03/10/2022
0
Володимир НИЖНИК,
мисливствознавець,
“Лісовий і мисливський журнал”
Про необхідність вдосконалення методів обліку диких тварин.
Будь-якою діяльністю, тим більше – господарською, неможливо успішно займатись чітко не розуміючи її критеріїв і параметрів оцінки. Мисливське господарство – не виняток, головний показник для цієї галузі – наявність дичини в угіддях, динаміка її чисельності й відповідність оптимуму. А тому, повнота і достовірність обліків (таксації) дичини виходить на перший план у роботі будь-якого мисливського господарства.
Без достовірної інформації про наявність в угіддях дичини неможливо планувати науково обґрунтований обсяг її добування як на найближчий сезон, так і на перспективу. Для нефахівців пояснюємо: для всіх видів диких мисливських тварин, які мешкають в Україні, вченими – біологами-мисливствознавцями розраховані (по регіонах) як відсотки середнього щорічного приросту дичини, так і відсоток їх допустимого вилучення, без шкоди для їх популяцій. Як ви розумієте, неприпустимо добувати більше дичини, ніж її буде відтворено цього сезону, інакше отримаємо щорічне зниження чисельності, аж до повного виснаження. Виняток становлять види, реальна чисельність яких значно перевищує оптимальну і починає згубно впливати на лісове, сільське чи мисливське господарство або загрожувати іншим видам диких тварин. У такому разі щорічний відсоток вилучення окремих видів може перевищувати відсоток приросту. Розрахунки з вилучення дичини на найближчий сезон базуються на її чисельності. Для отримання цієї інформації проводяться обліки.
Ми не будемо зараз говорити про обліки перелітних птахів і дичини, вирощеної у вольєрах, для цього є окремі методики і правила.
Отже, наскільки повноцінно, якісно і достовірно сьогодні в Україні проводяться обліки дичини? Ми спеціально виділили ці три показники. Адже, повнота – це показник охоплення за видами та площею угідь, якість – дотримання методик обліку, достовірність – відповідність дійсності. Сьогодні в Україні ні про повноту, ні про якість обліків (таксації) дичини в мисливських господарствах, навіть найпрогресивніших, говорити не доводиться, і причин тому достатньо, а от із достовірністю ситуація дещо краща.
Повнота обліків
Що таке повнота обліків? Логічно думати, що чим більша площа угідь охоплена таксацією, тим достовірнішими будуть обліки. Але на практиці таке правило діє не завжди. Знання єгерської служби про місцезнаходження дичини в угіддях відіграє значну роль й дозволяє заощадити час і ресурси. Та навпаки, неправильно вибрані пробні ділянки або маршруту, порожні прогони угідь, не дають справжньої картини чисельності диких тварин. Ще один показник повноти обліку – види дичини, що підлягають обліку.
Які види диких тварин сьогодні підлягають облікам в угіддях мисливських господарств (на вимогу державної звітності)? Які важливі й цікаві для мисливської галузі, а які для охорони природи загалом?
Зрозуміло, що Міндовкілля із задоволенням переклало б на плечі мисливських господарств рахувати все: і кажанів, і співочих пташок… Єгері, на щастя, не зобов’язані рахувати всіх мешканців угідь, але, все ж таки окрім мисливських видів диких тварин, із не зовсім зрозумілих причин (йдеться про звіт 2-тп (полювання) 2021 р.), вони мають проводити обліки і горностая (mustela erminea), і кулана (equus hemionus). У чому сенс, навіщо? Тому що вони рідкісні чи червонокнижні види, або вони мають вплив на інші види, або передбачається, що вони у майбутньому можуть стати мисливськими видами? В такому разі, чому держава не зобов’язує мисливські господарства вести обліки колонка (mustela sibirica), ласиці (mustela nivalis), хом’яка звичайного (cricetus cricetus), косаря (platalea leucorodia), лелеки білої (ciconia ciconia), журавля сірого (grus grus), чаплі рудої (ardea purpurea), ворони сірої (corvus corone cornix) та того ж самого крота (talpa europaea), який донедавна був мисливським промисловим видом?
Мисливські господарства зобов’язують рахувати тхора лісового (mustela putorius Linnaeus), при цьому не ведеться облік тхора степового (mustela eversmanni Lesson) і перев’язки (vormela peregusna). В чому їхня принципова відмінність від інших тварин чи важливість для природи України?
Дійшло до того, що зайця-біляка (lepus timidus) виключили зі списку обліків. Що, він зник із наших угідь? Складається враження, що куланів у нас більше за зайців-біляків.
А чому досі мисливські господарства не ведуть облік сірої ворони? Її вплив за своїми масштабами і згубністю на чисельність пернатих, можна порівняти з впливом вовка (природно – у своїй групі жертв) і яка вже давно стала мисливським видом? Принаймні сіру ворону добуває багато українських мисливців. Може, її не вносять до мисливських видів тому, що вона не їстівна? Так і вовк не їстівний, і лисиця. До того ж, не всі мисливці йдуть на полювання з метою заготівлі провіанту. Так що їстівність дичини, хоч і один із основних, але не єдиний критерій оцінки мисливського виду. Після знецінення хутра лисиці, більшість мисливців добутих лисиць стали лишати в угіддях, не знімаючи шкірки, при цьому інтерес та інтенсивність полювання на цей вид дичини не знизились.
Ще питання. Чому сьогодні потрібно рахувати тільки велику пірникозу (podiceps cristatus) і не ведеться облік пірникози чорношої (Podiceps nigricollis), сірощокої (podiceps grisegena), які не є червонокнижними і полювання на них може бути відкрито? Адже на них все одно полюють. Чому ми ведемо облік курочки водяної (gallinula chloropus) і не рахуємо деркача (crex crex)? На обидва ці види ще донедавна полювали і нинішня ситуація дозволяє відкрити на них полювання знову. Як ми зможемо відкрити полювання на деркача, якщо перестали проводити його облік? Чому не проводиться облік пастушка (rallus aquaticus) і погоничів (Porzana), адже деякі мисливці на них теж полюють? Виходить, що ми не експлуатуємо деякі види птахів, на які можна було б полювати, як би були на них дані таксації?
Отже, головне питання у повноті обліків: З якою метою і в чиїх інтересах користувачі мисливськими угіддями (мисливські господарства) зобов’язані вести облік тих чи інших видів тварин, щоб визнати їх повними? За яким принципом той чи інший вид дикої тварини має вноситись мисливськими господарствами до таксаційного переліку?
Я у жодному випадку не закликаю змушувати мисливські господарства рахувати сорок і граків, але, як діючий, практикуючий мисливствознавець, мені теж доводиться страждати від цих щорічних безглуздих обліків. Втомився від цих застарілих, трудомістких, ресурсовитратних методів таксації і від чиновників, які завіряють ці папірці. Добре, якщо представники контролюючих держорганів, які підписують результати таксації, розуміють, що ці методики виконати повною мірою – неможливо і це є профанацію, але зустрічаються й такі, що цього не розуміють. Тоді у господарства виникають проблеми. Тому я давно відстоюю спрощення методики проведення обліків диких тварин мисливськими господарствами, але не шляхом скорочення переліку видів або змішування мисливських із червонокнижними.
Звичайно ж, пани зоологи, біологи, орнітологи, екологи та інші шановані нами науковці, можуть рахувати своїх пташок і звіряток за переліками, територіями та методиками, які їх влаштовують для написання їх дисертацій чи інших ідей, якими вони одержимі, але перед мисливською галуззю стоять свої, зовсім інші завдання.
Тож, за якими критеріями ми пропонуємо складати перелік цих видів для обов’язкового обліку користувачами мисливських угідь? Для розуміння, пропонуємо повернутись до головного питання: Для чого ми їх рахуємо? Для цікавості? Звичайно, ні. Для ефективного, щадного використання ресурсів дичини і управління популяціями диких тварин. Тому, слід враховувати всі види, на які ми полюємо, які були, і в принципі, можуть бути мисливськими, у тому числі – червонокнижні.
І, звичайно ж, ті види, які значною мірою впливають на чисельність мисливських видів, тобто хижаків усіх мастей! Але є одне застереження, повний облік пернатих хижаків із об’єктивних і суб’єктивних причин мисливським господарствам не під силу. З цієї компанії необхідний облік сірої ворони, білого лелеки, сірої чаплі, баклана великого і кількох великих мартинів (чайок), помірна чисельність яких дуже сильно стала впливати на інші види птахів, ссавців і рибу. Так само ватро було б проводити облік, точніше моніторинг, чисельності бродячих собак і котів, які полюють в угіддях. Утім, які саме види диких тварин вносити до переліку обліку мисливськими господарствами, а які ні – питання спірне, але вже давно перезріло.
Якість обліків
І тут ми підходимо до другого показника таксації – якість обліків. Якщо говорити про поняття «якість» у плані дотримання вимог методик (технологій) обліків, то вона дуже низька. А от щодо «якості» достовірності даних, то тут ситуація набагато краща.
Можемо стверджувати, що за всіма видами дичини і з дотриманням відповідних методик обліку у повному обсязі таксацію не проводять 99% мисливських господарств України. Тобто цифри в актах обліку виникають зі спостережень та аналізу єгерської служби і значна частина цих даних відповідає дійсності й може бути навіть точніше, ніж би ви провели таксацію за повним дотриманням відповідних методик. Пропонуємо провести експериментальну таксацію з повним дотриманням загальноприйнятих методик у будь-якому мисливському господарстві, паралельно опитати єгерів цього господарства і порівняти отримані дані. Ви будете дуже здивовані результатами експерименту.
Сьогодні більшість фахівців мисливської галузі і ті хто її контролюють, спокійно ставляться до подібного спрощеного методу проведення обліків. Хтось може назвати його фальсифікацією,а ми – обліками за анкетно-опитуваним методом. До речі, такий існує.
Якщо користувач угідь не зацікавлений у завищенні чи заниженні чисельності тих чи інших видів дичини, такі «спрощені» таксації з більшості основних видів дають реальну картину з похибкою менше 10%.
Ще раз наголошуємо, провести таксацію, як вимагають цього нинішні методики обліку дичини, тобто в повному обсязі й за всіма видами дичини – НЕ ВИЯВЛЯЄТЬСЯ МОЖЛИВИМ для будь-якого мисливського господарства. Навіть у найзаможнішого користувача угідь на це не вистачить ні сил, ні коштів.
Та навіть якщо у господарства є для таксації всі необхідні технічні й людські ресурси, який сенс у тому, щоб тиждень розбурхувати лісові угіддя і виганяти з господарства лосів, оленів, козуль і тільки для того, щоб переконатись, що вони там є і записати це в акт обліків чисельність копитних, записати те, що досвідчені єгері й так знають із похибкою у 5–10%? До речі, найточніші нині прийняті методики обліку мають похибку більше 10%.
Два чинники, що унеможливлюють проведення якісних обліків дичини за методиками, що діють нині:
1. Величезна трудомісткість і відсутність підготовлених кадрів. Найпростіші розрахунки демонструють, що повні й якісні обліки всіх видів дичини фінансово не під силу 90% мисливських господарств України.
2. 80% єгерського складу мисливських господарств, у тому числі й мисливствознавці – не володіють методиками обліку, не підготовлені, щось читали, щось чули, у загальноприйнятих обліках (парнокопитних) трохи розбираються, а птаха, хутрового звіра, того ж зайця-русака, рахувати не вміють. І це не їхня вина. Хто і де у нас на практиці готує фахівців з обліку дичини в мисливських господарствах?
Про повноцінні обліки дичини за методиками в мисливських господарствах громадських організацій, тим більше – великих, площею за 50 тисяч га, де єгері працюють на половину, а то й на чверть мінімальної ставки, де мисливствознавці й директори часто-густо не мають мисливської освіти і транспорту, говорити про масштабні та повні обліки просто смішно.
Але при цьому, реальну чисельність дичини у своїх угіддях і місця її концентрації, ті ж самі єгері знають дуже добре і до їхніх знань можна ставитись із довірою.
Достовірність даних
І останнє. Щоб повноцінно взяти участь в обліку дичини, вникнути і самому (хоч за основними видами дичини) переконатись у достовірності даних, представнику департаменту екології треба приділити кожному мисливському господарству хоча б 8–10 днів у різну пору року за різними обліками. А чи є у них на це час? Тоді що вони підписують? Виходить, вони просто довіряють фахівцям мисливського господарства, бо іншого виходу у них немає.
Панове вчені біологи-мисливствознавці, зробіть добру справу, поєднайте вашу вченість із практикою, як це роблять учені в інших галузях народного господарства, і розробіть для користувачів мисливськими угіддями такі методики обліку дичини, які дозволять швидко, досить точно, при мінімальних витратах сил і засобів, проводити таксацію диких тварин.
Нагадаємо, головне завдання обліків дичини полягає не в безапеляційному дотриманні трудомістких методик обліків, а в отриманні достовірних даних, придатних для планування роботи мисливських господарств.
Разом з тим варто погодитись, що навмисні фальсифікації обліків дичини з метою спотворення її реальної чисельності – одна з найактуальніших проблем державного контролю, планування і організації роботи наших мисливських господарств. Але й з цією хворобою можна впоратись. Можна розділити і запровадити на практиці два види таксації – основний і контрольний. Якщо до наданих мисливським господарством даних обліку за спрощеною методикою у контролюючих органів будуть виникати питання, то у такому разі проводити ще й контрольний облік із жорстким дотриманням усіх методик.
У яких випадках, за якими методиками та за чий рахунок мають проводитися такі контрольні обліки – тема окремої статті.
