20/09/2014
0Ліси у нас – то і гордість, і багатство, і «візитівка» рідного краю. Своєю величчю та помпезністю вони вирізняють наш регіон із-поміж інших, і з гордістю дають йому милозвучне ймення – Полісся. Тут, на Житомирщині, в складі обласного управління лісового та мисливського господарства налічується двадцять одне державне підприємство, що займається господарською діяльністю в лісі. Хтось ближче до обласного центру, хтось дальше, межуючи з сусідньою Республікою Білорусь, а хтось просто в самісінькій глибинці житомирського Полісся.
Городниця – маленьке селище міського типу, що знаходиться за 40 кілометрів від Новоград-Волинського району, має свою неповторну особливість. Воно з усіх сторін оточене лісами. Повітря тут чисте-чисте, енергетика пульсує по жилах разом із гарячою кров’ю, змушуючи серце битися жвавіше, ритмічніше, веселіше. І життя тут проходить якось по-особливому. Починаючи з першими краплями цілющого березового соку навесні й закінчуючи грибами під прохолодний осінній дощик – люди в лісі. Беруть від природи все, чим вона так щедро їх обдаровує.
Враховуючи всі соціально-економічні особливості цієї території, варто сказати й те, що більшість населення тут і працює теж в лісі. ДП «Городницьке лісове господарство» – єдине державне підприємство, що залишилось у Городниці з часів розвалу Союзу, тож і не дивно, що велику частку в зайнятості населення відіграє саме лісгосп. Колектив із понад трьох сотень штатних працівників забезпечує на сьогодні успішний розвиток господарства, за що й отримує зарплатню в середньому до 3,5 тис. грн. в місяць та повний пакет соціальних гарантій. Погодьтеся, досить пристойно при нинішніх умовах життя.
Напередодні професійного свята – Дня працівників лісу, який щорічно відзначають у третю неділю вересня, ми традиційно вирушаємо до наших «колег» на гостину, аби підвести підсумки в роботі, дізнатися, що нового, і запитати, як воно – працювати в нинішніх неспокійних умовах в Україні. Наперед забігаючи нагадаю, що колегами назвала лісівників невипадково. Хоча, скоріше, це саме вони мають нас так називати. Адже 5 років поспіль журналісти Житомирщини, разом з лісівниками теж створюються ліси, свої – «журналістські», за що й отримали це почесне звання – «колеги».
Саме так, робота лісівників полягає далеко не в тому, щоб лише рубати ліс, як-то вже склалася стереотипна думка в населення. «У своїй роботі ми дотримуємося головного правила – зрубав дерево – посади нове, і не одне», – каже директор підприємства Віктор Мельник. Цього року, за період весняної лісокультурної кампанії в Городницькому лісгоспі проведено лісовідновні роботи на площі 372 га, в тому числі посаджено дерев на 249 га при запланованих 200 га. За цими цифрами – важка і напружена праця всього колективу. Бо ж ще до того, аби саджанця посадити в землю, його спочатку потрібно виростити. Чимало часу проходить, аби його проростити, доглянути, виплекати. І такими роботами займаються в кожному з шести лісництв, що входять до складу лісгоспу.
Ми ж вирушаємо до одного з найбільших у лісгоспі – Броницького, площа якого складає 7150 га. Тут нас зустрічає вже знайомий нам, молодий, енергійний лісничий, якому цього року виповнилося лише 25 – Богдан Петрович Мізюк. З ним ми познайомилися декілька років тому, а минулоріч і вперше побували в лісництві його підпорядкування. Тут тоді саме завершувався капітальний ремонт контори, і планували побудувати нові бокси для робочого транспорту. Тоді й домовилися, що за рік повернемося, аби побачити на власні очі, як просуваються справи. І ось перед нами новозбудовані просторі гаражі. Три трактористи Микитюки: Григорій, Іван та Олександр, щойно повернувшись із лісу, в ряд вистроїли свої однаковісінькі МТЗ. Під вечірнім сонцем «Беларуси» стали чекати входин у новеньке «житло».
Рухаємося далі. Господар запрошує до кабінету. Стіни, що ще минулого року, здавалося, дихають свіженькою фарбою, сьогодні пропонують своїм відвідувачам наочну агітацію про те, який же багатий і непередбачуваний його величність ліс.
Перевівши подих від побаченого, починаю розмову. Що, запитую, змінилося ще, окрім того, що вже сама встигла відмітити? «За рік, – каже Богдан Петрович, – змінилося багато, і в першу чергу виною всьому – бойові дії, що ведуться на Україні». І хоча вони далеко від епіцентру, констатує лісничий, але і їх війна зачіпає, бо не один працівник лісгоспу нині на передовій. «З березня місяця один з моїх підлеглих, старший майстер другого об’їзду Ярослав Шнайдер, захищає державну цілісність. Це наш колега, і ми всі за нього хвилюємося, щодня зізвонюємося, і запитуємо, як він там. Життя стало неспокійним. Та й на одного працівника менше. Треба за нього виконувати обов’язки». Та це, каже Богдан Мізюк, дрібниці, головне – щоб додому повернувся живим і неушкодженим. А тут за нього роботу «підтягують», та й родині намагаються всіляко допомагати, коли просять. До слова, за всіма працівниками лісгоспу, що наразі воюють на Сході держави, збережене робоче місце і виплачується заробітна плата. А саме підприємство бере активну участь та всіляко сприяє у заходах із забезпечення оборони держави. 131620 грн. перераховано на різні потреби: допомога сім’ям загиблих, на лікування поранених, та інше; придбано ТМЦ на суму 192377 грн., а також передано військовій частині чотири автомобілі ЗІЛ-131.
– Війна вносить свої корективи в роботу, але ми намагаємося працювати далі, – зітхаючи каже лісничий Броницького лісництва. Упродовж 2014 року тут посадили більше ніж 50 га лісових культур. Крім того постійно проводяться всі лісогосподарські роботи: а це і вирощування сіянців, і догляд за лісовим культурами, і, взагалі, за лісом. Цього року по Житомирській області був найвищий, п’ятий, клас пожежонебезпечного періоду, і дякуючи оперативному спрацюванню лісової охорони в лісництві, як і взагалі по всьому лісгоспу, не було виявлено жодного осередку спалаху полум’я. Тут неодноразово до початку спеки проводилися роз’яснювальні роботи з людьми, постійно облаштовують наочну агітацію із закликом берегти ліс від пожеж. «Після закінчення навчального року ми запрошували учнів до себе в лісництво, і тут теж проводили профілактичні бесіди з приводу пожежонебезпечного періоду. Також неодноразово зверталися до людей із проханням у цей період обмежити відвідування лісу, не розводити багаття. Ну, і головне, цілодобово проводили чергування на спостережній пожежній вишці, висотою в 36 м, на якій є і відеоспостереження, і черговий, – звідти видно всю територію підприємства», – розповідає лісівник.
Окрім цього, і з метою пожежної безпеки, і для того, аби люди сповна могли насолоджуватися природою, не завдаючи їй непоправних збитків, колектив лісництва постійно працює над створенням рекреаційних зон. Тут вам і спеціально облаштоване місце для розведення багаття, й альтанки, й ігрові майданчики для дітлахів. Декілька таких вже стали улюбленим місцем відпочинку як для жителів окружних сіл, так і гостей із міста. Наразі на стадії завершення ще одна рекреаційна ділянка. Та на цьому, кажуть, зупинятися не збираються. Як тільки-но вивчать найбільш підходящі місця за головним принципом, яким керуються в цій справі: стиглий ліс, хороший під’їзд, і щоб не далеко від населеного пункту, – обіцяють продовжувати.
Богданові Петровичу Мізюку директор лісгоспу Віктор Мельник довірив посаду лісничого в найбільшому, Брониківському, лісництві ще в 2011 році. З того часу зарекомендував він себе і як хороший керівник, і як господарник. Роботу його, кажуть колеги, видно добре, та й пенсіонери лісової галузі, що свої роки віддали цьому лісництву теж радіють гарним результатам молодого лісничого. Головним життєвим правилом Богдана Петровича є те, що він завжди залишається з людьми людиною. Вислухати, допомогти, підказати і піти на поступки – ось запорука успіху, вважає лісівник, і не головне, скільки тобі років. А ще, каже, приємно, що в нього, хоч і молодого спеціаліста – повірив колектив, і пішов за ним. Це додає ще більшої підтримки при вирішенні багатьох справ.
Іван Олександрович Позняк – один з тих, хто постійно на підмозі в Богдана Мізюка. Помічником лісничого Іван Олександрович вже 10 років, а загалом у лісовій галузі вже 30. Серцем прикипів до природи ще з малечку, бо ж батько все життя в лісі. Було в кого повчитися, і з кого брати приклад. Тож після Березнинської лісової школи подався до Малинського технікуму. Тут вже навчався на заочному відділенні, а сам, щоб не гаяти часу, гайда до лісу! Пішов працювати в Броницьке лісництво, де й по цей день повністю віддається роботі й лісу. Озираючись назад в минуле Іван Позняк пригадує, в яких умовах доводилося працювати: ручка, олівець, чернетка, і штудіювання навчальної літератури, довідників були головними в його роботі. Згодом з’явилися перші обчислювальні машинки – калькулятори, а зараз на озброєнні вже новітні технології, комп’ютери, портативні ручні машинки для електронного обліку деревини. Та й сучасна механізована техніка в усіх напрямках роботи – головний помічник. Але головне, що радує через стільки років – Іван Олександрович вже бачить перші плоди своєї праці. «Проїжджаєш лісом, – каже, – і з замилуванням споглядаєш на той, вже сміливо можна сказати, ліс, який садив десятки років тому. Він піднявся, і росте, а ти разом з ним. І це гріє душу!».
На такій ось ноті я і розпрощалася з колегами-лісівниками. Скоро і наш «журналістський» ліс підросте, подумала я і зраділа, що теж сповна відчую всю велич лісівничої праці. Низький уклін вам, добродії, за Альона Денисюкневтомні руки, щире серце, яке вкладаєте в роботу, і те, що за будь-яких умов ідете туди, де на вас завжди чекають, хоч навіть то – дерева, адже і вони мають душу.
Фото автора
