15/09/2022
0Розмовляв
Чому місцевих лісівників із Баштанського району Миколаївщини ворог «охрестив» спецназом?
Важливу роль в обороні та звільненні Миколаївщини від окупантів зіграли й баштанські лісівники, які за покликом серця й обов’язку одягнули військову форму. Недаремно у складі місцевої тероборони служить справжнє «відділення лісівників». Неформальний командир «відділення» – лісничий Володимирівського лісництва ДП «Баштанське лісове господарство», учасник АТО Олександр із фронтових окопів розповів, як боронив із побратимами рідний край.
– Про початок війни я дізнався 24 лютого від родичів із Харківщини. Перше, що прийшло на думку, – схопити «тривожний рюкзак», їхати до них та якнайшвидше у бій. Але мене відговорили, мовляв, дістатись туди вже неможливо.
Зранку всі наші співробітники зібрались у лісництві, обговорювали лише одне: «Що нас чекає і як діяти далі?», – розповів Олександр. – Ми з хлопцями одностайно вирішили – вступаємо до лав тероборони.
Я, наш майстер лісу, тракторист і робітник лісництва пішли добровольцями. Директор лісгоспу Юрій Всеволодович підтримав наш вибір. Уже ввечері ми були у територіальному центрі комплектування, де вступили до лав батальйону тероборони. Там нас охрестили «відділенням лісівників». Добровольцями на службу пішло багато мисливців, ветеранів-фронтовиків тощо.
– Як ви готувались до оборони району? Були тренування, стрільби?
– Тренування у нас були тиждень. Багато хлопців, які за покликом серця стали на захист держави, службу в армії не проходили і не мали уявлення, як поводитися зі зброєю. Тож багатьох довелося вчити «з нуля». Ми із товаришами теж проводили навчання.
Зі свого фронтового та мисливського досвіду скажу – вміння володіти зброєю та орієнтуватись на місцевості – безцінний досвід на війні. Тож, якщо хочете бути справжніми захисниками свого дому, постійно вчіться й тренуйтесь.
Тим часом лінія фронту дуже швидко підкотилась до Миколаївщини. Сунула справжня броньована рашистська орда, яка вже захопила Херсонщину. Вже 1 березня ми отримали своє перше бойове хрещення. І цей день став днем нашої доблесті й одночасно трагедії.
– Пане Олександре, розкажіть, будь ласка, про цей бій.
– Той найперший бій відбувся на блокпостах, на певній відстані від міста. Ми першими мали стримувати натиск ворога, допоки не розгорнуться підрозділи ЗСУ та інших військових формувань. Але коли ми побачили цю орду, то очманіли. Сунуло більше сотні танків, БТРів, БМП, «Градів», «Ураганів», «Смерчів», гармат, навіть понтони були.
Вся ця залізна маса розраховувала з льоту захопити Баштанку, а далі йти двома броньованими клинами на міста Вознесенськ і Кривий Ріг.
Ми були озброєні лише автоматами і кількома кулеметами.
Сили ТрО у Баштанці відбили у російських окупантів три ЗРК «Панцир»
На жаль, після першого бою четверо наших побратимів загинуло, ще з десяток було поранено. Тож був відданий наказ відступити до міста та закріпитись у житловому секторі. Ми всі зачаїлися на вулицях, за деревами, у нежитлових будинках, за парканами, навіть у колекторах, і фактично стали невидимими для ворога. Там й обладнали вогневі позиції.
– Ви заманили окупантів до пастки?
– Броньована орда пролетіла швидко повз наше місто.
І коли російські танки вже були за межами Баштанки без жодного пострілу, на вулиці почали заходити БТРи, вантажівки, «Гради» тощо. Вся ця маса потоками лилась до центральної площі. Російські «асвабадители», як мухи пообліплювали броню, у кузовах вантажівок сиділи у перемішку зі слов’янськими писками й азіатські. Певно, вони вже відчували себе переможцями. Частина з них розташувалась у центрі міста, решта розповзлась вулицями.
За наказом ми відкрили шквальний вогонь, орки цього не очікували. Разом з тим, наші хлопці, місцеві добровольці й прості небайдужі мешканці, почали бити окупантів по всьому місту. В результаті лише на центральній площі ми поклали розвідувальну роту псковської «десантури» майже у повному складі.
Знищена техніка окупантів у Баштанці
До речі, вони приїхали до нас на БТРах, які були захоплені в анексованому Криму ще у 2014 році. Ось так використовували нашу ж техніку проти нас. Але все пішло не за планом. Ми захопили їхню «броню» і вже на ній ганяли «асвабадителей», як тарганів, баштанськими вулицями.
– Відомо, що пліч-о-пліч з вами бились небайдужі містяни. Хтось узяв у руки зброю, хтось готував їжу, хтось допомагав виявляти ворога…
– Так і було. Коли ми після першого невдалого бою відступили до міста, то наше «відділення» зайшло до першого ж подвір’я, перепочити і підготуватись до бою. Вийшов господар, напружився, в руках у нього був кухонний ніж. Питає: «Ви свої чи чужі?». – «Свої!, – кажемо. – Вибачте, зайшли куди очі бачили, хвильку перепочити…». Чоловік розслабився, подобрішав, запросив нас чаю випити. Заходимо в будинок, дивимось, а в нього на столі величезний тесак лежить. Господар нам і каже: «Якби ви хлопці орками виявились, то я б вам уже голови позносив цим тесаком». Чоловік – реально молодчага! Згодом він підказував нам де кращі вогневі позиції, набої підносив.
Наше місто розташоване на роздоріжжі. Через нас їхало багато біженців із різних регіонів України, які вже побачили, що таке «руський мір», яке зло, смерть і руйнування він несе. Вони все це розповідали нашим місцевим мешканцям і люди після цих розповідей, хто як міг допомагав нам. Один дідусь власноруч коктейлем Молотова спалив у Баштанці установку «Град». Діяли мисливці, які гатили по орках хто з чого міг: з карабінів із сучасною оптикою, зі стареньких дідівських «ТОЗівок» із перемотаними ізолентою прикладами… Спільними зусиллями ми зачищали наше місто від цих російських недобитків.
Зруйноване російською ордою місто Баштанка
До речі, та броня, що пройшла першою крізь Баштанку і посунула далі, була згодом повністю знищена нашими військовими та ТрО за межами міста. Ось так наша Баштанка стала Миколаївським форпостом.
– Подвиги миколаївських мисливців, лісівників, єгерів, партизанів високо оцінив й голова обласної військової адміністрації Віталій Кім. Була інформація про взятих вами у полон окупантів, захоплену бронетехніку і вантажівки з боєприпасами. А ще, що ворог, як чорт ладану, боявся якогось таємничого спецназу? Може, то вони саме про ваших хлопців?
– Було, насправді, ще дуже багато цікавого. Але поки війна, про це ще не можна говорити. На жаль, на Баштанку й досі летять російські снаряди, міни, бомби та ракети, що нищать й калічать ні в чому не винних людей, руйнують будинки, інфраструктуру. Але це все вже їм не допоможе. Ми гнали і продовжимо гнати рашистів із миколаївської землі і не зупинимось, поки не виб’ємо остаточно.
А от про «спецназ», мабуть, правда. Бо ми, спершу, служили у камуфляжній формі працівників лісової охорони з нашими шевронами. Може, вороги, які тоді бачили бойову лють наших хлопців, й вирішили, що ми якийсь таємничий спецпідрозділ (сміється). Ось так народжуються легенди.
А ще ми всі скучили за рідними лісами, багато з яких тепер треба буде відновлювати, багато очищувати від того мотлоху, що лишили нам окупанти. Тим часом у лісництві нині сумлінно працюють наші дівчата та жінки-берегині. Їм наші щирі вітання та подяка.
– Під час оборони Миколаївщини народився крилатий вислів: «Пофіг танки, ми з Баштанки». Кажуть, його вигадало ваше «відділення лісівників»?
– Це, мабуть, загальний плід народної творчості. Він народився у нашому оточенні ще до тих переможних боїв. Мені його розповів колега – наш боєць-лісівник. Фраза, дійсно, в яблучко. Нині її вже знає вся Україна. І, дійсно, нам дуже б хотілось, аби він посів чільне місце серед гуморесок, фраз, висловів, які допомагали нам перемагати і не занепадати духом у важку мить.
ПРЯМА МОВА
Директор ДП «Баштанське лісове господарство» Юрій Крет:
– Лісівники, мисливці – ті, що на законних підставах володіють зброєю й донині звільняють Миколаївщину від російських окупантів.
На жаль, з 10 лісництв нашого лісгоспу, одне, Снігурівське, – в окупації. Тривають бої за його остаточне звільнення. Ще чотири лісництва – у зоні активних бойових дій.
Тож вести господарську діяльність там неможливо.
Нині наша увага прикута до недопущення лісових пожеж, особливо після ворожих обстрілів.
Крім того, російські окупанти зараз цілеспрямовано обстрілюють запалювальними боєприпасами хлібні поля, аби спалити врожай. Горять наші сільгоспугіддя, де ми також вирощуємо сільгоспкультури. Наші лісівники-пожежники борються з вогнем у лісі та на полях, допомагаючи захисникам та рятувальникам. Рішенням облради нам виділили мільйон гривень на проведення протипожежних заходів, зокрема, впорядкування та підготовку нових мінералізованих смуг.
Лісгосп працює у посиленому режимі. За тісної координації з нашим облуправлінням та начальником Олександром Грицаєм ретельно виконуємо всі необхідні для нашої перемоги заходи.
У нас розгорнуті волонтерські центри, звідки на передову постійно доправляють предмети військового характеру, родукти харчування, питну воду, ліки, одяг, взуття тощо.
Гріють душу воїнів й дитячі малюнки та теплі вірші від усього серця. А ще у нас працюють військові капелани, які особисто супроводжують усе необхідне хлопцям на передову. Разом з тим, ми вдячні за допомогу всім нашим колегам-лісівникам із Миколаївщини, лісівникам Заходу та Центру України, які підставили нам своє плече у важкий час.
