21/08/2014
0Пригадався епізод, який, напевно, нікого не зміг би лишити байдужим.
Мисливцям, котрі набиралися емоцій у преріях Африки і полювали більше за пригодами та гарними враженнями, вдалося зняти на відео неймовірну картину. Полювала левиця. Вислідивши собі жертву, вдалим стрибком зупинила її, притиснула загнану лань до землі, впилася у горло.
Чоловіки, перемовляючись і дивуючись вправності хижака, далі стежили за розвитком подій. Левиця заходилася вже було розробляти здобич, але зупинилася, почала прислухатися, трясти головою, тримаючи щось у зубах. За кілька хвилин затихла і лягла на землю. Мисливці ще довгий час чекали, боячись наблизитися. Врешті підійшли. Навіть чоловічі серця не змогли залишися байдужими від побаченого. Левиця лежала мертва, а біля неї – маленьке тільце. Виявляється, хижачка, намагалася врятувати життя іще ненародженого немовляти, яке дістала з лона вбитої нею лані. Їй це не вдалося. При розтині тіла тварини виявили, що у левиці розірвалося серце…
Написала про цей випадок, щоб ми всі замислилися. Адже виходити на полювання тварину змушує інстинкт. Вона має забезпечити собі життя, забравши його в іншого. Але є винятки з правил, певні заборони, які діють навіть у тваринному світі. Чому ж тоді світ людей – особин, здавалося б, більш розвинених та цивілізованих – інколи нижчий за рівнем від світу братів наших менших? Чому прагнення наживи перекреслює всі інші почуття?
…Ось уже й літо завершується. Неймовірно спекотне літо 2014-го для України. Із уже чужими і не здатними остудити кримськими хвилями, із вогняним кривавим Сходом, із передчуттями біди, що не можна втамувати, та думками про майбутнє, які з плином літніх місяців стають усе тривожнішими.
…Незабаром 1 вересня. Діти підуть до школи. Про що розповідатимуть, якими враженнями ділитимуться та й чи всі сядуть за парти?
Моя колега знайшла вірш школярки Марини Красильнікової. Дівчинка пише про те, що цьогорічне літо у багатьох просто відібрали. Та й не тільки літо. Відібрали… життя.
…Вновь попросят писать сочинение,
как провел я ушедшее лето.
Я в слезах, с комом в горле, волнением
В своих мыслях ищу просвета.
Мне о чем написать с красной строчки???
О подвалах, где мамы нас прятали?!
Шуме танков и днем, и ночью?!
Лужах крови, что с раненых капали??!
Написать, может, в красках о взрывах,
Диком страхе, про минный обстрел???
Про молитвы «спастись» в перерывах
И о тех, кто сбежать не успел??!
…Наостанок процитую слова Джона Кеннеді: «Або людство покінчить із війною, або війна покінчить із людством».
Миру нам усім! Слава Україні!
Оксана ЧУРИЛО,
заслужений журналіст України,
головний редактор Всеукраїнського
журналу «Лісовий вісник»
