24/12/2022
0Підбиваючи підсумки року, що минає, «ПтР» поставила кілька злободенних запитань доктору наук, голові науково-технічної ради Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь Василю Новицькому.
Василю Петровичу, невдовзі ДАЛРУ планують реформувати. Доля та перспективи мисливського господарства, яке все ще залишається закріпаченим за Агентством?
Мені, як і більшості, відомо, що в Україні створюють єдине спеціалізоване лісогосподарське держпідприємство «Ліси України», яке об’єднає 158 лісогосподарських підприємств. Відповідною постановою Кабміну від 7 вересня 2022 року №1003 визначено, що ДП «Ліси України» є правонаступником зокрема й договорів про умови ведення мисливського господарства спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління ДАЛРУ, що реорганізуються. На міжрегіональні територіальні органи ДАЛРУ, які будуть створенні через реорганізацію (об’єднання) ОУЛМГ, покладаються всі повноваження та функції останніх. Це, власне, і все. Як ситуація складатиметься надалі, не знає навіть більшість працівників Агентства, з якими я спілкуюся.
Отже, як реформа вплине на нашу галузь, прогнозувати нині складно. Ще у 2021-2022 роках до мене надходила інформація від держлісгоспів із різних куточків країни, які потрапили під об’єднання, котре передувало реформі, про поступове згортання ведення мисливського господарства в лісових угіддях. Ішлося зазвичай про те, що потужний лісгосп, до якого приєднувалися «слабкіші», здійснював ведення мисливської збиткової галузі у своїх угіддях, тоді як на обслуговування приєднаних територій належної кількості ресурсів не знаходилося. Якщо ця тенденція збережеться й надалі, юридично нічого не зміниться, а фактично ми отримаємо суттєве послаблення охорони фауни та біотехнічних заходів на величезних лісових територіях, що неабияк вплине на стан найцінніших мисливських ресурсів України. Тому в майбутньому все переважно залежатиме від керівників цієї реформи. Наразі я не бачу, щоб мисливській галузі у вирі цих невизначених подій приділялася велика увага від держави. І це насправді сумно й може мати серйозні наслідки.
Які сьогодні реформи потрібно провести, щоб наше мисливське господарство стало хоча б трішки схожим на європейське?
Насамперед – реформи власної свідомості. Вести галузь по-європейськи, полювати по-європейськи, боротися з браконьєрством по-європейськи… Після неминучої перемоги над рашистами потрібно буде оцінити рівень прямих та непрямих збитків, завданих природі й галузі зокрема. Для цього поки що навіть чітких методик бракує, зокрема у європейців.
Для вітчизняного, надто трансформованого антропогенною діяльністю довкілля розвинуте мисливське господарство – необхідна умова для відновлення. І про це, хоч інколи, має згадувати держава. А от для більшості мисливців вона лише віддушина та сфера рекреації. Відомо, що на активний відпочинок людина витрачається в останню чергу, орієнтуючись на профіцит власного бюджету, і саме із цим в українців нині особливо кепсько складаються справи. Але ж, щоб мати європейські галузь і полювання, вкладатися фінансово потрібно також по-європейськи. Зараз річні витрати тамтешніх мисливців коливаються від 300 до кількох тисяч євро. Тобто вони в десятки разів вищі за наші. З іншого боку, держави ЄС теж поводяться зовсім інакше порівняно з українською владою, надаючи потужне субсидування національним та регіональним мисливським товариствам, залучають до участі в грантах та основних проєктах Євросоюзу зі збереження та відновлення довкілля, які зараз №1 на порядку денному світового політикуму. Зовсім нещодавно Єврокомісія ухвалила новаторські рішення щодо відновлення пошкоджених екосистем і природи по всій Європі – від сільськогосподарських угідь до лісів і міського середовища. Комісія також пропонує суттєво скоротити в Євросоюзі орні площі, а також використання хімічних пестицидів і ризики, пов’язані з ними, на 50% до 2030 року. Нам би таке щастя. Ухвалення нового закону про відновлення природи в ЄС є головним кроком у запобіганні колапсу екосистем та наслідкам зміни клімату і втрати біорізноманіття. До його реалізації заплановане активне залучення мисливських організацій. Адже вони найбільше зацікавлені у збереженні цілинних територій, рекультивації земель, охороні та реінтродукції видів. Вплив полювання, порівняно з озвученими факторами – крапля в морі. Та й від цієї краплі позитиву в тисячі разів більше, ніж негативу. Це прекрасно розуміють європейські політики й суспільство, тому й підтримують мисливців, як можуть.
Саме у зв’язку з вищезазначеним менш ніж за п’ять останніх років державні субсидії для мисливських організацій, наприклад Франції, зросли з 27 тис. до 11,5 млн євро на рік, тобто в понад 400 разів (!). У нас нічого подібного навіть не передбачається. Навпаки, попри повсюдну заборону полювання через бойові дії, чиновники затягують фінансовий зашморг на шиях користувачів вітчизняних угідь. Хочуть одночасно отримувати плату і за угіддя, і за дичину, яку самі ж мисливці охороняють, годують та розводять. Такого немає в цивілізованих країнах. Залишилося встановити тарифи «за повітряний простір для мігруючих птахів».
Відтак, реформи мисливської галузі України можуть мати такі вигляд і черговість: свідомості (неспотворена екологічна та економічна просвіта громадян і влади); євроінтеграційна, законодавча та інституційна (проводяться в комплексі); фінансова (послаблення оподаткування, державне субсидування). Тема насправді глобальна, згодиться для окремої розмови.
Які сьогодні роль та місце мисливських громадських організацій у структурі українського мисливства?
По факту – низькі. Вважаю це і є першопричиною всіх бід мисливської спільноти. У Європі все по-іншому. Тамтешні мисливці глибоко занурені в політичні процеси, що стосуються їхньої сфери життя. Вітчизняні, на мою думку, переважно звикли діяти за принципом «заплатив внески – і ні про що не думаю». Так не буває. Якщо ви заплатили комусь внески, маєте обов’язково дістати відповідь на питання: «Де дичина?», «Чому лось і байбак в ЧКУ?», «Чому постійно ухвалюються антимисливські законопроєкти?..» Саме такий діалог дає можливості знайти рішення, які допоможуть нам зберегти і розвивати галузь. Можливо, ви не тим платите, можливо, замало, можливо, ваші кошти крадуться чи використовуються неефективно?.. Ці запитання сьогодні мають хвилювати кожного, хто називає себе «мисливцем».
Якщо говорити про перспективи, моя відповідь на попереднє запитання, гадаю, досить предметно розкриває проблематику майбутніх ролі та місця мисливських громадських організацій у структурі українського мисливства. Вважаю, що якщо ми всією країною йдемо в Європу (а іншого вибору у нас просто немає), маємо вже сьогодні дбати про долучення до європейської мисливської родини. Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь, яку я представляю, єдина хто має свого представника в СІС (Міжнародна рада з полювання і охорони тваринного світу), а також підтримує зв’язок з FACE (Федерація мисливських і природоохоронних асоціацій Європи). Але коштів на повноцінний вступ та оплату постійного членства в цих організаціях ми не маємо. Хоча саме згадані установи, певно, єдині, хто здатні нині захистити нас від наших же можновладців – найбільшої загрози для галузі. Згадаймо хоча б законопроєкт №3563 Дубінського. Власне, звернення FACE, на наше прохання, до постійного представництва України при Раді Європи та ВР змогло вберегти майбутнє українського мисливства, яке хотіли знищити в зародку, заборонивши батькам брати на полювання дітей.
Тому наші мисливці мають зрештою усвідомити, що якщо вони не цікавитимуться національною мисливською політикою, вона обов’язково зацікавиться ними, і в далеко не кращому сенсі цього вислову. Не хочу, щоб це звучало як реклама чи жебракування, але ми порахували, що сьогодні для нормальної роботи Асоціації, з урахуванням її подальшої розбудови та членства в згаданих міжнародних організаціях, вистачило б, щоб кожний мисливець, який щороку міняє контрольну картку обліку добутої дичини, вступив у наші лави і сплачував раз на рік Асоціації аналогічну суму в розмірі 20-30 грн. Смішно й гірко водночас, але на ці кошти навіть пачки сигарет нині не купиш. Ось це і є вартістю умовного благополуччя і ціною реальної байдужості мисливської спільноти України. Сподіваюся, що таке ставлення зміниться найближчим часом. Після нашої Перемоги над російськими окупантами євроінтеграція відбуватиметься семимильними кроками. Якщо ми за нею не встигнемо – галузі буде непереливки, гарантую.
Чи повинна держава взяти на себе функцію фінансування охорони та відтворення диких тварин?
У реаліях сьогодення – неодмінно. На перспективу – також. Але це не означає, що користувачі мисливських угідь не повинні сумлінно виконувати ці функції як зараз, так і в повоєнний період. Комплексна охорона та перехресний моніторинг тваринного світу – усталена практика розвинених країн.
Яка роль вітчизняної мисливської спільноти у протистоянні агресору?
Виняткова. Її перебільшити просто неможливо! Тисячі мисливців добровільно пішли до війська. Сотні наших побратимів увіковічнили себе в героїчному подвигу, шкода, що немало – посмертно. Мисливці півночі, сходу, півдня – всі як один виявили мужність та звитягу. Про частину з них ми розповімо в нашому настінному календарі Асоціації на 2023 рік. Маємо намір його оприлюднити також в електронному вигляді. Тому всі, кому цікаво, можуть незабаром подивитися цей календар на нашому вебсайті чи сторінці Асоціації у Фейсбук, а також взяти участь в їхньому розіграші. Продавати традиційно не будемо. Своїм ім’ям, а тим паче нашими героями – не торгуємо!
Також з ініціативи керівника Федерації мисливського біатлону України Ігоря Олександровича Калініченка ми розробляємо питання про встановлення після Перемоги над агресором пам’ятника «Мисливцю-захиснику України» в прообразі Анатолія Кульгейка, голови Ріпкинської районної організації УТМР, що на Чернігівщині. Із початком російського вторгнення він вів активну розвідувальну діяльність і збирав важливу інформацію для ЗСУ. 10 березня до його будинку увірвалися окупанти й почали вимагати списки місцевих мисливців. Не бажаючи видавати побратимів, Анатолій Іванович підірвав гранату й загинув, забравши із собою життя кількох загарбників. Героя, який урятував сотні місцевих мисливців від репресій, Указом Президента України нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Вважаємо його взірцем для нинішніх і прийдешніх поколінь українських мисливців.
Як Асоціація переживає війну?
Тяжко, як і всі. Прокинувшись 24 лютого, ми відразу перейнялися питаннями закриття персональних даних наших членів – мисливців та обласних очільників Асоціації на інтернет-ресурсах. Тими ж днями евакуювали документи з персональними даними з офісу. Частина співробітників Асоціації вже в 25-26 числах була в лавах захисників України. Повесні, коли стали зрозумілими тенденції бойових дій, ми перейнялися відновленням повноцінної роботи, а також волонтерським супроводом. Написали запити від Асоціації на національні мисливські організації 23 країн – членів ЄС. Просили цільову допомогу нашим мисливцям-захисникам, що вже перебували на фронті: збройову оптику, прилади спостереження та нічного бачення, спецодяг і приладдя для виживання в природі, одним словом – все те, що не потребувало дозволів на ввезення та ліцензій. На жаль, більшість європейських мисливських спілок відмовили нам у зв’язку з тим, що «не хотіли мілітаризуватися». Так вони пояснювали. Головна причина, думаю, знову ж таки полягала в тому, що ми не є повноправними членами FACE та СІС.
Восени офіційно зверталися до Держлісагентства з тим, щоб дозволили нам збирати гуманітарну зимову допомогу нашим захисникам у своїх приміщеннях в обласних центрах. Мали вже попередні домовленості з окремими ОУЛМГ та лісгоспами. Але у зв’язку з вищезгадуваною реформою все завмерло. Ось один із багатьох аргументів, чому такі глобальні галузеві зміни під час надзвичайних станів не робляться в принципі.
Зараз ми, у міру можливостей, продовжуємо точково допомагати нашим побратимам. Як буде далі – не знаємо. Більшість наших колег, хто не на військовій службі, – працюють на добровільних засадах вже понад пів року. Розуміємо, вічно так тривати не буде.
Щодо звичайних справ, все як завжди, – моніторинг і ретрансляція мисливської та екологічної ситуації в Україні й світі; політична та науково-консультативна діяльність; листи, звернення, запити. Все намагаємося виконати вчасно. Звичайні адресати для листування та відвідування нашими фахівцями – це Міндовкілля, ДАЛРУ, екокомітет ВРУ, Офіс президента, обласні військові адміністрації. Питання все ті ж – захист прав мисливців та користувачів мисливських угідь з усієї країни.
Зараз серед наших опонентів звучить багато закликів про невідкриття полювання після Перемоги ще на період 3-5 років. Які перспективи таких ініціатив?
Знаємо і бачимо всі ці меседжі й закликаємо ставитися до них більш ніж серйозно. Наші можновладці, любителі хайпу та піару, зазвичай не надто компетентні, щоб розібратися в лихих маніпуляціях екозаробітчан, тим паче, коли вони як ніколи здаються надто вже аргументованими. Хоча це насправді не так. Нині об’єктивних причин відкрити полювання – більше ніж до війни. А після її закінчення – і поготів. Де, як і коли – переконаний, що це питання місцевого характеру.
Додам, що окремі зацікавлені чиновники, особи й організації ратують за повоєнне збільшення заповідності та відсотка відтворювальних ділянок у мисливських угіддях. Тут теж потрібно розуміти різницю між кількістю та якістю. Зараз остання не на користь 80% вітчизняних заповідників, порівняно навіть із середньостатистичними мисливськими угіддями. Їх (заповідники), як і раніше, найкращими в усі часи робили саме мисливці – починаючи від нашої Асканії-Нової і закінчуючи американським Єллоустоном. Шкода, вітчизняні політики про це не знають.
Чи відкриють полювання у 2023 році?
Сподіваюся, що так. І тут питання не лише у гострій потребі налагодження фінансового забезпечення користувачів угідь чи в бажаннях мисливців. Питання насамперед безпекове й епізоотичне. У нас уже сьогодні в окремих регіонах гостро стоїть проблема з нападами хижаків на худобу й людей, а також зі сказом і АЧС. Чисельність бродячих домашніх тварин, лисиці, шакала, вовка, навіть дикого кабана йде стрімко на підйом. Із цим потрібно щось робити. А головне, я переконаний, що наша Перемога – не за горами, і вже в серпні 2023 року у нас буде повноцінне відкриття по перу!
Наразі ж від імені Асоціації й від себе особисто хочу подякувати мисливській спільноті України за величезний внесок в оборону нашої держави та пророблену попри все належну мисливсько господарську роботу в цьому надскладному році. А також привітати з прийдешнім Новим роком та Різдвом Христовим і побажати Перемоги над окупантами, миру й добробуту кожній українській родині в новому 2023 році!
