Чай з лісовими травами

Начебто сама доля визначає багатьом дітям з лісових сіл трудовий шлях, який тісно переплітається з лісовим господарством. Так склалося і у житті Наталії Василівни Бондаренко з Радомки, що на Семенівщині.

Вона була сумлінно ученицею і мріяла про вчительську професію. Закінчила дівчина вісім класів з Похвальною грамотою і навіть кілька літ працювала в школі у сусідньому селі Жовтевому. Трохи згодом її життєві стежки простелилися у Радомське лісництво. І Наталя ніколи не пошкодувала, що стала лісокультурницею. Тридцять років віддала лісам рідного краю.

Посивіла жінка каже, що немало і радості в її роботі було, зате й труднощів вистачало. Та вона виховувалася у працьовитій родині, тому ніяких перепон і дощів з віхолами-морозами не боялася. Наполегливість та витримка у Наталії від батька, Василя Тихоновича, колишнього фронтовика, який дійшов до Берліна і у мирний час ніколи не скаржився, що стомлюється від роботи.

Так і Наталія Василівна турботливо, з любов’ю доглядала ліс, як своїх трьох дітей — Валентину, Сергія й Тетянку. Втішалася, коли бачила ніжні сіянці у розсаднику. Бувало, повертаються з подругами додому, вечірнє сонце вже ховається у верховітті дерев. І здається, що молоденькі саджанці, визволені жіночими руками з сапками від бур’янів, вдячно дивляться їм услід. Як гарно у всіх на душі !
А взимку лісокультурниці заготовляли хвойну лапку і шишки.
— Сніжні та морозні зими часто згадую, — перегортає спогади Наталія Василівна. — Намерзнемося з дівчатами, забіжимо у вагончик до гарячої грубки. І лісоруби заходять погрітися. Народу наб’ється, як у рукавичку. Говоримо, жартуємо і чай з лісовими травами п’ємо. У вагончику літом пахне. Отак відпочинемо — і знову до роботи…

До речі, чоловік Наталії Василівни лісорубом працював. У Олександра Івановича лісовий стаж теж значний — 35 років. Тепер подружжя на пенсії і діти розлетілися з отчого гнізда. Та сім’я лісівнича про ліс не забуває. Охоче гриби та ягоди збирають.
« Хоча у лісництві я вже й не працюю, та в ліс ходжу часто. І завжди милуюся тими деревами, біля яких колись із сапкою бур’яни виполювала. Виросли, красиві такі високі. Про щось гомонять між собою …» — усміхається Наталія Василівна.

Микола Тищенко,
Чернігівське ОУЛМГ