25/11/2022
0Володимир РОМАНЕНКО, Газета “Природа і суспільство”
Вовки почуваються впевнено й на війні.
Обстріли, заміновані ліси та справжній «вовчий рай»… У таких умовах нині оберігають тварин та угіддя працівники одного з приватних господарств Українського Полісся. Зовсім нещодавно у цих лісах вирували жорстокі бої з російськими загарбниками. І нині війна – зовсім поруч.
– Ракетних обстрілів, на щастя, зараз поменшало. Українська протиповітряна оборона працює впевнено. Але нещодавно був страшний «подарунок» від колишніх «мижебратьєв» й нам, – розповів один із працівників господарства*. – Тоді збита нашими захисниками неба крилата смерть впала за кількасот метрів від нашої бази. На щастя, ніхто не загинув та не був поранений. І ми всі вдячні нашим військовим за захист. Бо, не дай Боже, ця ракета знайшла б свою ціль десь у густонаселеному місті чи селі.
А ми працюємо у нинішніх реаліях. Бо відсутність полювання – основного джерела надходження коштів, болюче вдарила по нас. Але й на цьому тотальному безгрошів’ї по можливості охороняємо наші угіддя та тварин. Допомагає й комендантська година та заборона населенню відвідувати ліси. Крім того, більшість угідь заміновані або перебувають у контрольованій зоні, де мають право перебувати лише військові.І, звісно, ми також допомагаємо нашим захисникам. Бо хто, як не наші єгері та мисливці, знають ці болотисті пущі наче свої п’ять пальців.
– Чи вже детально відомо скільки гектарів лісових угідь заміновано?
– Тисячі тонн залізної смерті орки лишили нам, ганебно тікаючи з наших країв навесні. Сапери поступово розміновують населені пункти та автошляхи. До речі, ще навіть улітку ми тут знаходили «підсніжників» – тіла російських окупантів, які тут трошки «затримались». Ці рештки навіть вовки не їли. Згидували, чи що…
– І дикі тварини теж підриваються й гинуть?
– Є такі випадки. Час від часу чуємо у глушині вибухи. Особливо вночі. Але ж піти перевірити змоги немає. Лише інколи трапляються розшматовані живцем тіла тварин.
Нещодавно була інша історія. Вовк у пошуках здобичі прийшов фактично на нашу базу. Вночі єгер його бачив. Вовки вже сміливо підходять до будівель. Розтерзали одного нашого собаку-сторожа. Навіть шкіри не знайшли. І от вночі був саме такий випадок. Вранці я вирішив вистежити місце перебування нахабного хижака. Єгер мені вказав орієнтовний напрямок. Їздив я туди, бачив навіть місце, де над лісом густо кружляють зграї круків. Певно, там вовки влаштували пир. Але під’їхати туди так і не зміг.
Згодом ці місця приїхали розміновувати сапери-рятувальники. Один із бійців – наш давній знайомий, вправний мисливець. От він нам і розповів, що в тому самому місці, де я намагався марно вистежити вовка, вони знайшли нерозірвані касети від російської реактивної системи залпового вогню. Близько 400 грамів тротилу. Вибухне – від людини мокрого місця не залишиться. І таких «подарунків» там ще багато. Бо під час весняних боїв там постійно дислокувались росіяни, звідки й бомбардували українські міста й села. Ось вам й пошук вовків.
– Які у нинішній ситуації почуваються дуже впевнено?
– Вовки зараз нахабніють так, що терзають козуль та інших своїх жертв зовсім поруч із нашою базою. Як я уже розповідав вище, нашого собаку з’їли. Сліди вовчих частувань ми бачимо постійно. Вовки своїми могутніми щелепами наче горішки лускають навіть могутню «броню» рогів лося. А ще вони часто «співають» тут біля нас.
Це все витівки трьох вовчих зграй, які постійно гуртуються у наших угіддях. Кілька десятків особин. Дуже небезпечні та гідні супротивники. Я сам спостерігав, як одна з найбільших зграй під час полювання розбивалась на два угруповання і після успішного полювання знову гуртувалась. Не раз вони обводили навколо пальця й найдосвідченіших мисливців. Чи спокійно йшли, не звертаючи уваги на постріли й повз лінію стрільців. Або всі захищали пораненого вовка. Чи своїм гучним виттям попереджали мисливців та собак – ми тут господарі, не лізьте. І місцеві мешканці скаржаться, що хижаки крадуть їхніх домашніх собак та худобу.
До заборони проведення полювань ми завжди контролювали чисельність цих зграй. А зараз ви бачите, яка ситуація. На мою думку, питання регулювання чисельності хижаків – вовків, лисиць, бродячих собак, котів тощо, у воєнний час має бути обов’язково врегульоване та вирішене якомога швидше. Інакше наші ліси й поля просто лишаться порожніми.
До відкритого вторгнення у наших угіддях мешкала майже ручна лосиця. Не лякалась єгерів, сміливо підходила, харчувалась із рук. Навіть позувала на камеру. Її тут усі знали й любили. І наші працівники і гості-мисливці.
Під час весняних боїв те урочище постійно було у вогні обстрілів. І зараз заміноване. Плюс, вовче панування. Не видно вже нашої улюблениці. Але віримо, що вона десь зачаїлась у безпечному місці. І що ми обов’язково її зустрінемо!
