Серія інтерв’ю від головного редактора Всеукраїнського журналу «Лісовий вісник» Оксани Чурило

Конкурс: «Правозастосування та управління у лісовому секторі України – 2015»

1) «Лісовий вісник» січень 2015 року.

«Сьогодні ефективної роботи підприємства та бажання інвестора замало…»

Як працюється підприємствам, які переробляють деревину в Україні? Чи зможуть вони вижити у складних економічних умовах? Чи не відмовляться інвестори вкладати кошти в невідомість? І чи є надія на те, що лісові господарства замість того, аби відправляти ліс на експорт, повернуться обличчям до вітчизняного виробника? Питань багато. Відповідати на них почнемо поволі. Сьогодні наша розмова із керівником одного з найбільших в Україні виробників плитних матеріалів на основі деревини – ламінованої та шліфованої плити ДСП, плит та постформінгу Наталією Покінською.

– Наталіє Петрівно, яким видався рік, що минув, для підприємства «Кроноспан УА»?

– 2014 рік був надзвичайно важким, відзначився складною політичною ситуацією, конфліктом на Сході, девальвацією гривні та поглибленням економічної кризи. Складні відносини з Росією змусили більшість українських підприємств переорієнтовуватися та шукати інші ринки збуту.
Однак, незважаючи на труднощі, ми не тільки вистояли, а й будуємо плани на майбутнє. Так, у 2015 році плануємо модернізацію преса для виготовлення плити ДСП, маємо на це згоду інвестора, тож доставка обладнання запланована на лютий-березень.

– Отже, інвестор таки не відмовляється від своїх планів щодо України?

-Звичайно, для ефективної роботи на ринку самого бажання інвестора замало, хотілося б мати також підтримку держави щодо розвитку вітчизняного виробника та подальшого залучення інвестицій.
Основні труднощі лежать у трьох площинах: перше – мито та ПДВ на імпортоване виробниче обладнання; друге – зростання собівартості продукції внаслідок девальвації гривні; третє – відсутність довгострокової державної стратегії розвитку деревообробної галузі, яка б збалансувала взаємовідносини лісогосподарських та деревообробних підприємств.

– Як ви можете зараз охарактеризувати інвестиційний клімат в Україні? Що необхідно зробити, аби інвестор не боявся йти в Україну?

– Привабливий інвестиційний клімат є, безперечно, надзвичайно важливим для України, особливо в нинішніх умовах. Державі необхідно нарощувати власне виробництво, а отже – впроваджувати технічне переоснащення, яке дозволить замінити імпортні товари.
Щоб вкладати у це кошти, інвестор очікує стабільності у прогнозах постачання сировини та прозорість її ціноутворення, повернення ПДВ максимум протягом 1 року при імпорті обладнання та веденні капітального будівництва, повернення ПДВ від експортної діяльності, можливість запровадження податкових пільг для інвестиційних проектів. Тільки в такому випадку ми можемо розраховувати на підписання великих інвестиційних контрактів.

– Що найбільше впливає на собівартість продукції, а відповідно – і ціну продажу?

– Щодо собівартості, то варто зазначити: імпортна (єврозалежна складова) становить 50%, а це – смола, газ, імпрегнований папір. У зв'язку з девальвацією гривні ціни на ці складові виросли на 40-60% тільки за останній рік.
Другою важливою складовою є, звичайно ж, вартість деревини.
Перед кожним аукціоном ми боремося за те, щоб ціни на деревину залишилися на адекватному рівні, а не підвищувалися щокварталу на 20-30%.
Ціна на деревину для українського виробника практично прирівнюється до цін на експорт.
Враховуючи те, що навіть за нинішніх цін виробництво ламінованої плити є збитковим,наступне підвищення вартості призведе лише до поглиблення кризи підприємств галузі.

– Зважаючи на останні політичні зміни в країні, чи відчуваєте якісь позитивні зрушення?

– Так, ми бачимо й деякі позитивні тенденції – готовий до розгляду Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів», який має на меті заборону експорту необробленої деревини. В результаті збільшення об'ємів деревини на ринку мала б знизитися і ціна. З іншого боку, вважаємо, що доцільнішою була б не заборона експорту взагалі, а введення експортного мита. Основною причиною є те, що після заборони експорту на ринку з'явиться певний надлишок деревини, який українські деревообробні підприємства не зможуть споживати. Потрібен час для збільшення власної переробки, тобто знову ж таки інвестиції.

– Як ринок реагує на подорожчання продукції в нинішніх умовах? Адже в першу чергу це відіб'ється на виробниках меблів і, звичайно ж, на кінцевому споживачі.

– Незважаючи на важкі економічні умови, протягом 2014 року ми намагалися утримувати ціни продажу на одному рівні, розуміючи, що меблева промисловість у часи кризи не витримає такого різкого здорожчання. Щоб не втратити клієнта, ми жертвували власною рентабельністю.
У таких умовах підприємство змушене дофінансовуватися власником.
Щоб покращити рентабельність, «Кроноспан УА» переорієнтовується на європейський ринок – почали працювати з клієнтами у Польщі, Німеччині, Молдові.

– Чи користується продукція українського виробництва попитом у Європі? Всі ми знаємо, що вимоги до якості в країнах ЄС надзвичайно жорсткі.

– Продукція користується попитом, оскільки ТОВ «Кроноспан УА» працює згідно з європейськими стандартами. Це стосується у першу чергу якості деревини, яка використовується для виробництва. Нещодавно ми отримали сертифікат FSC, що означає, що деревина походить із легальних джерел. Крім того, ми використовуємо тільки низькосортну деревину, що не шкодить екології.
Варто також зазначити, що нині активно працюємо над отриманням сертифіката якості ISO.

– Дуже часто деревообробні підприємства асоціюють із масовою вирубкою дерев та колосальними викидами. Що «Кроноспан УА»робить для того, аби максимально зменшити свій вплив на навколишнє середовище?

– Особливу увагу приділяємо контролю викидів, оскільки одним із принципів Групи Кроноспан є екологічність та дбайливе ставлення до навколишнього середовища. Крім перевірок з управління екології, самостійно проводимо заміри на території підприємства та поблизу, постійно контролюємо концентрацію пилу та інших речовин у повітрі.
Ми намагаємося бути соціально відповідальними, тому підтримуємо місцеві школи та садочки, взяли шефство над сиротинцем «Ковчег», в якому виховується 28 діток, позбавлених батьківського піклування. У грудні 2014-го провели благодійну акцію «Допоможемо дітям», а виручені кошти перерахували сиротинцю. Загалом на благодійну допомогу у 2014 році було виділено майже 200 тис. грн.

– Базуючись на досвіді Групи Кроноспан та беручи до уваги політичну й економічну нестабільність у країні, чи ви бачите реальні перспективи для деревообробної галузі в Україні?

– Що ж стосується деревообробної та меблевої галузей, то вони мають великі перспективи для розвитку. Наприклад, у Польщі, Чехії, Литві меблева промисловість становить 3-7% ВВП на особу, тоді як в Україні цей показник – лише 0,5%. Деревообробна та меблева галузі в Україні мають аналогічний потенціал і не варто було би ним нехтувати.
Інвестор вірить у майбутнє нашого підприємства в Україні, тому ми й досі тут. Не втрачаємо оптимізму, віримо, що після важких часів обов'язково прийде стабільність, і сподіваємось на те, що за підтримки держави великі інвестиції все ж прийдуть в Україну.

2) «Лісовий вісник» лютий 2015 року.

«Лише чіткі правила гри покладуть край лобіюванню тих чи інших інтересів»

Ще до нового року у лісовій галузі держави склалася ситуація паузи. Революційний голова Валерій Черняков уже задовго до ухвалення складу Кабміну та створення правлячої коаліції зрозумів, що крісло під ним похитнулося. І хоча втриматися на посаді намагався, таки написав заяву про звільнення за власним бажанням. Наразі (12.02.15 р.) місце керівника галузі вакантне.

Нещодавно понад 130 ветеранів лісової галузі звернулися до Прем'єр-Міністра Арсенія Яценюка із закликом «покласти край череді випадкових людей на посаді керівника лісового відомства і призначити професіонала-лісівника зі спеціальною освітою та досвідом роботи».

А поки очікування триває, дамоклів меч нависає то над можливістю експортувати деревину, то над лісгоспами, які хочуть передати у приватні руки, то над мисливськими господарствами, з якими також ніяк не можуть визначитися, а то й узагалі над видачею дозволів на проведення рубок у лісах.

«Лісовий вісник» вирішив обговорити все це з професіоналом, людиною, яка багато років віддала лісовій галузі, завідувачем кафедри дендрології та лісової селекції Національного університету біоресурсів і природокористування, колишнім першим заступником голови Держкомлісгоспу, національним координатором міжнародної програми «Правозастосування й управління в лісовому секторі країн східного регіону» та одним із авторів сучасного лісового законодавства Юрієм Марчуком.

Він один із небагатьох, хто готовий відверто розповісти про своє бачення сьогоднішньої політики у лісовому секторі.

– Юрію Миколайовичу, зараз багато галасу навколо прогнозованої приватизації лісгоспів та лісів загалом. Колись мої діди мали власний ліс. Але свого часу його забрали і передали у власність держави. Зараз механізму повернути колишню власність немає, але є ідея нової приватизації. Проте, як на мене, нехай тепер держава розпоряджається природним ресурсом. Але розпоряджається мудро і контрольовано.

– Ліси мають бути у державній власності. Тоді чітко виконуватиметься те, до чого прагнуть усі пересічні громадяни України, – Стаття 13 Конституції України говорить про вільний доступ до природних ресурсів. Приватним же треба визнати той ліс, який вирощений на приватній землі. Якщо власник землі прийняв таке рішення, то держава має підтримати його – створити пільгові умови і законодавчо їх закріпити. Але не можна допустити, аби приватні ліси з'явилися за рахунок приватизації державних або комунальних масивів. Зараз чимало пайщиків навіть не знають, що на їхніх землях самосівом виріс ліс, адже ця земля багато років не оброблялася. Це не так і погано для бідних піщаних земель Полісся, бо жито, скажімо, тут дає 3-4 центнери з гектара, а сіяти треба два.

– Але ліс – то навіть не жито. До стиглості він росте десятиліття.

– Так, але якщо людина вирішила цим займатися, то нехай. Проте кожен має розуміти: як тільки ділянка юридично стане лісом, почнуть діяти відповідні закони та правила. До того ж, треба заохочувати людей, стимулювати вирощувати ліс. Треба попрацювати над нормативно-правовою базою, податковим законодавством. Сьогодні все це абсолютно не розраховане на приватний сектор.

– На початку лютого відбулося засідання круглого столу Світового банку, в якому ви брали участь. Що вирішували, які питання обговорювали?

– Я був не так учасником, як координатором. Основне завдання цього засідання було – зібрати за одним столом для спільного обговорення проблеми реалізації деревини в Україні представників деревообробного бізнесу, лісового господарства, а також – Верховної Ради України, окремих міністерств і відомств. У принципі, нам це вдалося. Було важливо вислухати думку всіх. Особливо присутні були схвильовані проектом Закону про мораторій на експорт деревини. Але проблема не в законі. А в тому, що правила реалізації деревини не задовольняють деревообробників. Це й є основне питання, яке обговорювали. У зв'язку з цим, у підсумку круглого столу було домовлено про створення робочої групи, яка складається із лісівників і деревообробників. Ця група буде напрацьовувати нові правила реалізації деревини, бо старі, які були затверджені у 2007 році, сьогодні із багатьох питань втратили свою значимість. Якщо прийняти правила, які задовольнятимуть усі сторони, то ніяких питань із експортами, мораторіями не буде. Погодьтеся, якщо сьогодні весь світ (не залежно від того, про яку країну йдеться – диктаторську чи демократичну, соціалістичну чи капіталістичну) грає в футбол за одними правилами, то на чемпіонаті світу всі їх дотримуються. На мою думку, якраз прийняття таких правил і має зняти напруження та проблеми, що виникли. Лише чіткі правила гри покладуть край лобіюванню тих чи інших інтересів. Тоді ніхто не буде лякати якимись заборонами чи мораторіями.

– Але правила, про які говоримо, працюють в інших країнах. Можливо, варто піти простішим шляхом і прийняти за основу те, чим уже користуються?

– І у нас правила є. Наказ №42 2007 року. Але наразі вони нікого не влаштовують. Їх треба або доповнювати, або й змінювати повністю. Сьогодні необхідно, аби на ринку працювали прямі довгострокові договори на реалізацію деревини, а великий інвестор має знайти своє місце, і щоб можна було продати високоцінні сортименти штучно, і малий місцевий бізнес повинен мати доступ до ресурсу. Сьогодні цього немає. І тому є таке незадоволення.

– На чому треба акцентувати у нових правилах реалізації деревини?

– Думаю, їх треба розбити на кілька частин. З одного боку – порядок реалізації деревини для місцевого бізнесу в районах. Ще – порядок доступу і реалізації деревини для великих компаній, які ведуть в Україну великі інвестиції, дати можливість їм працювати за довгостроковими договорами. А також виписати аукціони-торги окремими штучними високоцінними сортиментами, коли в деяких випадках один сортимент може бути дорожчим, ніж вагон дров. Простіше кажучи, ось ті основні напрямки, які треба розвивати. Ці правила пройдуть громадські слухання, візування в усіх міністерствах, будуть затверджені міністром АПК як куратором, пройдуть реєстрацію у Міністерстві юстиції. І лише тоді вступлять у дію. Це достатньо серйозний шлях і правовий механізм, до якого зараз треба йти.

– Вони зможуть вплинути на рішення про мораторій на експорт деревини?

– Правила не впливають на Закон. Але їх відсутність призводить до того, що бізнес лобіює заборону. А така заборона призведе до того, що країна в кінцевому результаті програє. Як у валютній виручці, так і в об'ємах рубок. Пробачте: якщо вам заборонять збирати урожай пшениці, ви будете її вирощувати?

– Не буду.

– Отож. Якщо вам забороняють сьогодні рубати, а значить – збирати урожай, то нема сенсу вирощувати. Знаєте, є таке поняття, вибачте за грубість слова, всіма цими заборонами чи мораторіями беруть суспільство «на іспуг», аби хтось був поступливішим на переговорах. А враховуючи те, що в Агентстві лісових ресурсів кардових призначень немає, то для того, аби відпрацювати більш красиву для себе позицію в отриманні ресурсу, активізувався бізнес. Це й не дивно. Але не треба забувати про те, що буде адмінреформа. Місцевому самоврядуванню передадуть більш високе і сильне право. А відтак треба врахувати інтереси і місцевих громад, і великого міжрегіонального бізнесу, і можливість реалізовувати деревину як на внутрішньому ринку, так і на експорт. Тільки експорт деревної продукції у країни Європеського Союзу, за даними Держкомстату, минулого року дав 692 мільйони доларів. Це сума, яку ми не маємо права втрачати, тим більше, коли країна не має валюти. І я говорю зараз лише про ЄС. А ще є ринки Турції, Китаю та й інших країн.

– Ми говоримо про заборону експорту, а на часі – нове завдання, яке підняли на засіданні Урядового комітету з питань екологічного розвитку та європейської інтеграції, – щодо тимчасового припинення видачі дозволів на проведення рубок у лісах до прийняття рішень, пов'язаних зі стимулюванням розвитку деревообробної галузі.

– Це велика помилка юристів Кабінету Міністрів, які готували це доручення Прем'єр-Міністрові. Оскільки доручення підготували 23 січня, а лісорубні квитки виписуються 1 січня, то фактично цей документ може призупинити дозвільні документи на проведення рубок догляду за лісом. А якщо їх не проводити, то й урожаю не отримаєте. Тому, думаю, рішення буде переглядатися, та й воно ще не є нормативним документом.

– Ми говорили про те, що досі немає голови Держагентства. Як думаєте, чому?

– У нас же парламентсько-президентська республіка. Уряд формує кадрові призначення. Отож, це питання до мене – недоречне. У мене за 45 років роботи в галузі є своє бачення професіоналізму. Я теж переконаний, що це мають бути професійні кадри. Але раз призначення досі немає, значить професіонала ще не підібрали.

– Були розмови, що взагалі такої структури, як агентство лісових ресурсів, не потрібно…

– Ви знаєте, політична доцільність сьогодні трактується по-різному. Але я сказав би кілька простих речей: відкрийте закон про Кабінет Міністрів. Там чітко написано: міністерство визначає політику, служба – надає послуги, інспекція – контролює, агентство – керує державним майном. Сьогодні ліс в Україні займає 1/6 території – 10, 6 мільйона гектарів. Це – державне майно, яким хтось має керувати. Чи ні? Якщо вирішать, що цього не потрібно (а такі намагання вже були), то, думаю, це буде велика помилка держави, а точніше – окремих політиків, які, можливо, хочуть довести систему лісового господарства до розвалу чи приватизації. Якщо дивитися з точки зору політичної і військової, то зараз навпаки – управління має бути державним і більш жорстким, ніж воно було останніми роками.

– Ми бачимо, як в управлінську структуру держави вводять іноземців. Що скажете, можливо, управляти лісовою галуззю також запросять іноземця, визначившись нарешті, на яку країну ми орієнтуємося і приклад господарювання якої беремо за основу?

– Я не можу ні заперечити, ні підтвердити такого варіанту. Але приїжджаючи в будь-яку країну світу, ви маєте розуміти її менталітет, політичні і соціальні передумови розвитку. І сьогодні не так просто вам особисто, наприклад, стати головним редактором «Нью-Йорк таймс». І не тому, що ви не можете, а тому, що треба розуміти середовище життя людей, політичні цілі і так далі. Тобто людина, яка прийде з іншої країни, повинна бути дуже близькою до українців або хоча б розуміти ситуацію. Іноземець може бути на рівні радника. Це – моя позиція. Думаю, що зі ста тисяч працівників лісового господарства в Україні знайти керівника галузі не дуже велика проблема, особливо, якщо у когось є таке бажання.

– Зараз до лісової галузі ставляться неоднозначно. Як і багатьом іншим, закидають крадіжки, корумпованість… Як повернути довіру?

– Я наведу такий приклад: їде машина із зерном – кричать: «Ура, збирають урожай!»; їде з лісом – кричать: «От сволочі – вкрали! Тримай злодія!». А тепер скажіть іще одне: чому сьогодні в Скандинавії чи Європі машину краденого лісу діти нікуди? Вони просто не розуміють, що таке самовільна рубка, бо працює закон. Якщо сьогодні ми маємо джерело, де є деревина, і маємо бізнес, який її переробляє, скажіть, будь-ласка, чому цей бізнес не працює у правовому полі: платить податки, зарплату, наповнює бюджет і так далі, розуміючи, що з краденим деревом нікуди не поткнешся. Чия заслуга в цьому? Держави? Лісівників? Чи бізнесу? Думаю, держави. Якщо сьогодні бізнес робить усе, аби піти в тінь, бо не може витримати податкового тиску і шукає можливості дешево купити в тому ж числі крадений ліс, то, безумовно, виникає кримінальна ситуація… Але чомусь на бізнес ця тінь не падає. А падає на тих, хто охороняє ліс. Мовляв, не зуміли налагодити нормальну роботу, співпрацю з бізнесом. Але, з іншого боку, не можнапобудувати окремий соціалізм в окремій галузі. Система пов'язана. Тому, якщо в нас не зроблять того, що свого часу зробив Саакашвілі у Грузії, а саме – в рази зменшив податкове навантаження, бізнес не вийде з тіні. Сьогодні навколо будь-якого великого лісового господарства є 50-100 пилорам. У колишніх корівниках, сараях – де завгодно. Вони що, працюють легально? Звичайно, ні. А ви знаєте хоча б одну пилораму, яка би працювала за принципом велосипеда – коли хтось крутить педалі, а рама ріже поліно? Ні. Всі пилорами працюють на електриці. Коли відома потужність пилорами, за показами лічильника можна елементарно вирахувати кількість перерізаних кубів деревини. Де податкова? Чому не рахує? От і питання…
Це перша позиція. А тепер щодо галузі в цілому. Система довгий час була достатньо закритою для громадськості. А чим більш закрита система, тим більше незадоволення суспільства. Це не тільки ліс, а й риба, газ і таке інше. У зв'язку з цим, наша задача і моя особисто як експерта – максимально перевести всі питання у публічну дискусію. У першу чергу треба внести зміни до Податкового кодексу, щоб максимально відкрити бізнес не тільки в районі, а й у селі. Аби громада розуміла, що отримає від рубки, крім розбитих доріг, які гроші матиме місцевий бюджет, як ці гроші скерують далі. Якщо це буде вирішено, повірте мені, все докорінно зміниться. Чому поляки останніми роками так стартували, що лісівник у них тепер – у переліку найповажніших професій? Тому що вони цей етап пройшли, але пройшли не за рік.

3) «Лісовий вісник», квітень 2015 року.

«Галузь реформується, а ліс був, є і буде…»

Сьогодні наша розмова – із кандидатом економічних наук, доцентом, директором Навчально-наукового інституту екологічної економіки й менеджменту Національного лісотехнічного університету України Павлом Динькою. Викладачем, якого поважають та люблять студенти. Людиною освіченою, відповідальною. Одним із розробників проекту Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і проекту Закону України «Про мисливське господарство та полювання».

– Павле Кузьмовичу, насамперед давайте поговоримо про вашу родину. Чи були у ній лісівники? Чому ви обрали саме цю професію? Це було самостійне рішення чи вимога родичів?

– У моїй родині професійним лісівником є дядько по батьковій лінії – Іван Трохимович. Він – один із перших випускників лісогосподарського факультету Львівського лісотехнічного інституту. До речі, 17 березня цього року йому виповнилося 80. Він довгий час працював на посаді лісничого Павлівського, а потім Микуличівського лісництв Володимир-Волинського держлісгоспу, що на Волині. Інженерно-економічний факультет Львівського лісотехнічного інституту також закінчував мій брат Анатолій, який працював на посадах економіста, головного економіста, начальника лісокомплексу в тому ж Володимир-Волинському держлісгоспі.

Лісотехнічний інститут я обрав під їхнім впливом. Старший брат тоді навчався на 2-му курсі інженерно-економічного факультету цього інституту за спеціальністю «Економіка, організація, планування і управління на підприємствах лісової промисловості та лісового господарства». Таку ж спеціальність обрав і я.
Особисто мене у цій спеціальності приваблювало поєднання можливостей глибокого оволодіння специфікою лісових галузей із фундаментальною економічною та загальноінженерною підготовкою. Це давало широкі можливості для професійного зростання на підприємствах лісової промисловості та лісового господарства.

– Де розпочинали трудову діяльність? Пригадайте яскраві моменти роботи.

– Розпочав у Володимир-Волинському держлісгоспі з посади економіста з бюджетної діяльності та фінансів під керівництвом тодішнього директора підприємства Антона Івановича Конона. Пригадую, коли в один із перших днів роботи я запізнився з обідньої перерви на 5 хвилин… Мене викликав директор і запитав: «Молодий чоловіче, де ви були?». Я щиро відповів: «Антоне Івановичу, так у мене ж ненормований робочий день». Директор подивився на мене і спокійно сказав: «Запам'ятайте на все життя. Ненормований робочий день означає, що після його закінчення ви можете працювати стільки, скільки потрібно, а в робочий час маєте бути на своєму місці «від» і «до»».

– Як змінилася лісова галузь із того часу?

– На відміну від інших галузей, лісовому господарству властива певна здорова консервативність, переважання традицій і раціоналізму над кон'юктурними рішеннями, а ще – розуміння справжніми фахівцями того, що за чиїсь сьогоднішні необдумані кроки будуть розплачуватися нащадки. І тут пригадується давнє прислів'я: «Хто дивиться уперед на роки – сіє зернові, на десятиліття – садить ліс, на століття – виховує молодь». Тому стратегічним завданням лісової освіти є виховання молодих, але мудрих лісівників-патріотів, здатних передбачати наслідки своєї праці не на десятки, а на сотні років. Бо ми минаємося, а ліс був, є і буде.

– Ви – науковець. І, напевно, сьогодні, коли лісова галузь реформується, принаймні, прагне до реформування, що порадите? З чого розпочати?

– Безперервне хаотичне реформування шкідливіше для галузі, ніж відсутність реформ узагалі. Лісовому господарству потрібні державницька довгострокова стратегія розвитку і зрозуміла та ефективна лісова політика, закріплені на найвищому законодавчому рівні. В основу цієї стратегії і політики, перш за все, повинні бути покладені принципи розмежування господарських і контро­люючих функцій держави щодо управління лісовим господарством, державне сприяння різним формам власності на ліси залежно від конкретних економічних, соціальних та історичних умов регіону, сприяння комплексному використанню всіх компонентів лісових ресурсів з акцентом на створення економічних стимулів для поглибленої їх переробки в середині країни та експорту кінцевого конкурентоздатного на зовнішньому ринку продукту з максимальною часткою доданої вартості. Проте це – тема окремої розмови.

– У ваших наукових доробках є тема ефективного використання лісових ресурсів. Що маєте на увазі?

– Я би тут швидше говорив не просто про ефективність, а про еколого-економічну ефективність. Вона визначається співставленням сумарного еколого-економічного ефекту від використання всіх компонентів лісових ресурсів до сумарних витрат екологічного та економічного потенціалу, спрямованих на досягнення цього ефекту. В нашому університеті впродовж тривалого періоду, починаючи з 70-х років минулого століття (часу започаткування ректором нашого університету, академіком НАН України Юрієм Юрієвичем Туницею наукової школи з еколого-економічних проблем природокористування), здійснюються дослідження з розробки методології та методики оцінювання екологічних ефектів, які виникають у процесі використання, охорони і відтворення лісових ресурсів, оцінювання екологічних витрат і втрат, які супроводжують ці процеси, а також важелів та методів стимулювання підвищення еколого-економічної ефективності лісокористування.

– А еколого-економічні проблеми використання мисливських угідь і ресурсів мисливської фауни? Що тут найголовніше?

– Вважаю, що ці проблеми повинні розглядатися тільки в контексті принципів ведення комплексного лісогосподарського виробництва. Адже майже для всіх видів мисливських звірів і птахів (за невеликим винятком польових, водяних та водно-болотяних) ліс є основним середовищем проживання, розмноження, постійним чи періодичним притулком і кормовою базою. Мисливська фауна і ліс – поняття нероздільні. І не випадково на Агентство лісових ресурсів України державою покладені обов'язки забезпечення ефективного ведення лісового, мисливського господарства і навіть, як не дивно це може для когось звучати, мисливського собаківництва. Еколого-економічним засадам ведення мисливського господарства в системі комплексного лісогосподарського виробництва присвячені наукові дослідження кандидата економічних наук Богдана Івановича Колісника, ефективного лісового менеджера з унікальним багаторічним досвідом керівництва лісомисливськими, лісогосподарськими підприємствами, їх об'єднаннями та управліннями.

– Ви брали участь у розробці проекту Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і проекту Закону України «Про мисливське господарство та полювання». Розкажіть дещо про цю роботу та ваші пропозиції у згаданих законопроектах.

– У 90-х роках минулого століття наша кафедра виконувала наукові дослідження на замовлення тодішнього Міністерства охорони навколишнього природного середовища щодо розробки еколого-економічних засад природокористування. Я особисто розробляв розділ, присвячений проблемам удосконалення економічного механізму управління охороною, використанням і відтворенням мисливських угідь і ресурсів мисливської фауни. Зокрема це стосувалося методики обґрунтування плати за оренду мисливських угідь, використання ресурсів мисливської фауни, розмірів штрафних санкцій за порушення правил полювання та нераціональне мисливське господарювання. Значна частина наших розробок увійшла до названих законодавчих актів.

– Ви – волинянин. Вчилися у Львові. Трудову діяльність починали знову ж таки на Волині. Але вирішили присвятити себе науці і вже давно мешкаєте у Львові. Чому пішли на такий крок?

– Це усвідомлений вибір. Загалом у Львові я понад 40 років. Тут моя сім'я, багато друзів. Волинь і Львівщина, як і кожен куточок України, унікальні своєю історією, природою, людьми. У них є багато як спільного, так і неповторного. На свідомому та підсвідому рівні я порівнюю культурні, релігійні традиції, мовні особливості цих регіонів, зокрема – старших людей, які поступово відходять у вічність, і відзначаю для себе їхню спільність та особливості, зумовлені різними історичними впливами. На жаль, із часом самобутність цих регіонів, як і окремих великих і малих куточків нашої України, все більше нівелюється під впливом суб'єктивних та об'єктивних процесів. Окрім того, я ніколи не вважав себе лише науковцем, адже багато років поєднував навчально-наукову працю із виробничою, і це було взаємовигідним для обох сфер моєї професійної діяльності.

– Нині ви – директор Навчально-наукового інституту екологічної економіки і менеджменту Національного лісотехнічного університету України. Що можете сказати про сучасну молодь? Ідучи до вузу, вони усвідомлюють усю суть професії, її навантаження? Відчувається любов до природи, лісу?

– Сучасна молодь – унікальне поєднання романтизму і прагматизму, широкого, іноді поверхневого світогляду і вузької спеціалізації, толерантності до чужих поглядів і максималізму у захисті своїх переконань. Як і кожне покоління, вона неповторна. На жаль, а можливо, на щастя, тільки частина наших студентів бачить себе у лісовій галузі. Фах еколога, менеджера, бухгалтера, економіста, аудитора дає широкі можливості для професійного росту також і за межами лісових підприємств. Маючи висококваліфікований науково-педагогічний склад (один академік НАН України, вісім докторів наук, понад шістдесят кандидатів наук, доцентів), залучаючи для викладання соціально-гуманітарних навчальних дисциплін, дисциплінбіолого-екологічного, лісівничого, техно­­логічного спрямування професорсько-викладацький склад інших інститутів, іноземних науковців, фахівців-практиків, Інститут екологічної економіки і менеджменту сьогодні має змогу готувати фахівців з інтегрованим еколого-економічним мисленням, які відповідають нагальним та майбутнім вимогам і викликам. Головне ж завдання усього колективу Національного лісотехнічного університету – навчити молодих людей жити в гармонії з природою. А природа – це і дерево в міському парку, і квітка на підвіконні, і пташина за вікном, і море, і сонце, і жайвір у небі.

– Доньку також бачите на лісівничій стежці?

– Моя донька є типовим представником свого покоління. Закінчила бакалаврат і магістратуру у Львівській політехніці за спеціальністю «Міжнародна економіка», аспірантуру – у Лісотехніці за спеціальністю «Економіка природокористування й охорони навколишнього природного середовища», що дає широкий простір для життєвого вибору. Сподіваюся, з урахуванням батьківського досвіду.

Оксана Чурило, головний редактор журналу «Лісовий вісник»