14/07/2014
0Ниже статьи о сертификации Андрея Плыги и Павла Кравец с "Лесного блога". Со своей стороны добавлю, что сертификация "де-факто" никого ни к чему не обязывает. Её потенциалом пользуются только те кто этого сам желает. Сами "сертификаторы" лоялны ко всему – лишь бы платили. Они "не заметили" полнейшего "бардака" в Закарпатской области (которую за швейцарские деньги сертифицировали всю и без особых проблем), не заметили тотальной коррупции последних трех лет…, они лояльны к любой власти… Серьезные претензии к ним предъявлял Валерий Ловчиновский (Украина)….и многие другие по всему миру… Я даже не знаю, что в нашей стране проще купить: сертификат FSC, сертификат происхождения древесины или диплом кандидата каких-нибудь лесных наук? Что касается Радомышльского лесхоза, то он отказался от сертификации по своей инициативе, так как не видел пользы от этого процесса… Вырубки на фото Андрея проведены в 90-х и проведены законно, но не правильно. Так делать нельзя, тут я согласен… Более того, знаю " как надо"…В сентябре поговорим… М.П.
Лісова сертифікація протирічить законодавству України
Червень 16, 2014
На разі пріоритетним напрямком гармонізації відносин між лісовим господарством та природоохороною вважається лісова сертифікація за схемою FSC (Лісової Наглядової Ради). Лісова Наглядова Рада – міжнародна неприбуткова організація, до складу якої входять представники лісогосподарських підприємств, екологічних організацій, продавців лісоматеріалів тощо, і яка має на меті підтримку екологічно відповідального та водночас соціально вигідного управління світовими лісами. Утворена в 1993 в Торонто з ініціативи ряду великих лісових корпорацій та екологічних організацій, першочерговою метою FSC мала збереження дощових екваторіальних лісів, що найбільше страждали від великих розмахів лісорозробок. Створена представниками 25 країн, FSC розробила свій сертифікат, прийнявши який, лісові корпорації чи господарства мусять дбати про відновлення лісів та збереження лісового біорізноманіття. Хоч це не єдиний стандарт сертифікації, саме він став загальноприйнятим у більшості країн світу, і нині за ним сертифіковано понад 131 млн гектарів лісів у більш ніж 82 країнах світу.
Почався процес сертифікації лісів за міжнародними стандартами і в Україні, із Закарпатської і Львівської області. Крім лісгоспів цих двох областей, сертифікати отримали ще ряд лісових господарств Волинської, Івано-Франківської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей.
Здавалось би, сертифікація – процес позитивний, і дозволяє лісовим господарствам долучитися до позитивного світового досвіду у сфері сталого розвитку лісового господарства, і відійти від виключно ресурсного підходу до лісу. Але… Є одне але. Лісова сертифікація, на жаль, великою мірою дозволяє лісовим господарствам обходити природоохоронне законодавство, більш того, великою мірою суперечить йому.
Справа у тому, що збереження біорізноманіття, згідно FSC, полягає у виділення лісів, особливо цінних для збереження (ОЦЗ). Для них характерний більш ощадливий режим ведення лісового господарства, який необхідний для збереження багатого біорізноманіття. Саме у критеріях для визначення таких лісів криються нюанси, що обходять діюче законодавство.
На українському сайті лісової сертифікації http://sfmu.org.ua/ розміщена книга під назвою «Особливо цінні для збереження ліси: визначення та господарювання. (Практичний посібник для України)» http://sfmu.org.ua/ua/hcvf/manual (надалі – посібник). У наведеному посібнику детально розписані критерії, за якими ліси відносять до різних категорій, особливо цінних для збереження (ОЦЗЛ). Ретельний аналіз критеріїв дозволяє виявити ряд розбіжностей із діючим природоохоронним законодавством.
Наприклад, візьмемо категорію ОЦЗ 1.2. «Види, що перебувають під загрозою знищення, вимирають та ендемічні види». Згідно посібника, до лісів цієї категорії належать ліси, які заселяють життєздатні популяції грибів, рослин або тварин, перелік яких визначено в додатках. Дійсно, логічним кроком є охорона рідкісних видів, проте – ліс потрапляє до цієї категорії лише у разі виявлення в межах таксаційного виділу щонайменше одного зникаючого виду (згідно Червоної книги України) або трьох рідкісних видів. На цьому моменті зупинимось детальніше.
Відкриваємо Закон України «Про Червону книгу України»: ст. 11 свідчить, що «Охорона об'єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: … урахування вимог щодо їх охорони під час розроблення нормативно-правових актів; …урахування спеціальних вимог щодо охорони об'єктів Червоної книги України під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічної експертизи»
Стаття закону мусить виконуватися не лише для зникаючих видів, а і для рідкісних. Інакше, за їх не виконання, дуже швидко вид може змінити статус із «рідкісного» на «зникаючий». Але вище озвучений критерій для віднесення лісу в ОЦЗ 1.2 чітко порушує цю статтю.
Наприклад, в певному таксаційному виділі знайденого гніздо чорного лелеки, який згідно Червоної книги України є рідкісним видом. Як правило, це має бути виділ старовікового лісу. Згідно Червоної книги України однією з причин зниження чисельності є вирубування лісів; отже, згідно Закону України «Про Червону книгу України», при розробленні проектної та проектно-планувальної документації (наприклад, при видачі лісорубного квитка) мусять враховуватися вимоги щодо охорони чорного лелеки, такі як заборона проведення суцільної рубки в даному виділі, та заборона проведення лісогосподарських заходів у гніздовий період. Проте, згідно посібника, наявність одного лише рідкісного виду не достатня для внесення виділу до особливо цінних для збереження лісів, і особливий, ощадливий, режим ведення лісового господарства на нього не поширюється.
Окреме запитання адресоване до даного посібника з приводу кількості видів, внесених в Додатки, знаходження яких потрібне для внесення виду в категорію ОЦЗ 1.2. «Види, що перебувають під загрозою знищення, вимирають та ендемічні види». Так, там лише … 24 види комах Червоної книги України та Європейського Червоного списку! Лише в Червоній книзі України 226 видів комах, значна частка яких є лісовими, для 48 видів з них чітко вказана причина скорочення чисельності – вирубка лісу. Якщо ж брати друге видання Червоної книги України, випущене в 1994 році (оскільки посібник вийшов 2008 року до виходу третього видання Червоної книги України), до нього входить 173 види комах – теж далеко не всі, представлені в додатках посібника. Тим паче, враховуючи види Європейського Червоного списку. Отже, актуальною стоїть проблема оновлення посібника і внесення сучасних видових Червоних списків.
Є ряд недоліків і у типі охоронних заходів. Так, для лісів категорії ОЦЗ 1.2., для земноводних, передбачається лише встановлення 100-метрової охоронної смуги навколо водойм, де відбувається їх розмноження, із забороною проведення в ній лісогосподарських заходів у весняний період. Але ж проведення їх, скажімо, в літній чи осінній період, може призвести (і призводить) до пересихання чи замулення, обміління водойм, важливих для рідкісних земноводних, чи до знищення місць, де вони переховуються у позашлюбний час. Очевидно, що такі напівзаходи не забезпечують ефективне збереження амфібій, що зникають через проведення інтенсивних лісогосподарських заходів, а саме – саламандри плямистої, карпатського та альпійського тритонів. Таким чином тут теж вбачається суперечність із Законом України «Про Червону книгу України».
Проте не лише цьому закону суперечать окремі положення даного посібника. Згідно ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», «На землях природно-заповідного фонду … забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних … комплексів». Так як внаслідок проведення лісогосподарських заходів зникає 107 видів тварин і 148 видів рослин і грибів (про що прямо сказано в Червоній книзі України), очевидно, що такі лісогосподарські заходи, як санітарні чи лісовідновні рубки, можуть негативно впливати на стан природних комплексів. Проте, у посібнику на території лісів категорії ОЦЗ 1.2 закладено широкий спектр можливих лісогосподарських заходів, таких як санітарні рубки, на території об’єктів ПЗФ, більш того, навіть в межах заповідних зон біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків, а також заповідних урочищ. І це попри те, що, згідно ст. 18, 21, 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», режим цих територій відповідає режиму природних заповідників, тому допускати можливість проведення санітарних чи інших заходів, «спрямованих збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися», абсурдно і злочинно. Це є зручним вікном в законі для численних правопорушень, а саме вирубок заповідних лісів.
Є протиріччя і з іншими нормативно правовими актами. Ці протиріччя стосуються іншої категорії – ОЦЗ 2: «Великі лісові ландшафти, що є значущими на світовому, національному або регіональному рівнях». Сюди входять, в тому числі, великі лісові масиви, в яких представлені угруповання Зеленої книги України. Але! Площею понад 10000 га на Поліссі і в Карпатах, понад 5000 га в Лісостепу та 2500 га в Північному степу. Проте у Постанові Верховної Ради України від 29 серпня 2002 р. №1286, «Про затвердження Положення про Зелену книгу України», яка є нормативною підставою для охорони угруповань книги, зазначено, що: «Охорона природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги …, забезпечується шляхом: …врахування спеціальних вимог щодо їх збереження під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічної експертизи тощо». Тобто не має значення, яка площа угруповання рослин Зеленої книги України; а цифри, вказані в посібнику, практично унеможливлюють охорону цих формацій, так як формації такої площі переважно банально відсутні.І не лише завдяки великій необхідній площі. Так, автор даної статті хотів заповідати декілька невеликих шматків сосново-ялівцевого лісу природного або частково природного походження в Кодрянському лісництві Тетерівського лісгоспу, які різко вирізняються від оточуючих їх стиглих і перестиглих соснових лісів з майже повною відсутністю ялівця. Натомість у телефонній розмові отримав категоричну незгоду керівництва Тетерівського лісгоспу, адже, мовляв, у них вже існує Яхнівський заказник для охорони подібних лісів в іншій частині лісгоспу. Але наше законодавство передбачає повну охорону угруповань Зеленої книги, а не частину їх! Наступним дуже дивним критерієм посібника є критерії включення лісів до ОЦЗ 3. «Лісові території, що містять зникаючі, рідкісні та вразливі біотопи». А саме – до ОЦЗ вносять ліси, що містять у межах одного виділу щонайменше один зникаючий біотоп, або щонайменше 3 рідкісних або вразливих біотопи. Але фізично не можлива наявність у межах одного виділу трьох біотопів! Не існують виділи, куди одночасно входять, наприклад, лишайниковий сосняк, і неморальна ацидофільна діброва. Такі біотопи будуть належати до окремих виділів. Отже, відпадає сам сенс існування подібного критерію для внесення видів в ОЦЗ 3 за фізичною неможливістю внесення туди рідкісних біотопів; зберігається він лише для внесення зникаючих.
Насправді, описані вище протиріччя є лише половиною біди. Другою половиною біди є те, що досі не прийнято національний стандарт сертифікації, за яким вона має проводитись. Тому те, як вона проводиться, визначається кампаніями, які проводять її. Результат може бути дуже різним. У сертифікованому Тетерівському лісгоспі Київської області, виділені всі ОЦЗ згідно наведених у посібнику правил. Натомість, у сусідньому Радомишльському лісгоспі, теж сертифікованому, виділені в якості ОЦЗ… лише два існуючих на території заказника! А листи, з проханням долучити вікові діброви лісгоспу до ОЦЗ різних категорій і з обґрунтуванням належності їх до певних критеріїв, лісгосп просто проігнорував.
Фото 1 і 2: Масштаби рубок в сертифікованих Тетерівському і Радомишльському лісгоспах.
Це означає, що потрібно якомога швидше прийняття національного стандарту сертифікації, з усуненням всіх протиріч із Законами України «Про Червону книгу України», «Про охорону навколишнього середовища України», «Про природно-заповідний фонд України» та іншими нормативно-правовими актами, для того щоб сертифікація унеможливила ухиляння від виконання природоохоронних законів і була дійсно дієвим інструментом збереження біорізноманіття. При прийнятті національного стандарту, необхідна повторна сертифікація для господарств типу Радомишльського, які і близько не відповідають більшості критеріїв (по виділенню ОЦЗ). Поки цього не буде зроблено, лісова сертифікація лишатиметься не більше, ніж красивою оманою для очей, за якою заховане подальше варварське знищення лісу і знищення лісового біорізноманіття.
Текст і фото: Андрій Плига
http://pryroda.in.ua/forest/lisova-sertyfikatsiya-protyrichyt-zakonodavstvu-ukrayiny/
Відповідь на статтю Андрія Плиги «Лісова сертифікація протирічить законодавству України»
Липень 13, 2014
Розміщую за проханням П.Кравця його статтю – відповідь на наведену за посиланням нижче мою статтю "Лісова сертифікація протирічить законодавству України". Дякую за критику і дискусію. А.Плига.
Детально ознайомився зі статтею, опублікованій на «Лісовому блозі» за авторством А.Плиги http://pryroda.in.ua/forest/lisova-sertyfikatsiya-protyrichyt-zakonodavstvu-ukrayiny/ і змушений констатувати, що брак інформації про лісову сертифікацію гіршим чином позначився на якості викладеного матеріалу, і як наслідок призвів до хибного висновку, який винесено до заголовку статті.
На превеликий жаль, поверхневі знання та тенденційний підхід при вивченні порушеного питання зумовив появу дуже «дешевої» сенсації.
Намагатимуся зруйнувати деякі стереотипи, які сформувалися у автора і вказати на основні помилки, допущені ним.
Основна ідея статті полягає в тім, щоб переконати читача в наявності протиріч між національним законодавством і принципами і критеріями FSC. Так, дійсно така проблема існує (!), але вона прямопротилежна тій, яку намагається представити автор.
Слід наголосити про те, що вимоги лісової сертифікації, які сформульовані у вигляді принципів і критеріїв FSC є добровільними і лісові підприємства декларуючи їх виконання беруть на себе додаткові добровільні зобов’язання окрім чинних вимог національного законодавства. З метою попередження проблем, які можуть виникати в зв’язку із цим, принцип 1 стандарту наголошує на тому, що ведення лісового господарства має відповідати національному законодавству та принципам і критеріям. Таким чином, норми законодавства розглядаються як мінімальні вимоги, яких мають дотримуватися усі постійні лісокористувачі незалежно від того чи вони сертифіковані, чи ні. А додаткові виникають у разі коли вимоги принципів і критеріїв перевищують визначені законодавством.
Отже, лісова сертифікація ніяким чином не може завадити або ж перешкоджати виконанню законодавчих положень Закону України «Про Червону книгу України», «Про природно-заповідний фонд України», Постанови Верховної Ради України «Про затвердження Положення про Зелену книгу України».
Тоді виникає логічне питання, яка роль «Посібника з виділення особливо цінних для збереження лісів»? Варто наголосити, що для українського лісівництва як і більшості інших країн Центральної і Східної Європи виділення об’єктів, які відрізняються високою цінністю для збереження є новою практикою. Сама концепція особливо цінних для збереження лісів була сформульована FSC і увійшла до редакції стандарту лісоуправління в 1999 році, а перша редакція посібника була розроблена неурядовою і незалежною організацією Proforest в 2003 році. Вона була взята за основу багатьма країнами для реалізації вимог стандарту лісової сертифікації. Цю місію для України виконала Дунайсько-Карпатська програма WWF, яка адаптувала посібникдо умов України. На даний час використовується друга редакція посібника в редакції 2008 року.
У чому власне основна помилка автора, коли він намагається вказати на наявність протиріч? До уваги береться лише посібник, а не стандарт у цілому, який формує систему заходів щодо охорони і захисту лісів або ж цінностей, які цього потребують. Зокрема, критерій 6.2 стандарту повністю присвячено заходам щодо захисту рідкісних і зникаючих видів. Його виконання повністю узгоджується з законодавчими вимогами. У той час як посібник спрямовано виключно для ідентифікації цінностей особливо важливих для збереження. Таким чином йдеться про додаткові зусилля й заходи по виділенню цінностей про які часто й не згадується в законодавстві.
Автор також концентрує увагу на критеріяхпо виділенню таких об’єктів. При цьому він посилається на загальні положення законодавства з питань охорони рідкісних і зникаючих видівпротиставляючи їх більш чітко сформульованим і наближеним до практичного застосування критеріям виділення цінних для збереження лісів.
Особливість посібника полягає в тім, що він пропонує порогові значення, в тому числі кількісні, виділення таких лісів, у той час як автор посилаючись на загальні формулювання в законах намагається відшукати протиріччя.
На розгляді конкретних прикладів доведемо, що це не так.
На противагу кількісним критеріям виділення особливо цінних для збереження лісів (ОЦЗЛ) за категорією 1.2.: один вид зникаючого виду або три рідкісних види, автор цитує статтю 11 Закону України «Про Червону книгу України», де охорона об’єктів Червоної книги забезпечується шляхом «… урахування вимог щодо їх охорони під час … розроблення проектної та проектно-планувальної документації…». При цьому слід особливо наголосити, що зазначена норма щодо урахування вимог не деталізована і не прописана в жодному нормативно-правовому акті. Враховуючи, що її поява в українському законодавстві виникла як калька із союзного положення про Червону книгу, то можливостей її трактування в зручному для користувача напрямку більш, ніж достатньо.
В той же час викликає подив, чому автор не посилається на безпосередню норму Закону України, яка дозволяє забезпечувати охорону не через міфічні вимоги, а шляхом створення об’єктів природно-заповідного фонду? Цьому є своє просте і логічне пояснення. Адже тоді автор мав би спростувати свою тезу про наявність протиріч із законодавством. Тому що серед інших критеріїв виділення ОЦЗЛ категорії 1.2. значаться об’єкти природно-заповідного фонду. Таким чином можливість забезпечення збереження рідкісних і зникаючих видів власне можлива і без обов’язкової ідентифікації щонайменше трьох рідкісних видів.
В своїй статті автор наводить різні приклади уявних протиріч, як наприклад коли наявність гнізда лелеки чорного, який є рідкісним видом, не дає можливість віднести таксаційний виділ, де ідентифіковано птаха, до ОЦЗЛ. Перелік подібних начебто невідповідностей можна постійно доповнювати, але увесь науковий світ та досвідчені практики чудово розуміють, що забезпечення охорони виду полягає не у намаганні створити особливі умови охорони і збереження кожної особини виду, а оцінити популяцію в цілому. В цьому випадку, формування того чи іншого режиму охорони або ж обмеження лісокористування має залежати від поширення виду, стану популяцій, категорії виду, напрямів його розвитку. Таким чином, за загальними законодавчими положеннями має стояти комплексний, обґрунтований і системний підхід у призначенні заходів із забезпечення охорони виду на конкретній ділянці.
Посібник не вирішує усіх порушених питань, але принаймні дає інструмент, за допомогою якого підвищується ймовірність виділення тих об’єктів і територій, які дійсно володіють високою цінністю і потребують певних обмежень у лісокористуванні.
Зауваження щодо суттєво більшої чисельності видів, які містяться у Червоній книзі порівняно з відповідними додатками Посібника пояснюється виключно практичною спрямованістю останнього. Варто наголосити, що йдеться про виділення особливо цінних для збереження видів. Переконаний, що саме такими міркуваннями керувалися авторитетні і знані укладачі Посібника.
Також автор нарікає на недоліки запропонованих охоронних заходів як наприклад встановлення 100-метрової охоронної смуги навколо водойм із забороною лісогосподарських заходів у весняний період. В той час як на думку автора, проведення таких заходів у літній чи осінній період може призвести до знищення місць, де переховуються земноводні. Автор приводить суто гіпотетичні припущення можливого погіршення умов для існування видів приурочених до водойм не беручи до уваги усі вимоги сертифікації. Зокрема, принцип 6.1. передбачає проведення оцінки впливу на довкілля при плануванні лісогосподарських заходів. Таким чином, до початку проведення робіт, має оцінюватися вплив на довкілля та здійснюватися заходи щодо його пом’якшення.
Далі автор намагається знайти протиріччя вказуючи на несумісність проведення санітарних рубок із режимом заповідання посилаючись на статтю 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд», зокрема, «… забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних … комплексів». В даному випадку автор, не підозрюючи цього, намагається вказати на невідповідності між різними законодавчими актами. Так, чинні «Санітарні правила в лісах Україні» дозволяють проведення вибіркових санітарних рубок. Проблема власне полягає в тім, що законодавство не містить норм відповідно до яких діяльність визнається такою, яка може або ж негативно впливає на стан природних комплексів. В даному випадку доречно відмітити, що стандарт і посібник покладає цю відповідальність на постійного лісокористувача, який, у тому числі, на основі проведених консультацій має знайти такі організаційні, управлінські та технологічні рішення, які дозволять забезпечити збереження виділених цінностей. Варто зазначити, що в окремих випадках проведення господарських заходів навпаки сприяє збереженню, поширенню і розвитку певних видів.
Таким чином, варто ще раз наголосити, що ті норми законодавства, на які посилається автор є більше декларативними і не сприяють їх прямому застосуванню в практиці природоохоронної справи.
Критикуючи категорію ОЦЗЛ 2 та критерії виділення цінностей, автор вкотре посилається про незрозумілу норму щодо врахування спеціальних вимог щодо розроблення документації тощо. І намагається переконати, що зазначена норма законодавства не передбачає жодних обмежень у площі угруповань рослин Зеленої книги України. Вкотре варто наголосити про те, що такі твердження вступають в пряме протиріччя з логікою.
Автор нарікає на те, що йому було відмовлено у заповіданні кількох невеликих шматків сосново-ялівцевоголісу природного або частково природного походження та території Тетерівського лісового господарства. В даному випадку автору варто мати вичерпну інформацію про походження таких лісів. У разі відповідності усім критеріям Зеленої книги України, зокрема, походження, автору слід діяти у передбаченому законодавством порядку, а не по телефону. Адже саме на виконанні усіх законодавчих положень наполягає автор.
Дивним називає автор наступний критерій ОЦЗЛ 3 щодо виділення біотопів. Одначе, автора не обурює відсутність законодавчих норм щодо забезпечення охорони зникаючих, рідкісних і вразливих біотопів. Власне, це є додатковим доказом про те, що вимоги сертифікації перевищують законодавчі норми.Власне, зауваження полягає в тім, що відкидається можливість наявності на одному таксаційному виділі трьох і більше біотопів. Варто наголосити, що підставами для виділення таксаційного виділу є господарські характеристики лісу. Таким чином можна допустити існування на одному виділі, який може охоплювати площу в кілька гектарів, кількох екосистем.
Варто погодитися з автором про необхідність розробки національного стандарту лісоуправління. Але для цього варто співпрацювати з робочою групою, а не просто критикувати ті вагомі напрацювання, які здійснені великою групою фахівців лісового господарства, екологами, біологами та ентузіастами природоохоронної справи.
У разі наявності аргументованих зауважень варто звертатися з зауваженнями та скаргами до органів сертифікації та Міжнародної служби з акредитації, організації, яка здійснює контроль за діяльністю органів сертифікації.
Підтвердженням того, що посібник успішно працює є значна кількість матеріалів і публікацій з цих питань. З однією з останніх, ділянки ВП НУБіП України «Боярська ЛДС», можна познайомитися за цим посиланням http://sfmu.org.ua/files/HCVF_Bojarka_2014.pdf
На завершення, варто наголосити про порушення автором концептуальних питань, пов’язаних із механізмами реалізації лісової та екологічної політики. На нашу думку, законодавство має формувати певні обмеження в системі лісокористування. Прийняття конкретних управлінських рішень має лежати в площині професійної діяльності з урахуванням інтересів зацікавлених сторін, у тому числі, на основі взятих на себе додаткових добровільних зобов’язань. Таким чином, варто говорити про формування гармонійного поєднання законодавчих і сертифікаційних вимог для досягнення цілей сталого розвитку.
Вважаю коротко зупинитися на окремих помилках і неточностях, які бути допущені автором.
Теза А. Плиги “…нині за ним сертифіковано понад 131 млн гектарів лісів у більш ніж 82 країнах світу”.
Вірна інформація: Нині площа сертифікованих лісів складає 182 млн. га в 81 країні світу.
Теза А.Плиги: «Почався процес сертифікації лісів за міжнародними стандартами і в Україні, із Закарпатської і Львівської області».
Вірна інформація: Процес сертифікації розпочався з підприємств Київської та Житомирської областей.
Теза А.Плиги: «збереження біорізноманіття, згідно FSC, полягає у виділенні лісів, особливо цінних для збереження (ОЦЗ)».
Вірна інформація: Збереження біорізноманіття досягається виконанням низки критеріїв, які зосереджені не тільки в принципі 9, але й у принципі 6.
Теза А. Плиги: «…при розробленні проектної та проектно-планувальної документації (наприклад, при видачі лісорубного квитка)»
Вірна інформація: лісорубний квиток відноситься до дозвільних документів.
Теза А.Плиги: « у сусідньому Радомишльському лісгоспі, теж сертифікованому, виділені в якості ОЦЗ… лише два існуючих на території заказника!»
Вірна інформація: Радомишльське лісомисливське господарство втратило свій сертифікат.
Павло Кравець, Національний представник FSC в Україні, Доцент кафедри лісового менеджменту НУБіП України, канд. с.-г.н.
http://pryroda.in.ua/forest/vidpovid-na-stattyu-andriya-plyhy-lisova-sertyfikatsiya-protyrichyt-zakonodavstvu-ukrayiny/
