Пам’ять і примирення: Помолились за кавалерійський ескадрон

9 травня у лісовому урочищі, що знаходиться на межі Рівненської і Волинської областей між селами Скреготівка і Яківці, відкрито пам’ятний знак кавалеристам, що загинули тут 30 січня 1944-го.

Всі ці роки правда про той трагічний бій замовчувалась. Солдатські могили запали у землю, а саме військове кладовище загубилося між ялин і сосен. І якби не вчителька історії Грем’ячинської ЗОШ І-ІІІ ст..Оксана Арендарчук з юними пошуківцями, з часом про них і зовсім могли забути. Та завдяки їм у 2004 році на околиці села встановлено пам’ятну дошку, а минулого року на святі козацької звитяги заговорили і про забуте солдатське кладовище. І ось через 70 років після закінчення Другої світової тут зібралися жителі м. Ківерці, смт Цумань, сіл Грем’яче, Скреготівка, Яківці, Мачулки Волинської і Рівненської областей. Це жалобне віче приходило під гаслом «Пам’ять і примирення!». Його відкрила голова Грем’яченської сільської ради Наталія Мельник: «Ми зібралися на освячення братського захоронення 120 бійців і командира ескадрону 29-го гвардії кавалерійського полку Дмитра Зенського. На роздоріжжі лісових доріг між селами Скреготівка і Яківці був бій, у якому загинув майже весь 2-й ескадрон. Місце загибелі героїв було забуте, невідомими залишились їхні імена». Наталя Петрівна просить настоятеля Цуманського благочиння УПЦ КП отця Тараса разом з отцем Андрієм провести поминальну службу та освятити символічну братську могилу, пам’ятний хрест та лісове солдатське кладовище.

І ось вже лунають молитви, церковні піснеспіви, «вічная пам’ять», «Христос воскрес». Святі отці моляться за всіх загиблих у всіх війнах, за всіх, хто поклав своє життя за православну віру, Україну і мир. Згадують героїв Майдану і полеглих вже у наші дні на Сході України. Пахне ладаном. Присутні вшановують пам’ять загиблих хвилиною мовчання. Шумить ліс. У синьому небі світить золоте сонце. Над запалими у землю могилами співає птаство… З присутніх лише один місцевий житель, який у роки війни був хлопчаком, ще пригадує, як тут лежали побиті коні, потрощені вози… Вбитих похоронили старші сільські люди.

– Ми не знаємо, хто ці хлопці, чиї вони і звідки, – відслуживши молебень і освятивши пам’ятний хрест та солдатське кладовище, каже отець Тарас. – Може уперше за всі ці роки ми за них і молимось. Вони визволяли нашу землю.

Він закликає усіх до любові, прощення та молитви, а ще передає подяку митрополита Михаїла працівникам ДП «Цуманське ЛГ» за допомогу в облаштуванні цього лісового солдатського меморіалу.

– Таких місць у наших лісах ще багато, – говорить головний лісничий ДП «Цуманське ЛГ» Сергій Арендарчук. – Ми намагаємось їх доглядати і берегти пам’ять про полеглих. Кілька місяців тому, дізнавшись про це військове кладовище, вирішили і його впорядкувати, загородити, звести хреста, вшанувати полеглих за християнським звичаєм.

До присутніх почергово звертаються голови ветеранських організацій Ківерцівського району та Грем’ячинської сільської ради Степан Дзвонко і Антон Терешкович, лісничий Горинського лісництва Володимир Орестович, депутат Рівненської районної ради Олександр Ткач, Цуманський селищний голова Олександр Кобилан, директор Грем’ячинської ЗОШ І-ІІІ ст. Тетяна Денисюк, голова Ківерцівської районної ради Андрій Киричук, житель с. Мачулки Михайло Чорній.

Про трагічний бій 30 січня 1944 року розповідає дев’ятикласниця-пошуківець Грем’ячинської ЗОШ І-ІІІ ст.. Аня Чередько: «За свідками очевидців на околицях с. Скреготівка 30 січня 1944 року підрозділи 29-го гвардійського кавалерійського полку розпочали наступальну операцію, яка була складовою Рівне-Луцької визвольної операції військ Українського фронту. Командиром 29 гвардії кавалерійського полку Симбухівським було поставлено завдання командиру ескадрону Дмитру Зенському зайняти перехрестя лісових доріг, що східніше Скреготівки і західніше Деражна, з тим щоб відрізати відхід гітлерівцям із села і позбавити їх можливості підкріплення. Загін Земського потрапив у ворожу засідку і був майже повністю знищений. Із 124 бійців ескадрону Зенського залишилося тільки четверо, серед них Микола Васильович Савгір, який, ставши пізніше кандидатом філософських наук, розповів детально про бій за Скреготівку у книзі «Червоні башлики».

Її однокласниця Анастасія Тимощук присвячує визволителям вірша. До пам’ятного хреста лягають вінки і живі квіти. А місцеві жителі, висловлюючи подяку духовенству, представникам районної і місцевої влади, лісівникам, підприємцям, усім, хто долучився до цієї доброї справи, починають пригадувати лісові урочища, де могили так само западають у землю, на них ще до сьогодні нема хрестів. І панахида не служилася, і «вічную пам’ять» святі отці ще не співали.