській фауні та домашнім тваринам.
Тому, заборона регуляції чисельності шакалів та інших великих хижаків під час війни є хибним рішенням та може призвести до суттєвих ускладнень у веденні мисливського господарства в Україні, у протидії поширення сказу. І з часом ситуація лише загостриться.
