Роздуми на тему

Війна за виживання
Давно минули буремні і трагічні часи І та ІІ Світових воєн, ініціаторами яких були держави з потужними економіками та арміями, керованими занадто впевненими у собі політиками і воєначальниками. В цих війнах, як і в усіх інших, найбільше гинули та потерпали солдати-вихідці з народу і сам народ. Друга світова війна перевершила всі за кількістю загиблих людей і знищених матеріальних цінностей, а також масових убивствах ні в чому не винних жителів у концентраційних таборах фашистської Німеччини, сталінських таборах та голодоморах під час війни та у міжвоєнний період.
Закінчилася ІІ Світова війна атомним бомбардуванням мирних жителів японських міст Хіросіма та Нагасакі. Жорстокість цих фактів із застосуванням надпотужної рушійної сили сколихнула весь світ.
Начебто на війнах поставлено крапку. Але лозунг: «Якщо хочеш миру – готуйся до війни», – став актуальним і у післявоєнний час. Розпочалася гонитва озброєнь між супердержавами та військовими блоками, тобто СРСР і США, та країнами-учасниками Варшавського договору і країнами-членами Північно-Атлантичного блоку НАТО.
СРСР, США та інші держави, які освоїли виробництво атомної зброї, взяли за основу оснащення своїх армій спочатку ядерною, а потім термоядерною надпотужної сили зброєю та засобами її переміщення на територію противника з допомогою літаків та ракет.
Вже у ті часи були серйозні міждержавні конфлікти навіть всередині країн-членів Варшавського договору, але тільки Карибська криза, під час якої СРСР розмістив стратегічні ракети середньої дальності з термоядерними боєголовками потужністю одна мегатонна (в еквіваленті до тротилового заряду) кожна, привівши їх у стан повної бойової готовності, дала можливість зрозуміти людству, що саме атомна зброя є стримуючим фактором у недопущенні розв’язання ІІІ Світової війни.
І коли розміщені на Кубі надійні радянські ракети, конструкції академіка Михайла Янгеля, виготовлені на Дніпропетровському виробничому об’єднанні «Південьмаш», примусили президента США підняти питання перед конгресом США про початок атомної війни з СРСР, конгрес США після тривалих консультацій з ведучими вченими та політиками, прийшов до висновку, що у випадку застосування США проти СРСР атомної зброї перемоги не буде , а постраждає все людство і в цілому планета Земля.
Але керівник СРСР Микита Хрущов, окрилений винаходом ведучого вченого у галузі ядерної фізики академіка Андрія Сахарова – створенням термоядерної зброї, одноосібно прийняв рішення провести вибух на острові Нова Земля найпотужнішої за всю історію цивілізації термоядерної бомби – 50 мегатонн в еквіваленті до тротилового заряду.
Цей вибух сколихнув світ, всі сейсмічні станції зафіксували поштовх надпотужної сили.
Запрацювала дипломатія. Велися переговори на найвищому рівні. Прийняли рішення – заборонити випробовування та розповсюдження ядерної зброї.
…Закінчилися часи холодної війни. Вже Михайло Горбачов проявив ряд мирних ініціатив щодо скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Настав час прийняття декларації про незалежність України – 23-тю річницю якої ми будемо відзначати найближчим часом.
Треба нагадати, що на час розпаду СРСР уже незалежна Україна за потужністю ядерного потенціалу була третьою державою у світі після Росії та США.
У засобах масової інформації будували плани щасливого майбутнього українського народу. Тим часом усе гучніше звучали вимоги, зокрема таких держав, як США та Росія, про відмову України від статусу ядерної держави під гарантії світової спільноти. Підписали договір. Ракети з термоядерними боєголовками після зняття з бойового чергування відправили в Росію, а надзвичайно агресивні (отруйні) компоненти ракетного палива до цього часу здають на переробку з метою знешкодження отруйних властивостей.
Українська армія, призначена захищати інтереси народу, понесла глобальне скорочення та доведена до жалюгідного стану.
Вже давно ходили чутки про те, що сусідня держава має намір забрати у свої володіння Крим.
І ось – анексія Криму – неймовірний злочин проти України як незалежної держави. Але як би там не було, вона стала можливою, коли перші росіяни зі зброєю перетнули лінію державного кордону України через паромну переправу.
Прикордонники на пункті пропуску зупинили злочинців і доповіли своїм начальникам. Але зверху наказали – «пропустити».
Згідно зі статутами ЗС України, особовий склад наряду на пункті пропуску мав право не виконувати злочинного наказу… Його таки виконали. Ворог потрапив на нашу територію і зробив свою справу.
…Нинішні події у Донецькій та Луганській областях України говорять про одне: це – війна. Але Україна сьогодні інша. Вона повстала. Солдати-вихідці з народу взяли на себе священний обов’язок – захист українського народу.
Солдати – це ті, хто зі зброєю в руках, від рядового до генерала, у складі підрозділів Збройних сил, служби безпеки, Національної гвардії, міліції, державної прикордонної служби та інших спецпідрозділів захищають громади України, інтереси та цілісність держави. Щодня ми втрачаємо кращих синів держави та мирне населення, яке не бажає покидати свої домівки, чекаючи на диво.
Так, запізнилися ми із забезпеченням та підготовкою своїх солдатів до війни. Думали, що українському народові ніхто і ніщо не загрожує. Але слова, які стали крилатими, – «Народ, який не хоче годувати свою армію, годуватиме чужу» – були і будуть актуальними, напевно, завжди.
Валерій ПНЕВСЬКИЙ

На продовження теми і… з надією  

Розпочинається новий день

Як можна описати світанок людині, яка його ніколи не бачила? Тарас Шевченко писав: «Світає, край неба палає…» А якщо прозою? І простіше: своїми словами? Спробую.
Тиша… Тиша і темне небо. Першими просинаються птахи. Починається їхня вранішня розмова. Спочатку – ледве чутні пересвисти та перегуки, згодом –короткі переливчасті співи. Небо потрохи стає світлішим. Зараз воно з чорного перетворилося на темно-сіре, сталеве. Над горизонтом – жодного натяку на Сонце. Навпаки – темна стрічка, що наче грозова хмара зависла над ним. Здається, ніякого сходу не побачиш – піде дощ, і на цьому ранкові етюди закінчаться.
Минає ще трохи часу. Небо починає насичуватися кольорами, висвітлюватися, набувати блакитного відтінку. Біля води починається рух – хлюпає хвилька, заворушилися качки, ось рибалка спускає човна. Небо також оживає – пролітають зграйки пташок, з’являються ледве помітні хмарки, які набувають контрасту, витягуються у дивні завитки. Ще кілька хвилин – і вони стають ніжно-рожевого кольору – пастельними – того кольору, назву якого всі чули, але мало хто може уявити.
Сонця ще немає. Темна стрічка над небокраєм залишається, але стає вужчою. Зрідка дмухає вітерець, стає прохолодніше. Чекаю ще трохи… І ось над лінією, яка розділяє небо і землю, з’являється вузесенький, ріжками донизу серпик рожевого кольору. Він піднімається і насичується барвами – це вже червоне півколо, яке з кожною секундою росте. Ще хвилина – і сонечко (вже червоне, повноколе, але ще ніжне) дозволяє роздивитися себе, не мружачись, та демонструє, що день буде гарним і гарячим. Минає 2-3 хвилини – і дивитись на нього стає боляче, а тепло вже відчутне. Сонце піднімається ще вище, залишки ночі зникають без сліду. Розпочинається новий день.
Олександр ДУРМАНЕНКО
Фото автора