01/11/2022
0Водій-лісівник із Волині Микола з колегами постійно їздить на фронт із гуманітарною та волонтерською допомогою воїнам-лісівникам та землякам.
– Начальник нашого управління Олександр Кватирко та колектив ОУЛМГ й лісгоспів приділяють велику увагу волонтерській допомозі українським воїнам-захисникам! З лютого цього року і на даний час я здійснив уже сім рейсів на фронт. Це Донецька та Луганська області. Ми возимо гуманітарний вантаж та допомогу лісівникам, які зараз мобілізовані або на службі за контрактом, і землякам з Волині та з інших областей. Львів’янам, рівнянам, івано-франківцям. Піхоті, танкістам, артилеристам, десантникам, теробороні.
Жодних винятків не робимо, бо це всі наші бойові друзі. Чиї батьки, колеги, рідні й близькі звертаються за допомогою, нікому не відмовляємо. Вантаж – від серветок та предметів першої необхідності до бронежилетів й шоломів. Завантажуємо нашу бойову машину повною. І ще обов’язкові теплі вітання та сердечні побажання Перемоги від рідних, школярів, колег. Звісно, я теж зустрічаю щоразу на фронті колег та друзів – лісівників.
Хлопці вже добре знають наш лісівничий «Рено-Майстер» яскравого жовтого кольору. Жартують, мовляв, це машина з відомого фільму «Таксі». Або «волинська волонтерська пошта». І як листоноша має вчасно доправити листи чи посилки кожному адресату, так і ми маємо довезти привіт із дому кожному з хлопців. На фронті неможливо зібрати усіх розкиданих по різних підрозділах земляків разом. Тому маємо дістатись до кожного і намотати сотні кілометрів розбитими обстріляними фронтовими шляхами. Загалом, намотали десь до 2,5 тисячі кілометрів дорогами війни. Інколи за кермом був чотири-п’ять діб поспіль. Слава Богу, що машина надійна, потужна, двигун економний.
Зі всіх поїздок на Донбас Микола найбільше запам’ятав дві поїздки в район міст Сєверодонецька та Лисичанська, коли вони ще не були окуповані.
– Якось під Лисичанськом, коли ми приїхали з «поштою», почався шалений обстріл. Снаряди й міни вибухають десь за триста-чотириста метрів від нас. Звісно, всі ми в укриття. А хлопці сміються, мовляв, це росіяни нас просто «лякають» та «жартують» так. А другий випадок уразив до самого серця. Між Лисичанськом та Сєверодонецьком бачимо сховище. Там ховаються цілі родини, діти. Є молоді мами з немовлятами, яких народили у цьому підземеллі. Люди постійно жили там кілька місяців. Навіть на білий світ не виходили. І знову черговий обстріл.
Дорослим уже байдуже, – звикли. А от діти плачуть, сумують. Серце краялось. Тож ми передали і їм допомогу. Але кому з дорослих та дітей ми не пропонували тоді поїхати з нами до спокійніших місць, усі категорично відмовлялись. Навіть матері з немовлятами. Хтось каже, що не може житло чи родичів-пенсіонерів покинути. Силоміць їх ж не повезеш. Дуже шкода жінок, пенсіонерів, дітей…
Нині Микола та його вірний бойовий коник готуються до чергового гуманітарного рейсу. Кажуть, зараз хлопці звільняють українську землю від російської нечисті, тож особливо потребують підтримки та допомоги.
Підготував
Володимир РОМАНЕНКО, Газета “Природа і суспільство”
