06/01/2015
05. При розробленні ПУРБ (плану управління річк басейном) важливо враховувати гідрологічну та водоохоронну роль лісів, що зростають в басейнах річок. Вплив лісів проявляється у зменшенні обсягів та інтенсивності пікових надходжень поверхневого стоку при таненні снігу та ливнях. Для зменшення ризиків надмірної та недостатньої кількості води потрібно забезпечити належний рівень ландшафтного планування з урахуванням особливостей структури ландшафтів.
Це пункт із документу Рекомендації 2-го Національного діалогу заінтересованих сторін з питань управління посухами в Україні, 12 грудня 2014 року, м. Київ
Наводжу Рекомендації повністю, оскільки питання змін клімату важливе і для лісоводів:
"Обговоривши проблеми управління посухами у водному, аграрному та лісному секторах України; принципи і підходи до формування політики щодо управління посухами на глобальному та європейському рівнях, результати впровадження в Україні Програми інтегрованого управління посухами, яку виконують Глобальне Водне Партнерство Центральної та Східної Європи та Всесвітня Метеорологічна Організація, учасники 2-го Національного діалогу заінтересованих сторін визнали актуальність та важливість питання управління посухами для України і необхідність використати найкращий міжнародний та вітчизняний досвід задля розробки національної політики щодо боротьби з посухами. Учасники діалогу виказали готовність до подальшої спільної праці та визначили наступні першочергові завдання:
1. Донести до відома осіб, що приймають рішення в галузі екологічної безпеки, що боротьба із змінами клімату не вичерпується заходами з пом'якшення наслідків, що стосується головним чином енергетичної галузі і дасться взнаки через десятки років, але й передбачає адаптацію до таких наслідків, незалежно від їх причин, з якими ми боротися не в силах.
Наслідки, що потребують негайної адаптації, стосуються перш за все водного сектору, характеризуються істотним прискоренням темпів підвищення середньорічної температури в Україні в останні десятиліття, а також збільшенням частоти та амплітуди катастрофічних погодних явищ, перш за все, повеней та посух.
2. Зважаючи на нове міжнародне розуміння водної безпеки – як управління прийнятними рівнями водних ризиків, актуальним завданням для України в галузі управління водними ресурсами є визначення прийнятних рівнів водних ризиків на основі аналізу актуальної забезпеченості та доступності водних ресурсів та їх використання в умовах змін клімату, в т.ч. в умовах збільшення частоти та амплітуди посух.
Враховуючи пріоритетність сільськогосподарської галузі в економіці країни та її вразливість до посух і дефіциту води, найбільш важливим параметром для управління ризиками посух в Україні стає параметр збитків від посух. У два останні посушливі роки – 2003 та 2007, втрати від посух для виробництва зерна в Україні складали більш як 3 млрд. Євро на рік.
На думку фахівців Мінагрополітики, в умовах недостатнього забезпечення водними ресурсами необхідно виважено підходити до будівництва нових систем зрошення, як основного методу боротьби з посухами, враховуючи віддачу однієї із основних складових отримання високих врожаїв – ґрунту.
3. Звернути увагу осіб, що приймають рішення в галузі екологічної безпеки, що передбачений Коаліційною Угодою (розділ XVII) інтегрований підхід за басейновим принципом до управління водними ризиками (включаючи посухи) полягає в переході до проактивного управління, спрямованого на зменшення ризиків посух шляхом впровадження заходів зі зменшення як їх загрози, так і впливу. Відповідно до вимог Водної рамкової директиви ЄС та політики ЄС щодо управління посухами, такі заходи мають бути розроблені та впроваджуватися в рамках Планів управління річковими басейнами (ПУРБ), цілі й завдання яких мають включати також зменшення ризиків від надмірної та недостатньої кількості води на додаток до цілей забезпечення екологічної стійкості водних екосистем.
4. Вказати, що перехід до європейської інтегрованої системи водного управління шляхом розробки та впровадження Планів управління річковими басейнами вимагає базових змін у таких Законах, як Водний Кодекс – в частині водного планування шляхом комплексних схем управління та охорони водних ресурсів, та в Законі про охорону навколишнього природного середовища – в частині визначення екологічної безпеки та принципів оцінки водних ресурсів.
5. При розробленні ПУРБ важливо враховувати гідрологічну та водоохоронну роль лісів, що зростають в басейнах річок. Вплив лісів проявляється у зменшенні обсягів та інтенсивності пікових надходжень поверхневого стоку при таненні снігу та ливнях. Для зменшення ризиків надмірної та недостатньої кількості води потрібно забезпечити належний рівень ландшафтного планування з урахуванням особливостей структури ландшафтів.
6. На додаток до вирішення проблем посух в рамках Планів управління річковими басейнами, можливе також розроблення "Планів управління посухами" (далі – ПУП). Під час розроблення та впровадження ПУРБ і ПУП належну увагу має бути приділено питанням регулювання земельних відносин, сталого використання і охорони земель та боротьби з їх деградацією, зокрема в контексті узгодженості відповідних положень та заходів з документацією із землеустрою, містобудівною документацією, згідно з якими уповноваженими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування приймаються рішення щодо планування, забудови та іншого використання територій, вилучення, викупу, надання, зміни цільового використання земельних ділянок, а також питанням ландшафтного планування, лісівництва та лісової меліорації.
Елементи ПУП та інші належні питання мають бути враховані під час розроблення і впровадження Національного плану щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням (далі – НПД) згідно з Концепцією, затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.10.2014 № 1024. Рекомендується надати відповідні пропозиції Мінприроди, яке разом з іншими заінтересованими сторонами опрацьовує проект НПД з визначенням переліку конкретних завдань (строків їх реалізації, відповідальних виконавців), а також індикаторів (показників) оцінки прогресу досягнення цілей.
Такий підхід дозволить забезпечити виконання Україною зобов’язань, як Стороною Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (далі – КБО), та відповідатиме міжнародній практиці щодо розвитку і посилення синергії у визначених сферах. Зокрема, йдеться про статті 4, 5, 10 та ін. КБО, положення Підсумкової декларації Наради високого рівня щодо національної політики у сфері посух, організованої спільно ВМО, ФАО, КБО та іншими партнерами 11 – 15 березня 2013 року у м. Женева, Швейцарія, та ін.
7. На період до впровадження інтегрованих ПУРБ або ПУП в Україні питання управління посухами, як надзвичайними явищами, можуть бути делеговані Міжвідомчим комісіям по встановленню режиму роботи водосховищ комплексного призначення (працюють в системі Держводагентства у басейнах великих річок). Для цього Мінприроди має ініціювати розгляд цього питання на засіданні Комісії техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яка функціонує при Державній службі з надзвичайних ситуацій і яку очолює віце-прем’єр Уряду. Комісія протокольним рішенням має делегувати ці повноваження Міжвідомчим комісіям при Держводагентстві (або шляхом внесення змін у Положення про Міжвідомчі комісії).
8. Зважаючи на триваючий наразі процес переосмислення концепції національної безпеки України, передати рекомендації 2-го Національного Діалогу з питань управління посухами до НІСД, Апарату РНБО для ознайомлення та належного врахування".
Коментар до цього документу та події учасника зустрічі Андрія Демиденка, який вважає, що давно пора відмовитися від таких покаників якості як ГДК і мислити категоріями можливих ризиків:
"Взагалі, дискусія була дуже цікава, зокрема й тому, що чи не вперше вдалося
зібрати разом представників ключових відомств – і Мінприроди, і
Водагентства, і Мінагрополітики, і Гідромету, і навіть Нац Інституту
стратегічних досліджень. Точки зору були часто-густо діаметрально
протилежні і тому, не претендуючи на истину в последней инстанции, хотів би
ще раз в цій дискусії на eusdr@googlegroups.com викласти мою точку зору
стосовно того, яких змін в Законі про охорону навколишнього природного
середовища – в частині визначення екологічної безпеки та принципів оцінки
водних ресурсів потребує перехід до європейської інтегрованої системи
водного управління. А взагалі то і всього екологічного управління, на мою
думку.
1. *Визначення екологічної безпеки*. Нагадаю, в Законі про нацбезпеку
екологічна безпека визначається, як частина суспільної безпеки: "об'єктами
національної безпеки є: суспільство
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE>
—
його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та
матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і
природні ресурси", а в законі про ОНПС визначається (ст. 50), що Екологічна
безпека є такий стан навколишнього природного середовища, при якому
забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення
небезпеки для здоров'я людей. В той же час сучасне розширене розуміння
безпеки передбачає такі визначення:
* Безпека кого?*
*Ризик для чого?*
*Небезпека від кого/чого?*
*Національна безпека*
*Держава*
*Територіальна цілісність*
*Держава*
*Суспільна безпека*
*Соціальні групи*
*Національна ідентичність*
*Нації, мігранти*
*Людська безпека*
*Індивідуум, людство*
*Виживання*
*Природа, держава, світ*
*Екобезпека*
*Екосистеми*
*Стійкість розвитку*
*Людство*
Тобто сучасне розуміння – це те, що обєктом екобезпеки є екосистеми, а не
людське здоровя чи погіршення екологічної обстановки (до речі, що це за
"обстановка" без визначення в законі?), а небезпека виникає для
стійкості/сталості/самовідтворення РОЗВИТКУ і залежить від ЗМІНИ стану
екосистем, а не просто від самого екологічного стану чи "обстановки".
До речі, нерозуміння того, що проблема екологічного ризику саме в тому чи
іншому стані розвитку, а не в стані НПС, і є, на мій погляд, головною
причиною гальмування засвоєння нашим політикумом концепції Sustainable
Development. Проблема не в перекладі терміну Sustainable, а в нерозумінні
концепції розвитку і відповідальності за розвиток.
Ця інституційна проблема повязана з тим, що поняття розвитку взагалі було
відсутнє в радянській концепції "охорони НПС", яка й досі у нас чудово себе
почуває – досі являє собою лише систему "дозволу забруднення" і контролю за
цими дозволами. При цьому управлінці відповідають лише за організацію
процесу видачі дозволів і контролю, а не за результати розвитку, що їх
абсолютно влаштовує.
Концепція ж розвитку передбачає і відповідальність за результати розвитку,
чого управлінцям не хочеться. Доки суспільство не почне вимагати. Поки ж і
наше суспільство не дуже вимагає від управлінців (та й від себе!) такої
інтегрованої відповідальності за розвиток. Всіх набагато більше цікавить
люстрація і те, хто і за що хабарі бере при видачі і контролі дозволів на
забруднення. Тобто концепція сталого розвитку і в суспільстві не дуже
усвідомлена. Тому її мабуть і в коаліційній угоді немає ;-)
Таким чином, *перше, що треба змінити у визначення екологічної безпеки – це
те, від чого вона залежить. Не від "стану НПС", а від змін екологічного
стану водних (природних) екосистем*. При цьому треба визначитися від якого
"нульового" стану треба відраховувати ці зміни. Рамкова Водна Директива ЄС
каже, що від природного, доантропогенного стану.
2. *Оцінка водних (і взагалі природних) ресурсів*. Друга частина визначення
екологічної безпеки – "…при якому забезпечується попередження погіршення
екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей", визначає,
що існує такий стан НПС, при досягненні якого виникає небезпека, якої немає
при недосягненні. Такий стан характеризується нормативами (ст 33 Закону про
ОНПС), що являють собою різні радянські ГДК/ГДС. При цьому завданням
екологічного управління є контроль відхилень від цих нормативів, а їх
додержання забезпечує ефективність управління. Тобто оцінка передбачається
бінарна: вище нормативів – погано, нижче – добре!
Для критики бінарної оцінки на основі відповідності до ГДК/ГДС важливо те,
що радянські ГДК встановлювалися на основі концепції «нульового ризику».
Принцип нульового ризику випливає з філософії, що усунення ризику для
здоров'я населення є єдиною мотивацією для захисту навколишнього
середовища. Це призвело до надзвичайно суворих стандартів якості
навколишнього середовища. Надмірна жорсткість стандартів накладала технічно
неможливі вимоги і потребувала непропорційних або недосяжних економічних
витрат. З одного боку, це давало промисловості потужний стимул, щоб
ігнорувати або чинити опір правилам. У той же час, це діяло як потужний
стимул для регулюючих органів не застосовувати правила. Крім того, і це
найголовніше, *оскільки будь-який рівень ризику вважається неприйнятним,
ніякі технічні чи економічні пріоритети не можуть бути встановлені і, таким
чином, жодні розроблені з врахуванням ризиків економічні заходи не можуть
бути вжиті.* Тобто проблема не вирішується пошуком кращих ГДК, підхід ГДК
(тобто нульового ризику) взагалі неприйнятний для пошуку шляхів сталого
розвитку.
Таким чином, *друге, що треба змінити у визначенні – це відмова від
концепції нульового ризику і перехід до розуміння водної безпеки, як
управління прийнятними рівнями водних ризиків*. Тут не місце для більш
детальної дискусії, але таке визначення забезпечує синтез двох складових
сталого розвитку: екологічної – де визначається величина екологічних
ризиків, та соціальної – де визначається їх прийнятність.
3. *Відрахування змін екологічного стану екосистем від доантропогенного їх
стану* передбачає згоду з тим, що всі зміни є антропогенного характеру.
Якщо стосовно змін якості води це більш менш загально прийнято, то стосовно
змін клімату існують дві великі групи – тих, хто вважає наявні зміни
клімату просто проявом природної варіативності клімату і тих, хто вважає їх
результатом людської діяльності по спаленню викопного палива.
В Україні, за моїми спостереженнями, переважають прихильники першої групи,
що не дивно, зважаючи на традиційне небажання відповідати за результати
розвитку. В процесі Діалогу ми вирішили не концентруватися на цьому
розділенні, оскільки для проблем адаптації до змін клімату НЕВАЖЛИВО, що є
їх причиною. Адаптуватися треба, бо ці зміни – наприклад, збільшення
частоти та амплітуди катастрофічних повеней та посух ВЖЕ спостерігаються в
Україні і треба щось робити зараз.
З іншого боку, таке ставлення України до причин змін клімату різко
контрастує з її позицією щодо торгівлі квотами – ми з радістю продаємо
квоти на забруднення за кордон, але не визнаємо, що закордонні викиди,
згідно глобальних циркуляційних моделей, є причинами змін клімату на нашій
території. І відповідно не вважаємо за потрібне витрачати виручені за квоти
кошти на адаптацію до змін, від яких ми вже страждаємо. Проте охоче
витрачаємо їх на заходи по помякшенню, що можливо дадуть ефект через
десятки років. І невідомо де.
Я вважав би за корисне (проте не знаю, як), якби ця дискусія дійшла і до
учасників Коаліційної угоди, оскільки зараз в цій угоді небагато є дійсно
реформаторських пропозицій стосовно екологічних питань. Увага приділяється
здебільшого технічним питанням, які й так відпрацьовиватимуться в процесі
апроксимації. А от реформи, особливо світоглядні, такі, як "розлучення з
СРСР" – це завдання Парламенту і Уряду. ЄС за нас це не зробить. Вони там
СРСР ніколи не розуміли".
