28/11/2014
0
Коли знівелювалася професія лісівника? Коли ліс дійсно став темним? Коли зі спеціалістів і закоханих у природу та свою професію людей лісівники перетворилися у лісорубів та тих, хто знає лише калькуляцію? Таке враження, що десятиліттями ми поволі втрачаємо сутність лісівничої професії. Професії, яку споконвіку поважали. Останнім часом лісівнича нива стала плацдармом для втілення в реальність особистих інтересів, які далекі від розвитку самої галузі. А ліс де? Де прагнення зберегти і примножити? На жаль, і династії лісівників стали справою якщо не негативною, то непопулярною. А не варто забувати, що передати любов до улюбленої професії синові чи доньці споконвіку вважалося однією з найбільших чеснот. Батько чи мама намагалися навчити всього, що знали самі, і вимагали від нащадка більшого. Більшого у розвитку того, що вже зроблено. Поряд із цим уже багато років проглядається синдром такого собі моряка на суші, коли поняття «посада» і «професіонал» стають справами досить різними, а інколи навіть протилежними. Нерідко людина отримує посаду і лише потім починає здобували відповідну освіту. Ба, навіть не здобувати, а купувати диплом відповідного зразка! Але, як показує досвід, така людина, окрім амбіцій, пихи, жаги до підкорення всіх і вся так нічого й не принесе. А між тим, лісівнича школа має славну історію. Історію, яка говорить про те, як цю професію вибирали не гаманцем і підрахунком прибутків, а серцем. Коли ліс для людини був тією територією, що давала наснагу, віру в добро, розуміння чистоти законів природи. Коли ліс учив жити, а не виживати, а закони звірів допомагали розуміти, що ти людина і маєш чинити по-людськи.
Часи змінилися. І не на користь лісові. Розповіді про те, що твої діти опановують твою ж професію усе частіше розцінюється не як гордість, а як вибачення. Кадрові рішення нагадують шахову дошку, на якій доставляють фігурки доміно. І від того гра стає все більш незрозумілою, абсурдною. Патріоти лісу відходять у тінь, даючи можливість втрутитися у справу бізнесменам. Так, ліс має свою ціну, але чи не зависока вона для самого лісу і його майбутнього. Мовчимо… І ліс мовчить. А тим часом говорять крикуни і лицеміри, хапуги і ті, хто бажає нажитися на смутних часах. І це вже стосується не тільки лісівничої професії.
…Кажуть, час розставить всі крапки над «і». Але скільки треба того часу і чи буде в України можливість фіксувати ті крапки? Знаю багатьох прекрасних лісоводів: нинішніх, колишніх і тих, які лише мріють стати на стежку служіння лісові. Людей, закоханих у свою справу, тих, які вчаться постійно, незважаючи на той багаж знань, який уже носять за плечима. Бачу й інших, які мало знають і ще менше хочуть знати. Але попри це, вони позиціонують себе як незамінних у лісівничій галузі. Не хочеться нікого розчаровувати, але треба пам’ятати про ефект бумеранга, який досить часто спостерігаємо саме у природі: все повертається. Природа у диплом не зазирає, але вона має можливість побачити душу. Вона все бачить.
Оксана ЧУРИЛО,
заслужений журналіст України, головний редактор Всеукраїнського журналу «Лісовий вісник»
Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник» (листопад 2014 №11/38)
http://lisvisnyk.at.ua/
