Мисливська галузь на межі

Спілкувався Роман НОВІКОВ, “Лісовий і мисливський журнал”

Про пошук шляхів подальшого існування мисливського господарства під час воєнного стану.

З введенням воєнного стану в Україні було запроваджено ряд заборон і обмежень. Зокрема на всій території країни заборонено полювання – єдине джерело фінансування цілої галузі – мисливської, в якій працюють тисячі фахівців, виконуючи свої обов’язки і вимоги законів. Мисливські господарства опинилися перед вибором: зупиняти свою діяльність, розпускати єгерів і лишати мисливські угіддя з дичиною напризволяще. Або шукати вихід зі складної ситуації, шукати інші джерела фінансування, домовлятися, виступати з ініціативами, не складати рук, боротись…

Своїми думками, як вижити мисливській галузі в ці скрутні часи, поділився з читачами «Лісового і мисливського журналу» начальник Управління мисливського господарства і полювання Держлісагентства Іван Шеремет.

– Пане Іване, з початком широкомасштабної війни і запровадження воєнного стану Військово-цивільним адміністраціям (ВЦА) було рекомендовано заборонити користувачам мисливських угідь проводити полювання в усіх областях України. Ліміти на добування дичини не були погоджені Міндовкілля, з’явились Розпорядження ВЦА про скасування відкриття полювання в цьому сезоні, й більшість користувачів погодилась із цим. Разом з тим, самі мисливські господарства опинилися у глухому куті, вихід з якого більшість знайти не може, адже полювання для них було єдиним джерелом надходжень. Чи є цей вихід, на Вашу думку?

– Вихід можна і потрібно шукати. Наприклад, до мене від користувачів мисливських угідь із Полтавщини, Київщини та інших регіонів надходили повідомлення про те, що вони отримували скарги від фермерів про заподіяні їхнім господарствам збитки, так званні потрави, дикими кабанами. У цьому випадку я рекомендую швидко реагувати на такі звернення. Перше, що треба зробити мисливському господарству – чітко зафіксувати випадок завданої шкоди. Правильно зафіксовані збитки – це гарантія того, що їх НЕ оскаржать зоозахисники чи екоактивісти, а скаргу про потрави розглянуть і винесуть відповідне рішення про вжиття заходів. Для правильної фіксації збитків необхідно обов’язково створити відповідну комісію, у складі якої мають бути не лише єгері, а й представники місцевої громадськості, депутати, голова ОТГ, фермери тощо. Потрібно задокументувати факти на фото та відео, скласти акт заподіяних фактичних збитків і завірити його членами створеної комісії.

– Куди далі передаються матеріали і хто має винести рішення?

– Після фіксації збитків і складання акта, відповідно до статті 32 Закону України «Про тваринний світ», зібрані матеріали передаються до Військово-цивільної адміністрації (ВЦА) області, яка має винести рішення, погодивши його з уповноваженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Ця процедура працює за аналогією тієї, яка проводилася під час регулювання чисельності дикого кабана у період епідемії Африканської чуми свиней, тому вона має бути знайома користувачам мисливських угідь. До речі, АЧС і донині є проблемою для мисливської галузі, її спалахи фіксуються у різних районах країни і це теж є підставою для звернення до ВЦА, щоб отримати дозвіл на регулювання чисельності диких тварин.

– А чи не будуть закидати мисливським господарствам, що вищенаведені заходи протирічать Розпорядженням ВЦА про заборону полювання?

– Користувачам мисливських господарств у таких випадках завжди треба посилатися на статтю 32 Закону України «Про тваринний світ» і на статтю 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», якою визначено і розтлумачено термін «Регулювання чисельності диких тварин». Закон трактує його як вилучення (відстріл та відлов) диких тварин, що перебувають у стані природної волі, за умови, що їх чисельність на конкретній території загрожує життю та здоров’ю людей, свійських тварин, завдає значних збитків сільському, лісовому чи мисливському господарству, порушує природний баланс видів, загрожує існуванню інших видів диких тварин. Зауважу, що йдеться про регулювання будь-яких видів диких тварин, включаючи мисливські види.

Разом з тим, користувачам мисливських угідь варто більше співпрацювати з територіальною обороною, військовими, держлісоохороною, заручатися їхньою підтримкою. Доводити їм, що мисливська галузь у ці скрутні часи для України не хоче стояти осторонь, а теж прагне надавати підтримку армії й країні. Необхідно переконувати, що регулювання чисельності дичини є законними, а головне, необхідними і виправданими діями, від яких користь отримає і сільське господарство, яке несе втрати від потрав, і мисливське господарство, яке отримає хоч якісь надходження для утримання єгерської служби, і військові, які отримають від мисливських господарств допомогу для фронту у вигляді продуктів тривалого зберігання з м’яса дичини. Маю надію, що такої згоди рано чи пізно вдасться досягнути, і наші військові на передовій отримають смачну, поживну і корисну їжу, яка буде надавати сил. Зауважу, що ця м’ясна продукція має бути перероблена на ліцензованих підприємствах за всіма вимогами і стандартами.

Нині ріст чисельності диких видів мисливських тварин є позитивним, поголів’я збільшується. Чому цим не скористатись, Закон це дозволяє. Ми підтримаємо ці ініціативи користувачів мисливських угідь, тому що розуміємо, з якими проблемами вони стикнулись нині.

– Я так розумію, що все вищесказане стосується копитних диких тварин, а як діяти з хижаками?

– Так. У випадку регулювання хижих видів диких тварин, відповідно до статті 33 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» добування вовків, лисиць, єнотоподібних собак, бродячих собак і котів, сірих ворон належить до службових обов’язків працівників, уповноважених здійснювати охорону мисливських угідь, і здійснюється без спеціального на це дозволу впродовж року. Якщо ж полювання закрите, як зараз, то таке регулювання відповідно до цієї ж статті дозволяється проводити і мисливцям у мисливських угіддях, за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. Але, враховуючи воєнний стан, щоб уникнути непорозумінь, потрібно довести необхідність регулювання чисельності хижака і отримати дозволи ВЦА області, що передбачено тією ж статтею 32 Закону України «Про тваринний світ» через процедуру, описану вище. Також, із ВЦА потрібно обов’язково погодити межі територій, на яких дозволено буде регулювання чисельності дичини, адже нині територія нашої країни через війну сильно забруднена вибухонебезпечними предметами, систематично стаються трагічні випадки підриву людей і техніки на мінах, розтяжках, боєприпасах, що не розірвалися. Це безпекова відповідальність кожного.

– Пане Іване, яка ситуація з чисельністю популяції хижих тварин і чи становлять вони нині загрозу мисливському господарству і не тільки?

– За спостереженнями працівників держлісоохорони і єгерської служби під час війни спостерігається різкий ріст чисельності вовка і лисиці. Але ще більша проблема – це бродячі собаки і коти. З ними ситуація ще гірша. Внаслідок бойових дій, населення багатьох областей країни залишали свої домівки, тікаючи від війни. Багато з них не в змозі були забрати з собою домашніх тварин, залишали їх напризволяще. Це призвело до появи великої кількості здичавілих тварин. З настанням холодів вони потягнулися до мисливських угідь – лісопосадок, лісових масивів, боліт де є природний корм. До того ж зараз під час війни у замінованих лісах збільшилась кількість поранених і загиблих тварин, особливо великих. Збільшення кормової бази призводить до збільшення поголів’я хижаків, яке, у свою чергу, потребуватиме ще більших жертв. І це справжня біда і небезпека, особливо для дикої природи. Ситуація з домашніми здичавілими тваринами дуже схожа на ту, що сталася після аварії на ЧАЕС, тому тоді вона потребувала втручання людини і зараз вкрай необхідно тримати ситуацію під контролем.

Найбільш уразливими видами і легкою здобиччю для хижих і бродячих тварин є козуля і заєць. Саме ці популяції мисливських тварин, якщо не провести ефективного регулювання хижаків, можуть постраждати найбільше. Прогнозую, що так і станеться, ми втратимо за зимовий період частину популяції копитного і хутрового звіра.

Ще одна проблема, яка нікуди не зникла, а більш за все максимально загостриться – це те, що хижі тварини є переносниками хвороб. Останні місяці цих тварин стає все більше і вони частіше та глибше заходять у населені пункти. Внаслідок цього, зафіксованих випадків захворювання на сказ – смертельної для людини хвороби, стало значно більше. А ситуація з вакциною проти сказу була складною до війни і нині, точно, не покращилася.

– Ще одне питання, яке турбує користувачів мисливських угідь – це охорона мисливських угідь єгерською службою під час комендантської години. Розпорядженнями це не передбачено, але для браконьєрів закони неписані і комендантської години для них не існує.

– Знову ж таки, це питання комунікації користувачів мисливських угідь на місцях. Внесення змін і виключень у Розпорядження ВЦА передбачено. Вони можуть торкатися окремих категорій служб і їхня дія може розповсюджуватись на певні визначені території. Отже, користувачам потрібно працювати, спілкуватись, шукати точки дотику, в першу чергу, з теробороною та ВЦА. Наприклад, можна запропонувати сформувати спільні рейдові бригади єгерів з ТрО для забезпечення правопорядку і виконання вимог Закону про мисливське господарство в частині охорони мисливських угідь. Ніхто краще єгерів не знає і не орієнтується у підлеглих їм територіях, а військовим потрібні такі досвідчені провідники. Тим більше, що мисливці й єгері під час оборони своїх міст від ворожої навали довели свою хоробрість і звитягу. Тож у цьому питанні потрібен симбіоз, взаємодія для досягнення спільної мети.

– Пане Іване, і на останок, розкажіть над чим нині працює ваше Управління?

– Одним із важливих напрямків, якому ми зараз приділяємо увагу – це діджиталізація мисливської галузі. Потрібно рухатися в ногу з часом, тому, незважаючи на воєнний стан, ми не зупиняємось і працюємо над цим. Адже війна закінчиться, ми повернемося до мирного життя і мисливській галузі потрібно рухатись далі. Незабаром ми чекаємо поданого нами затверджений Мін’юстом нормативно-правовий акт, який врегулює створення нашої єдиної бази даних. Це дасть можливість нам надавати адміністративні послуги, незалежно від місця реєстрації громадянина. Тобто будь-який мисливець, незважаючи на те, де він зареєстрований, зможе звернутися у найближчий до нього обласний центр і отримати там наші послуги, наприклад, скласти іспити для оформлення посвідчення мисливця. У перспективі плануємо запровадити ще багато новацій для зручності як користувачів мисливських угідь, так і для простих мисливців.