Масове всихання дерев як природний процес виправлення помилок Лісівника і змін довкілля?!

Отличная статья Виктора Мельхиоровича Маурера, который не гнушается писать на сайте и разговаривать с лесниками. Большинство ученых и преподавателей леняться или "надувают щёки", мол "это не их уровень…". Обычно за подобной позицией – ПУСТОТА… В душе они понимают,    что когда молчат, – выглядят умнее…М.П.

Головним завданням, що змусило мене привести своє бачення щодо причин та патогенезу масового відмирання дерев і насаджень було бажання ще раз акцентувати увагу Лісівників на просту істину: більшість проблем з вирощування лісу, як і ведення лісового господарства загалом, породжені особисто нами або за нашого мовчазного споглядання та добре знаної на Україні позиції: «Моя хата скраю …». Масове всихання насаджень у цьому не виняток. З іншого боку хочеться хоча би таким чином заповнити вакуум обговорення лісівничих проблем, яких, якщо вірити звітам, у нас нема або, які відійшли на задній план через політичні та управлінські «розбірки». Нині про політику, як і про футбол мовлять і пишуть всі, кому не лінь. А ліс росте… Проблеми накопичуються… Проблеми, які не вирішуються сьогодні автоматично пролонгуються на десятки років вперед… Начебто і дочекалися керівника-патріота Батьківщини та нашого Лісу, і добру за характером людину, але здається галуззю керує не Голова, а партія, яка делегувала його до центральної виконавчої влади за квотою від чергової коаліції… Дуже не хочеться, користуючись сьогодні надбаннями дідів і батьків, не зберегти їх славні традиції, а натомість, примножити сьогоднішні проблеми Лісу (у т.ч. і масового всихання) і передати їх нашим дітям та онукам.

А тепер до проблеми всихання. Насамперед, слід зазначити, що масове відмирання дерев спостерігалося і раніше: у ХІХ та ХХ століттях. З часом (із збільшенням у наших лісах питомої ваги штучно створених деревостанів критичного віку) воно частішало, сягало усе більшого розмаху, а для окремих порід, зокрема таких як дуб звичайний, набуло ще і ознак періодичності, з різними за тривалістю (11, 33 і 100-річними) циклами, які часто пов’язувалися з підвищенням сонячної активності.

Особливе занепокоєння у лісівників викликає стійка тенденція збільшення площі всихаючих і деградованих насаджень та суттєве зростання обсягів суцільних і вибіркових санітарних рубок. В окремих регіонах країни (Карпати) масове всихання ялинників набуло стихійного лиха. У фахових колах зростає кількість думок (нерідко полярних) щодо його причин та доцільності проведення тих чи інших організаційних і лісівничих заходів аби зменшити втрати лісової галузі і народного господарства від масового всихання дерев у лісах. Тому, як ніколи, на часі необхідність узагальнення думок і наявних точок зору щодо причин (етіології) та патогенезу (вчення про механізм розвитку хвороби, її плину та кінцевого результату) всихання насаджень, поглиблення пізнання суті цього негативного явища та опрацювання стратегії і тактики його унеможливлення або зменшення розмірів.

Розглядаючи проблему слід пам’ятати, що всихання дерев у насадженнях є невід’ємною частиною природи Лісу, генезису природних і штучних насаджень. Тому, у кожному окремому випадку необхідно чітко ідентифікувати етіологію та патогенез – негативного явища (масового відмирання дерев) або природного процесу (відмирання, пов’язаного з конкуренцією, диференціацією та їх всиханням у лісостанах у процесі розвитку).

Вчення про етіологію захворювань і причини загибелі біологічних об’єктів має давню історію, у якій завжди були прибічники як монофакторної (монокаузалізм, одна причина), так і поліфакторної (кондиціоналізм, комплекс факторів) теорій. В останні роки усе більше стає адептів нового напряму – конституціоналізму, суть якого полягає не тільки у пошуку причин захворювання, визначення скільки їх одна або цілий комплекс, а і у розгляді їх у сукупності з умовами, в яких вони проявляються та розвиваються. Так, у медичній практиці при визначені етіології захворювання широко застосовується термін "фактори ризику". Такий підхід дозволяє із значної кількості виявлених причин виділити умови, які сприяють або мають безпосереднє відношення до появи захворювання. Як правило, це обставини, які сприяють першопричині, без наявності яких захворювання не розвивається. При цьому вони можуть одночасно розглядатися як необхідні умови, так і у якості окремих ланцюжків патогенезу хвороби.

Науковцями виокремлено дві моделі, які пояснюють сутність етіології та патогенезу всихання і деградації лісів. Перша – «ланцюгова» була запропонована у 1981 р. ((Houston, 1981). Вона пояснює процес масового відмирання почерговою дією різних чинників, що спочатку випадковою комбінацією стресових для рослин факторів ослаблюють здорові дерева, внаслідок чого вони стають уразливими для вторинних шкідників і збудників хвороб, які і завершують процес всихання. Інша модель – «спіральна» розроблена М. Маніоном (Manion, 1991). Вона усі причини всихання дерев об’єднує у три групи факторів, які діють паралельно-послідовно. Спочатку на дерева і насадження діють факторы ослаблення, що впливають упродовж тривалого періоду часу, поступово послаблюючи їх, проте симптоми деградації при цьому не проявляються. Після них починають діяти стресові чинники другої групи. Вони, на думку автора, впливають епізодично але саме їх вплив ініціює всихання ослаблених дерев і насаджень. Всихаючі дерева і насадження стають об’єктом шкодочинної дії чинників третьої групи (переважно біотичних), які і призводять до їх остаточного відмирання.

У 80 роки минулого століття, займаючись під керівництвом професора П.Г. Кального питаннями всихання дібров у зеленій зоні м. Києва та підвищенням їх біологічної стійкості лісокультурними методами, нами була запропонована власна концепція бачення щодо причин та патогенезу масового відмирання дерев дуба звичайного. Базовими положеннями, використаними для побудови нашої моделі причин масового всихання дерев, були:

– закон послідовності проходження фаз (етапів) розвитку лісостанів у процесі їх генезису (лісозмін), який нерідко ігнорують (створюють хвойні лісові культури на площах, де згідно з природним алгоритмом зміни порід, їм повинні передувати насадження порід-піонерів);
– аксіома щодо гармонійності природних процесів розвитку лісових біогеоценозів, основою якої є принцип адекватності, сутність якого визначається лісознавчим постулатом: «…для того, щоб лісостан успішно функціонував у певному середовищі, його склад і форма повинні бути адекватними складності і організації середовища»;
– вислів проф..З.С. Головянко щодо того, що сік здорових деревних рослин є «ядом» для більшості шкідників і збудників хвороб;
– твердження проф..Г.Ф.Морозова про те, що “…Всіляке вторгнення в ліс, навіть саме раціональне, завжди буде порушенням тієї рухомої рівноваги, якою характеризується природа взагалі та природа лісу, зокрема. Це порушення рівноваги в лісі відображається, передусім, на послабленні біологічної стійкості насаджень”;
– визначення акад. М.А. Голубця, що найпотужнішими збурювальними чинниками у лісових екосистемах, які визначають і модифікують склад, структуру та форму лісових насаджень, впливають на їх системні зв’язки та функціональні властивості є антропогенні фактори.

При узагальненні даних щодо етіології та особливостей патогенезу масового всихання дерев нами було враховано інтенсивний характер ведення лісового господарства в Україні у ХІХ і ХХ століттях, який зумовив реалізацію стратегії активної форми відтворення лісів у державі. В її структурі тривалий час домінували і продовжують переважати лісові культури. Частка штучно відновлених та новостворених насаджень, в окремі роки, сягала 80%. Виходячи з вище зазначених базових положень, не складно довести, що вплив антропогенних факторів (позитивний або негативний) на біологічну стійкість найбільшою мірою проявляється саме у штучно створених насадженнях, як прямо – внаслідок застосування тих чи інших способів їх закладання (посів, посадка), використання певного садивного матеріалу (насіння, сіянців з нетравмованою і травмованою кореневою системою, дичок і саджанців), запровадження обґрунтованих або необґрунтованих типів змішування (деревного, деревно-тіньового чи деревно-чагарникового), так і опосередковано, через зміну або регулювання абіотичних і біотичних факторів лісового біогеоценозу.

Вищевикладене та результати багаторічних досліджень дозволили запропонувати свою модель етіології всихання лісових ценозів. Усі виокремленні чинники, що зумовлюють це негативне явище, нами за особливостями і черговістю дії та їх специфічним значенням були об’єднанні у три групи:
1. Обставини ослаблення і фактори ризику захворювання.
2. Етіофактори або першопричини всихання.
3. Каталізатори відмирання дерев і деревостанів.

Обставини ослаблення та фактори ризику призводять до втрати імунітету, зниження біологічної стійкості та ослаблення окремих дерев або насаджень у цілому. Залежно від походження їх можна поділити на: біотичні чинники, абіотичні умови і антропогенний вплив. До чинників антропогенного впливу, передусім, належить діяльність лісівників і, зокрема, лісокультурні роботи. Вони, значною мірою, визначають спосіб закладання, початкову гущину і домінантну компоненту лісотвірної породи, склад, структуру і форму майбутніх лісових насаджень, тривалий час визначають системні зв’язки між компонентами біогеоценозів та їх функціональні властивості. Такий підхід дозволяє припустити, що до причин ослаблення, які стали початком сучасного погіршення стану лісів України, більша половина з яких рукотворні, належать і помилки та прорахунки у лісовідновленні і лісорозведенні допущені у минулому, зокрема завдяки переважанню у лісокультурній справі пріоритетів економіки, рідше механізації і недостатня увага питанням біології та екології лісу. Серед обставин ослаблення та факторів ризику особливо вагомими є:

– використання для рубання лісу, підготовки лісокультурних площ та обробітку ґрунту способів, які суттєво погіршують умови для зростання висаджених культур – через нехарактерну для лісових екосистем зміну лісової деревної рослинності трав’яною (польовою, луговою, рудеральною) внаслідок суцільних рубок (при цьому слід зауважити, що для лісових екосистем характерні лісозміни, а не зміни деревних формацій трав’яними), зменшення родючості верхніх шарів дерново-підзолистих і опідзолених ґрунтів внаслідок застосування часткового обробітку борознами (через видалення з борозни гумусового шару або його перемішування з метою аби бур’яни не росли. При цьому не особливо задумуючись, а як у таких умовах буде рости і розвиватися сосна?);
– ігнорування посіву насіння, як максимально наближеного до природи лісу способу відтворення дібров, сосняків, бучин, ялинників і не завжди обґрунтоване використання для їх створення садивного матеріалу із травмованою кореневою системою, насамперед це стосується порід із стрижневим коренем (дуб звичайний та ряд інших);
– неякісне висаджування сіянців на постійне місце – не дотримання необхідної глибини садіння та неприродне трансформування кореневої системи (сплющення, загинання коренів тощо);
– використання для лісовідновлення та лісорозведення не районованого насіння або вирощеного з нього садивного матеріалу (ним закладена частина усихаючих культур ялини звичайної у Карпатах, особливо на Закарпатті);
– не врахування особливостей генезису корінних деревостанів (не дотримання Закону послідовності проходження фаз розвитку лісових екосистем та характерного для них алгоритму зміни порід) – закладання на ділянках без ознак лісових біоценозів (наприклад, на староорних землях) не насаджень з порід-піонерів (берези повислої, вільх, верб тощо), які краще інших відтворюють лісове середовище, а культур сосни звичайної, ялини звичайної, яким за законами природи притаманне їх передування;
– не забезпечення належної домінантної ролі головних порід з перших етапів розвитку лісових ценозів через їх низьку початкову густоту у культурах або природному поновленні та формування внаслідок цього не притаманного за складом і структурою середовища (порушення принципу адекватності – єдності лісу і середовища);
– формування одновікових насаджень головних порід, корінними типами лісу яких є різновікові деревостани (характерними прикладами є лісостани ялини звичайної, бука лісового та ін..);
– значно менший, ніж у природних лісостанів, генетичний потенціал штучно відтворених лісових ценозів (використання насіння зібраного з окремих дерев, вибірка кращих екземплярів у процесі проведення доглядових рубань тощо);
– суттєве зменшення біологічного (на видовому і ценотичному рівнях) різноманіття відтворюваних лісових ценозів, у порівнянні з притаманним корінним лісостанам;
– високе рекреаційне навантаження, заготівля сіна та випасання худоби, які призводять до погіршення водно-фізичних властивостей ґрунту;
– глобальні зміни клімату (потепління) тощо.

Вказані вище та подібні ним обставини ослаблення і фактори ризику зумовлюють втрату імунітету та ослаблення окремих дерев або лісових ценозів у межах норми їх життєдіяльності. За відсутності негативного впливу етіофакторів (першопричин) на такі дерева (деревостани), їх дія упродовж тривалого часу або усього періоду розвитку ценозу нічим аномальним не проявляється і не призводить до суттєвого погіршення його стану та всихання. Тому вкрай важливою є точна ідентифікація етіофактору, як провідної ланки у ланцюгу процесу масового відмирання дерев, недопущення, усунення або зменшення впливу якого може суттєво знизити шкодочинність цього явища.

Першопричинами (етіофакторами) масового всихання окремих дерев або насаджень, ослаблених обставинами ризику із зниженим імунітетом і меншою біологічною стійкістю можуть виступати абіотичні, біотичні та антропогенні чинники, наслідком дії яких є початок патологічного процесу, який перетворюється на хворобу, що охоплює організм деревних рослин і порушує його життєдіяльність, зумовлюючи при цьому різні типи всихання та відмирання дерев. Серед абіотичних, які частіше за інші являються етіофакторами, за нашими даними, найбільш характерними є:

– тривалі (сумарно понад 45 днів), нехарактерні для регіону весняні та ранньолітні посухи, упродовж двох і більше років підряд;
– різке падіння або підняття рівня ґрунтових вод внаслідок різних причин;
– тривалі морози та аномально низькі температури упродовж росту і відносного спокою деревних рослин;
– коливання сонячної активності та ін.

Значно рідше першопричинами масового відмирання дерев лісотвірних порід є біотичні та антропогенні фактори. До перших належать масові, винятково інтенсивні пошкодження дерев первинними ентомологічними шкідниками.

Серед антропогенних факторів масового всихання дерев головними є різкі несприятливі зміни зовнішнього середовища та умов місцезростання, зумовлені фаховими помилками у процесі лісогосподарської діяльності, які призводять до порушення гомеостатичних зв’язків між окремими компонентами лісових біогеоценозів (надмірне зрідження різними рубками, несвоєчасне проведення агротехнічних і лісівничих доглядів тощо) та високим рекреаційним навантаженням (знищення підстилки, живого надґрунтового покриву, ущільнення ґрунту і таке ін..).

При цьому необхідно зазначити, що перераховані вище першопричини призводять до всихання, передусім, ослаблених дерев і насаджень, у той час як життєдіяльність здорових за станом, поряд ростучих екземплярів внаслідок їх дії не зазнає суттєвих змін. Так, під час масового всихання дібров зеленої зони м. Києва у кінці 70-х років минулого століття через різке падіння рівня ґрунтових вод і нехарактерні тривалі ранньовесняні та літні атмосферні посухи масово всихали дерева дуба без стрижневого кореня у насадженнях створених садінням сіянців, порослевих деревостанах і ділянках із близьким (до 60 см) заляганням до поверхні ґрунту ортзандового шару, тоді як у природних насіннєвих лісостанах та культурах створених посівом жолудів, у яких переважали дерева з притаманним їм стрижневим коренем, масового відмирання деревних рослин не спостерігалося.

Специфічна роль у процесі масового всихання лісотвірних порід належить чинникам-каталізаторам, дія яких, навіть на ослабленні дерева, як правило, не спричиняє їх масового всихання. Вони тільки суттєво прискорюють патологічний процес, каталізуючи відмирання всихаючих екземплярів. До них належать:

– ураження збудниками (міко – і мікроорганізмами) систематичних та функціональних захворювань (трахеомікози, опеньок, коренева і соснова губки та ін.);
– пошкодження комплексом вторинних (переважно дереворуйнівних) ентомологічних організмів;
– послаблення і порушення гомеостатичних зв’язків між окремими компонентами лісового біогеоценозу внаслідок втрати значної частини лісових екосистемних ознак, особливостей і властивостей (через вибірку всихаючих і сухостійних дерев, задерніння ґрунту, появи водяних пагонів тощо).

Розуміння та використання викладених вище положень щодо етіології та особливостей патогенезу масового всихання дерев і насаджень лісотвірних порід дозволять превентивно застосовувати науково обґрунтовані лісогосподарські заходи, які унеможливлюють вище перераховані обставини ослаблення та ризику, і, тим самим, запобігти проявленню та шкодочинній дії першопричин, що дозволить мінімізувати негативні наслідки патогенезу та зменшити можливі ресурсні, екологічні і соціальні втрати.

Висновок. Масове відмирання дерев і насаджень, насамперед, слід сприймати у якості природного процесу спрямованого на виправлення масових помилок Лісівника і негативних змін нашого довкілля Людством. Тому ми Лісівники, насамперед,Ми, відповідальні перед лісом. Майбутнє Лісу у руках не тих, що щорічно садять ліс без відповідних фахових знань під час відомої кожному лісівнику акції «Майбутнє лісу у твоїх руках». Майбутнє Лісу, передусім, у руках справжнього Лісівника!

Більшість масово всихаючих насаджень це беззвучний докір нинішнім Лісівникам і нашим попередникам, це нагадування про необхідність більш відповідального відношення кожного з нас на своїх робочих місцях до ведення лісового господарства, оскільки результати нашої діяльності будуть об’єктивно оцінені за станом відтворених нами лісів прийдешніми поколіннями. Ми маємо залишити їм приклад досконалого ведення, а не зразки…

Тому нині не менш актуальною, ніж боротьба з корупцією у галузі, є необхідність внесення необхідних коректив у практику ведення лісового господарства. Вона не менш актуальна, ніж нарощування обсягів відтворення лісів і лісокористування, будівництво лісових доріг, «війни» з Консалтингом, новопризначеними керівниками, запровадженням недолугого електронного обліку (бо може так статися, що не буде чого електронно обліковувати) і ще багатьма негативами, які нині мають місце. Ми вже багато втратили через об’єктивні причини, ми знищили і продовжуємо нищити славні традиції українського лісівництва, яке у недалекому минулому за своїм рівнем не поступалося передовим країнам Європи, а за окремими його напрямками (полезахисному лісорозведенні, таксації та лісовпорядкуванню, непересічною цінністю лісокультурної спадщини, агротехнологіями заліснення териконів та ін..) лідирувало у світі, а нині поступається багатьом сусідам, які не так давно вчилися у нас і переймали наш досвід.

Зупинюсь тільки на деяких питаннях, що стосуються лісокультурної справи:
– На превеликий жаль, так і не перевели лісове насінництво на селекційно-генетичну основу, мало того багато втратили з того, що було напрацьовано нашими вчителями, професорами С.С. Пятницьким, П.І. Молотковим, В.І Білоусом і багатьма іншими.
– Маємо недосконале національне лісонасіннєве районування, яке швидше можна назвати «уламком союзного» і аж ніяк не таким, яке нині потребує галузь (аби хоч унеможливити всихання майбутніх насаджень за рахунок науково-обґрунтованого використання насіння різного географічного походження).
– Практично по інерції, після реформи, працює державний контроль за посівною якістю лісового насіння, не кажучи вже про контроль за якістю робіт зі збору лісонасіннєвої сировини, її переробки, зберігання та підготовки насіння до посіву (у той час, коли ми «реформувались», наші сусіди лісівники Польщі створювали ефективне, незалежне, національне Бюро лісового насінництва, яке сприяло запровадженню сучасних технологій насінництва – наприклад, обладнання для безударного вилучення насіння з шишок шпилькових порід, рентгеноскопічну методику визначення якості насіння і таке ін..).
– Особлива біль – розмноження і виробництво сучасних видів лісового садивного матеріалу. У країні жодного!!! Жодного насіннєво-розсадницького комплексу з сучасними технологіями вирощування сіянців із закритою (нетравмованою) кореневою системою, які так необхідні у державі з Степом, з реальною приживлюваністю лісових культур меншою за планову (навіть подекуди у Поліссі, не кажучи вже про Лісостеп і Степ), з такою кількістю списаних культур, в окремі роки, що вартість їх повторного створення з лихвою би перекрила собівартість організації не одного сучасного розсадницького комплексу.

Окремого розгляду потребують питання щодо:

– Удосконалення законодавчого і нормативно-регламентуючого забезпечення робіт з відтворення лісових ресурсів (юридичного оформлення нелісових ділянок, які природно залісилися; внесення коректив, з метою осучаснення відповідно до вимог сталого ведення лісового господарства і викликів сьогодення, у зміст окремих положень і нормативних документів загалом, спрощення надання дозволу та державного стимулювання приватного лісорозведення власникам земельних наділів тощо).
– Хронічного невиконання планів (кількісних показників) з лісорозведення і відтворення дібров, передбачених Державними програмами та якісної оцінки виконаних робіт.
– Використання сучасних механізмів і знарядь для проведення лісокультурних робіт (боюсь, як відійдуть ветерани праці, не буде кому садити під меч Колесова і проводити агротехнічний догляд сапкою).
– Диференційованого, науково-обґрунтованого запровадження у практику ведення лісового господарства різних підходів до відтворення лісів: адаптаційного на засадах екологічно орієнтованого лісівництва (наближеного до природи) і трансформаційного (плантаційного або так званого економіко-технологічного). Щодо останнього підходу, цілком слушним є питання: «До яких пір лісове господарство малолісної Україна з потенційно багатими природними умовами буде нехтувати потенційними можливостями прискореного плантаційного лісовирощування?!».

Перелік питань можна продовжити. Але головним нині є не вони, а відповідь на просте, класичне питання: «Що робити нам, Лісівникам?» – Відповідь теж проста: Не опускати руки! Боротися і не допускати помилок при відтворенні, вирощуванні, збережені та рубанні лісів, завжди пам’ятати крилатий вислів класика: «Рубка лісу – синонім відновлення лісу» (а вже потім збирання врожаю і тоді врожай буде сталим). Робити це чесно, сьогодні, а не перекладати на завтра і не на потім, коли прийде нове начальство, яке дасть правильні для лісу, а не вигідні для партій, окремих керівників вказівки. Тільки тоді ми будемо чесними перед нашими нащадками. Тільки тоді нашій матінці Природі не доведеться виправляти наших помилок з відтворення лісів і ведення лісового господарства таким негативним явищем, як масове відмирання дерев і насаджень…

Виктор Маурер