О понижении экспортных цен предприятими Гослесагентства

Очень многие лесоводы в последнее время звонят и пишут по поводу того, что снова начинается "игра"на понижение экспортных цен. Я попросил высказаться поэтому поводу своего хорошего товарища и партнера по проекту ФЛЕГ – отличного юриста Олега Сторчоуса. Читайте…Буду рад, если этот текст кому-либо поможет.  Надеюсь, что это только начало разговора на очень важную тему… М.П.

Обіцяючи надати коментар щодо зловживань при формуванні експортних цін на лісопродукцію, висловлюю надію, що у зв’язку з проголошеним курсом нової влади на реальну боротьбу з корупцією, нижчеописані випадки не матимуть місце у діяльності лісової галузі

Як відомо, в Україні ціни на експортні поставки деревини формує тільки ринок, і на відміну від внутрішнього ринку, аукціонна система продажу тут не діє. Постачальники формує ціну виходячи із собівартості , тобто визначає вартість товару, за який він готовий продати його покупцю. Процес ціноутворення закінчується угодою між постачальником та продавцем, та в результаті виконання договірних зобов’язань постачальник отримує належну оплату за товар за обумовленими цінами. Визначення ціни в умовах ринкової економіки – справа делікатна, та будь-яке необґрунтоване втручання держави в цю справу може призвести до негативних наслідків. Водночас, саме при угодах продажу можуть мати місце різні зловживання, як в приватному секторі так і в державному. В останньому випадку з’являється корупційний ризик.

З приватним бізнесом ситуація простіше – обидві сторони угоди обмінюються приватним майном – грошима та товаром, і тут ніхто просто так не буде віддавати іншим свої гроші та свій товар. Виключення складають достатньо непоширені випадки, коли топ-менеджери починають красти у засновників очолюваних фірм, в результаті отримуючи так званий «відкат».

Все стає складнішим, коли у постачальника державна форма власності, він є господарюючим суб’єктом, що має одне із основних статутних завдань – отримати максимальний прибуток на користь держави. Однак при визначенні ціни у таких монопольних галузях як лісове господарство, з’являється колосальне поле для зловживань з боку державного сектора економіки, та його «надбудови» – державної влади. В першу чергу йдеться про домовленості із покупцем занизити ціну на товар державного підприємства, а «маржу» заниження – гроші від приватного покупця – привласнити собі. Так, коли покупцем виступає приватна фірма, йому бажано купити цей товар подешевше, щоб збільшити свій прибуток. В решті, покупцю все рівно кому платити конкретну ціну – або всі 100 % ціни віддати держпідприємству, або віддати лише 90 % (чи 80, 70, 50 %), а 10 % (20,30,50 %) – перерахувати на «потрібний» комусь рахунок.

Здійснити таке зловживання можуть або директор держпідприємства, або керівники цього директора з боку влади. Мені задано питання: чи правомірні такі дії, а якщо ні то – то як їх кваліфікувати ?

Відповідаю: якщо певний «лісовий» чиновник просто вимагає від директора держпідприємства знизити ціни на кругляк для певного експортера, то в його діях, як мінімум, присутні ознаки ст. 365 Кримінального кодексу України – «Перевищення службових повноважень». Адже у такому випадку цей керівник, застосовуючи свій «адмінресурс», прямо перевищує надані законом повноваження законного впливу на директора лісгоспу, що перебуває у сфері його управління. Така вказівка у будь-якому випадку незаконна, є кримінально-каранною, адже у разі її реалізації (укладенні договору із заниженою ціною) тягне за собою завдання збитків державного підприємству. Тому будь-хто: начальник ОУЛМГ чи голова ДАЛРУ – ніхто не може надавати вказівки директору лісгоспу знижувати експортні (до речі, і внутрішні – також) ціни на деревину при підписанні ЗЕД контракту.

Якщо при цьому держслужбовець ще й домовляється із покупцем деревини, щоб грошову «маржу» заниження той перерахував на потрібний рахунок потрібної фірмі у вигляді оплати віртуальних «маркетингових/консалтингових/аналітичних» та інших «повітряних» послуг, а в решті отримує їх готівкою через «конвертацій ні центри» або по іншим, більш-менш законним схемам, то його дії можна додатково кваліфікувати по декільком статтям того ж самого Кримінального кодексу, як то: ст. 364 КК України – «Зловживання службовим становищем», ст. 209 КК України «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом», а також ст. 368 КК України «Одержання неправомірної вигоди» (або по простому – «одержання хабара»), або ст. 191 КК України – «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем» (кваліфікація по останнім двом статтям названого діяння залежить від обсягу зібраних доказів).

При цьому відповідати повинен і директор лісгоспу, який знає, що вказівка вищестоящого керівника органу влади занизити ціни є незаконною, все рівно її виконує шляхом підписання ЗЕД-контракту з експортером, в якому погоджується отримати занижену ціну на державний товар. Посилання директора на те, що «я боявся відмовити, бо зі мною розірвуть контракт» суд не приймає, і це не є пом’якшувальною обставиною.

При кваліфікації таких діянь також не можна забути про покупців деревини – керівників фірм – експортерів, адже вони також опиняються «в теме», підписуючи завідомо неправдиві документи про отримання «ліпових» послуг від «потрібної» комусь фірми, яка отримує ці 10 % від ціни товару державного підприємства. При чому немає значення, чи такі послуги «надає» відоме всім вітчизняне державне підприємство, яке прямо підпорядковується певному центральному органу влади, чи то звичайна «офшорка», зареєстрована на маловідомих островах в Атлантичному океані. До речі, із правової точки зору, посадовці фірм чи підприємств, які надають «липові» послуги за документами, які містять неправдиві дані також повинні нести кримінальну відповідальність. Також відповідатимуть посадовці фірм, які перетворили ці кошти у готівку.

Загалом, подібна сукупність злочинів за участю де кількох осіб у кримінально-процесуальній практиці має назву «організована злочинна група», а коли в ній беруть участь посадовці держструктур, то у правоохоронній звітності вона ще й має назву «із корумпованими зв’язками».

Звісно, інша справа – доводити це все на практиці, здобувати докази для суду – при нашому досить громіздкому кримінально-процесуальному законодавстві та неефективній правоохоронній системі – справа архіскладна. Саме тому, у розвинутих країна боротьба з подібними схемами – залежить від політичних еліт, як перебувають при владі. На моє переконання, при наявній законодавчій базі у керівника міністерства або відомства достатньо законних інструментів і важелів, щоб швидко припинити такі схеми як мінімум на центральному рівні, та значно скоротити їх в регіонах.

Як вихід однин із варіантів часткового вирішення піднятої проблеми – зробити прозорими експортний продаж деревини шляхом створення електронного ресурсу, на кшталт сайту мінекономіки де б розміщувалась звіти держпідприємств з інформаціями про контрактні ціни на експортовану деревину. При чому за для збереження комерційної таємниці у відкритому доступі можна не оприлюднювати дані про самих експортерів.