20/05/2014
0Усе менше лишається тих, хто може розповісти, якою страшною була Друга світова війна. Застерегти. Як не парадоксально, але зараз відбувається інша бійня. Так, вона більше інформаційна, але люди все ж гинуть… Ми, затамувавши подих, слухаємо радіо та дивимося телебачення, аби бути в курсі подій… із фронту сьогоднішнього. А ті, кого вже 69 років називаємо фронтовиками, хто чекає цього дня як часу пам’яті за загиблими в бою, ніяк не можуть зрозуміти, чому із уже багаторічного символу Перемоги – Георгіївської стрічки – зробили справжній фарс.
…По телевізору, як завжди останніми роками, фільм «В бой идут одни старики». Моя улюблена кінострічка, знята талановитим актором та режисером Леонідом Биковим.
Фільм – інтернаціональний. Тут неймовірна філософія, постановка та любов до рідної землі. Напевно, і досі кожен: українець, росіянин, грузин, казах… шукає у ньому епізод, де говорять про унікальність і неповторність його Батьківщини. Леонід Биков під час фільму час від часу говорить українською, ще раз підкреслюючи, якого він роду-племені. Пам’ятаєте його слова про Україну? Хіба це можна забути?
А, між іншим, Леонід Федорович Биков народився у маленькому селі багатостраждального сьогодні Слов’янського р-ну Донецької обл. Через рік (1929-го) батьки переїхали до Краматорська, де Биков закінчив середню школу №6. Інститут закінчував у Харкові. І Слов’янськ, і Краматорськ, і Харків він називав рідною Україною…
Не любив лицемірства, неправди і зайвих слів. Просто мріяв про авіацію, справжнє мистецтво, просто любив свою Батьківщину і нічого не чекав натомість.
Він був відвертим і прямим. Навіть у листі-заповіті всі впізнали саме його почерк – Людини з великої букви. «…Нехай хтось один скаже слово «прощавай» – і все. Не треба цирку, так званих почестей. Після цього «дерболизнути» – хто скільки може. А потім нехай 2-га ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку і до кінця…»
Зараз в Інтернеті розповсюджується інформація, нібито Леонід Биков мріяв про кольоровий фільм. Це неправда. Нещодавно «колоризацію» зробила американська студія на замовлення одного з депутатів Верховної Ради України. І, як не прикро, здійснили її з багатьма помилками. Схиляюся до того, що це один із прикладів, коли історію можна переписати та подати – як заманеться. Бо один лише штрих: прапор полку, який показали у кольоровій стрічці чорним, як у махновців, і блискучі, а не зелені захисні зірочки на погонах знівелювали сам задум творців фільму. Але донька відстояла батька. Три роки тому Голосіївський районний суд м. Києва розглянув позов Мар’яни Бикової і заборонив прокат кольорової версії.
…Вперше не можу витримати, тож не додивляюся легендарну стрічку. Вимикаю телевізор. У скронях стукає: «Все проходящее, а музыка – вечна! Ребята, будем жить!».
Головний редактор Всеукраїнського
журналу «Лісовий вісник»,
Заслужений журналіст України
Оксана ЧУРИЛО
Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник» (травень 2014 №5/32)
http://lisvisnyk.at.ua/
