Наука для галузі

Роман НОВІКОВ, “Лісовий і мисливський журнал”

Майбутнє мисливської галузі залежить від освіти її працівників і небайдужості мисливців.

У першому, цьогорічному номері нашого часопису, в публікації «Освіта галузі – майбутнє країни» ми говорили про освіту та її роль для розвитку мисливської галузі. Про те, що з 2012 року мисливствознавство, як окрема спеціальність, зникла у переліках закладів вищої освіти України. розповідали, як мисливська освіта взагалі втратила попит, а мисливська галузь, зокрема й завдяки цьому, деградує з кожним роком. Хто ж у цьому винен і що робити далі?

Сьогодні освіченого мисливствознавця в Україні важко знайти навіть удень з ліхтарем. Тих, кого вдається знайти, отримали освіту, переважно, ще за радянських часів. Найжахливіше в цій історії є те, що самі користувачі мисливських угідь не зацікавлені в підвищенні кваліфікації своїх працівників: як мисливствознавців, так і єгерів. Те, що це є фактом, підтвердить будь-який викладач освітнього закладу, де ще можна підвищити кваліфікацію єгеря чи мисливствознавця, адже попиту на цю освіту немає, від слова «зовсім».

Це результат нерозуміння значимості мисливської галузі суспільством та владою країни, а також байдужого ставлення до неї мисливців, мисливських громадських організацій і нарешті власників та керівників мисливських господарств. Останні зобов’язані розумітись на цьому, бути найбільш зацікавленими в якості свого підприємства, а це безпосередньо залежить від кадрів. Але на практиці складається інша картина. Попиту на освічених фахівців немає, в результаті освітні спеціальності й програми в навчальних закладах – ліквідуються. Немає освіти – немає галузі. Це ланки однієї системи і по іншому працювати вона не буде.

Тим часом віддані мисливській галузі викладачі намагаються з останніх сил врятувати хоч Програму для мисливствознавців, але з кожним роком зробити це стає все складніше.

Але через ці непрохідні хащі байдужості та невігластва, пробиваються деякі паростки надії – з’являються вмотивовані, з прогресивними думками люди, які хочуть самі професійно розвиватись і розвивати мисливську галузь.

Як-от Максим Соболь, який народився у родині мисливців на Дніпропетровщині й свої перші кроки зробив у мисливських угіддях. Він з дитинства прихильник правильного полювання і це не дивно, адже його батько присвятив усе своє життя мисливському господарству. Працюючи спочатку єгерем, а згодом і мисливствознавцем, долучав сина до справи з дитинства. І ось настала черга сина зробити вибір у своєму житті.

– Із самого дитинства я любив природу та став запеклим фанатом мисливства. Здобувши середню, а згодом і вищу освіту, дев’ять років прослужив у правоохоронних органах та весь цей час залюбки, за можливості, не пропускаючи мисливських днів, ходив на полювання. З 16 років став членом Булахівського мисливського колективу, а згодом і його єгерем. Мій батько тривалий час є головою мисливського колективу, що допомогло мені оволодіти аспектами ведення мисливського господарства, а також організаційною роботою Товариства.

У 2014 році після початку агресії «братського народу» відкриття полювання на пернату дичину на території Дніпропетровщини було перенесено. Але, незважаючи на це, знаходились ті, для кого закони не писані. Під час охорони угідь мені приходилось зустрічатися з такими «героями», але самотужки вгамувати їх було важко – не вистачало на це прав. Залучали правоохоронні органи, що не завжди спрацьовувало, втрачався час, за який порушники просто могли зникнути, позбутись доказів та уникнути покарання, – бідкається пан Микола. – Тож необхідно щось змінювати в цьому напрямку. Особливої уваги варто приділити правам єгерів, прирівняти їх до правоохоронців з правами, якими володіє національна поліція. Зустрівшись із браконьєрами в угіддях, віддалених від населених пунктів, без свідків і з обмеженими правами щодо затримання, обшуку, застосування спеціальних засобів та табельної зброї, єгер наражає себе на значну небезпеку, і постійні втрати серед працівників єгерської служби є доказом цього.

Якщо єгерська служба за законом виконує ці обов’язки, то їй необхідно надати право зупиняти і оглядати підозрюваного та його транспортний засіб, застосовувати відеозйомку, затримувати до прибуття поліції, а також застосовувати силу і зброю у разі супротиву та загрозі життю. Такі права мають відповідні служби, що охороняють мисливські угіддя в більшості розвинених країн ЄС.

За останні десятиліття специфіка охорони мисливських угідь змінилась, у браконьєрів з’явився транспорт підвищеної прохідності, далекобійна стрілецька зброя з оптикою, тепловізори і прилади нічного бачення. Але головним «лихом», на мою думку, найближчим часом стануть доступні вже сьогодні безпілотні літаючі апарати (БЛА). За допомогою БЛА можна швидко відслідковувати дичину і уникнути зустрічі зі службою охорони угідь. А тому питання використання дронів, як і тепловізорів, потребує якнайшвидшого врегулювання на законодавчому рівні.

Разом з тим, саме БЛА, тепловізори і фотопастки можуть стати дуже ефективними засобами як для охорони угідь, так і для проведення обліків диких тварин.

Також окрему увагу необхідно приділити освіті єгерської служби щодо оформлення протоколів правопорушень. Оскільки неправильно оформлені документи зводять нанівець усю попередню роботу. Правопорушників не зупиняють постійно зростаючі штрафи і виною цьому – невиправдана лояльність судів до браконьєрів, а іноді й невігластво єгерів, які не можуть кваліфіковано надати слідству докази і відповідні документи.

Після інцидентів із браконьєрами, прийшлося глибоко зануритись у мисливську законодавчу базу, яка, як з’ясувалося, об’ємна, але, на мою думку, потребує кардинальних змін, щоб відповідати вимогам сьогодення, про які я розповідав вище. Тому нині, щоб вдосконалити свої знан­ня і мисливську кваліфікацію, я вирішив вступити до Запорізького національного університету на спеціальність «Лісове господарство», освітня програма – мисливське господарство, яка з цього року акредитована не лише для спеціалістів, а й для магістрів. Разом з тим, я розробляю науково обґрунтовані пропозиції щодо внесення доповнень до Конституції України і Законів, пов’язаних із мисливською галуззю.

Мисливство в Україні має багатовікові традиції, воно робить вагомий природоохоронний внесок. Мисливці проявили високі якості професіоналізму в боротьбі з російською агресією. Це заслуговує визнати мисливство в Україні, як історичне і культурне надбання українського народу.

Сьогодні багато мисливців героїчно захищають нашу країну на фронті, а також допомагають армії і країні наближати перемогу, яка обов’язково буде за нами. Після війни до мирного життя повернеться багато мисливців із військовим досвідом, які можуть використати його в єгерській службі й боротьбі з браконьєрством, яке набирає обертів, і вій­на цьому сприяє.

Можливо, мисливським організаціям і відомствам варто буде укласти договори зі Збройними Силами України щодо співпраці, це може значно покращити ефективність та стане в нагоді обом сторонам і зробить нашу країну ще сильнішою.