150 років від дня народження академіка Г. М. Висоцького

Жаль раньше никто не напомнил. Наследие Высоцкого не утратило своей значимости. Таких лесных ученых в современной Украине к сожалению нет.. Юбилей Высоцкого надо было бы использовать для тиражирования его идей…, которых нынешнее поколение просто не знает. М.П.

19 лютого 2015 року виповнюється 150 років від дня народження академіка Г. М. Висоцького, ім’я якого носить Український науково-дослідний інститут лісівництва і агролісомеліорації.

Кожного разу, коли проїжджаєш степом уздовж хлібородних полів, усюди бачиш лісосмуги, що простягаються вдалину, неширокими стрічками поділяють стиглу ниву або свіжу оранку. Величні дуби і клени, стрункі акації з ажурним легким листям та інші породи дерев і чагарників навесні і влітку тішать погляд густими зеленими шатами. Дивлячись на ці лісосмуги, що нескінченно тягнуться в рідному степу, повні пташиних голосів, листяних шерехів і потаємного життя звірів і комах, кожен раз із вдячністю згадуєш про людей, які посадили ці тінисті дерева. А цього року відзначаємо 150-річний ювілей тієї чудової людини, яка керувала створенням цих живих зелених насаджень на наших полях, щоб зберегти на них сніг, захистити їх від пилових чорних бур і суховіїв, – Георгія Миколайовича Висоцького.

Г. М. Висоцький – видатний український вчений у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії та гідрології; академік, засновник науки про ліс та лісову дослідну справу. Він вивчав вплив лісу на водний режим місцевості, заклав основи ґрунтової гідрології посушливих районів, розробив теорію трансгресивної ролі лісів, класифікацію дібров і заслужено визнаний корифеєм степового лісорозведення.

Г. М. Висоцький народився 7 (19) лютого 1865 в с. Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Ямпільського район Сумської області) в сім'ї дворянина. Середню освіту здобув у Глухівській гімназії, яку закінчив 1883 р. Річка Свіса і її луки, зелень пишних лісів і вся багата та яскрава природа північної України вплинули на формування рис характеру й зародили цікавість до природничих наук у майбутнього академіка лісознавства.

Швидко пролетіли роки навчання в Глухові – попереду на молодого Висоцького чекала Москва. Тут він вступає до Петровсько-Разумовської (нині Тимірязєвської) сільськогосподарської і лісової академії (1886), де цілком віддається природничим наукам. Ще будучи студентом академії, Георгій Миколайович взяв участь у знаменитій Полтавській експедиції з господарського оцінювання земель, яку очолював видатний географ – професор В. В. Докучаєв. Працюючи в басейні р. Сули (Роменський повіт), він досліджував вплив лісу на весь природний комплекс і на врожайність зернових культур.

1890 року Г. М. Висоцький закінчив академію і відбув на практику до Бердянського степового лісництва. Після її закінчення він подає прохання до Лісового департаменту про зарахування на лісову службу. Департамент тоді саме готував відому степову «Особую экспедицию по испытанию и учету различных способов и приемов лесного и водного хозяйства в степях России» під керівництвом В. В. Докучаєва. Ця експедиція, викликана найжорстокішою посухою 1891 р., відіграла видатну роль у справі вивчення і перетворення природи степів. Тож з 1892 року Г. М. Висоцький веде наукові дослідження у степовій експедиції В. В. Докучаєва на Великоанадольскому лісовому стаціонарі, яким згодом став завідувати. У перший же рік роботи в експедиції Г. М. Висоцький заклав лісові культури і створив 6 метеорологічних станцій. На прикладі штучних насаджень він із цікавістю вивчав взаємодію лісу зі степовою цілиною та польовими ділянками, рівень ґрунтових вод, лісовий мікроклімат, вплив лісових полезахисних смуг на снігонакопичення і на врожай сільськогосподарських рослин.

У Великоанадолі Г.М. Висоцький жив і працював 12 років. Протягом цього часу він проводив географічні спостереження за масивом штучно розведеного лісу площею 1600 га. Перед ним стояли надскладні задачі вироблення раціонального, стійкого типу лісових посадок, створення полезахисних, прибалкових та інших насаджень. Висоцький охопив своїми дослідженнями всі сторони природи степу, всі особливості степових лісонасаджень. Це був найбільш плідний період його діяльності, період стаціонарних досліджень, коли він написав близько 40 наукових праць.

У 1899–1904 рр. Г. М. Висоцький працював лісничим Маріупольського лісництва, а потім був переведений у Петербург на посаду ревізора лісовпорядження при Лісовому департаменті. Одночасно він працював професором у Лісовому інституті. Вчений активно брав участь у реорганізації лісової дослідницької справи і був зарахований у постійну Комісію з лісових проблем. У цей час він інтенсивно публікує статті про степові ліси та їхню екологію, окремі лісові породи, торкається інших питань лісознавства і лісівництва.

У 1913 р. лісовий департамент доручив Г. М. Висоцькому очолити роботи з лісовпорядження степових штучних лісництв, тому він переїхав у Київ, «ближче до степів». Тоді ж Київський університет запросив його на кафедру ґрунтознавства, а Новоросійський (Одеський) університет присвоїв Г.М. Висоцькому ступінь доктора агрономії (без захисту дисертації). Працюючи в Києві, Висоцький захоплено вивчає піщані (борові) тераси річок України з метою закріплення їхніх пісків за допомогою рослинності і господарського освоєння. У 1915 р. за заслуги перед географічною наукою Г.М. Висоцький удостоюється вищої нагороди Географічного товариства – золотої медалі ім. П.П. Семенова-Тянь-Шанського.

Після встановлення в Україні радянської влади розвивається педагогічна діяльність Г.М. Висоцького. Поряд з науковими дослідженнями він веде велику педагогічну та науково-організаційну роботу в Києві, Сімферополі, Мінську та Харкові, бере участь у створенні Української Академії наук, організовує і очолює лісову дослідну справу в Білорусії і на Україні, створює кафедри лісознавства та лісівництва, продовжує розробляти проблеми степового лісорозведення, агро- і гідролісомеліорації, ґрунтознавства.

Багато років у коло наукових інтересів Висоцького входили заповідні степи Херсонщини та Олешківські піски. У 1925 році він працював в Асканія-Нова над вирішенням проблеми інтродукції та акліматизації деревних і кущових рослин, досліджував закономірності змін степових біогенезів і ґрунтоутворювальні процеси. З ім’ям Висоцького пов’язана ідея створення в Олешківських пісках дослідницької станції (нині Степовий філіал УкрНДІЛГА).

Харківський період діяльності ученого починається 1926 р., коли він прийняв запрошення очолити кафедру лісівництва і лісознавства Харківського (колишнього Ново-Олександрійського) інституту сільського і лісового господарства ім. Х. Г. Раковського, де працював до 1930 p. Під його керівництвом готувалися наукові кадри – вже у 1928 р. на кафедрі навчалися 16 аспірантів, серед яких були і майбутні академіки – А. Б. Жуков та П. С. Погребняк.

Паралельно з 1926 р. Г. М. Висоцький очолював Бюро з лісової дослідної справи при Всеукраїнському управлінні лісами (ВУПЛ) – центрі лісівництва в Україні. Під його керівництвом лісова справа в Україні набула широких масштабів. Поновлювалися та розширювалися науково-дослідні роботи на найстаріших дослідних станціях – Маріупольській та Дарницькій, розгорталися дослідні роботи на Тростянецькій лісовій дослідній станції, де розпочали дослідження вологообігу у лісі.

Висоцький знаходився біля витоків української школи лісової типології. Наприкінці 20‑х рр. XX ст. в Україні постала проблема типології лісів, яку тільки частково вирішувала типологічна класифікація Є.В. Алексєєва, оскільки розроблена вона була, головним чином, для Правобережжя України. Тому з ініціативи Г. М. Висоцького при ВУПЛ організовується експедиційно-дослідна партія з метою дослідження лісів Полісся і Лісостепу України щодо їхньої відповідності класифікації Є. В. Алексєєва. Результати експедиційних досліджень протягом 1927–1928 рр. дозволили П. С. Погребняку удосконалити типологічну класи­фікацію Є. В. Алексєєва, побудувавши широко відому едафічну сітку, яка нині іменується як сітка Алексєєва-Погребняка і використовується для визначення типів лісорослинних умов (едатопів).

Саме за пропозицією Г. М. Висоцького постановою уряду УРСР від 13.08.1929 р. був створений Український науково-дослідний інститут лісового господарства (УкрНДІЛГ). У 1931 р. він був реорганізований в УкрНДІ лісового господарства та лісової промисловості, а декілька місяців потому – у Всесоюзний НДІ лісового господарства та агролісомеліорації зі сферою діяльності не тільки в Україні, а і в Центрально-чорноземній області, північному Кавказі, Дагестані. З УкрНДІЛГА пов’язані й останні роки діяльності вченого, де він обіймав посаду заступника директора з науки, а пізніше – наукового консультанта. Науковий доробок цього часу можна назвати ґрунтово-лісогідролого-екологічним, а в прикладному плані – лісомеліоративним, природоперетворювальним. Учений переходить до більш загальних, географічно широких, грандіозних ідей перетворення середовища за допомогою лісу. Всі роботи з лісівництва, ботаніки, гідрології, метеорології, педозоології набувають чіткої геоекологічної спрямованості. У своїх останніх працях Г.М. Висоцький виступає не тільки як гідролог, лісівник, ґрунтознавець, але як мислитель-географ, який захищає державні інтереси. Він пише про всі ліси країни, які разом справляють гігантський вплив на режим і водність річок, суворість клімату, сталість землеробства, життя біосфери і суспільства.

У 1934 р. Г. М. Висоцького було обрано академіком ВАСГНІЛ, а у 1939 р. – АН УРСР. Творча спадщина вченого налічує понад 200 публікацій з проблем різноманітних галузей лісознавства та ландшафтознавства, а також велику кількість неопублікованих матеріалів.

Помер Г. М. Висоцький у Харкові 6 квітня 1940 р. Ім’ям видатного дослідника названо заснований ним науково-дослідний інститут, карстову порожнину у Кримських горах, на території Боярської лісової дослідної станції (Київська область) встановлене погруддя Г. М. Висоцького.