Противодействие коррупции в лесном секторе

Судя по всему тема ещё долго будет актуальной. Поэтому, возможно, Вы заинтересуетесь новой работой, подготовленной в рамках проекта ФЛЕГ-2 командой Всемирного банка. Пока доступна только электронная версия. Позднее будет напечатано и разослано по  лесхозам, ОУЛМГ, библиотекам и т.д. печатное издание… Не удивлюсь если его надо будет расширять.  Название книги: Запобігання та протидія корупції в лісовому секторі України: практичний посібник / О. Сторчоус, О.Банчук, С. Тараненко – Київ-Черкаси: Світовий банк, 2014 . Кстати, через "Украинский лесовод" или мою почту Вы можете задавать авторам вопросы, приводить примеры, подавать предложения и замечания по содержанию пособия.  М.П.

Скачать книгу можно  ЗДЕСЬ

Ниже резюме, оглавление  и выдержка извторой главы.

Предотвращение и противодействие коррупции в лесном секторе

Резюме

Настоящее пособие разработано с целью разъяснения положений нового антикоррупционного законодательства Украины и повышения уровня правовых знаний должностных лиц лесного сектора. Это позволит им четко придерживаться внедренных норм, своевременно обнаруживать и предотвращать коррупционные риски, возникающие в профессиональной деятельности, а также избегать превышения служебных полномочий.

В пособии детально разъясняются положения законов «Об основных принципах предотвращения и противодействия коррупции» и «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины касательно ответственности за коррупционные правонарушения», которые вступили в силу 1 июля 2011 года. Указанными законами внедрен ряд новшеств в виде различных ограничений и запретов для публичных служащих и органов власти, усилены и установлено новые санкции для других категорий должностных лиц.

Авторы проанализировали применение положений антикоррупционного закона в лесном секторе и ответили на распространенные вопросы, возникающие у сотрудников лесхозов и служащих управлений лесного хозяйства. Также авторы предложили пути решения конкретных ситуаций, связанных с соблюдением комментируемого законодательства в лесной сфере.

Пособие состоит из четырех разделов. Раздел 1 знакомит читателя с правовым пониманием понятия «коррупция», разграничением коррупционных действий на административные правонарушения и преступления, характеристиками субъектов ответственности за коррупционные нарушения в лесном секторе и правовым механизмом предотвращения коррупционных явлений и противодействия этим явлениям. В разделе 2 внимание уделяется антикоррупционным запретам и ограничениям, а также отдельным коррупциогенным аспектам профессиональной деятельности сотрудников лесного сектора, в частности, разъяснению того, как предотвращать злоупотребление должностными обязанностями в служебной деятельности. В разделе 3 разъясняются различные виды юридической ответственности за совершение коррупционных нарушений: уголовная, административная, гражданская и дисциплинарная. Раздел 4 содержит комментарий к антикоррупционным изменениям в Уголовном кодексе Украины.

Пособие предназначено, прежде всего, для должностных лиц лесного сектора. Оно также может быть полезным представителям деревообрабатывающей промышленности, сотрудникам правоохранительных органов, должностным лицам других органов власти, юристам, журналистам и широкому кругу заинтересованных лиц. С целью распространения правовых знаний пособие может быть использовано в деятельности учебных заведений по подготовке юристов и специалистов в сфере лесного хозяйства.
 

 ЗМІСТ
Вступ

1. Законодавче регулювання запобігання і протидії корупції
1.1 Правове розуміння поняття «корупція» …..……………………………
1.2 Корупційне діяння – адміністративне правопорушення і злочин ..…..
1.3 Суб’єкти відповідальності за корупційні порушення в лісовому
cекторі …………………………………………………………………….
1.4 Правовий механізм запобігання та протидії корупції………………….
1.5 Спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції ………..
2. Основні заходи в сфері запобігання корупції ……………………..…………
2.1 Спеціальна перевірка при прийнятті на посаду …….……………..…….
2.2 Що таке неправомірне використання службового становища? …..…….
2.3 Корупційні ризики у правовідносинах державних органів з лісгоспами:
як запобігти? ………………………………………………………………..
2.4 Благодійна допомога та консалтингові послуги: межі дозволеного
2.5 Приватний бізнес та лісова галузь: антикорупційні запобіжники ………
2.6 Конфлікт інтересів і як його долати ……………………………………..
2.7 Які види діяльності заборонено суміщати державним службовцям? …..
2.8 Сумісництво та ведення бізнесу посадовцями державних та комунальних лісогосподарських підприємств: заборони та обмеження
2.9 Дарунок і чим він загрожує? ………………………………………………
2.10 Близькі родичі службовців і пов’язані з цим обмеження ……………….
2.11 Сумісна праця родичів у державному лісогосподарському підприємстві: що змінилось з ухваленням Закону про корупцію?
2.12 Фінансовий контроль службовців ……………………………………………
2.13 Прозорість інформації та діяльність службовців …………………………..
2.14 Обмеження для службовців після їх звільнення ………………………
3. Відповідальність за вчинення корупційних правопорушень
3.1. Кримінальна відповідальність ………………………………………………
3.2 Адміністративна відповідальність ………………………………………….
3.3 Цивільна відповідальність …………………………………………………..
3.4 Дисциплінарна відповідальність ……………………………………………
3.5 Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні
правопорушення ………………………………………………………………
4. Практичний коментар адміністративних правопорушень і злочинів у сфері корупції
4.1 Кодекс України про адміністративні правопорушення: коментар антикорупційних статей
4.2 Кримінальний кодекс України: коментар антикорупційних змін
Висновки
Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» (без додатка)……..

2.3 Корупційні ризики у відносинах між органами управління та держлісгоспами: як запобігти?

В Україні використовується так звана комплексна модель управління лісовим господарством, яка характерна для країн з невисокою лісистістю, екологічною направленістю ведення лісового господарства та переважно державною власністю на ліси. За цією моделлю державне лісове відомство виконує функції адміністративного і контролюючого органа відносно всіх лісів, а також функції власника державних лісів і власника майна підпорядкованих державних підприємств. Крім того, Агентство здійснює координаційно-управлінські повноваження щодо постійних лісокористувачів інших міністерств та відомств.

Проте ДАЛР України, на відміну від інших подібних органів, що є власниками майна господарюючих суб’єктів державної форми власності, має певну специфіку. Зокрема, Агентство утримує структуру територіальних органів, що наділені порівняно невеликим обсягом дозвільно-погоджувальних функцій. Разом із територіальними управліннями відомство здійснює відомчий контроль стосовно обмеженого кола суб’єктів господарювання – державних лісогосподарських підприємств, що входять до сфери його управління.

Поряд з перевагами такої схеми управління є низка недоліків. Один із головних – нечіткість розподілу владних функцій та господарських повноважень при керівництві галуззю.

Згідно зі ст. 22 Господарського кодексу України, держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Якісне та професійне державне управління у такій специфічній сфері, як лісове господарство, вкрай важливе, адже держава в цьому випадку не лише виконує функції власника майна, а й визначає умови використання природних ресурсів. Водночас досягти необхідних економічних, екологічних та соціальних результатів можливо при здійсненні господарської (підприємницької) діяльності, що завжди базується на свободі підприємницького вибору. Ця ситуація породжує проблему розмежування державної влади від бізнесу, що ведуть державні підприємства. Вказана причина є головною у виникненні корупційних скандалів, пов’язаних із привласненням державних коштів та іншими корисливими зловживаннями.
Важливо!
Згідно зі ст. 6 Господарського кодексу України, одним із загальних принципів господарювання в Україні є заборона втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські правовідносини.

За своїм змістом втручання в господарську діяльність державних підприємств з виробничих, службових чи інших мотивів не відноситься до корупційних діянь, проте створює широке підґрунтя для таких порушень. Адже у державного службовця з’являється спокуса вирішити власні питання, використовуючи наявний у нього адміністративний ресурс. Зазвичай це здійснюється шляхом неправомірного впливу на підпорядкованих керівників підприємств, які наділені повноваженнями розпоряджатися матеріальними ресурсами. Те саме стосується керівників обласних рад, які мають вплив на директорів обласних комунальних підприємств, насамперед – через укладені з ними контракти. Подібні дії можуть супроводжуватись завданням економічних збитків державним/комунальним підприємствам, призводять до неефективного використання державного майна та виникнення значних корупційних ризиків.

Наприклад, у квітні 2008 року одним з районних судів (справа №3-4719/2008) була притягнута до адміністративної відповідальності за порушення вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією» заступник начальника обласного управління лісового та мисливського господарства за незаконне одержання матеріальних благ. Згідно з постановою суду, гр-нка А., будучи державним службовцем та особою, уповноваженою на виконання функцій держави, перебуваючи на посаді заступника начальника ОУЛМГ, здійснюючи функції контролю за діяльністю «ДП «Енський лісгосп», маючи право підпису розпорядчих документів, що стосуються господарської діяльності вказаного підприємства, створила умови, за яких ДП «Енський лісгосп» на підставі укладеного договору здійснило оплату у жовтні 2006 року в розмірі 4,9 тис. грн за отримання нею освітніх послуг зі здобуття другої вищої освіти у вищому навчальному закладі. Тим самим посадовець безкоштовно одержала матеріальні блага.

Заступник начальника ОУЛМГ у ході судового засідання не визнала свою вину, заявивши, що не примушувала директора лісгоспу здійснювати оплату за її навчання в навчальному закладі. На її думку, він би міг їй відмовити і будь-яких наслідків у зв’язку з цим ні для підприємства, ні для держави не настало.

Для того щоб чітко зрозуміти «неправомірну межу» впливу державного управління на господарську діяльність підпорядкованих підприємств, необхідно розглянути наведені поняття.

Нормативного визначення «державне управління» немає, проте існує багато наукових праць на цю тему. Український науковець В.Б. Аверьянов пропонує розуміти під ним діяльність особливого роду, зміст якої полягає у виконанні правових актів шляхом різних форм організуючого впливу.
Господарська діяльність у Господарському кодексі України (ст. 3 ГКУ) визначається, як діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Тема державного управління у державному секторі економіки надзвичайно складна та об’ємна. Якщо спрощувати, то поділ функцій владних органів та державних підприємств у лісовій галузі очевидний: перші визначають цілі, створюють середовище для ведення господарства, приймаючи для цього підзаконні акти, та слідкують за дотриманням законів, а другі – виконують поставлені цілі, ведуть лісове господарство, виробляють деревину та інші продукти лісу. У перших основний інструмент – влада, у других – матеріальні ресурси. Основними критеріями роботи перших є створення якісного середовища для розвитку лісогосподарського сектора, у других – належна та якісна охорона, захист та використання лісів, ефективне використання наявного майна, та як наслідок – отримання прибутку.

Важливою відмінністю між органами влади та суб’єктами господарювання є різниця у формі дотримання ними конституційного принципу законності. Для державних органів його зміст полягає в тому, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (частина 2 ст. 19 Конституції України). Аналогічна вимога закріплена у ст. 8 ГКУ. Іншими словами – державні службовці керуються правилом «дозволено робити тільки те, що передбачено законом».

Для всіх інших посадових осіб суб’єктів господарювання та громадян діє правило «дозволено все, що не заборонено законом». Звичайно, при цьому їхня поведінка має відповідати моральним засадам суспільства.

Форми державного управління у будь-якій сфері поділяють на правові (видання нормативно-правових актів, їх реалізація, прийняття на їх основі індивідуальних правових актів, вчинення дій юридичного характеру) та неправові (проведення зборів, консультацій, нарад, семінарів). Основною формою державного управління є прийняття нормативних та індивідуальних правових актів, що повинні базуватись виключно на вимогах закону.
Управління державними комерційними підприємствами має свої особливості, що характеризуються більшим обсягом повноважень органів влади у порівнянні із впливом на приватний сектор економіки. Такі особливості визначені у ст. ст. 22, 73–75 Господарського кодексу України. Держава здійснює регулюючий вплив на діяльність суб’єктів господарювання з використанням різних засобів і механізмів, основні з яких наведені у ст. 12 ГКУ (ліцензування, патентування, сертифікація, стандартизація, застосування нормативів і лімітів, регулювання цін та тарифів тощо).

Повноваження органів державного управління та компетенція їх керівників встановлюються нормативним актом органа влади, а повноваження керівників державних унітарних підприємств визначаються у статутах, що затверджуються відповідним органом управління майном.

Наприклад, коло компетенції ДАЛР України та його голови перелічено у пунктах 4, 6, 10 Указу Президента України №458/2011, яким затверджено Положення про Державне агентство лісових ресурсів України. Також повноваження цього органа перелічені у Лісовому кодексі України, Законах України «Про мисливське господарство та полювання», «Про управління об'єктами державної власності» тощо.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №1364 від 28.12.2011 року «Про утворення територіальних органів Державного агентства лісових ресурсів та внесення змін до деяких Постанов Кабінету Міністрів України», територіальні органи Державного агентства лісових ресурсів України були створені шляхом перетворення відповідних територіальних органів Державного комітету лісового господарства України.

Наказом Мінагрополітики №134 від 21.03.2012 року затверджено Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України. Прийнятим актом визначені основні завдання діяльності ОУЛМГ, форми їх організації та забезпечення, повноваження начальника управління, найважливіші питання організаційної роботи тощо.

Перелік повноважень кожного обласного управління лісового господарства, Рескомлісу АР Крим закріплені у локальних нормативних актах – відповідних Положеннях, що затверджені наказом ДАЛР України.

Згідно зі статутами державних підприємств сфери управління ДАЛР України, директор самостійно вирішує всі питання діяльності очолюваного підприємства, за винятком тих, що віднесені до компетенції Держлісагентства та ОУЛМГ.

Тому керівникам усіх без винятку державних органів не дозволяється неправомірно втручатись у кадрові питання підпорядкованих підприємств (надавати вказівки про призначення на посади, скорочення, накладення стягнень/заохочень тощо), питання закупівлі товарів (надавати вказівки про закупівлі товарів і послуг, про ціни закупівлі, контрагентів тощо), питання управління фінансами (надавати вказівки про укладення договорів на надання консалтингових послуг з іншими державними підприємствами, про перерахунок благодійної допомоги, про банки, де слід відкривати рахунки тощо), питання реалізації виробленої продукції (надавати вказівки про кількість, ціну продажу лісо/пиломатеріалів тощо), питання управління виробництвом тощо.

Крім того, органам влади не допустимо неправомірно впливати на реалізацію дозвільно-погоджувальних функцій, якими наділені керівники лісогосподарських підприємств (видання лісових квитків, погоджень при виділенні лісових ділянок у довгострокове користування, погоджень при зміні цільового призначення земельних лісових ділянок тощо).

Вирішення перелічених питань є компетенцією керівників цих підприємств, адже вони відносяться до сфери господарської діяльності або це прямо визначено законом. Згідно зі статутом, кожен директор державного/комунального підприємства несе відповідальність за стан діяльності очолюваного підприємства та самостійно вирішує всі питання його господарської діяльності. Підстави розірвання з ним трудових відносин у випадках невиконання ним поставлених завдань передбачені у контрактах, які укладає орган управління майном.

Водночас не є втручанням у господарську діяльність дії, які передбачені вимогами нормативно-правових актів. Наприклад, регулювання економічної діяльності державного підприємства відбувається через затвердження та погодження фінансових планів; управління уповноважені розподіляти між лісгоспами бюджетні кошти на виконання лісогосподарських робіт, брати участь у продажі необробленої деревини на аукціонах. Також ОУЛМГ щодо лісгоспів усіх відомств виконують дозвільно-погоджувальні функції в межах відповідного регіону. Наприклад, видають лісорубні квитки на рубки головного користування, погоджують плани санітарно-оздоровчих заходів тощо.

Запровадження регулятивного впливу господарської діяльності лісгоспів є обґрунтованим з огляду на те, що державні підприємства користуються державним майном на праві господарського відання. Тобто майно їм не належить, оскільки його власником є держава в особі органа влади, який відповідає за реалізацію державної політики у відповідній галузі.

З боку ДАЛР України та його територіальних органів не допускається дискримінація чи встановлення привілеїв для діяльності окремих підприємств (приміром, для лісгоспів сфери управління інших органів), створення нерівних умов, введення для них непередбачених законом обмежень тощо.

2.4 Благодійна допомога та консалтингові послуги: межі дозволеного 

До набрання у 2011 році чинності Законом про корупцію, мала місце практика, за якою державні підприємства за неформальними вказівками керівників «профільних» органів влади перераховували грошові кошти на адресу цих органів як благодійну допомогу. Як правило, це обумовлювалось недостатнім бюджетним фінансуванням державних інституцій. 

Наприклад, згідно зі звітом Рахункової палати України, що складений за підсумками перевірок підприємств сфери управління МВС України у вересні 2010 року, констатовано, що «державні підприємства, що належать до сфери управління МВС і надають платні послуги громадянам та юридичним особам, систематично оплачували рахунки міністерства і перераховували йому кошти як благодійну допомогу, тим самим незаконно спрямовуючи до МВС частки своїх доходів від ведення бізнесу».

Такі випадки контролюючими органами визнавались неправомірними, хоча прямої заборони на рівні закону не було.

Нагадаємо, що згідно із Законом України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05.07.2012 року, благодійною діяльністю визнається добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених цим Законом цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара (тобто набувачем благодійної допомоги). Благодійною пожертвою визнається безоплатна передача благодійником коштів, іншого майна, майнових прав у власність бенефіціарів для досягнення певних, наперед обумовлених цілей благодійної діяльності, відповідно до згаданого Закону.

Про заборону надання благодійної допомоги правоохоронним органам йшлось лише в Указі Президента України №328 від 11 квітня 2008 року «Про деякі заходи щодо запобігання корупції в судах та правоохоронних органах». З набранням чинності антикорупційних законів безоплатне одержання майна органами влади стало офіційно забороненим. 

 Важливо!
Органам державної влади та органам місцевого самоврядування заборонено одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків, передбачених законами та міжнародними договорами. 
(ст. 17 Закону про корупцію) 

Це означає, що державним/комунальним лісгоспам наразі не дозволяється перерахувати кошти як благодійну допомогу або надавати іншу матеріальну допомогу обласним управлінням. Це також стосується міністерств, районних адміністрацій, міліції, прокуратури, обласних чи районних рад тощо. Також їм не можна безоплатно передавати будь-яке майно. Тим більше це стосується практики оплати рахунків цих органів з віднесенням на власні видатки. Крім того, забороняється надання матеріальної допомоги правоохоронним органам. 

За загальним правилом, згідно з ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. 

Для державних підприємств підзаконними актами передбачені обмеження витрат на надання благодійної, спонсорської та іншої допомоги в розмірі не більше як 1% обсягу чистого прибутку (за результатами попереднього звітного року). Така вимога міститься у підп. в) пункту 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2006 року №1673 «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів». 

Слід враховувати, що згідно з ч. 9 ст. 75 Господарського кодексу України, розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог цього кодексу та інших законів. Порядок складання, затвердження та контролю фінансових планів державних підприємств затверджений Наказом Мінекономіки №173 від 21.06.2005 року. Цим документом передбачено, що фінансовий план підприємства складається за формою згідно з додатком 1 на кожен наступний рік з поквартальною розбивкою і відображає очікувані фінансові результати в запланованому році. Фінансовий план підприємства також містить довідкову інформацію щодо фактичних показників минулого року та планових показників поточного року. Вказаною формою передбачено зазначення напрямків використання чистого прибутку з їх розшифровкою. Для уникнення претензій з боку органів фінансової інспекції у разі планування витрат на надання благодійної допомоги є вкрай важливим зазначення відповідних напрямків у фінансовому плані. 
 

Проте закон не забороняє передавати майно владним органам за заниженими цінами. Приміром, досі розповсюджена негативна практика, коли автомобілі державних підприємств фактично використовуються органами влади на підставі договорів оренди. 

Коментована законодавча заборона цілком зрозуміла та відповідає цивілізованим відносинам у розвинутих суспільствах: влада повинна фінансуватись лише з бюджету, а бізнес – працювати за рахунок власних прибутків. 
Однак проблема належного фінансування органів влади залишається в Україні одним із корупційних ризиків та вимагає безумовного вирішення.

Державні службовці та інші посадовці бюджетної сфери, які щоденно виконують такі необхідні для держави та суспільства завдання, потребують гідної оплати праці. 

 Оплата консалтингових послуг 

При перевірках суб’єктів господарювання фіскальні та правоохоронні органи особливу увагу звертають на використання консалтингових послуг. Це пов’язано з тим, що під виглядом таких послуг насправді можуть здійснюватись різні фіктивні фінансові операції, в тому числі корупційні. Наприклад, під прикриттям договору про надання послуг на рахунки родичів корумпованого посадовця можуть перераховуватись кошти в якості неправомірної вигоди. До недавнього часу «консалтингові» схеми широко використовувались у приватному секторі господарювання для мінімізації оподаткування.
У зв’язку з цим для підприємств державної форми власності законодавство запроваджує обмеження на використання консалтингових та аудиторських послуг. Зокрема, згідно з пунктом 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2006 року №1673 «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів», міністерства та інші центральні органи виконавчої влади при формуванні та затвердженні фінансових планів підпорядкованих державних підприємств повинні обмежувати обсяг консалтингових та аудиторських послуг у розмірі не більше ніж 1,5% обсягу чистого прибутку.

В українському законодавстві немає ні визначення терміна «консалтинг», ні чіткої класифікації консалтингових послуг. Як правило, під ними розуміють професійну допомогу замовнику щодо вирішення певної проблеми на основі дослідження та аналізу конкретної ситуації. Перелік різновидів консалтингових послуг досить значний: управлінський, фінансовий, кадровий, юридичний, ІТ-консалтинг тощо. Визначення вартості наданих послуг – питання суто оціночне, адже такі послуги є творчим продуктом. 

Неприпустимою є практика нав’язування консалтингових послуг органами лісового господарства (примушування до укладення «добровільних» договорів) при наданні адміністративним послуг, зокрема при видачі сертифікатів про походження лісоматеріалів. Це є прямим порушенням законодавства, оскільки адміністративна послуга з видачі вказаних сертифікатів надається на безоплатній основі. Наведені положення передбачені п. 8 «Стандарту адміністративної послуги з видачі сертифіката про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій», що затверджений Наказом Держкомлісгоспу №230 від 07.09.2009 року. 

Корупційні ризики з’являються у ситуаціях, коли одне державне підприємство надає консалтингові послуги значній кількості держлісгоспів, укладаючи з ними сумнівні з точки зору економічної доцільності договори комісії тощо. Критично важливим є, те щоб співпраця була економічно обґрунтованою, не призводила до штучного підвищення цін для споживачів, базувалась на добровільній та взаємовигідній основі. Будь-який адміністративний вплив на керівників держлісгоспів, що має на меті укладення договорів, повинен відбуватись лише у правових формах. 

Фінансова-господарська діяльність подібних консалтингових підприємств державної власності має бути максимально прозорою та відкритою. Для усунення сумнівів щодо можливих зловживань адміністрації консалтингових державних підприємств, які безпосередньо підпорядковуються центральним органам влади, було б доцільно добровільно оприлюднювати власну фінансову звітність із деталізацією та обґрунтуванням здійснених видатків. 

2.5 Приватний бізнес та лісова галузь: антикорупційні запобіжники 

Приватний бізнес у лісовому секторі країни наразі представлений сферою лісопереробки та торгівлі деревиною. Крім того, приватні підприємці та юридичні особи надають значний обсяг послуг лісогосподарським підприємствам на умовах підряду (лісозаготівлі, транспортні послуги тощо). Також в окремих регіонах (Полісся, Карпати) поширена сезонна підприємницька діяльність, пов’язана з побічним лісокористуванням (заготівля дикорослих плодів, горіхів, ягід, грибів тощо). 

Стратегічно важливим для вітчизняної економіки є створення сприятливого інвестиційного клімату, що вимагає усунення корупційних чинників. Адже у багатьох іноземних інвесторів просто не передбачені окремі бюджети «на хабарі». Приміром, у першому півріччі 2010 року шведська меблева компанія «Ікеа», відома своєю політикою неприпустимості підкупів, залишила український ринок, реалізувавши свої лісопереробні активи в Карпатах. Офіційною причиною згортання бізнесу стали «несприятливі адміністративні процедури». Втім, адміністрація компанії неодноразово натякала на вимагання від неї хабарів з боку місцевої влади за надання земельних ділянок для будівництва торгівельних центрів. 

Незалежно від сфери діяльності (державна, приватна або некомерційна) корупція з’являється тоді, коли хто-небудь має монопольну владу над товарами чи послугами, існує їх дефіцит та у когось є певна свобода дій щодо їх розподілу і при цьому наявні недосконалі чи взагалі відсутні норми контролю. Своєрідною формою дефіциту є відсутність відкритості, тобто обмеження на комерційну, соціальну, політичну чи іншу інформацію. 
В Україні державні та комунальні лісогосподарські підприємства є монополістами у постачанні деревини на внутрішній ринок. Забезпечення сировиною у повному обсязі внутрішніх потреб є критично важливим, адже лісопереробна промисловість цілком залежна від лісової галузі. Тому основними чинниками запобігання корупції в лісовій галузі є обмеження проявів монополізму та дефіциту ресурсів, забезпечення відкритості та належного контролю за виконанням нормативних вимог.

19 лютого 2007 року Держкомлісгоспом України видано Наказ №42 «Щодо вдосконалення механізмів продажу необробленої деревини», яким затверджено Положення про організацію та проведенню аукціонів з продажу необробленої деревини (надалі – Наказ №42). Згідно з пунктом 1.2 цього Наказу, реалізація необробленої деревини всіма лісокористувачами здійснюється через аукціони з продажу необробленої деревини на біржі. Як засвідчила практика, цей наказ має суттєві недоліки, що негативно впливають на торгівлю деревиною. 

Відсутність прозорості у сфері торгівлі деревиною періодично породжує гучні конфлікти, пов’язані з обвинуваченням у корупції та проявах монополізму. Так, у листопаді 2010 року у Києві була зареєстровано ТОВ «Українська спеціалізована лісова біржа» (УСЛБ), статутний фонд якого становив 1 тис. грн. Засновниками біржі були дві маловідомі комерційні структури. Вказані фірми не мало жодного відношення до лісового господарства та досвіду проведення біржових торгів. Але вже через десять днів після реєстрації біржі на офіційному порталі Держкомлісгоспу був оприлюднений графік проведення торгів необробленою деревиною на 1 квартал 2011 року. Одразу після цього у більшості областей держлісгоспи сфери управління Держкомлісгоспу уклали з вказаною біржею договори про проведення аукціонів. 

На це одразу відреагувала асоціація «Союз бірж України», виступивши у грудні 2010 року з відкритою заявою, у якій йшлось про порушення в організації продажу необробленої деревини на українському ринку. На переконання асоціації, керівники лісгоспів укладали договори про участь у проведенні аукціонів із ТОВ «УСЛБ» під тиском керівництва Держкомлісгоспу навіть незважаючи на те, що представництва цієї біржі в регіонах не мають обладнаних торгових залів, відповідного програмного та технічного забезпечення, кваліфікованих працівників тощо. Таке становище, на їх думку, суперечило вимогам ст. 42 Конституції України, оскільки виникла б ситуація, коли одна біржа займатиме монопольне (домінантне) становище на ринку продажу необробленої деревини. Крім того, діяльність вказаної біржі не відповідала низці вимог Наказу №42. 

Після виникнення негативного резонансу та численних звернень до центральних органів влади договори з ТОВ «Українська спеціалізована лісова біржа» згодом були розірвані, а лісгоспи повернулись до реалізації заготовленої деревини на місцевих агропромислових біржах. 

Через поглиблення економічної кризи в Україні у 2009 році було ухвалено рішення про припинення роботи лісових аукціонів. Однак повернення до неухильного виконання вимог підприємствами ДАЛР України на початку 2011 року викликало значне невдоволення представників лісопереробної галузі, насамперед – через недоліки ціноутворення на деревину, що виставлялась на продаж. Попри це необхідно відмітити, що Наказ №42 значно обмежив можливі зловживання з боку керівників лісогосподарських підприємств при укладенні прямих договорів зі споживачами. Водночас окремі положення аукціонної системи торгівлі необробленою деревиною виявились неефективними і такими, що потребують подальшого вдосконалення та врегулювання. 
Окремі з них створюють корупційні можливості для неконкурентного розподілу сировини. Наприклад, згідно з пунктом 1.5 Положення №42, нереалізована на товарних біржах необроблена деревина реалізується підприємствами–постійними лісокористувачами за прямими договорами за цінами, не нижчих від тих, що склались на останньому аукціоні. Це надає можливості окремим учасникам аукціонів досягати протиправних домовленостей із постійними лісокористувачами на умовах того, що лоти деревини в подальшому не будуть ними викуплені, а деревина продана за меншими цінами.

Найгучніший конфлікт, пов’язаний з порушенням процедури продажу необробленої деревини, стався у середині 2012 року. Антимонопольний комітет України, розглянувши справу про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, 13.06.2012 року прийняв низку рішень щодо 14 найбільших лісопереробних підприємств країни та асоціації «Меблідеревпром» про накладення на них штрафів на загальну суму 419 млн. грн. Лісопереробники були звинувачені в антиконкурентних узгоджених діях та спотворенні результатів торгів на спеціалізованій біржі, внаслідок чого 11549 лотів необробленої деревини закуповувалися в умовах майже повної відсутності конкуренції. Загальний розмір штрафу став безпрецедентним за всю історію діяльності АМКУ. Однак на початку 2013 року окремі рішення Антимонопольного комітету постановами Київського апеляційного господарського суду були визнані недійсними в частині накладення штрафів. 

 Для усунення корупційних ризиків та вдосконалення практики аукціонної торгівлі деревиною необхідно суворо дотримуватись таких положень:
– дія наказу має поширюватися на всіх без винятку постійних лісокористувачів. Тому реалізацію заготовленої деревини через аукціони мають здійснювати всі лісогосподарські підприємства, а не тільки держлісгоспи сфери управління ДАЛР України. Винятки можуть бути зроблені для підприємств південних та східних областей країни; 
– на аукціон має виставлятися вся необроблена деревина в обсязі її квартальної заготівлі. Приховування підприємствами заготовленої деревини від виставляння на аукціон є порушенням, що потребує запровадження правових санкцій; 
– керівництву державних органів управління лісовим господарством та держлісгоспам забороняється впливати на хід проведення аукціонів, крім випадків, передбачених регламентом;
– важливо забезпечити дотримання вимоги про те, що ціни на аукціоні формуються вільно і нікому з учасників аукціону переваги щодо величини ціни не надаються;
– адміністраціям бірж забороняється приховувати інформацію про аукціони, що відбудуться, проводити закриті або замовлені аукціони для обмеженого кола осіб, видавати аукціонні свідоцтва суб’єктам господарювання, які не брали участі в ауціонах тощо 
Насамкінець варто згадати, що значна частина української деревини постачається на експорт. Тому для уникнення можливих корупційних зловживань та проявів монополізму існує нагальна потреба у забезпеченні прозорості та відкритості цієї частини ринку.