22/12/2022
0У лісові господарства Херсонщини повертаються господарі.
Херсонська область першою опинилася під ворожим ударом під час повномасштабної війни. Досі окуповано більшість територій південного краю. Величезних збитків зазнало лісове господарство і без війни вкрай бідної лісовими ресурсами області. Але херсонці не скорилися біді та прагнуть працювати на благо лісу.
– Якщо брати загальну цифру, то з п’яти держлісгоспів області нині звільнено частину територій трьох. На жаль, підприємства та люди розділені не лише річкою Дніпром з її правим і лівим берегами, а й лінією фронту. Найбільше за площею – понад 11 тисяч гектарів угідь, уже звільнено у ДП «Великокопанівське лісомисливське господарство», – розповідає т.в.о. начальника Херсонського ОУЛМГ Леся Мельниченко. – Звільнене й Бериславське лісництво ДП «Каховське лісове господарство» крім островів, а також близько 500 гектарів ДП «Олешківське лісомисливське господарство». Теж – за винятком островів… Як уже сказано, мова йде лише про нещодавно звільнене Правобережжя.
– Пані Лесю, розкажіть, будь ласка, чи вже почалася якась діяльність на звільнених територіях?
– На сьогодні робота розпочалася лише у п’яти лісництвах Великокопанівського підприємства
– Гаврилівському, Великоолександрівському, Заградівському, Калінінському, Качкарівському. Та й то не робота, а скоріше – господарська діяльність. Бо у цих лісництвах зруйнована, пошкоджена, понівечена, розграбована фактично вся інфраструктура. Живого місця немає. Також густо заміновані ліси, лісосмуги, кущі тощо, куди заходити смертельно небезпечно. Тому про будь-яку лісогосподарську діяльність ще й мови не може йти. Якби нашим й хотілося б працювати. Так само жодної лісокультурної кампанії.
Але близько 25 наших працівників уже ремонтують власними силами приміщення, від яких часто лишилися голі стіни й стелі, ставлять вікна та скло, прибирають по господарствах. Орківські «авгієви стайні» доведеться дуже довго розгрібати. Велику роботу проводять наші працівники: лісничий Дмитро Гезь, майстри лісу Великоолександрівського лісництва Денис Скоромний, Олександр Никифоренко, майстер лісу Гаврилівського лісництва Олексій Пелех, майстер лісу Калінінського лісництва Юрій Васін.
Величезної поваги заслуговують наші Раїса Медведева та Галина Рибалкіна, які все життя пропрацювали у Костогризівському лісництві ДП «Олешківське лісомисливське господарство» різноробочими і доглядали за дворічними сіянцями сосни. Бо їм болить…
– Зараз вам надають величезну посильну допомогу лісівники, мабуть, усієї України.
– Дякуючи нашим колегам та волонтерам, до Великоолександрівського та Гаврилівського лісництв надходять будівельні матеріали, ліки, засоби гігієни, продуктові набори. Лісівниче братство всієї України подало нам руку у скрутний момент. Тож поступово відроджуємось наперекір війні та окупації. От, наприклад, людям у зруйнованих містах та селах потрібні дрова на опалення, побудову житла. А ми не маємо змоги працювати у замінованих лісах. Тож дуже відчутна допомога наших колег із західних областей України, які допомагають нам деревиною.
А ще ці п’ять лісництв досі неподалік від лінії фронту. Наприклад, Великоолександрівське. Саме звідти російські окупанти густо обстрілювали Кривий Ріг та Дніпро. І досі туди летять рашистські снаряди, ракети й міни вже з окупованого Лівобережжя нашої області. І до нас.
– А які там, загалом, лісові угіддя?
– Територія досить цікава та своєрідна. Рельєф – суцільні балки, яри, яруги, де звивається річка Інгулець. Тому й справжніх густих великих лісів там немає. По-друге, це значні території природно-заповідного фонду. По-третє, і навіть там є справжні родзинки лісового мистецтва, пам’ятки степового лісорозведення, що з’явились у Х1Х столітті. Наприклад, там були посаджені вже вікові сосни, є й справжні дубові урочища. Бо дуже велику роботу у залісенні нашого краю проводив легендарний Фрідріх Фальц-Фейн, який крім основного заняття тваринництвом приділив багато зусиль та ресурсів й лісам. На цій території, що досі під обстрілами, є й рештки маєтків родини славетного барона-мецената.
Але знову ж таки через міни та обстріли ми не можемо потрапити до цих угідь і на власні очі побачити, що там і як. Тому що, на жаль, є й випадки підривів із загибеллю та каліцтвами місцевих мешканців, які пішли в ліс по дрова й підірвались на російських мінах, фугасах та розтяжках.
– Була інформація, що у Херсоні знищено навіть службове приміщення ОУЛМГ.
– Приміщення нашого обласного управління у місті зруйноване. Орки зробили там якийсь свій штаб та базу для техніки. Бо ж там чимала площа, є де розташовуватись. У нас там була встановлена вежа для відеоспостереження за територією Нижньодніпров’я. От росіяни й використовували її під свої потреби.
– А яка ситуація на ще звільнених територіях?
– На звільнених ділянках Олешківського та Каховського підприємств теж поки що жодної господарської діяльності ми не можемо вести. Лінія фронту там ще ближче. Коли буде дозвіл – не знаю. Плюс, там теж постраждали значні території природно-заповідного фонду. Особливо це стосується Національного природного парку «Нижньодніпровський», до складу якого увійшла значна територія земель лісогосподарського призначення. До всього, з людьми навіть на нещодавно звільнених територіях практично немає зв’язку.
– Чи відомо Вам хоча б приблизно про площу знищених лісових угідь області?
– Майже дев’ять тисяч гектарів лісу в окупації за ці дев’ять страшних місяців знищені, пошкоджені або спалені. На жаль, ця цифра дуже приблизна. Тому й страшна. А правди ми поки що не знаємо з цілком зрозумілих причин. Сподіваємось дізнатись усе після звільнення.
Але наші хлопці, небайдужі місцеві мешканці, всі, хто вболіває за долю рідного краю, гасять пожежі та рятують ліси в окупації. І мені відомі випадки, як наші працівники та небайдужі люди навіть гуртом скидалися грішми, аби заправити стареньке пожежне авто та рятувати хоч якусь ділянки лісу. Честь їм та хвала. А після звільнення це все буде вже відомо для загалу.
– Якщо ті пожежні автомобілі ще не знищені…
– От лише по звільнених лісгоспах на Правобережжі лишилися лише одиниці службового й спеціального автотранспорту. Точне число я не можу назвати. Решта автомобілів або викрадені, або розграбовані до нитки. Особливо наш й без цього не надто багатий пожежний автопарк. Але є й позитивні приклади. Знаю, що коли ворог уже був на порозі, деякі наші сміливі працівники розбирали та ховали у надійних місцях службові авто. Тож невдовзі, маємо надію, машини знову служитимуть лісівникам уже вільної Херсонщини. Що коїться в окупації і чи лишиться там хоч щось після росіян – важко припустити.
– Пані Лесю, чи вже готовий до роботи колектив управління? І розкажіть трошки, будь ласка, про себе, свій робочий шлях у лісі? Як жінці керувати у таких надскладних умовах?
– Колектив гуртується. Багато хто, виїхавши з області на початку вторгнення чи згодом, мають бажання повернутися, аби працювати на благо рідного лісу. Зазначу, що наша область у цьому плані досить специфічна. Випадкових людей у нас не буває. Кажу це з повною відповідальністю. Всі наші працівники – справжні фанати лісової справи, у кожного за плечима не менше п’яти років роботи. Так й відроджуватимемо ліси Херсонщини.
Я ж закінчила Львівський лісотехнічний інститут у 1991 році. В 2003 році розпочала свою трудову діяльність з посади інженера лісових культур ДЛГО «Херсонліс». Відтоді й служу його величності – Лісу та Українському народові.
