Вимагали віддати техніку

«Росіяни катували мене – при чоловікові, чоловіка – при мені…»

Снігурівське лісництво ДП «Баштанське лісове господарство» Миколаївської області чи не найбільше того року постраждало від російських окупантів. Керує колективом в. о. лісничого Олена Доменко. Вона пережила всі жахіття російського окупаційного режиму. А нині з колегами роблять усе можливе, аби лісництво якомога швидше повернулося до нормального життя.

– Я ніколи не забуду страшні бомбардування й обстріли, орду ґвинтокрилів, які наче граючись у небі, гатили ракетами… Під час одного з бомбардувань у нашому місті Снігурівці знищили будівлю військ­комату, а від вибухової хвилі у лісництві повибивало шибки. Дивом колеги не постраждали, – згадує Олена Василівна. – До речі, я живу неподалік лісництва. І під час чергової повітряної атаки «прилетіло» вже по нашому будинку. Дивом ми з чоловіком та родичами вибралися з-під уламків. Бо ж будинок розвалився наче картковий.

Вже на початку 20-х чисел березня 2022 року місто та околиці були повністю окуповані. Почались більше, ніж пів року ворожого панування.

– Пані Олено, хто саме окуповував ваш край? Були пограбування, мародерство, насилля над мирними людьми?

– Особисто я бачила спершу солдатів та офіцерів слов’янської зовнішності. Потім з’явилися якісь дагестанці та «кадирівці». От ті були найжорстокішими.

На превеликий жаль, окупантам «допомагали» й місцеві. Як у відомій приказці про російських вошей та українських гнид. Хтось нашепотів росіянам на вухо, що, мовляв, у мене є ключі від гаражів, де схована техніка лісництва. Росіяни, повіривши у ці побрехеньки, захопили нас із чоловіком у заручники і почали вимагати віддати техніку. Катували – мене при чоловікові, чоловіка при мені. Дуло автомата до голови приставляли, а потім стріляли над нею. У спокої полишили лише тоді, коли нам дивом таки вдалося переконати ворогів, що жодних цінностей та техніки ми ніде не зберігаємо. Бог уберіг, не інакше.

– Від вашої розповіді мурашки шкірою… Але ж лісництво таки розграбували?

– У лісництві викрали не лише інструментарій, наприклад, бензопилку, мотопомпу та оргтехніку, а навіть вогнегасники, коси й граблі. І пліч-о-пліч з окупантами активно «працювали» й деякі «земляки». Після звільнення нашої місцевості від росіян за цим фактом поліція проводить слідство.

Техніку лісництва – трактор та автомобіль «УАЗ», врятував, ризикуючи життям, наш лісник. Вручну з хлопцями виштовхали трактор із території та сховали в себе на подвір’ї. І спеціально розібрали, мовляв, техніка несправна. І так само розібрали й «УАЗ», знявши колеса, двигун тощо. Машину сховали на сіннику. Але місцеві гниди видали росіянам цю схованку.

Окупанти звіряче катували нашого колегу, погрожували розтрілом, вимагаючи віддати їм техніку. Він дивом уникнув розправи й смерті, бо переконав орків, що ця техніка несправна, й відновити її неможливо, лише здати на брухт. Тоді орки полишили його у спокої, але акумулятор із «УАЗа» все одно відібрали.

Контора лісництва, на щастя, вціліла. Вцілів і розсадник.

А ще неподалік нашого лісництва на території міської автошколи росіяни облаштували артилерійські позиції й гатили по вільній території. Звісно, отримували й у відповідь. Прилітало, на жаль, і до нас. Улюблена тактика росіян – ховатися за мирними мешканцями.

– Пані Олено, звісно, у таких екстремальних умовах про роботу лісництва не йшлося?

– Як працювати, коли нема ані газу, ані води, ані електрики? До квітня мешканці окупованих територій ще їздили «гуманітарним коридором» до Баштанки або Миколаєва, аби придбати хоча б продуктів. Потім окупанти перекрили цей маршрут аж до звільнення. І тоді люди перебивалися лише своїм присадибним господарством, що давали сад й город. Ми теж.

Але і в таких умовах наші колеги намагалися тримати ситуацію під контролем. Місцеві мешканці, які ненавиділи орків, інформували лісівників, що коїться в угіддях. Але були й такі, що допомагали окупантам грабувати наші ліси, пиляти дерева. Іноді самі крали тишком-нишком. І досі, навіть вже після звільнення, інколи рубають крадькома. Гірка правда.

– Чи багато збитків завдали лісовим угіддям пожежі та бойові дії?

– Особливості нашого лісництва такі, що це природна зона Степу. Загальна площа лісництва – 2015 га, з них лісом вкриті лише 712 га. Хвойні ліси сосни кримської перемежовуються з дубами на рівнині, акаціями у ярах. Завдяки цьому загроза від пожеж була дещо нижчою. Але, на жаль, біда нас не обійшла. Найбільше постраждало урочище Петропавлівське. Найважче було з травня по вересень, бо до воєнного чинника додалася й сильна посуха. І кожен обстріл супроводжувався пожежею.

Наш лісник навіть у часи окупації та обстрілів намагався рятувати угіддя. Небайдужі мешканці скидалися на бензин для автомобілів, самі брали відра й лопати, аби вберегти від вогню хоча б щось. Вони добре розуміли й знали на який ризик ідуть, але працювали. Ось такий приклад мужності й самовідданості. Росіяни не дозволяли гасити вогонь. Близько десяти гектарів угідь таки згоріло. А що не згоріло, окупанти та їхні приспішники попиляли. Найбільший трагізм ситуації у тому, що ці десять гектарів спаленої землі вже навряд чи колись вдасться залісити.

А ще наші ліси густо засіяні боєприпасами. І є випадки, коли підривалася домашня худоба на водопої біля річки. І люди гинули або отримували каліцтва. Добре, що зараз поступово ліси розміновують українські рятувальники та військові.

– Як ваш колектив працює вже після звільнення?

– На щастя, всі наші працівники живі й здорові. Всі зі стажем роботи 20 й більше років. Зараз працюємо вп’ятьох: я – в. о. лісничого, та майстри лісу: Микола Скакун, Юрій Присяжний, Ігор Гладкий, Владислав Іванов. Є ще один працівник – майстер лісу та жінка-сторож. Хоча вони вже пенсійного віку, хтось виїхав до Західної України та до інших районів Миколаївщини, але воліють знову повернутися на роботу до нас. Сподіваємось, що так і буде. Специфіка області така, що у лісовій галузі працюють віддані люди, патріоти своєї справи. Головне, оптимізм та позитив у душах та серцях.

– Які завдання виконує зараз колектив лісництва?

– Нині ми виконуємо мобілізаційні завдання, допомагаємо місцевим мешканцям дровами за можливістю. Наводимо лад і в конторі та на території лісництва. А ще у нашому лісництві обладнали пункт надання волонтерської допомоги. І зараз ми постійно надаємо місцевому населенню продукти харчування, одяг, усі необхідні побутові речі з того, що отримуємо в якості волонтерської допомоги. Найбільше до нас звертаються малозабезпечені, пенсіонери. Нині найгостріше відчувається потреба в хлібові, яка стала просто катастрофічною під час окупації. Тоді люди їздили по хліб й на неокуповану територію. Багато людей після окупації зубожіють. Тож допомагаємо їм усім можливим.

Наш колектив дуже вдячний всім, хто нас підтримує та допомагає.