06/03/2015
0На конкурс ФЛЕГ начинают поступать первые работы. Многие из них уже публиковались, некоторые написаны специально для конкурса. Я буду периодически знакомить Вас с ними. Ниже четыре статьи связанные с охотой. Они написаны Олегом Проців и будут рассмотрены вне конкурса, так как будучи экспертом проекта ФЛЕГ от WWF Олег не имеет права претендовать на премии. М.П.
Порушники законів лісу
12/02/2015
Полювання як і будь-яка галузь суспільного виробництва регулюється своїми законами і правилами. Так, мисливське право врегульовує чисельність та терміни добування дичини, допуск до права полювання, техніку безпеки під час полювання тощо. Звісно, дотримання правил слід контролювати: мисливців – спочатку переконувати, а у випадку неслуху – карати.
З розпадом СРСР Україна успадкувала тоталітарний тип мислення у сфері управління мисливством: більше покарань – більше порядку. Як наслідок – запровадження планових показників на кількість порушених кримінальних та адміністративних справ. А оскільки є план, то його потрібно виконувати. Що лише не вигадують контролюючі (правоохоронні органи), щоб виконати показники. Одного разу, будучи у рейді у день відкриття полювання на пернату дичину з бравими «беркутівцями», замість того, щоб складати протоколи на справжніх порушників правил полювання, відбивав мисливців, які правоохоронці зарахували до порушників. Суть конфлікту полягала у тому, що полювання починалось о 16 годині, але багато мисливців розташувались у мисливських угіддях ще з 13 години. Хтось вже навіть розпалив вогонь, нагріваючи воду з надією, що свіжовпольована качка потрапить у казанок. Але у мирні плани мисливців втрутились наші правоохоронці, мотивуючи, що полювання починається о 16 годині, і мисливці не мали права скоріше перебувати у мисливських угіддях зі зброєю, навіть якщо вони не стріляли до дичини. Формально цю ситуацію можна трактувати як порушення правил полювання, але з іншої сторони – чи повинні мисливці під’їхати до найближчих угідь і чекати на дорозі (адже дороги не входять до складу мисливських угідь) до 16 години, і лише тоді перейти до мисливських угідь? Хто перший добіжить до озерця, буде мати право першого вистрілу. Вважаю, що тут повинен спрацьовувати здоровий глузд і звичаєве право, коли мисливці завчасно, за декілька годин до офіційного відкриття полювання обживають мисливські угіддя відповідно до виданої користувачем мисливських угідь відстрільної картки.
Велике моє здивування викликали беркутівці, які звіряли номера рушниць у виданих дозволах. Виявляється – недарма. Як правило, рушниця має шість і більше цифр у номері. При перевірці виявилось, що приблизно у одного з десяти мисливців хоча б одна цифра не співпадала. Рушниці звісно вилучили до вияснення справи. Бували й випадки, коли не збігалась фактична марка рушниці і зазначена у дозволі. Рекомендую мисливцям ретельно перевірити дані про рушницю, записані у дозволі, щоб не зіпсувати собі полювання.
Крім того, статус браконьєра можна отримати навіть не докладаючи до цього зусиль. На полюванні на копитні види тварин керівником господарства призначається керівник полювання, який проводить інструктаж по техніці безпеки, керує процесом полювання і слідкує за чистотою оформлення дозвільних документів. Проте на практиці існує чимало прикладів на практиці та описаних в мисливській літературі, коли недобросовісний організатор полювання (інженер, єгер) не заповнює ліцензію або заповнює її кольорову ксерокопію, щоб по одній і тій же ліцензії полювати декілька разів. У цьому випадку всі учасники колективного полювання автоматично стають браконьєрами.
Доводилось, на жаль, бачити, коли через неуважність рейдової групи обласного управління лісового та мисливського господарства по боротьбі із браконьєрством був допущений факт браконьєрства. Так, зустрівши на дорозі знайомого і знаючи, що він міняв контрольну картку обліку добутої дичини, ми не стали перевіряти всі інші документи так як дорога не входить до складу мисливських угідь. Поговоривши декілька хвилин, він запитав, чи можна полювати в цих угіддях, на що ми ствердно відповіли, не знаючи, на яких угіддях він мав право полювати. Дорога ж ділила мисливські угіддя двох окремих користувачів. На наступний день виявилось, що через декілька хвилин після того, як ми йому побажали вдалого полювання його затримав лісничий та склав відповідний протокол, так як знайомий мисливець зайшов не у ту сторону від дороги. І такі ситуації непоодинокі. Цьому сприяє мала кількість аншлагів, які вказують на користувача мисливських угідь.
Проблему для законослухняних мисливців становить окремий статус мисливських угідь державного мисливського резерву (запасу), що розташовуються мозаїчно і через які практично неможливо без порушення проводити полювання. Рішеннями обласних ради мисливські угіддя надані так, що мисливець, добираючись до них, змушений проходити через угіддя мисливського резерву. Більше того, перебування зі зброєю чи то у мисливських угіддях, чи в угіддях державного мисливського резерву прирівнюється до полювання, а полювати на території мисливських угідь державного мисливського резерву забороняється. Я не бачив жодного аншлагу, який би повідомляв, що певна територія є мисливськими угіддями державного мисливського резерву, направляючи мисливця у правове русло при полюванні. Тож через такі законодавчі казуси, можна сказати, більшість мисливців, самі цього не відаючи, порушували правила полювання.
Проте, все це були браконьєри мимоволі. А є ще й злісні. Найгірше, коли вони ще й багаті та при владі, і цинічно застосовують на полюванні квадроцикли, джипи і навіть дельтаплани. Як зізнався один чиновник-браконьєр, що він дістає задоволення не лише від можливості незаконно настріляти дичини, але також від того, що тікає від переслідування єгерів» . Що ж – багатіям закон не писаний.
На ріст браконьєрства впливає ще й людська психіка. Людина завжди хоче мінімізувати або й взагалі виправдати свої погані вчинки. З цього випливає й зеківська приповідка: «Есть хотел – хлеб украл, а дали так много». То й порушники правил полювання мають на цей рахунок своє виправдання: дичину, яку ніхто не годує, можна взяти без докорів сумління. Вкрасти для них свійську качку, чи корову – то великий гріх, та й жоден браконьєр не вкраде свійську тварину, а незаконно відстріляти дику качку чи оленя це – подвиг, яким можна похвалитись. Мисливське та кримінальне законодавство Галичини до початку ХХ століття визначало незаконне добування дичини як крадіжку. На відміну від сучасного українського законодавства у мисливському законодавстві Галичини окремо не визначався ступінь покарання за добування, наприклад, оленя чи козулі. Міра покарання та відшкодування призначалась відповідно як за крадіжку корови, чи свійської кози. Лише на початку ХХ століття з усуспільненням дичини незаконне добування кваліфікувалось вже не як крадіжка, а як порушення правил полювання. Тогочасна мисливська література відзначала, що судді та й взагалі суспільство стало толерантніше відноситись до новоспечених «порушників правил полювання», ніж до «крадіїв».
Сьогодні протистояння браконьєр – мисливський охоронець не таке жорстоке. Так, лише у 1935 році у Польщі, до якої входила Галичина, 212 мисливських охоронців зазнали нападу: 12 загинуло, 30 були тяжко поранені. У цьому ж таки році було вбито 9 браконьєрів, а 21 поранено .
Браконьєри Галичини об’єднувались у банди, що мали й свою певну субкультуру. Її навіть описав, К. Матіас в унікальній етнографічній праці «Браконьєри давнього лісу Сандомирського» (Львів,1905р.). Варто зазначити, що автор праці не був надто категоричним в оцінці дій браконьєрів, і поділив їх на добрих та поганих. До добрих браконьєрів він зараховував тих, які полювали одноосібно (дилетанти), а до поганих – тих, які організовували банди (професійні). У добрих у серці ще залишилась побожність і віра, а погані – це замкнута каста на кшталт масонської ложі, що характеризується безбожністю та пожадливістю до грошей. Члени браконьєрських банд були пов’язані між собою присягою мовчання. Непростою справою було вступити до цієї банди, а ще важче – з неї вийти. Члени такої банди знали місцеві відносини і кого можна до себе приймати. Перевага надавалась особам із злодійський хистом. Члени банди служили їй душею і тілом, складаючи страшну присягу: «Присягаю при повній свідомості свідомістю, що буду Вам вірно служити і не видам Вас, навіть якщо б мене мали вбити».
Браконьєрські банди у більшості випадків полювали з нагінкою або на облаві. Професійні браконьєри обирали між собою найдосвідченішого та найспритнішого мисливця, який керував процесом полювання. Йому підпорядковувались безоглядно всі члени банди. Вважалось, що у членів банди рушниці заворожені. Вони вірили, що з такої рушниці жодний постріл не буде хибним. Найбільшою ознакою завороженої рушниці був отвір в прикладі, в який вкладався якийсь чародійський предмет, після чого його забивали кілком. Існувало повір’я: щоб рушниця завжди добре стріляла, браконьєр повинен був під час Святої Літургії виплюнути проскурку під час Святого Причастя і нею набити стволи, або стріляти у скульптуру Ісуса Христа, або першим вийнятий після випічки хліб. Інші браконьєри закопували зброю на краю дороги, по якій повинен був проїжджати віз із померлим, щоб її заворожити. Браконьєри користувались різними замовляннями, щоб їх не могли зловити лісники. Для піднесення духу вони промовляли: «Або ми, або нас», «Смерть лісникам». Керівник банди перед початком полювання завжди нагадував її членам, що втікати потрібно в густий ліс або ховатись за велике дерево, а лісника, що буде переслідувати, потрібно вбити, при чому стріляти потрібно в груди. Професійні браконьєри ніколи не ходили до лісу наодинці. А коли їх зустріне лісник, то вони завжди втікали порізно. Лісник, який переживав за своє життя, ніколи їх не доганяв, лише намагався впізнати. Але і на це браконьєри мали свій спосіб: вони переодягались у старий жіночий одяг, а також натягали на обличчя маски. По селі вони ховали рушниці в кожух, але у лісі сміливо носили зброю. Були браконьєри, які взагалі ховали рушниці у лісі у дуплах дерев. Після пострілу браконьєри відразу не підходили до добутої дичини, а чекали, чи їх ніхто не переслідує. Але все ж мисливські охоронці робили вправно свою роботу і лише за 1905 рік у браконьєрів Галичини було конфісковано 1936 одиниць зброї .
Ще більше браконьєри розпоясались у європейському лібералізованому суспільстві. Так, у «Ловцю польському» у 1899 році була надрукована стаття «Браконьєрська спілка», у якій редакція обурювалась створенням «Спілки французьких браконьєрів». У цій спілці нараховувалось лише 17 членів, бо до спілки могли належати лише відомі браконьєри, які хоча б один раз відбували судове покарання. Вони сплачували встановлені членські внески. Головним завданням товариства була допомога ув’язненим браконьєрам та їх сім’ям. Також відзначалось, що дуже поблажливе законодавство призводить до того, що добропорядні мисливці воюють з браконьєрами або формують з браконьєрами банди і незаконно добувають дичину.
І все ж мені віриться, що з гуманізацією суспільства змінилась і психологія мисливців, а мисливство з необхідності поповнення харчів перетворилось на елітний вид відпочинку. То ж хочу побажати сучасним мисливцям з приємністю проводити час на полюванні, а приємності додасть не лише гарний мисливський трофей, але й відчуття безпеки, яке може гарантувати лише полювання без порушень.
О.Р. Проців
Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник» (вересень 2014 № 9) С. 23.
http://www.fleg.org.ua/konkurs-2015/581
Коаліційна угода – реалізація, перспективи, ризики, надії для мисливства
12/02/2015
Відшуміли бурхливі події зими 2013-2014 рр. Суспільство обрало нового Президента України та переобрало Верховну Раду України. Для визначення суспільного вектору розвитку суспільства (економічних, соціальних, політичних, гуманітарних аспектів) новообраними депутатами укладено компромісний політичний продукт – «Коаліційну угоду», яка в ідеалі повинна була б задовольняти всі прошарки суспільства. При організації мисливства заторкується багато суспільних інтересів: мисливців, власників земельних ділянок, держави тощо.
Реформи, спрямовані на європейський вектор розвитку у суспільстві, вселяють надію на великі зміни. Основною тезою реформ було те, що довгоочікувані зміни здійснюватимуть через запровадження законодавчого супроводу, інституційних змін, підходів у правозастосуванні тощо. У кожному міністерстві запроваджено навіть посаду заступника міністра по Євроінтеграції, на гора почали виходити законні та підзаконні акти. Заслуговує на увагу законопроект «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення законодавства у сфері мисливського господарства та полювання і боротьби з браконьєрством» від 30.12.2014р., реєстраційний номер 1687 , внесений народним депутатом України А. Л. Палатним (партія Блок Петра Порошенка). Звісно, виходячи із приналежності депутата до коаліційної більшості, цей законопроект повинен відповідати принципам коаліційної угоди, яка визначає, що на відміну від адміністративного керування економікою ми переходимо до конкурентноспроможної економіки. Проте у зазначеному законопроекті при наданні у користування мисливських угідь застосовується все той же адміністративний принцип, коли рішення приймають виключно органи державної виконавчої влади – обласні державні адміністрації. Крім того, необхідно отримати погодження в обласних радах та обласних управліннях лісового та мисливського господарства. Тож як бачимо, такий механізм лише посилює функції державної виконавчої влади і суперечить принципу децентралізації та дерегуляції влади шляхом передання більших функцій органам місцевого самоврядування та усунення чиновництва від прийняття рішень, функцій у сфері економіки. Більше того, не передбачено діючу норму щодо погодження власників/користувачів земельних ділянок.
Запропонований у законопроекті механізм надання у користування мисливських угідь суперечить п.6.1. Коаліційної угоди, що передбачає виконання у 2015 році взятих на себе коаліцією зобов’язань: усунення дублюючих функцій при прийнятті управлінських рішень, або делегування окремих функцій держави саморегулівним організаціям. Крім того, п.1.2. угоди передбачає усунення надмірного регулювання господарської діяльності через зменшення кількості документів дозвільного характеру. Слід враховувати поки ще й той факт, що Україна за рівнем корумпованості займає 142 позицію зі 175 країн , що дає розуміння підходів при прийнятті рішень щодо надання у користування мисливських угідь. Власне прийняття рішення щодо надання у користування мисливських угідь кількома органами державної влади та місцевого самоврядування не лише посилює корупційну складову, але й породжує кругову безвідповідальність.
Суспільство пересвідчилось, що ласі ділянки мисливських угідь безоплатно знаходяться у користуванні нашої «аристократії» (прокурорів, чиновників, олігархів). Те, що право на користування мисливськими угіддями є товаром, вже давно примітили чиновники, роблячи на цьому бізнес. Отримані у безоплатне користування мисливські угіддя в подальшому перепродаються за цінами, що вимірюються у сотні тисяч євро. У деяких областях органи державної влади приймали рішення про надання у користування мисливських угідь після подання претендентами бізнес-плану, які обіцяли з області зробити «Мисливські Васюки», але плани на мільйони гривень так і до цього часу не реалізовані.
У новому законопроекті запропоновано взагалі відмінити діючу статтю 24 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання», що користування мисливськими угіддями є платним. Це аж ніяк не буде сприяти виконанню положень коаліційної угоди щодо подолання бідності. Норму щодо внесення оплати за мисливські угіддя, визначена ще з 2000 року, тобто, з часу прийняття закону, відтерміновували тричі. Зрозуміло, якщо більшість народних депутатів, або мала у власності мисливські господарства або любила полювати, то питання перенесення терміну оплати вирішувалось позитивно. Якщо ми йдемо до Європи, то там мисливські угіддя надаються у користування виключно на платній основі. Зокрема, у Німеччині, площа якої є на третину меншою за Україну, оренда мисливських угідь складає 340 мільйонів євро. Оплата за користування мисливськими угіддями незаможним власникам земельних ділянок зняла б соціальну напругу в Україні.
Хоча з 1 січня 2015 року вступила в дію вимога щодо оплати за користування мисливськими угіддями, до цього часу підзаконним актом не визначено механізму реалізації, а саме: спосіб, вартість оплати тощо. Із скасуванням плати за користування мисливськими угіддями у статті 27 законопроекту встановлюється новела, яка законодавчо закріплює право на покриття витрат на ведення мисливського господарства з бюджету для багатих власників мисливських господарств. Тож замість того, щоб бюджетні кошти спрямовувати на збільшення мізерних зарплат та пенсій в Україні, де бідними себе вважають 65% населення , вони, без сумніву, потечуть у кишені людям, наближеним до влади. Хто зможе проконтролювати використання бензину на проведення рейдів для боротьби з браконьєрством, згодованих кормів дичині тощо. Папір під актами все витримає.
Як показує аналіз бюджетного фінансування мисливського господарства встановлена чітка кореляція збільшення бюджетного фінансування збільшує збитковість мисливського господарства. У першому півріччі 2015 року коаліційна угода п. 2.3.3. передбачає скорочення кількості адміністративних послуг, а п. 2.3.1. передбачає їх делегування органам місцевого самоврядування. Однак, у запропонованому законопроекті ці вимоги зовсім не відображені. На мою думку, слід відмінити надання такої адміністративної послуги як контрольна картка обліку добутої дичини та порушень правил полювання, яка крім незручності для мисливців жодної функції не виконує. Залишилось й поза увагою автора законопроекту встановлення вимоги щодо відшкодування збитків, завданих мисливськими видами тварин сільськогосподарським виробникам. Дана вимога визначена у мисливських законодавствах всіх країн Європи і сприяє соціальній захищеності найбідніших верств сільського населення.
Потребує також детального аналізу наказ Мінагрополітики «Про затвердження Порядку планування, використання та обліку власних надходжень Держлісагентства України, Республіканського комітету АР Крим з лісового і мисливського господарства та обласних управлінь лісового та мисливського господарства». Фактично на користувачів мисливських угідь накладено ще один податок, які вони повинні сплачувати при отриманні бланків на право добування ліцензійних видів тварин. І хто б Ви думали найефективніше їх використає? Це – чиновник навіть не обласного масштабу, а столичного. І цей наказ видається під постійні заклинання «децентралізація, дерегуляція». Для вирішення даної проблеми мною подано звернення до Міністерства юстиції України, яке листом від 16.12.2014р. № П-23012/10/ мені повідомило, що по цьому питанню доцільно звернутись у Державну службу з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва. За порадою Міністерства юстиції направив у дану службу запит, на що отримав відповідь, що даний наказ Міністерства аграрної політики України і без мого подання розглядався, але його розгляд не входить у компетенцію даного державного органу, без роз’яснень щодо уповноважених органів державної влади на розгляд даного питання. Добре, що на офіційному сайті служби красується гасло «Створимо середній клас, захистимо легальний бізнес». Тож попри гасла децентралізації та дерегуляції виявилось, що нею з центральних органів державної влади практично нікому й займатись. Одні – зайняті, за яким алгоритмом чиновникам ділити кошти, а інші пояснюють, що всупереч гарним гаслам у них немає повноважень.
Я цілком згоден з тезою, що Україна на даний час має два фронти – це східний, на якому воюють, і тил, в якому куються добробут не лише для олігархів, але й для простих громадян, гарантія соціального захисту, національна реалізація. І лише тоді, коли до нас приїжджатимуть гості, щоб добути гарну дичину, побачать нашу заможність, соціальний захист, тоді й Крим повернеться в лоно України, а бути українцем стане престижним. На разі у галузі мисливства ситуація не лише не покращилась, але й на прикладі констатованих випадків лише погіршилась.
Мисливці з надією дивляться в майбутнє і вірять, що реформи прийдуть і в галузь мисливства.
Олег Проців
http://www.fleg.org.ua/konkurs-2015/579
Quo vadis, мисливство: централізація чи децентралізація?
12/02/2015
Бюджетне стимулювання галузі потребує ревізії та реформування
Тоді як Адміністрація Президента та уряд вживає заходів з дерегуляції економіки та децентралізації держуправління, гідра централізації та бюрократизації намагається залізти з іншого боку. Нещодавно Мінагрополітики подало на розгляд громадськості проект наказу «Про затвердження Порядку планування, використання та обліку власних надходжень Держлісагентства України, Республіканського комітету АР Крим з лісового і мисливського господарства та обласних управлінь лісового та мисливського господарства».
Тому дам, тому не дам
Його новела у використанні коштів спецфонду. Фонд формується за рахунок придбання користувачами мисливських угідь бланків ліцензій на добування ліцензійних видів дичини. Тобто, фактично на користувачів угідь крім податку на мисливство фактично накладено ще один, а саме – за отримання бланку ліцензії. Зрозуміло, це відбивається на мисливцях, які купують право полювання, і негативно позначається на галузі через зменшення кількості бажаючих полювати. Як відомо, бланки за останні роки подорожчали утричі (бланк ліцензії на оленя коштує 1000 гривень, на кабана – 600). Адміністрування їх отримання було й без того складне, а наказ його ще більше ускладнив. Зокрема, користувач угіддя має перераховувати кошти у територіальні органи, які в подальшому передадуть їх у Київ. Натомість зі столиці у тероргани надійдуть бланки, які ті передадуть господарствам.
Скористатись же коштами фонду зможуть користувачі угідь на конкретні потреби. Приміром, на придбання тварин, кормів, зброї, боєприпасів, оплату комунальних послуг, будівництво доріг та організацію біотехзаходів. Для цього мають подати відповідний запит чи клопотання у Держлісагенство. Невже з високих Печерських пагорбів видніше, як користувачу мисливських угідь ефективно розпорядитись коштами.
Та й чи вистачить у Держлісагентстві відповідальних працівників, щоб перечитати всі подання від понад 1000 користувачів мисливських угідь і прийняти по них рішення, чи це буде звичайна фікція? Та й при скороченні наполовину держслужбовців у галузевому відомстві, як анонсовано урядом, ймовірно будуть нагальніші проблеми.
Та й, як показує практика, на жаль, бюджетне стимулювання галузі ніколи не було рівномірним, логічним і прозорим. Зокрема, у 2008 році понад 2,6 мільйонів гривень було виділено на зарплати районних мисливствознавців у Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях та Севастополі. І жодної копійки не пішло на зарплати мисливствознавців Вінниччини, Волині, Житомирщини, Закарпаття, Рівненщини, Сумщини, Хмельниччини.
Крім того, аналіз економічних показників окремих підприємств показує, що бюджетне фінансування не впливає на ефективність ведення ними мисливського господарства. Приміром, у 2010-му на ведення мисливського господарства у ДП «Болехівське ЛГ» виділено 42,9% бюджетних коштів від загальних витрат, а його окупність становила 11%, у ДП «Вигодське ЛГ» – 8,7% і 17%, ДП «Коломийське ЛГ» – 34,7% і 26%, ДП «Солотвинське ЛГ» – 81,1% і 9% відповідно. Натомість окупність державної резиденції «Синьогора», яка перебуває на повному бюджетному утриманні і отримала у 2010-му з держбюджету 447,3 тисячі гривень, лише 7% (!). Це найменший показник з-поміж інших користувачів мисливських угідь Івано-Франківщини, окупність яких досягла 52%. Протекціонізм у бюджетному фінансуванні підтверджує чітка тенденція виділення бюджетних коштів практично одним і тим же користувачам мисливських угідь. Приміром, тій же державній резиденції «Синьогорі». Отже, аналіз державного регулювання в частині фінансування галузі показав, що багато років воно було неефективним. Натомість компетентні органи фактично самоусунулись та не вжили відповідних управлінських рішень для виправлення ситуації.
Адмінпослуги в квадраті
Виходячи з досвіду негативної практики правозастосування бюджетного фінансування у галузі мисливства і політики Президента і уряду з курсом на децентралізацію та дерегуляцію, запропонований порядок приймати не можна. Більше того, на мою думку, проект наказу суперечить статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», де визначено, що державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності ґрунтується на вдосконаленні правового регулювання господарських відносин, недопущенні прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшенні втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усуненні перешкод для розвитку господарської діяльності.
Цю проблему можна розв’язати набагато легше: шляхом відміни плати за отримання бланків ліцензій з Держлісагентства. Це дасть змогу користувачам угідь задіяти кошти на господарські цілі, які виписані у проекті організації мисливського господарства та статті 30 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» Крім того, буде знівельована корупційна складова при перерозподілі коштів, спроститься державне адміністрування мисливського господарства.
Обтяжливим для мисливців залишається й обмін щорічних контрольних карток обліку добутої дичини та порушень правил полювання та отримання посвідчень мисливця. Компетентним органом зі здійснення цієї адміністративної послуги є територіальні органи Держлісагентства, які знаходяться в обласних центрах. Тож мисливцю доводиться долати у деяких випадках понад сто кілометрів, аби сплатити 10 гривень. Набагато більше він витрачає на транспорт, не кажучи вже про втрату часу на це. А при сплаті державного мита у розмірі 1,70 гривень доводиться удвічі більше платити за банківські послуги. Пунктом 2.3. коаліційної угоди передбачено скорочення переліку адмінпослуг, та навіть ті, що залишаться, будуть у компетенції органів місцевого самоврядування. Отже, мисливці зможуть їх отримати в районних центрах, містах обласного значення.
Більше того, отримання посвідчення мисливця передбачає демонстрацію теоретичної підготовки шляхом проведення відповідного тестування. Переведення процедур тестування на рівень самоврядування дозволить не лише наблизитися до мисливця, а й зменшить корупційну складову при проведенні тесту, бо розірветься ланцюг професійних взаємозв’язків. Крім того, відсутність відповідних знань у галузі мисливства у працівників центрів надання адміністративних послуг буде лише сприяти об’єктивності. Аналогічний принцип застосовується при здачі тестів незалежного оцінювання, коли вчитель фізики залучається до організації проведення тестів з історії і навпаки.
Мінагрополітики також не завадить провести ревізію правового забезпечення галузі на предмет децентралізації, дерегуляції, перегляду переліку надання адмінпослуг тощо. Бо на одних політичних гаслах нову країну не збудуєш. Якщо політичні заяви не трансформувати в державне регулювання і не реалізувати їх, то мисливство і надалі лишатиметься біля розбитого корита.
Олег Проців,
консультант програми ФЛЕГ-ІІ
для «Урядового кур’єра»
Посилання в інтернеті
http://ukurier.gov.ua/uk/articles/quo-vadis-mislivstvo-centralizaciya-chi-decentrali/
http://www.fleg.org.ua/konkurs-2015/578
Патріотизм мисливців перед Другою Світовою війною
16/02/2015
Неспокій в Україні, викликаний подіями на Сході та російською агресією, спонукав нас – її громадян переглянути своє відношення до українського війська. Сьогодні хай навіть примарна можливість розв’язання Третьої Світової війни робить українських вояків захисниками миру не лише в Україні, але й в Європі. Такого сплеску народної пошани та підтримки армії не пам’ятають ні народжені в СРСР, ні у незалежній Україні. Прості містяни та селяни збирають для вояків і амуніцію, і їжу, і одяг. Всі ці події нагадують довоєнну тривогу Польщі 1939 року, коли не існувало жодної організації, яка б не підтримувала армію, щоб зберегти хиткий мир. Особливо відзначались місцеві громади, для яких це була можливість виявити свій патріотизм, зміцнити дух народу.
1 січня 1938 року Польська мисливська спілка виступила з ініціативою збирати використані патрони (гільзи) від гладкоствольної і нарізної зброї для потреб армії. Її клич «Використані набої – у фонд народної оборони» знайшов відгук по всій території. Адже метал, з якого виготовлялась зброя, Польща взагалі не виробляла. Для мисливців це взагалі не складало труднощів, оскільки до цього часу всі використані гільзи викидали на смітник або їх збирали хлопці з нагінки, щоб продавати браконьєрам або торгівцям-євреям. Останні навіть влаштували собі успішний бізнес: купували всі запропоновані гільзи, сортували відповідно до калібру і продавали. Нова гільза коштувала 15 грош, а стріляна – лише 2-3 гроші, проте кожна має 2 грами чистої міді. Якщо рахувати, що в середньому кожен мисливець щороку купує 200 набоїв, а мисливців у Польщі було на той час 50 тисяч, то вони витрачають 10 млн патронів, тобто, 20 тонн міді . Слід додати, що у довоєнній Польщі був дуже розповсюджений стрілецький спорт, а на стрільбищах використовували дуже багато набоїв, що становило ще додаткових 50%.
Однак, Східна частина Польщі, тобто, наші землі не надто активно приймали участь у цій акції. Тож керівники полювань отримували від товариства інструкції, як на належному рівні організувати збір гільз після полювання. Для цього призначали відповідального хлопця з нагінки, який після кожної нагінки підходив до всіх мисливців та забирав у них гільзи . Польська спілка мисливських товариств організувала випуск спеціальних мішечків з написом «Фонд народної оборони», які роздала власникам великих мисливських господарств, де після полювання слід було складати гільзи .
Безымянный
Майор Генрик Піхета з Коломиї зобов’язував мисливців здавати використані гільзи у найближчий воєнний гарнізон, про що отримували відповідну квитанцію. Такий механізм збору був погоджений відповідним наказом Міністерства оборони Польщі . Крім того, заклики до мисливців про допомогу армії лунали зі шпальт мисливської періодики. Зокрема, у газеті «Ловець польський» закликали не лише здавати гільзи на металолом у фонд народної оборони, але й таким чином боротись з браконьєрством . Пропонувалось спеціально пошкоджувати гільзи для здачі, бо траплялись випадки, коли нечисті на руку воєнні перепродували їх мисливцям, адже гільзу можна використовувати два-три рази .
Польська спілка мисливських товариств організувала друк листівок, які вкладали у кожну пачку готових патронів з нагадуванням здавати використані патрони у фонд народної оборони .
Міністерство зв’язку звільнило від оплати поштові відправлення у фонд народної оборони. Фактично з початку 1939 року мисливці отримали право відправляти свої дари безкоштовно до «Фонду народної оборони», що знаходився за адресою: Варшава, вул. Маршалковська, 17.
Проте у фонд здавали кошти не лише польські мисливці. Відомо, що бельгієць Шольберг надіслав раритетну мисливську рушницю, яку в подальшому було продано на спеціалізованому аукціоні .
Долучались до підтримки армії й діячі мистецтва. Відомі виконавці, як і на даний час українські митці, давали концерти, кошти від яких йшли у фонд оборони . А Краківська філія літераторів вирішила, що кожен літератор повинен написати вірш або новелу, гонорари за які направлялись у фонд. Також літераторам було запропоновано безоплатно організувати і взяти участь у літературних читаннях .
Сьогодні мисливці також мають можливість використати весь свій професійний потенціал. Вони вправно володіють власною мисливською зброєю, і їх можна за умови вдосконалення законодавчої бази використовувати для підтримки правопорядку у місцях їх постійного проживання. Впевнений, що багато мисливців виявлятимуть активну громадянську позицію щодо збереження єдності країни.
Проців Олег
Лісовий і мисливський журнал – 2014 № 5 (106) /2014 – С. 48.
http://www.fleg.org.ua/konkurs-2015/582
