9 місяців окупації 

Микола ЯВОРСЬКИЙ, “Лісовий і мисливський журнал”

Про розрізаний війною навпіл лісгосп Херсонщини.

Державне підприємство «Великокопанівське лісомисливське господарство» Херсонщини пережило й дев’ять місяців пекла російської окупації та довгоочікуване звільнення. Але й донині частина угідь під ярмом ворога. На звільненій частині неможлива будь-яка діяльність. Але херсонці не занепали духом і вже працюють на відродження рідного підприємства та рідних лісів.

– Географічно наше, вже укрупнене, підприємство розділене навпіл між правим та лівим берегами Дніпра. Сталося так, що так само нас розділила лінія фронту. 24 лютого ми, як і більшість України, дізнались про повномасштабне вторгнення не з новин, а за звуками обстрілів та вибухів, – згадує директор ДП «Великокопанівське лісомисливське господарство» Юрій Савлук. – Фактично до обіду того ж дня усе Лівобережжя було окуповано.

Під ярмом ворога опинилися чотири наші лісництва: Великокопанівське, Виноградівське, Новомаячківське, Буркутське, загальною площею близько 20 тисяч гектарів. Це в основному рукотворні хвойні та білоакацієві ліси на Нижньодніпровських піщаних аренах.

Запеклі бої тоді точилися навколо населених пунктів Олешки, Каланчак, Нова Каховка… Обстріли лунали безперестанку. Вогонь, дим, небо затягнуте чорними хмарами. Зграї гвинтокрилів летіли у напрямку Нової Каховки уздовж річки Дніпро. Згодом ми дізнались, що орки висадили десант та захопили ГЕС.

Росіяни проривалися центральними трасами та ґрунтовими дорогами неподалік наших лісництв. Поблизу одного з наших лісництв нарахували більше ста одиниць різноманітної військової, спеціальної, автомобільної та іншої техніки. Орда йшла через села Подо-Калинівка, Великі Копані, а також Калабурат, Промінь та Буркути.

Але для окупантів це була нелегка прогулянка. З перших днів вторгнення по них активно працювала наша авіація та артилерія. Ця хвалена орківська броня палала смолоскипами під ударами Збройних Сил України.

– Пане Юрію, як зустрів це вторгнення колектив лісгоспу та лісництва? Що відомо про ваших працівників, які лишились в окупації?

– Про планову господарську роботу і мови вже не могло йти. На жаль, у перші години нападу, з лівого берега мало кому з наших вдалося виїхати. На Правобережжі часу було дещо більше, тож більшість встигнула евакуюватись і вивести свої родини.

Є одна реальна історія нашого працівника державної лісової охорони, ветерана АТО, оборонця-«кіборга» Донецького аеропорту, який вивіз родину якнайдалі до Центральної України, а сам добровольцем пішов знову на службу. Зараз він визволяє рідний край у лавах Збройних Сил України.

На окупованій території у лісових угіддях ситуація дуже складна. Зв’язку з людьми немає. Віримо на краще, віримо, що ще побачимо колег живими й неушкодженими. Поки це все, що можу сказати.

– Усе ваше підприємство було досить швидко окуповано.

– На жаль, так. Фактично за менше, ніж місяць, майже вся територія області була вже під окупацією. Зокрема, й наші угіддя на Правобережжі. Географічно у нас цікаве розташування – ми знаходимось між річками Інгулець та Дніпро. Територія навколо Інгульця – це села Калинінське, Давидів Брід, Мала та Велика Олександрівка, Новодмитрівка, Архангельське, угіддя наших Калінінського, Великоолександрівського, Заградівського лісництв. Звідти неподалік Дніпропетровщина – шлях на Кривий Ріг, обласний центр Дніпро. От звідти орки постійно бомбардували міста. Це тривало до самого звільнення. Тут пролягла і лінія фронту. Рельєф досить складний – балки, яри, яруги. Зростають біла акація, в’яз, сосна кримська та звичайна у переважно віком 20–50 років. Окупанти тут рясно мінували місцевість та робили інженерні загородження.

Район річки Дніпра – то села Осокорівка, Золота Балка, Новоолександрівка, Дудчани, Качкарівка – це угіддя наших Гаврилівського, Качкарівського лісництв. Там ліси: біла акація, в’яз, сосна кримська та звичайна – молодші віком 20–50 років. Йдеться виключно про Правобережжя нашої області. Майже вся наша територія була окупована до кінця березня.

– Які саме війська РФ захоплювали Херсонщину?

– Достовірно відомо про численних солдатів монголоїдної раси. Але були й слов’яни. Місцеві мешканці розповідали, що командири переважно слов’янської зовнішності, керували солдатами-бурятами.

– Пане Юрію, чи точилися бої у ваших лісництвах на Правобережжі ще навесні під час окупації?

– Дуже важкі бої йшли уздовж річки Інгулець, а особливо поблизу сіл Давидів Брід, Білогірка, Калінінське, Архангельське, Заградівка. На іншому напрямку наступу окупантів уздовж річки Дніпро запеклі бої були біля смт. Нововоронцовка та села Осокорівка.

– Яка ситуація з лісовими пожежами склалася після вторгнення і як нині вона виглядає? Чи пораховані хоча б орієнтовні збитки?

– Лісових пожеж було дуже багато. Часто займання ставалися внаслідок падіння теплових пасток, випущених гелікоптерами, від падіння ракет тощо. Але наші працівники на лівому березі, які залишились в окупації, до останнього намагалися рятувати рідні угіддя. Незважаючи на близькість фронту, працювали навіть лісопожежні станції. За достовірною інформацією, тоді вдалося врятувати дещиці лісів.

Але окупанти швидко почали «наводити лад» й у нас, встановивши скрізь блокпости, патрулі, наряди, перекривши шляхи усіма можливими дорогами. Були навіть затримання лісівників, які їхали гасити пожежі.

Найважче було з березня і впродовж усього літа. Щойно десь здіймався великий вітер, ми молилися, щоб ніде не запалало, бо наслідки пожежі можуть бути катастрофічними. Разом з тим, можливості їхнього гасіння були дуже обмежені. Також хочеться відзначити відданість, у цей скрутний час, одного із колишніх керівників нашого підприємства у справі збереження лісів Півдня від пожеж. Ім’я його ми не називаємо з міркувань безпеки, бо людина проживає в окупації. А ще наших лісничих, які виконували свій обов’язок, незважаючи на небезпеку.

Стосовно ж трагічної статистики втрачених та знищених на війні лісів по наших угіддях, то ця цифра може становити декілька тисяч гектарів. Достеменно відомо про великий масштаб біди у Буркутському лісництві на Лівобережжі. Постраждали в основному наші хвойні насадження. Остаточні розрахунки збитків можна отримати лише після деокупації.

– Десять років тому ваші угіддя вже страждали від нищівних лісових пожеж.

– Дійсно, у 2012 році у наших угіддях на Лівобережжі від кінця липня до початку серпня стались відразу дві резонансні масштабні лісові пожежі. Вигоріло та було пошкоджено близько 400 гектарів лісу. В основному були знищені рукотворні насадження сосни кримської віком від 20 до 60 років у наших Виноградівському й Великокопанівському лісництвах. Зазначу, що на Лівобережжі у нас піщаний ґрунт, подекуди дюни. Тож ці насадження покликані були зупинити наступ пісків на сільськогосподарські угіддя. Збитки були величезні. Такі масштабні пожежі стались тоді й в інших лісгоспах області.

Втім, незважаючи на різноманітні труднощі плюс безплідні ґрунти, де зростає далеко не кожен сіянець, ми таки відновлювали місця пожеж. Працювали навіть тоді, коли у 2017–2019 роках «зарізали» державне фінансування лісової галузі Півдня. Як важко не було, але намагалися посадити хоча б дещицю дерев.

– І тут знову прийшла біда…

– Скажу так, якби не повномасштабна війна, то впродовж двох-трьох років ми б відновили повністю ліси на Лівобережжі. Чи вдасться вдруге-втретє відновити спалені ліси? Ми зробимо все від нас залежне.

– Чи вдалося вам врятувати техніку від окупантів? І що з нею та майном на досі окупованій території?

– Так, ми врятували кілька одиниць техніки на Правобережжі. Пожежний модуль на базі «УАЗа» з Великоолександрівського лісництва наші працівники перегнали під обстрілами на Миколаївщину. На жаль, машина була дещо пошкоджена, але вціліла. Там її передали на баланс місцевого лісгоспу.

Так само вдалося сховати у приватних домогосподарствах, схронах, у «зручних місцях», у наших працівників два пожежні автомобілі – «ГАЗ-66» та «ЗІЛ-131». Врятували й кілька тракторів. Один, щоправда, без коліс, але головне, що решта неушкоджене. А от із технікою наших лісництв на поки ще окупованій території ситуація важка. Маю оперативну інформацію з цього приводу, але говорити про це ще не можна з цілком зрозумілих причин.

– Цього року ваше підприємство чи не першим в Україні почало лісокультурну кампанію.

– На Лівобережжі у нашому Великокопанівському лісництві успішно функціонував базисний лісовий розсадник, де наші потужності дозволяли вирощувати від одного до п’яти мільйонів сіянців сосни кримської та ще 100–200 тисяч сіянців акації впродовж року. І от у лютому – коли вже стало більш-менш сприятливо, сніг станув, перед самим вторгненням, ми вже розпочали лісокультурну кампанію. Навіть посадили 48,4 тис. штук сіянців у Виноградівському та Великокопанівському лісництвах. Мали великі плани залісення угідь згідно з ініціативи Президента України «Зелена Країна».

Планували багато чого… Нині це лісництво на окупованій території. За нашою інформацією, орки на цій території готують лінії оборони.

Та й на звільненій території поки що не може бути мови про якусь господарчу діяльність. Тим більше, про посадку молодого лісу. Все заміновано, смерть навкруги. Маємо випадки, коли місцеві пішли до посадки за дровами й підривались. Є загиблі й покалічені. Смертоносний спадок війни.

– Пане Юрію, врешті частина території області вже звільнена, зокрема, й ваші угіддя. Яка нині там ситуація?

– Так, довгоочікуване звільнення прийшло до нас упродовж жовтня-листопада. Бої під час звільнення точилися у наших Гаврилівському, Калинінському, Великоолександрівському лісництвах. На місцях цих важких боїв лишилося багато спаленої військової техніки РФ, яку поступово прибирають військові. Деякі села знищені вщент. Деяким пощастило трохи більше. Живого місця, фактично, не лишилося.

До речі, у наших угіддях на березі Дніпра розташований родинний маєток легендарного барона Фальц-Фейна. Він зветься замком. Нині це місце перебуває під постійними ворожими обстрілами.

– Головне – вдалося зберегти колектив.

– Так, наш колектив на звільненій території готовий до роботи. Поступово наші працівники – фанати лісової справи, які виїхали до різних регіонів України, де є така можливість, уже повертаються додому. Наприклад, у звільнених лісництвах на Інгульці та Дніпрі вже працюють лісничі: Дмитро Гезь, Микола Кузьо, Сергій Дорошенко, майстри лісу: Денис Скоромний, Олексій Пелих, Олександр Никифоренко, Микола Філіпенко, Юрій Васін. Сподіваємось якомога швидше стати хоча б до забезпечення населення дровами та паливним матеріалом на зиму. Бо у нашій зоні відповідальності багато населених пунктів, мешканці яких потребують тепла у ці скрутні часи.

Незважаючи на всі труднощі, ми віримо в краще й працюємо задля цього.

Тож сподіваюсь, що наступний ваш репортаж вийде вже з відновленого лісгоспу!