28/03/2015
0НЛТУ України, alma mater багатьох деревообробників, меблевиків та лісівників, – на порозі великих змін, принаймні, саме такий висновок можна зробити із розмови з Олексієм Пристаєю, нещодавно призначеним проректором з науково-педагогічної виховної роботи та міжнародних зв’язків НЛТУ України
Олексій Дмитрович, який нещодавно працював у Держлісагентстві України, із ентузіазмом взявся за покращення галузевої освіти, щоб дати підприємствам фахових працівників і дати змогу університету заробляти на себе. Про те, як він втілюватиме в життя ці плани, проректор розповів нашому виданню.
– Коли приходить нова людина, вона завжди бачить недопрацювання, до яких вже звикли ті, хто працює роками. Які основні напрями в роботі Ви би хотіли покращити?
– Дуже великі можливості дає новий закон про вищу освіту. Він дає змогу навчальним закладам працювати автономно і покращувати освітні підходи у багатьох напрямах. Найважливішим у підвищенні якості фахівців є налагодження зв’язку освіти і науки із виробництвом, реальне навчання студентів на конкретному виробництві, на якому вони працюватимуть. У нашій стратегії основне – співпраця науки і виробництва.
Наступний крок – прийняття концепції покращення підготовки фахівців у НЛТУ України за участю виробників-роботодавців. Вона передбачає безперервність освіти із можливістю дистанційного навчання – від профорієнтації в школі, ліцеях, профтехучилищах, коледжах і до університету. Зараз сфера інформаційних технологій дає змогу розширити географію навчання шляхом його віртуалізації і впровадження дистанційності. Система «Moоdlе» дає змогу запровадити дистанційне навчання в режимі реального часу, тобто навчатися тоді, коли зручно студенту, здавати екзамени та заліки тоді, коли студент домовився з викладачем без відвідування університету. Це економить кошти та час, а людина може працювати на виробництві, отримуючи позитив від заочного способу навчання і водночас особисто спілкуватися із викладачем в режимі реального часу.
Не таємниця, що дуже багато виробників меблів не мають фахової освіти. Але це не заважає їм робити високоякісні меблі, а завдяки самоосвіті ці люди стали висококласними фахівцями, які знають набагато більше, ніж випускники університетів. Це я знаю з виробничого досвіду. І тому наше завдання – об’єднати зусилля у підготовці кадрів: з одного боку, класичний спосіб навчання – викладання предметів професорами і доцентами, і з іншого – навчання практичним знанням у тих осіб, які вивчили виробництво із низів і створили власні підприємства завдяки самоосвіті.
Ще один момент закону про вищу освіту – це освіта упродовж життя. Чому це дуже необхідне? Щохвилини у світі з’являються нові знання про будь-що, у тому числі в галузі деревообробки та меблевого виробництва. І ми зараз хочемо впровадити можливість вдосконалювати фахові знання протягом життя. Навчити вчитися – це основне завдання системи освіти. У такий спосіб ми дамо змогу людям удосконалюватися постійно.
– Якщо говорити про модернізацію освіти у НЛТУ України, то це передбачає видозміну викладання дисциплін. Як Ви це розумієте?
– Це вагоме питання. Проблема в тому, що спосіб викладання і його методика дуже відірвані від реального життя і виробництва. В результаті це призводить до дуже слабкого виживання знань у студентів. Якщо навіть викладач намагається розповісти все, що він знає студенту, то по-перше, обмежений час їхнього спілкування, а тим більше, індивідуального, коли кожному потрібно отримати знання, про які потрібно окремо запитати, по–друге, студент не зможе запам’ятати все, що розповість професор – йому потрібно це прив’язати до конкретної системи знань, мотивації, інтересів тощо та закріпити ці знання в практичній роботі. Наявна технологія навчання, яка передбачає дошку з крейдою, потребує надзвичайно високої інтелектуальної здатності у студентів уявити, про що говорить викладач. Інформаційні технології дають змогу візуалізувати всі знання, що пришвидшує подавання інформації – за одиницю часу візуально можна подати в десятки разів більше інформації, ніж волос. Тому всі лекції плануємо зробити у вигляді презентації, відеоприкладів, інтерактивного навчання студентів. Знову ж таки, плануємо це все інтегрувати у систему віртуального навчання, тобто студентам, які не зможуть бути на лекції, її запишуть на відео і вони переглянуть її , коли буде зручно. Не секрет, що в Україні навчання є дорогим, а доходи наших громадян, особливо молодих людей, – незначні. Тому ми повинні створити умови, щоб людина могла, навчаючись і працюючи на фаховій роботі (не барменом чи сторожем), заробити собі на навчання, не чекаючи допомоги від батьків.
Зараз наше завдання – щоб у статусі абітурієнта молода людина вже знала, де вона буде працювати. На нараду із роботодавцями ми запросили більше 200 деревообробних підприємств. З кожним із цих підприємств ми маємо поки що усну домовленість, проте згодом будуть укладені договори про індивідуально-адресний підбір абітурієнтів, як після 9, так і після 11 класу, після ПТУ, ліцеїв та коледжів для навчання в університет. Йдеться про те, щоб підприємства підбирали майбутніх працівників із учнів, які живуть поблизу і яким надалі буде зручно добиратися на роботу та які матимуть житло. Таким чином, не буде проблем із проходженням практики на цих підприємствах і майбутнім працевлаштуванням. Впевненість у завтрашньому дні – це ключовий психологічний момент для мотивації навчання. Більше того, ми в цьому договорі передбачаємо обов’язкову роботу на цьому підприємстві щороку, коли людина навчається із використанням дистанційного навчання. В ідеалі це має бути 50% часу – робота в аудиторії і 50% часу з канікулярним періодом, – на підприємстві майбутнього роботодавця. Якщо студент подолає всі нижчі, у тому числі й робочі, ланки на підприємстві, то по закінченні університету стане абсолютним фахівцем. У такий спосіб ми плануємо створити такі умови, щоб не було різниці, чи студент вчиться на платній, чи на державній формі навчання, оскільки він матиме змогу заробити значно більше, ніж потрібно на навчання. І ось це ключовий момент, окрім якості навчання. Як і те, що він гарантовано матиме роботу.
Дуже важливим є те, що контролюватиме цього абітурієнта не тільки університет, а й майбутній роботодавець, який буде зацікавлений відправити на навчання не одного, а двох-трьох студентів, щоб згодом вибрати собі кращого. Так він створить між ними конкуренцію.
У концепції вищої освіти України і навіть у держбюджеті передбачена переорієнтація витрат на освіту. Якщо раніше левову частку витрат виділяли на вищу освіту, то зараз переорієнтація на професійну освіту, набуття робітничих професій. На профтехучилища виділятимуь 60%, а на вищу освіту – 40% коштів. А якщо врахувати, що вартість навчання одного студента у вищому навчальному закладі у декілька разів вища, ніж у професійному закладі, то ми маємо ще більші обсяги і кількість навчання у профтехучилищі. Це правильно, особливо щодо технічних спеціальностей. Якщо людина не знає робочих професій, то вона не може стати ефективним керівником, оскільки керівник мусить знати і вміти навчити робітників працювати, а отже, володіти всіма технологічними операціями.
– Повертаючись до роботодавців: була і є проблема у всіх вишах, де є технічні спеціальності, щодо місця проходження практики, вже навіть не говорячи про подальшу роботу. Університет зацікавлений в роботодавцях, але чи роботодавці зацікавлені в студентах університету у такій кількості, який готовить виш?
– Питання в десятку. Насправді у нас є проблема із проходженням практики студентами, особливо на виробництвах приватного сектору. Приватні підприємці бояться витоку інформації, прагнуть зберегти у таємниці технологічні новинки, тому не хочуть пускати чужих на територію підприємства. І власне наша стратегія полягає в тому, щоб і не просити їх пускати чужих: пускайте своїх. Тобто вам треба спеціалістів – берете двох-трьох, а ми для вас їх готуємо безкоштовно. Підприємства не платять за підготовку спеціалістів, вони їх просто для нас підбирають, гарантуючи, що візьмуть їх після закінчення університету на роботу, бо вони їм потрібні. Таких своїх студентів вони пускатимуть на практику автоматично, адже не буде «промислового шпіонажу».
– Іноді студента беруть на практику, але самі працівники підприємства не допускають його до верстата. Робітник не бажає вчити молодого спеціаліста роботі, оскільки боїться у майбутньому втратити робоче місце. Як бути в такому випадку?
– Ми укладаємо із роботодавцем угоду, що він нам виділяє одне, два, три робочі місця на кожен рік. Спочатку на них працюватимуть учні коледжів, а далі – студенти. Ці робочі місця, виділені нам, будуть постійно закріплені. Тож студент буде виконувати технологічні операції, отримувати зарплату і приносити прибуток підприємству.
– Як відбувалися ці перемовини, адже раніше навіть за практику було непросто домовитися?
О. Д. Пристая– Я 30 років пропрацював на виробництві, був керівником на багатьох посадах. Під час моєї роботи на підприємстві ми завжди запрошували півгрупи із профтехучилища на практику – 12–15 осіб, які постійно у нас працювали. Із них відбирали найкращих і за 1,5-2 роки вони ставали кращими фахівцями, ніж ті працівники, які пропрацювали 20–30 років у галузі. Ці молоді люди були вільні від стереотипів і дуже легко орієнтувалися у новинках та інноваційних технологіях. Найкращих ми скеровували на навчання в університет. Була навіть ситуація, коли на нашому невеликому підприємстві, де працювало 60 осіб, за рахунок підприємства вчилося 11 дітей на платному навчанні у різних університетах. Із них тільки троє залишилося працювати на підприємстві, але вони були дуже класні! Тобто ми бачили потребу у підготовці таких спеціалістів, які нам справді потрібні. Я розповідав це колегам, ставлячи їм ті самі питання про практику, що й ви мені. Вони не беруть від нас студентів на практику, окрім того, ще й з тієї причини, що не мають куди їх поселити. Крім того, студенти не вмотивовані іти працювати, бо далеко доїжджати, отож ставлять печатку і їдуть назад. Ну, кажу, давайте думати як зробити так, щоб вони працювали реально. Ми запропонували це спочатку одному підприємству, яке має 1200 працівників – мукачівській лижній фабриці ТОВ «Фішер-Мукачево». Це підприємство має один із найвищих показників середньої заробітної плати. Генеральний директор цього підприємства відразу погодився на нашу пропозицію і заявив, що готовий дати 20–30 робочих місць для підготування спеціалістів, але з місцевого населення. Так само і на підприємстві «Ено меблі», де працюють близько 2 тис. осіб. Умова – щоб ми мали постійні робочі місця. Це їх безперечно зацікавило, тому що студент – це найвмотивованіший робітник, який хоче самовдосконалитися, заробити грошей, має снагу працювати, знання, і хоче покращити не тільки себе, а й усе навколо себе. Скільки аспектів для мотивування! І тут ми переходимо до наступного етапу наших пропозицій. Всі ми знаємо, як готують лікарів. Лише на шостому році у них спеціалізація: хірург, кардіолог, терапевт тощо. В нашій галузі спеціалізація на сьогоднішньому етапі розвитку техніки і технологій це так само актуально. Тому ми перших три-чотири роки будемо вчити всіх про все. А якщо студент знає, що він працюватиме на дільниці оздоблення, то на рівні магістерської програми, як на шостому курсі медиків, ми його вчимо все про оздоблення. В результаті, коли він приходить на підприємство, то знає про оздоблення набагато більше, ніж ті працівники, котрі там працюють. І це є його конкурентною перевагою.
Отож, я б хотів ще раз підкреслити два моменти нашої стратегії: перше – адресний підбір абітурієнта для роботи в конкретного роботодавця і друге – підготовка фахівця ідивідуально-адресно для конкретних потреб роботодавця на конкретному робочому місці.
– Як буде виглядати індивідуально-адресний підбір студентів на практиці? Чи працівники, які вже працюють на підприємстві, не намагатимуться, щоб їхні діти теж там згодом працювали?
– Супер! Це – наша основна мета, щоб було саме так.
– А для інших студентів, які не мають зв’язків на цьому підприємстві, є можливість туди потрапити чи ні?
Безперечно є! Всі керівники тих підприємств, коли я поставив їм аналогічне запитання, сказали, що передусім вони шукатимуть майбутніх працівників серед представників їхніх підприємств. Це дуже важливо, оскільки це найбільша мотивація. От уявіть: батько працює робітником, прийшов син – і через п’ять років став інженером, а потім головним інженером, а згодом – директором. Мотивація величезна. І наше завдання – знайти цю мотивацію, бо тоді і батьки будуть контролювати якість навчання, відношення до нього і до роботи. І тоді ми зможемо виховати справжнього спеціаліста, який буде продовжувачем династії батьків. Щодо інших студентів – безперечно, вони також матимуть таку можливість. Самі директори кажуть, що не можуть одразу дати нам абітурієнтів, оскільки хочуть подивитися, як вони вчилися в школі. І братимуть лише тих, хто добре вчився.
– Якщо людина прийде сама подавати документи, наприклад, на технологію деревообробки, як це буде виглядати?
– Тих, хто прийде до нас сам, ми будемо обов’язково приписувати до якогось підприємства. І директор завжди буде вибирати кращого. Це реальна конкуренція. Ніхто не вибере, образно кажучи, трієчника, якщо є відповідальний відмінник. Як і в спорті, має бути спортивна злість і спортивна конкуренція. І тоді буде якість.
– Олексій Дмитрович, для того, щоб була високоякісна освіта, щоб могли студенти знайомитися із останніми новинками, щоб на виході був справді класний фаховий спеціаліст, викладачі повинні мати змогу знайомитися із новинками галузі, щоб потім розповідати про них студентам. Чи дає змогу наявна матеріально-технічна база університету викладачам якісно готуватися до своєї роботи?
– Є проблема, безперечно, але якщо відсутність матеріально-технічної, навчальної бази та обладнання 20 років тому була критичною для покращення знань викладачів, то зараз в умовах інформаційного суспільства знайомство з «професором» «Google»-ом та «YouTube» покращує можливості для вдосконалення. Але ми ставимо перед собою завдання поліпшувати матеріально-технічну базу і створити на базі університету дослідно-навчальне виробництво, де всі студенти першого курсу матимуть першу роботу, де навчаться основам, а потім уже з дистанційним навчанням продовжуватимуть отримувати знання. На жаль, Україна нині у складному становищі. Тому плануємо кілька напрямів покращення матеріальної бази. Перший – самостійно заробляти гроші. Ми маємо навчальний лісгосп, де є реальне виробництво. Плануємо, що він нам дасть реальні прибутки. Згодом будемо створювати виробництва, щоб студенти могли там працювати, виготовляти продукцію. Якщо буде співпраця із виробничими підприємствами, то, гадаю, вони будуть зацікавлені у впровадженні у виробництво розробок нашого університету, за що ми також отримуватимемо гроші. І такі приклади вже є на чотирьох кафедрах. Наприклад, кафедра технології сушіння має дуже багато замовлень, на іншій кафедрі найкращі розробки котлів на деревині, яку вони спалюють абсолютно без диму. Горять без диму навіть гумові колеса. Маємо великі досягнення у будівництві лісових доріг, є Галузева лабораторія лісових доріг. Зокрема, завдяки її розробкам в Україні вже прокладено близько 4 тис. км нових лісових доріг, по яких можна їхати автомобілем з одним ведучим мостом і везти 40 м3 деревини, що дає змогу економити кошти на транспортуванні лісопродукції. Дуже хороші розробки у вирощуванні декоративних рослин, саджанців і сіянців лісових культур, які ми продаємо. Має великі можливості проектування меблів, садово-паркове господарство, виготовлення проектів дільниць сушильного господарства, проектів оздоблювальних дільниць. Можливостей є багато, ми пропонуємо їх підприємствам і багато хто звертається.
– Розкажіть будь ласка, більше про ініціативу щодо лекцій, які читатимуть представники виробництва.
– Ця ідея не нова, приміром «Львівська Політехніка» вже проводить п’яту пару, яка так і називається – П’ята пара. Назву ми запозичимо – бо класно звучить. І таку першу пару на всіх потоках проведено 18 березня. А потім ми плануємо зробити цю п’яту пару постійною щотижня у певній аудиторії, щоб туди приходили ті, хто хоче. На сайті подамо інформацію, хто і про що буде розповідати, які досягнення доповідача, що він може навчити, бо, як я колись читав у інтерв’ю відомого вченого і прогнозиста, у майбутньому, коли я буду вас бачити, поруч з вами на стіні буде відкриватися вся ваша біографія, ваші досягнення, позитиви та негативи. Отакі зустрічі будуть мотивувати людей ставати успішними, а це ключовий момент – навчити людей ставати успішним. Це є основою нашого підходу у вихованні самоповаги у студентів і віри у себе.
– Новий підхід до набору абітурієнтів Ви вже будете впроваджувати цього року?
– 18 березня – офіційний старт цього проекту, на який ми запросили 200 підприємств, також ми надіслали запрошення в районні адміністрації, щоб вони надіслали їх місцевим підприємцям. Кожному із підприємств запропонували укласти трьохсторонні договори, роздали кожному проект такого договору і наші викладачі разом із представниками підприємств будуть іти в школи, коледжі та училища та запрошувати до нас на навчання з умовою можливого або навіть гарантованого працевлаштування за місцем проживання. Користуємося перевагами наших «недоліків»: вуз маленький і галузевий, але цей недолік криє в собі і переваги – ми знаємо, до кого іти.
– Олексію Дмитровичу, чи не шкода вам було залишати роботу в Києві у Держлісагентстві і переводися в університет до Львова?
– Я використовую підхід європейського менеджменту у роботі. Якщо людина на будь-якій роботі хоче щось зробити, вона повинна встигнути за першу каденцію (4 роки). У Європі якщо ти на одній посаді, особливо на державній службі, більше чотирьох років, то це вже моветон. Це не сприймається суспільством. З іншого боку, якщо людина не здатна зробити за чотири роки те, що задумала, то вона цього й не зробить. Я зауважив за собою таку річ, що за 4 роки мені почало подобатися працювати на посаді заступника голови Держкомлісгоспу. Я вже створив систему і навколо все працює без мого втручання: працюють 54 екскаватори, за кожні півгодини будують 58 м дороги, я як координатор бачу, що робить кожен екскаватор через систему GPS-контролю, кожна траса дороги нанесена на електронну карту «Google» тощо. Я маю службову машину, теплий кабінет і загалом мені дуже комфортно. І я зрозумів, що це величезна небезпека. Тому п’ять років тому я вирішив звідти піти.
Для дієвих людей завжди є декілька варіантів, куди податися. Ну і мені стало цікаво піти трошки в іншу галузь, тож я поїхав працювати у Херсон. Згодом кликали і за кордон на роботу, але я як патріот України, відмовився. Коли я знову повернувся у Держлісагентство, але вже не на посаду заступника, а на наукову, то, будуючи лісові дороги, часто контактував із моєю Аlma mater – НЛТУ України. І коли ректор запропонував мені цю посаду, я погодився, не роздумуючи ні секунди: будь-яке вагоме рішення потрібно приймати, не роздумуючи, щоб не встигнути злякатися, що його буде важко виконувати. Мої досягнення в житті стали можливими завдяки тому, чого я навчився в університеті, тож потрібно віддати борг університету, попрацювати на його благо, щоб він ставав все кращим і кращим.
