19/07/2008
0
На Прикарпатті вже рік існує цікавий вид туристичних атракцій – спостереження за муфлонами. Кавказьких гірських баранів, не притаманних для карпатської природи, у віддалене урочище Жорнівка, що в Рогатинському районі Івано-Франківської області, завезли нещодавно. Спершу тварин було небагато, але нині на території державного підприємства “Рогатинський держлісгосп” уже є декілька десятків особин, які проживають у великому вольєрі площею 60 гектарів, у майже природних умовах. Подивитися на рогату дивовижу щодня приїжджають багато гостей Прикарпаття. Побувала в Жорнівці й кореспондент “Газети”.
…Море зелені межує з довгими розлогими полями, на яких колоситься пшениця, достигають буряки та картопля. До урочища прямуємо із села Конюшки з районним мисливствознавцем Миколою Горішнім, який і завіз муфлонів на Рогатинщину. Дорога пролягає через територію Букачівського лісництва, де поміж селами Вишнів і Журавенко заховався в зеленій гущавині вольєр. “Ось бачите, нашим баранчикам тут спокійно, бо дорога далека, людей мало, а охочі поглянути на звірину мусять звертатися до нас, оскільки потрапити в Жорнівку непросто, – усміхається у вуса пан Микола.
Іще кілька кроків – і перед нами велика двометрова металева сітка, що розтягнулася поміж деревами. Одразу її навіть складно запримітити. Тут і живуть муфлони та… 70 диких кабанів. У дикій природі таке сусідство не завжди безпечне, особливо для молодняку. Проте в Жорнівці тварини співіснують мирно. Пан Горішній каже, що в них іще не було такого випадку, щоб дики нападали на гірських кіз.
“Муфлонів у Карпати привозять переважно із заповідника Асканія-Нова – розповідає рогатинський мисливствознавець. – Серед степу для них привілля. Сухий і спекотний клімат сприяє хорошому утриманню та швидкому розмноженню. А ось вологе повітря Карпат для гірських баранів не дуже добре, тваринам потрібен час для акліматизації. Коли тільки привезли “рогачів” у наш опільський край, то хвилюванням не було меж”.
Проте муфлони, наче відчуваючи особливу любов і турботу місцевих лісників, швидко звикли. Самки окотилися, привівши у світ по одному-двоє малят. Але закладена природою полохливість не зникла: муфлони не підходять до людей ближче, ніж на сто метрів. Однак навіть це не стало перешкодою для туристів, які все-таки часто приїжджають у Жорнівку, щоб хоч здалеку побачити розлогі закручені роги. Особливо радіють діти, які потім розповідають, що бачили “казкових кіз”.
Щоб муфлони були “у формі”, опільські лісники зробили для них три кам’янисті майданчики. Барани стирають об каміння копита, щоб вони не виросли занадто довгими та щоб не розплоджувалися шкідники-паразити, адже це може стати причиною загнивання кінцівок.
Є в Жорнівці й кілька широких дерев’яних піднавісів, де тварини ховаються від дощу, вітру та снігу. “Ось тоді можна добряче розгледіти муфлонів, – мовить пан Горішній, – бо вони стоять спокійно й лише сумовито поглядають у ліс, коли ж то вже мине негода”.
“В Україні колись численне поголів’я муфлонів зменшується, – зітхає пан Горішній, – адже тварина є цінною здобиччю для мисливців. Полюють здебільшого на самців, адже мати в трофейному здобутку великі закручені роги кавказького барана – неабияка честь для ловців дичини, але й неабияка шкода для природи. Та й м’ясом муфлона, що схоже на оленину, знайдуться охочі поласувати”.
А ще в шлунку муфлона є так званий безоаровий камінь – синьо-сірий мінерал органічного походження. Тварина випадково ковтає різні камінці й інші речовини, що не розчиняються у шлунку. Вони обростають холестерином, холевою кислотою, фосфорнокислими солями та перетворюються на камінь, що є типовим для жовчнокам’яної хвороби. У давнину безоар вважали могутнім засобом проти отруєння та знищували через нього цілі стада тварин. Нині забобонні скоробагатьки за маленький камінець теж убивають не одного муфлона. Проте лише не в Жорнівці. Тут лісники пильно стежать, щоб “рогачів” ніхто не чіпав, адже вони – частина туристичного майбутнього регіону. Тому серед гостей краю вже існує прикмета: якщо ви побували на Рогатинщині й не бачили жорнівських “рогачів”, то марною була ваша поїздка.
Сабіна Рокай
Львівська газета, П’ятниця, 18 липня, 2008 року, № 102 (410)
