27/06/2015
0Вітчизняна деревообробка й меблеве виробництво поки що недооцінені, недорозвинені і потребують суттєвих стимулів. Якими економічними засобами стимулювати деревообробку і виготовлення меблів – це інше питання. Україна має певні проблеми з лісовими ресурсами: з одного боку, це 10,4 млн га земель лісового фонду, майже 2 млрд запасу деревини в лісах, а з іншого – це тільки 16% лісистості. Тобто, це великий потужний ресурс (7 місце у Європі) і водночас маленька лісистість, але навіть цей ресурс ми недовикористовуємо, тому що продукція найвищої доданої вартості – у деревообробці та меблевому виробництві.
Під час міжнародного проекту RERAM, присвяченого ресурсоефективності, нам довелося порівнювати країни так званого Східного партнерства (Грузію, Молдову та Україну) із країнами ЄС, зокрема, з Польщею й Австрією. В інфраструктурі умовного лісового сектору (до якого належить лісове господарство, деревообробка, меблеве виробництво та столярка) у нас господарство дуже потужне, оскільки Україна орієнтується на розвиток сировинної галузі, а лісове господарство, окрім багатьох корисних і його важливих функцій, які воно виконує, з точки зору виробництва – все-таки сировинна індустрія.
Якщо говорити про кількість підприємств, про обсяг реалізованої продукції і про кількість працівників на цих підприємствах у відсотковому виразі, то вони у нас значні. В інфраструктурі це – 25%, а за кількістю робітників – приблизно 40%, якщо говорити про лісовий сектор, у який входить, окрім лісового господарства, деревообробка і меблеве виробництво. На сьогодні орієнтовно у деревообробці і меблевому виробництві працює приблизно 90 тис., а у лісовому господарстві – 66 тис. осіб.
Структура лісового сектору за обсягом реалізованої продукції Структура лісового сектору за кількістю підприємств Структура лісового сектору за кількістю працюючих
Якщо порівнювати, що краще: експортувати круглий ліс, пиломатеріали чи виготовляти в Україні вироби із високою доданою вартістю, то, звичайно, краще друге, адже це робочі місця, додана вартість і «плюс» державі з точки зору нових перспектив. Певна річ, є і «мінуси» – для їх виготовлення потрібні інвестиції і якість, щоб мати змогу конкурувати на ринку. Проте порівнювати експорт круглих лісоматеріалів із внутрішнім виробництвом меблів немає сенсу. Натомість потрібно стимулювати внутрішній ринок переробки деревини, тобто деревообробку і меблеве виробництво. Нині, я так розумію, триває дискусія за допомогою яких інструментів це робити, зокрема, нещодавно Верховна Рада прийняла зміни до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів»: запровадила мораторій на експорт лісо- та пиломатеріалів у необробленому вигляді.
Мені часто кажуть: як можна заборонити експорт, адже ви відбираєте експортну виручку у лісгоспів, які у такий важкий час заробляють валюту. Я відповідаю «Наприклад, ви потребуєте із сім’єю 100 кг картоплі на рік, але купили тільки 20. І ви вирішили тих 20, що вам не вистарчає, продати аж за $30. Ну хіба це вихід?»
Чи Україна зможе переробляти весь обсяг заготовленої деревини? Колись в нашій державі переробляли більше 40 млн м3. Тепер обсяги заготівлі щороку – приблизно 17–19 млн м3, тобто як показує практика, Україна, наростивши виробничі потужності, може переробляти удвічі більше.
Мені легше це оцінювати, бо я не в лісовому господарстві і не в бізнесі. З практичної точки зору я – за розвиток внутрішнього виробництва з доданою вартістю, тобто деревообробки та меблевого виробництва. Не буде нинішнього 100% зростання – воно буде завтра, а як не завтра – то післязавтра.
Дискувати можна щодо економічних стимулів чи економічних заходів. На мою думку, прийнятніше було б збільшити ввізне мито настільки, щоб експорт кругялка став просто невигідним, але те, що українську деревообробку потрібно стимулювати, – це 100%. Спілкуючись із виробничниками, з’ясував, що після прийняття змін до закону вже почався рух. Вони розуміють, що потрібно розвивати потужності, звертаються до нас за консультаціями, оскільки збираються будувати нові цехи і сушарки. Кожен із них налаштовує себе на майбутнє пожвавлення ринку.
Таке пожвавлення деревообробки вигідно і нам, освітянам. Під час промислового буму 2004–2005 рр. у нас було дуже багато охочих навчатися та здобувати наукову кваліфікацію, – стимулював їх стрімкий розвиток галузі. І це прогнозоване зростання теж буде нам на руку.
Маю дані, які підтверджують, що ринок глибинної переробки деревини пожвавиться унаслідок прийняття закону щодо введення мораторію на експорт лісо- та пиломатеріалів у необробленому вигляді. У межах проекту «RERAM» ми порахували кількість підприємств умовного лісового сектора (лісове господарство, деревообробка, меблеве виробництво і столярство) на 1 млн населення.
Отож, в Україні зараз 137 підприємств лісового сектору на 1 млн населення, у Польщі – 2149, тобто у 16 разів більше. У Австрії – 18 600, але це інакший випадок, оскільки там 54% лісистості та низка інших умов. Україну і Польщу дуже добре порівнювати, бо вони мають майже однакові ресурси і майже однаковий запас лісу на корені, але у сусідки в 16 разів більше підприємств.
В середньому на українському підприємстві лісового сектору працює 24 особи, на польському – 4. Це означає, що в Україні не розвинутий малий і середній бізнес, нема малих підприємств, які б виготовляли, припустімо, сувеніри. А якщо й є, то працюють у тіні.
Візьмемо інший показник – середній обсяг реалізованої продукції на особу: в Україні – 15 €тис./особу, а в Польщі – 60. Польща – це країна, яка експортує меблі на €9 мільярдів, ще трохи – і вона наздожене Італію й Німеччину.
Питання фундаментальне: чому треба стимулювати розвиток глибокої переробки деревини? Ця галузь унікальна. Коли говорять, що у ринкових умовах вона нічим не відрізняється від автомобілебудування чи інших галузей, то це неправда. Лісовий сектор відрізняється. Чим? Ця галузь впливає на зміни клімату, викиди вуглецю. Логіка проста: що більше вуглецю – то більші зміни клімату, то більше глобальне потепління і менші шанси вижити для наших правнуків. Є тільки три способи зменшити кількість вуглецю – вирощувати ліси, які поглинають вуглець, розвивати деревообробку і меблеве виробництво. Це так звані ефекти зберігання і заміни. Тому лісовий сектор – це ніби чарівна паличка. Ми робимо крісло, двері – й автоматично зменшуємо викиди вуглекислого газу. Додайте до цього ще й додаткові робочі місця. Окрім того, деревообробка й меблеве виробництво – це робота, яка потребує знань технології, більшої кількості освічених працівників, оскільки дерево зрізати пилкою значно простіше.
Важливий не сам закон – важлива кінцева мета. А кінцева мета – пожвавити внутрішнє виробництво для того, щоб отримувати якісну продукцію глибинної переробки деревини, яка б дала змогу покращити економічні показники. Якщо прийнятий Верховною Радою не працюватиме, до нього завжди можна внести зміни. Але тут завжди будуть дві протилежні сторони – «за» і «проти». Є велика група представників лісового господарства, яким невигідне прийняття такого закону, і не менше фахівців з деревообробки і меблевого виробництва, яким це вигідно.
Бізнес завжди розвиватиметься там, де є доступний ресурс. Поляки це змогли зробити, а ми – ні. Щоб збільшити кількість українських підприємств хоча б удвічі, має бути чіткий месидж для бізнесу, скільки і якої деревини ми заготовляємо, за якими цінами продаватимемо. І якщо таке послання буде одного року, другого, третього, то ми отримаємо «бум» у деревообробці, бо немає іншої галузі, де є відновлювальний ресурс. Окрім того, щоб створити нове підприємство із технологічним рівнем, вищим від середнього, знадобляться інвестиції у розмірі €1 млн, а це не так вже й багато, якщо порівнювати з іншими галузями.
Представники лісового господарства кажуть, що передусім обслуговують національного виробника і продають на експорт лише деревину, яка залишилася після аукціону, деревообробники запевняють, що деревина, яку виставляють на торги, не завжди потрібного їм сорту, її не можна взяти із нижнього складу тощо. Основний аргумент людей, пов’язаних із лісовим господарством, – ми не будемо мати закордонних контрактів, у нас не буде надходжень валюти, а внутрішнє виробництво нині не здатне набрати обертів і тому сировина буде не потрібна. Однак варто прийняти державну позицію, тобто потрібно стимулювати розвиток вітчизняного виробництва. А це – не продаж кругляка за кордон, навіть коли у цій системі працює 70 тис. осіб. Лісове господарство надзвичайно корисне і потужне, але, активізувавши виробництво, ми зможемо у цю сферу залучити, як мінімум, 350–400 тис. осіб. У кожного з цих працівників є сім’я, а це означає, що 1 млн 200 осіб можуть жити в Україні тільки завдяки роботі деревообробної і меблевої галузі.
У світі ВВП лісового сектору становить 1%. Потрібно розуміти, що деревообробка та меблі не стануть галузями, які виведуть Україну в лідери світової економіки, вони не стануть рятівним кругом, проте зробити так, щоб вони давали більше, ніж 1–1,5% ВВП, цілком реально. А що краще? Наприклад, у Закарпатті працюють 500 нелегальних пилорам, які пиляють і продають деревину навіть із заповідників. То, мабуть, краще легалізувати цей бізнес й отримувати з нього податки.
Я безперечно підтримую зміни до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів». Єдиний, на мою думку, «мінус» – деревина, непотрібна на внутрішньому ринку, не буде використана. Але, в разі, якщо заборона експорту себе не виправдає, її можна буде замінити іншим економічним інструментом. Звичайно, слід враховувати, що така політика спричинить зниження прибутків лісового господарства і лісгоспи будуть змушені організовувати вторинну переробку або зменшувати ціну на деревину. Це натомість створить умови для нечесних ігор, коли деревообробники свідомо не викуповуватимуть деревину, щоб демпінгувати ціни на неї. Тому інтереси лісового господарства також потрібно враховувати і розглядати ситуацію в кожній області та кожному лісгоспі окремо.
Вважаю за доцільне створити громадську раду лісового сектора України, яка б займалася б розробленням і поданням у Верховну Раду законопроектів, які стосуються проблем галузі. Це має бути організація із правом дорадчого голосу, в яку б входили представники лісового господарства, деревообробки, меблевої галузі, освіти – загалом 10–15 осіб, які готували б для уряду та депутатів справді вмотивовані економічні рішення. Є багато питань у лісовому секторі, які незабаром стануть дуже актуальними, наприклад, перехід на виготовлення брикетів і пелет. На мою думку, у цьому криється небезпека: в Україні почнуть масово використовувати деревину для енергетичних потреб, але не всі підприємці будуть використовувати для виготовлення пелет і брикетів відходи деревини, оскільки українська натура така, що коли є економічна доцільність, то на пелети можуть брати і високоякісну деревину. Це питання треба законодавчо врегулювати.
На фото: Кійко Орест Антонович, завкафедрою ТМВД НЛТУ України
Біографічна довідка
Орест Антонович Кійко народився у місті Львові. У 1989 році закінчив з відзнакою Львівський лісотехнічний інститут (тепер — Національний лісотехнічний університет України) за спеціальністю «Технології деревообробки», отримавши кваліфікацію інженера-технолога. У 1994–1996 рр. працював науковим співробітником Львівського лісотехнічного університету, м. Львів. У 1995 році захистив кандидатську дисертацію. Викладацьку діяльність розпочав у 1996 р. на посаді асистента кафедри технології виробів з деревини Львівського лісотехнічного університету. З 2001 і дотепер — завідувач кафедри технології меблів та виробів з деревини Національного лісотехнічного університету України. Основними напрямами наукової діяльності Ореста Кійка є вдосконалення процесу шліфування деревини і деревинних матеріалів абразивними інструментами, кластерний аналіз у лісовому секторі, міжнародна співпраця у царині розвитку лісового сектору. Наукова діяльність тісно пов’язана із виробництвом. Учений опублікував понад 160 наукових праць у вітчизняних і зарубіжних виданнях. У 2008 р. захистив докторську дисертацію на тему «Науково-технічні основи процесу калібрування-шліфування деревинностружкових плит жорстким абразивним інструментом» та став доктором технічних наук. За вагомий внесок у підготовку фахівців професор Кійко О. А. нагороджений почесними грамотами Національного лісотехнічного університету України, міських голів Києва й Львова та іншими відзнаками.
СТАТТЮ ОПУБЛІКОВАНО У ГАЗЕТІ “ДЕРЕВООБРОБНИК” №11-12 (359) ВІД 16 ЧЕРВНЯ 2014 РОКУ
