10/06/2014
0Эта интересная статья прислана на мою почту Михаилом Левицким. Спасибо! М.П.
44-річний янишівчанин Сергій Курдванівський, місцевий єгер мисливсько-рибальського торгівельно-виробничого підприємства Любашівської організації УТМР Одеської області, через любов до природи і тваринного світу давно відомий за межами країни. Його мисливські угіддя є показовими, через нього щороку проходить більш ніж тисяча шанувальників полювання і єгерів-початківців. Таких людей, як він, на Україні одиниці. Його поважають за правильну поведінку і принципове ставлення до будь-якого прояву браконьєрства. Хтось подумає, який з єгеря-мисливця захисник диких тварин, мовляв, нічого особливого тут немає. Ну охороняє мисливські угіддя чоловік, організовує полювання. То й що?! Однак все це далеко не так.
— Цього року виповнюється двадцять років, як я займаюся єгеством на цій території, — розпочинає свою розповідь Сергій Олександрович. — Спочатку було, ой, як важко. Закони та правила не писані нікому. Тобто, придбали мисливці відстрільні картки на пернату дичину, а йдуть стріляти зайців, козуль, диких кабанів. Бардак був такий, що передати важко. Сварки, протиріччя, погрози. Та це я вже пройшов. Сьогодні наша територія охоплює 12 тисяч гектарів угідь і об'єднує 100 місцевих мисливців. Більш-менш є що показати людям, колегам та гостям. Скількох браконьєрів переловив, навіть підрахувати важко. Були серед них і керівники району, заставав їх з рушницею у відтворювальних ділянках в районі села Степанівка, де полювання абсолютно заборонено. Тягне браконьєрів туди, немов магнітом. Я живу за п'ять кілометрів від тієї території і в разі пострілу відразу сідаю в "Ниву" і через п'ять-десять хвилин — вже на тому місці…
Єгер С. Курдванівський за мисливський сезон гасить сотні пожеж, згорить очерет — не буде фазана, а це ключова дичина в нашій місцевості. Що казати, коли в тих угіддях щосезону відстрілюється близько однієї тисячі півнів (самців фазана, на курок полювання заборонене). Для нього немає різниці, де гасити пожежу: в Ананьївському чи в Любашівському районах. Побачив влітку у степу полум'я — потрібно його знешкодити. Сергій Олександрович не¬дарма вважає, якщо хтось з мисливців, бачачи пожежу, не подбав про те, щоб її загасити, — то не варто думати взагалі про полювання в майбутньому.
— Ми зараз під'їжджаємо до відтворювальньних ділянок угідь для розведення дичини в Кричунівському яру, — продовжує розмову Сергій Олексан¬дрович. — Років десять тому тут восени горів очерет. Загорівся після бенкетування мисливців, які тут полювали й не загасили вогнище, як слід. Дичина зникла майже повністю. Одна самиця фазана там залишилася, з неї потім і розвелося поголів'я.
Були торік у нас гості з республіки Казахстан, цікавилися правильним веденням мисливського господарства в нашій місцевості. Сюди я їх привіз для показу чи демонстрації (посміхається). Щоправда, прихопив добрий десяток власних російських гончих псів. Ширина яру тут, як бачите, трохи більше п'ятдесяти метрів і майже весь вкритий очеретом. Як забігли собаки в очерет, звідти почали вибігати зайці, козулі, вилітала сила-силенна фазанів, більш ніж півтори сотні птиці. Гості були вражені побаченим, вони вважали, що в них кращі умови та угіддя для полювання, а тут скільки різноманітної дичини! Я вже мовчу про лисиць, вони теж втікали з очерету, як ті миші.
Ближче до Янишівки є місце, куди на солонці навідується благородний олень, поблизу Степанівки зараз понад сто особин козулі. Ми спробуємо сьогодні їх побачити. Чимало мешкає там байбаків і кілька виводків вже місцевих диких свиней. І це при тому, що в угіддях (лісів же немає, у більшості кущі) чи не постійно знаходяться люди. Збирають паливо, шипшину, є такі, що шукають металолом. Це все фактор неспокою. Та кількість дичини тільки збільшується, вона розбігається і перелітає в іншу місцевість. Саме так підгодовуються живністю інші угіддя району. Маю за мету розвинуту популяцію копитних, яка на сьогодні складає понад 100 особин, сподіваюсь, що приріст поголів'я козулі в районі буде істотним, і знищення їм точно не буде загрожувати.
Сергій Курдванівський з мисливцями приділяє серйозну увагу годівлі дичини. На їхній території обладнано 140 великих і малих годівниць, у яких — сіно, кукурудза та інше. Поблизу годівниць особисто бачив фазанів та сліди диких кабанів. Для косулі та оленя є спеціальні солонці із сіллю.
Сергій Олександрович — гарний мисливець, бере до рук двоствольну рушницю ІЖ-26 (в більшості на вовків та лисів). За цей мисливський сезон у його активі вже 5 вовків і 70 лисиць, мисливський колектив на радість дичині та людям загалом вполював 328 лисів за сезон. Фазанів та зайців єгер стріляє рідко, дає змогу навчитися полю¬вати молодим чи приїжджим мисливцям. Якщо мисливці здійснили багато промахів, рушниця янишівчанина починає виправля¬ти ситуацію — не їхати ж людям додому з пустими руками. Бувають і підранки, їх легко ловлять і приносять господарю породисті мисливські собаки. У героя нашої публікації відмінні собаки з усім родоводом і документами. В принципі, у Сергія Курдванівського сконцентрована певна еліта мисливських собачок країни. Йому можуть позаздрити багато професійних собаководів і мисливців.
— Зараз я випущу в очерети пару чудових собак породи «епаньол бретон», — каже єгер і чіпляє одній з собак якийсь пристрій на шию. — Це чудові собаки лягавої породи, які дуже популярні в Європі та США. В Україні їх не дуже багато. Вони енергійні, рухливі, трудолюбиві. Дуже полюбляють полювання і підлаштовуються навіть під настрій господаря. З ними можна ходити на полювання на всі види пернатих. Їх ще можна назвати підрушничними (російською «подружейные») собаками. Вони від господаря дуже далеко не відходять і не тікають, аби відшукати дичину. На шию собаки прикріплюють електронний пристрій — "біпер", який сигналом сповіщає, коли пес зробив стійку, знайшовши дичину, і мисливець вже повинен бути готовий до зльоту птиці, тримаючи зброю наготові. Особливо це важливо, коли на місцевості переважають густі зарості та очерети.
Гарний пес — це той, що слухається господаря і полює тільки з ним, а не самостійно, підганяє дичину до мисливця, а не розлякує її. Мені мисливці до початку сезону привозять молодих собак для натаскування до полювання. Я їх вчу, треную, жити з чогось потрібно. Це нелегка праця, відверто скажу. Годую собак практично м'ясом, доглядаю, лікую в разі необхідності. Якщо ж щось станеться із собакою, то фінансово буду відповідати перед господарем тільки я, а не він. Ось і виходить, що люди їздять до Італії чи Португалії доглядати чужих дітей, щоб заробити, а я бавлю їхніх собак, правильно готую до полювання. Правильний пес – це той, що не реагує на домашню птицю і тварин. Приїхав із заробітків господар і йде зі мною перевіряти навики власної собаки, що була віддана мені, на дичині, як вона "працює" в мисливському середовищі. Ходимо цілий день, перевіряємо її на все. Окрім того, маю сто вуликів і тридцять гектарів землі в обробітку, з цього живу і вкладаю чимало зусиль і коштів в розвиток мисливського господарства, щоб щось залишити нащадкам. Як бачите, недарма.
Ми під'їхали до будинку Сергія Олександровича. Кожен мисливський пес у вольєрі охайний і нагодований. Їх тут близько тридцяти. Є англійські пойнтери, лайки, курцхаари, такси та російські гончі, Стосовно останніх, то їх шістнадцять, гарні, слухняні немалі собачки. З ними добре полювати на лисицю та вовка. Одна з них вже двічі ставала чемпіонкою країни, має численні дипломи. Ось що таке людина та її справа. Якщо мати бажання і час, можна гори пере¬вернути, кажучи образно. Яскравий тому приклад — Сергій Курдванівський, людина, що завжди доводить до логічного завер¬шення почату справу по охороні довкілля і тваринного світу.
