08/12/2022
0
Підготувала Інна ЛИХОВИД, “Лісовий і мисливський журнал”
Запорізький національний університет працює, попри близькість до передової, і готує план відновлення післявоєнної мисливської галузі.
Про відновлення мисливської освіти фахівці говорять ще з 2012 року. Тоді мисливствознавство, як спеціальність, зникло у багатьох закладах вищої освіти. Його викреслили з Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти разом із деревообробкою. Якщо останню таки вдалося повернути (тепер за цією спеціальністю готують фахівців у Національному університеті біоресурсів і природокористування), то із мисливствознавством не так райдужно. Війна ще більше загострила це питання.
Запоріжжя нині систематично атакують дронами-камікадзе, ракетами, смерчами… «О, щось десь знову «прилетіло”», – каже у слухавку Володимир Вовченко, викладач Запорізького національного університету. Під час нашої розмови чоловік саме повертався з роботи додому. Його університет продовжує навчання, попри близькість до лінії фронту і постійні атаки РФ на місто. У стінах ЗНУ тимчасово працює і педуніверситет із Бердянська.
Навчання зараз проходить в онлайн-режимі. Пан Володимир розповів, що читає дисципліни природничого характеру для майбутніх мисливствознавців – магістрів та бакалаврів 3–4 курсів. А 16 жовтня його кафедра біології лісу, мисливствознавства та іхтіології і сам біологічний факультет університету відзначили своє 35-річчя. Замість урочистостей, доводиться більше думати про виживання в умовах війни. При цьому пан Володимир оптимістично дивиться на ситуацію. Каже, «запорізькі козаки» добряче дають ворогу по зубах, партизанять і палять ворожу техніку. Тому викладач уже складає план роботи після війни, зокрема, готовий працювати над відновленням мисливської галузі.
Власне, це і стало ключовою темою нашої розмови з начальником регіонального навчально-наукового центру «Екологія», керівником лабораторії біоресурсів навколишнього природного середовища, старшим викладачем кафедри біології лісу, мисливствознавства та іхтіології Запорізького національного університету Володимиром Вовченком.
Скільки мисливців готують у ЗНУ
Готувати фахівців з мисливського господарства університети України можуть лише у рамках спеціалізації «Лісове господарство». Фахівців-мисливців вчать у кількох закладах вищої освіти (але винятково у рамках спеціальності «Лісове господарство»), один з них – Запорізький національний університет. Заклад готує фахівців з мисливства не за окремою спеціальністю, а за освітніми програмами, які є частиною спеціальності 205 «Лісове господарство». У 2020 році університет пройшов акредитацію для магістерської освітньої програми «Мисливське господарство». Торік успішно акредитував бакалаврську освітню програму «Мисливське господарство та рослинні ресурси».
– Цьогоріч на перший курс бакалаврату за освітньо-професійною програмою «Мисливське господарство та рослинні ресурси» вступило 13 осіб денної форми навчання та 10 заочників. На освітню магістерську програму «Мисливське господарство» вступило 15 осіб. Це ліміт, який нам вдалося використати. Хоча до 2000 років до нас щороку приходило якнайменше 40 осіб, – розповідає Володимир Юхимович. – На магістратурі є такі, хто працює вже у лісомисливських господарствах, а на бакалавраті це, здебільшого, молодь, яку ми самі заохотили йти до нас на навчання. Ми їм розповідаємо, що ведемо всі проєктні роботи і зможемо направляти їх на роботу в мисливські господарства. Тобто всі студенти-першокурсники – це наша заслуга, результат нашої агітаційної роботи. До нас прийшли ті, хто побачив усі описані нами перспективи. На зустрічах з абітурієнтами я розповідаю, що не можу гарантувати їм роботу навіть у районному центрі, але якщо вони влаштуються на роботу за спеціальністю, то чисте повітря, натуральна їжа і задоволення від перебування у лісі – гарантоване.
Нема мисливствознавця – нема угідь
Випускники ЗНУ працюють у різних областях України. До початку повномасштабної війни запорізькі фахівці працювали навіть на Донеччині, у Слов’янському лісгоспі. Це якраз ті, кого переконали аргументи викладача. Та крім мотивації йти на роботу у мисливську галузь від викладачів, має бути ще й стимул від держави.
– 40–50 років тому одна з мотивацій вчитися на мисливствознавця полягала у тому, що фахівця після закінчення вишу забезпечували житлом. Для залучення фахівців у галузь практикувався й інший підхід: спочатку студент рік відпрацьовував у мисливському господарстві, а потім, отримавши досвід, захищав і отримував диплом. Це давало студенту більше розуміння того, що це за професія і які вона має переваги.
Близько 10 років тому ми з колегами з НУБіП пропонували зміни до Закону України «Про мисливське господарство та полювання», зокрема, до статей 29 та 30. Йдеться про те, аби працівники єгерської служби, яку зобов’язані створювати користувачі мисливських угідь, мали фахову освіту, а мисливствознавці – вищу мисливствознавчу освіту. Якщо у господарстві немає фахових спеціалістів – єгерів та мисливствознавців, за допомогою приписів, контрольні органи мали б зобов’язувати користувачів неодмінно залучати таких працівників. Нехтування цією нормою користувачами повинно призводити до вилучення у них угідь. Цю ж норму застосовувати до нових користувачів: немає в господарстві фахівців-мисливствознавців – немає угідь, – зазначає Володимир Вовченко.
– Щоб нормально запрацювала мисливська галузь, необхідні зміни в законодавстві, – продовжує він. – Треба вирішити проблему лісової школи, де готувати єгерів. От до прикладу, на Житомирщині працює 93 приватні мисливські господарства. В ідеалі вони мали б направляти до нас фахівців на навчання. Але цього немає, вони не хочуть чи не можуть. Нарешті, вони не зобов’язані. Єгерська служба з фаховою освітою має бути не лише в мисливських господарствах державної форми власності, а в усіх без винятку, те саме стосується і мисливствознавців. Усі наші пропозиції, особливо до статті 30 щодо прав та обов’язків користувачів мисливських угідь, ми з колегами неодноразово пропонували. Однак, за багато років не вдалося переконати законотворців у необхідності таких змін.
Володимир Вовченко пригадує, що у 2006 році Україна отримала грант від Європейського Банку, щоб реформувати галузь мисливського господарства за зразком Польщі, Угорщини та Словаччини. Науковці відпрацювали теоретичну частину проєкту, проаналізували законодавство цих країн, але перенести пропозиції у практичну площину – так і не вдалось.
Пропозиції, реформи… А коли результати?
У 2021 році Держлісагентство зобов’язало всі обласні управління лісового та мисливського господарства надати інформацію про користувачів мисливських угідь недержавної форми власності. Науковці ці дані теж отримали з метою пропозиції підвищення кваліфікації та профнавчання працівників цих господарств. Володимир Вовченко розповідає, що спілкувався з облуправліннями з цього питання, однак навчанням у ЗНУ ніхто з користувачів не зацікавився.
– Держлісагентство у межах своїх повноважень робить все, що зобов’язане робити у галузі мисливського господарства, – додає Володимир Юхимович. – Але ж їхні вказівки і мисливське законодавство мають виконувати і користувачі. Найголовніше – перевірити нині саме користувачів угідь інших форм власності. Впевнений, що у 60% не мають усіх необхідних документів про мисливське впорядкування.
До речі, у 2020 році за ініціативи Держлісагентства було створено міжвідомчу робочу групу з напрацювання змін до законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів для реформування мисливського господарства.
– Мушу визнати, невирішених питань залишається дуже багато: галузь збиткова, законодавча база – недосконала, дефіцит штату фахових спеціалістів та проблема їх підготовки, процвітаюче браконьєрство, висока кількість шкідливих хижаків і, як результат, низька чисельність основних видів мисливських тварин… Держлісагентство не буде стороннім спостерігачем задля констатації факту стагнації мисливського господарства України, – зазначав тоді Голова відомства Юрій Болоховець.
Торік Громадська рада Держлісагентства готувала відкритого листа до Уряду, в якому зазначила, що площа мисливських угідь держави є найбільшою в Європі. До війни у мисливському господарстві країни було зайнято 6500 працівників, з них 4900 – штатні єгері й лише 500 мисливствознавців. Мисливській галузі критично бракує кадрів. Приміром, на Чернігівщині на посаді мисливствознавець працює 65% з вищою освітою різних спеціальностей і тільки 30% – з фаховою. Аналогічна ситуація, наголошують фахівці, спостерігається на всій території України.
Зараз на лісову галузь чекає новий етап змін. Кабінет Міністрів України прийняв постанову, яка передбачає реформування лісової галузі. Замість 24 обласних управлінь Держлісагентства утворять дев’ять регіональних офісів лісового та мисливського господарства. Ліси залишаться держаними, а галузь має бути оптимізована, діджиталізована, більш оснащена, прибутковіша і адаптована до сьогодення. Але поки що все це стосується лісового господарства. Щодо мисливського, то окрім того, що є плани дещо її цифривізувати, більше нічого не чутно.
Мисливська галузь і війна
До вище перелічених проблем мисливської галузі зараз додаються ще проблеми війни. Відвідувати ліс – не можна, мисливство – заборонено, надходження, за яке утримувались угіддя – відсутні. Робота єгерської служби теж обмежена. У прифронтових зонах і в зоні бойових дій палають ліси, що сильно впливає і на тваринний світ. Для відновлення мисливської галузі після війни нам точно станутьу нагоді професіонали. А їх нині можна перерахувати на пальцях рук і ті можуть зникнути з галузі, функціонування якої просто зупинено.
– Студенти у мене запитують, як впливають вибухи на диких тварин, на їхню поведінку, які пошкодження завдає війна флорі… Але цими питаннями має перейматись Міндовкілля. Зараз у міністерстві моніторять екологічні втрати через війну, але втратами диких мисливських тварин ніхто не займається. Мені розповідають історії, як з ферм втікають домашні свині до лісів і бігають там разом із дикими кабанами. Яка гібридизація популяції дикої свині відбувається, – можна лише уявити. Щоб у майбутньому повернути популяцію кабанів її первинного стану, потрібно буде провести дуже велику фахову роботу. Цим повинні будуть займатись саме мисливствознавці.
Ми вже підготували пропозиції змін до документів про лісомисливські угіддя, в яких є інформація про вплив антропогенних чинників, та не врахований вплив війни. І йдеться не лише про воєнний чинник, а й про зміни екологічних територій, де живуть дикі тварини. Після війни роботи буде багато, і про це треба думати вже зараз, – резюмує Володимир Вовченко.
Популізм і реальність
На додачу до цих викликів маємо ще один задавнений. У суспільстві розповсюджується думка деяких так званих природозахисників і екоактивістів, що мисливці знищують дичину. Ця так звана природозахисна політика дуже нагадує пропаганду РФ, яка все перевертає з метою формування у суспільства ворожого ставлення до чогось, у нашому випадку до мисливства і мисливців. Насправді – все навпаки. Мисливство лише сприяє охороні й відтворенню диких тварин, у тому числі, рідкісних. Мисливці добувають лише невеликий (3–6%), дозволений законом відсоток річного приросту мисливських тварин. Більше того, надані державою ліміти на добування реалізуються лише на близько 70%, а отримані від мисливства кошти, вкладаються у мисливське господарство, мета і обов’язки яких примноження дичини, а не навпаки.
– Сподіваюся, наше суспільство нарешті зрозуміє, що мисливство не є галуззю жорстокого поводження з тваринами, а це галузь раціонального використання об’єктів мисливської фауни та їхньої охорони й відтворення. Це захід виробничої діяльності. Коли виникне дисбаланс, визначений наукою, тоді можна відібрати частину тварин, щоб вони не заважали ефективному ядру популяції. Але псевдозоозахисники все перевернули з ніг на голову, вони запевняють, що мисливці вбивці й до вивчення науки мисливствознавства не можна залучати підлітків, а діти мисливців мають сидіти вдома у віртуальному світі, замість того, щоб разом з батьками єднатись з природою, – обурюється Володимир Юхимович. – Чому для дітей в Україні є шкільні лісництва, але немає мисливських шкіл? До речі, в ЄС вони є і дуже популярні. І діти там не просто шпаківні розвішують, вони знайомляться з роботою мисливського господарства, вивчають диких тварин, допомагають їх підгодовувати, пізнають як побудована і функціонує флора і фауна, яка роль у цьому людини… пізнають світ. Лише в такому суспільстві є розуміння того, хто такі мисливці й для чого існує мисливська галузь.
Але ми віримо, що Україна зможе здолати ці стереотипи. Спочатку переможемо ворога зовнішнього, а далі візьмемося за відбудову країни. Переконаний, що це мають робити професіонали своєї справи.
