Лісова освіта

Спеціально для конкурсу: «Правозастосування та управління у лісовому секторі України – 2015» /Светлана – молодец. Отличная статья. Жаль, что Петр Лакида рассказал не всю правду, а она в том, что назначения и прием на работу в СИСТЕМЕ Гослесагентства проходит без всякого конкурса и, по большому счету, знания претендента на рабочее места здесь роли не играют. Нужны СВОИ, хозяйственніе и послушніе сельские хлопцы и девчата. Пример того, как надо выбирать лесников уже почти десять лет демонстрирует  Кабмин. М.П./ 

Чи може лісівник дуб від берези відрізнити

Після підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом наша держава має ухвалити (а потім швидко впроваджувати) 28 тисяч європейських стандартів. Зокрема, і з екології та енергоефективності. Чи готують українські виші фахівців лісового господарства, які готові працювати за європейськими нормами й вимогами? Зокрема, впроваджувати системну політику збереження й відтворення лісів, допомагати біоенергетиці?

Статистика свідчить: лісівників в Україні нині готують 27 (!) вищих навчальних закладів. Фахівці галузі жартують: їх почали готувати замість агрономів, коли попит на цю спеціальність впав. Як правило – ті ж самі викладачі і на тій же матеріальній базі. У одному з вишів, наприклад, цей напрям підготовки очолює фахівець з черв'яків.

Спритність рук і ніякого шахрайства

На жаль, під час зустрічей зі школярами та учнями коледжів, які вирішують до якого вищого навчального закладу вступати, чесну розмову про майбутній фах і рівень ВНЗ ведуть далеко не всі. Учні Шацького лісового коледжу ім. В.В. Сулька, наприклад, розповідають, що агітатори з ВНЗ пропонують їм «просто скласти простенький тест». Той хто склав – студент! На цьому трюкові обпеклося чимало учнів. Адже пізніше з'ясовувалося, що довірливі випускники, навіть не спам'ятавшись опиняються на контракті у третьорядних вишах.

Неправильному вибору часто сприяють і батьки.Вони міркують: нащо їхати далеко, якщо можна вивчити дитину вдома, у своєму містечку.

– Держава виділяє на підготовку фахівців лісового та лісопаркового господарства чимало бюджетних місць, – пояснює директор Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства Петро Лакида. – Тому завжди кажу школярам: обов'язково спробуйте вступити на бюджетну форму, не підписуйте сумнівних контрактів. А ще – обирайте сильні навчальні заклади з перевіреною репутацією.

Краще менше, та… менше

За ринковими правилами, здавалося б, чим більше ВНЗ готують фахівців для лісового господарства, – тим краще. Адже конкуренція має підвищувати якість освітніх послуг. На практиці ж поки що все інакше.

Державне агентство лісових ресурсів щороку проходить моніторинг якості підготовки фахівців з лісового господарства. Результати моніторингу свідчать: лише декілька ВНЗ готують справді підготовлені кадри. Випускники ж інших, як відзначають роботодавці, приходять на виробництво і часто не взмозі відрізнити березу від дуба. Тож чи потрібні всі ці виші? Питання особливо актуальне нині, коли ВНЗ муситимуть пройти акредитацію за новими правилами, у Національному агентстві із забезпечення якості вищої освіти.

Наслідки неякісної підготовки лісівників плачевні не лише для молодих спеціалістів, а й для економіки країни.

 – Я б назвав це економічним шкідництвом, – каже Петро Лакида. -А ще точніше – економічною диверсією.

Школа від неякісної освіти для економіки країни – величезна. Адже Україна має найменшу лісистість в Європі. У середньому 30 відсотків грунтової території Європи покриті лісом, у нас їх – лише 15,9. І ці відсотки мають велике значення і для екології, і для економіки. Зокрема, енергозбереження. Енергетична незалежність нині один зі стратегічних напрямків розвитку держави, тому країні потрібні фахівці, які б займалися вирощуванням деревини для енергозабезпечення. У тій же Швеції, наприклад, близько 20 відсотків енергії використовують саме з відновлюваних джерел, зокрема з деревини (розвивається ціла галузь відновлюваної енергетики – біоенергетика). В Україні ж максимум – 3 відсотки.

Все це враховується при підготовці висококваліфікованих кадрів у кращих вишах і України, і Європи. До речі, лісівників у Швеції готує один єдиний виш – аграрний університет. На кожні 10 мільйонів гектарівлісу (всього у країні 70 мільйонів гектарів) університет випускає шість фахівців щороку.

Університет без науки – навіть не ПТУ

Для підготовки фахівців лісового та лісопаркового господарства потрібні і кваліфіковані викладачі, і наукові школи, і лабораторії. Без цього диплом лісівника – всього лиш шматочок пластику. Якщо в університеті немає науки, то цей виш навіть ПТУ назвати не можна. (У ПТНЗ школяра, як мінімум, навчать працювати руками). Досвідчені фахівці пояснюють: визначити рівень науки і рівень підготовки у вищому навчальному закладі можна за міжнародними проектами, у яких бере участь виш. Якщо такі є – студент швидко опановує англійську, з 2-3 курсу бере участь у міжнародних дослідженнях.

– Студенту можна сто разів повторити: вчи англійську, вчи, – каже Петро Лакида. – А коли він потрапить у міжнародний проект і переконається, які можливості дає знання іноземної, тоді й переконувати не треба. Я, до речі, англійську у сорок років вивчив. Так що всім раджу: починайте! Це ніколи не пізно.

Великі міжнародні проекти, у яких працювали українські науковці в останні роки – «Бджола» (щодо енергоефективності біомаси), оцінка можливостей лісової біоти на протистояння техногенним викидам і нині (дослідження нещодавно почалися) – проект щодо використання природних засобів у гасінні лісових пожеж. У планах науковців кращих вишів також участь у новій програмі ЄС з досліджень та інновацій Горизонт 2020.

Участь у міжнародних програмах дає можливість навчитися працювати на високоточному (і дуже дорогому) обладнанні, яке ВНЗ не може купити самотужки. Тому при виборі вишу варто поцікавитися – у яких проектах беруть участь його студенти та викладачі.

Не варто сподіватися, що, студент, як в радянські часи, прийде на виробництво і почує: «А тепер забудь все, що тобі говорили на лекціях і починай навчатися». Сучасний випускник, який виходить за поріг університету, уже повинен вміти все.

Імітація навчання дорівнює відсутності роботи

Скільки навчальних закладів, які готують фахівців лісового господарства, потрібно Україні? Яким вимогам має відповідати «лісова освіта»? Ці питання задаємо науковцям Національного лісотехнічного університету.

Доцент кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університетуІван Делеган переконаний – в Україні треба залишити лише декілька таких ВНЗ.

– У Німеччині площа лісів така ж, як і в Україні, – пояснює Іван Васильович. – До другої світової війни там було півтора десятки лісових факультетів. Після другої світової їх кількість зменшилась вдвічі. Бо німці порахували, що недоцільно «розпорошувати» витрати державних коштів і зосередили підготовку фахівців у тих ВНЗ, де навчають якнайкраще. Нині таких вишів – два (!)

В Україні ж поки що все навпаки. Від двох-трьох інститутів чи факультетів кількість університетів зросла майже до трьох десятків. Не у всіх нових вишах є відповідна наукова, матеріальна й виробнича база для якісної підготовки. Тому краще менше – та краще!

Акредитувати програми

– Підготовку фахівців для лісового сектора економіки правильніше називати не лісовою, а лісотехнічною освітою, – каже Фулбрайтівський дослідник, доцент кафедри екологічної економіки Національного лісотехнічного університету Ігор Соловій.

Науковець розповідає: у різних країнах застосовують різні механізми для забезпечення якості фахової освіти. Наприклад, у США програми підготовки фахівців з лісового господарства акредитуються Товариством американських лісівників. Така акредитація свідчить про відповідність змісту підготовки, отриманих навичок реальним виробничим потребам. Вона не обов'язкова, однак якщо програма не акредитована, то її випускники повинні самостійно пройти таку акредитацію для того, щоб отримати робоче місце. Тому абітурієнти намагаються вступити саме до таких навчальних закладів, де програма підготовки акредитована. Такий підхід застосовують і щодо інших спеціальностей. Їх акредитують Товариство американських медиків, Товариство Американських інженерів тощо.

Доки в Україні вступники обиратимуть університети, у яких немає ні наукових шкіл, ні матеріальної та виробничої бази, доти новоспечені ВНЗ і «користуватимуться попитом».Але імітація навчального процесу закінчується тоді, коли випускник приходить влаштовуватися на роботу. Роботодавці знають ціну підготовки у всіх профільних навчальних закладах. Часто кажуть: ви хотіли, як простіше?Тож не жалійтеся, що вас «не забезпечили робочим місцем».