22/09/2014
0Відійшов за вічну межу патріарх колективу добрянських лісівників Микола Іванович Герасименко з Пилипчі, який 45 років віддав лісовій справі. Символічно, що земний шлях колишнього лісничого Чудівського лісництва завершився 19 вересня . Цей день у народі називають Михайловим чудом.
Лісівник з діда-прадіда, він був справжнім господарем лісу, великим природолюбом, що дбав і про зелені масиви рідного краю, і захищав усіх лісових мешканців. «Де Герасименко, там порядок»,— з повагою говорили про Миколу Івановича колеги. Браконьєри у його володіння навіть поткнутися боялись, зате дичина почувала себе привільно. Щоб взимку були корми для звірів, всі лісові галявини засівалися кукурудзою.
У 70-і роки про Миколу Герасименка, який організував у лісництві звіроферму (відгодовували на ній 3 тисячі нутрій, 50 бичків і 2 800 кролів), писали місцеві і столичні газети. А скільки лісів він створив!
У нелегкі 90-і роки, коли контору Чудівського лісництва перевели до Грабова, Микола Іванович збудував її гарне нове приміщення і …пішов на заслужений відпочинок. Та його привітний дім у Пилипчі завжди був радий гостям: навідувалися і лісівники за добрим словом-порадою, і зайці та птахи, яких неодмінно підгодовував взимку, ніколи не забували.
З дружиною Надією Тимофіївною, яка в усіх починаннях підтримувала чоловіка, Микола Іванович прожив у парі 61 рік. Батьковим лісовим шляхом пішли й обидва сини — Олександр та Михайло. Нинішньої зими у великому родинному колі лісівників Добрянського держлісгоспу Герасименко-старший відсвяткував свій 80-літній ювілей.
Прощалися зі своїм наставником, другом і колегою всією лісівничою громадою напередодні професійного свята. І всі жителі хутора (дехто вже опирався на милиці) прийшли. Адже нікому Микола Іванович не відмовив, коли люди зверталися до нього за допомогою. О. Василь із Грабова відправив панахиду.
Лісничий Ріпкинського лісництва Олександр Зогий, вірний учень Герасименків, ніс портрет свого учителя у формі лісника. Лунала сумна мелодія , яку виконував оркестр народних інструментів районного будинку культури. Було багато вінків і осінніх квітів.
Олександр Свистун, Грабівський сільський голова, з повагою говорив про Миколу Івановича, беззмінного депутата сільської ради, що у свої трудові лісівничі роки підставляв плече і жителям, і школі, і клубу.
«Ми називали його батьком, вчителем, порадником», — з синівською вдячністю сказав про свого наставника Олександр Зогий.
З теплотою згадував головний інженер лісгоспу В’ячеслав Киченок, як Микола Іванович вводив його, молодого спеціаліста ( майстра лісу) у професію.
Того вересневого дня на цвинтарі, що розташований у діброві, здавалося, і дерева принишкли в зажурі. Як сльози, тихо падали на землю жолуді…
Микола Тищенко, Чернігівське ОУЛМГ
