02/05/2014
0На Волині зафіксовано перший у нинішньому році випадок нападу змії. Стався він у Щитинській Волі — одному з найвіддаленіших сіл Ратнівського району…
А постраждала 70-річна мати-героїня Ганна Йосипівна Злотник. Її було госпіталізовано в реанімаційне відділення центральної районної лікарні.
Зі слів Ганни Йосипівни, того дня вона пішла до хліва по дрова. І тільки потягнула поліно, як по пальцю щось стукнуло і в якусь мить запекло вогнем.
— Дивлюсь, — пригадує жінка, — гадюка, виставила голову і сичить. Я схопила палицю і вирішила забити її, як робила це раніше. Але раптово втратила сили. Рука опухла, посиніла, вже й підняти її не могла. Мені зробилось погано. Дуже боялася, що змія мене вжалить ще раз. Впала на коліна й почала молитися Богу. Просила у Господа, щоб він допоміг. Кричала: «Рятуйте!». Хоча знала, що мене ніхто не почує, адже живу на околиці села, ще немає й року, як чоловік помер. А по сусідству — хати–пустки.
На колінах Ганна Йосипівна якось доповзла до хати. Потім із труднощами подолала поріг, щоб врешті–решт добратись до мобільного телефону. Зателефонувала дочці Марії, яка також живе у Щитинській Волі. На щастя, та відгукнулась і невдовзі прийшла. На руку вже страшно було дивитися. Марія, як і просила мати, налила їй велику склянку горілки, щоб знешкодити зміїну отруту. Хоча жінка багато літ уже не вживає спиртного. Здоров'я слабке. Але чомусь вважала, що горілка їй допоможе.
Марія наполягала, що треба звернутися до лікарів, але мати відмовлялася. Невдовзі приїхав мотоциклом і син Іван, який також мешкає в цьому селі. Побачивши синю і товстелезну руку матері, відразу ж викликав «швидку» з Межиситя. З часу укусу змії вже минуло чотири години.
Потерпіла була у вкрай важкому стані, — розповіла фельдшер Ірина Терещук. — Вона скаржилась на сильний біль у животі і під руками. Артеріальний тиск був дуже низький. Оскільки не мала протизміїної сироватки, то місце укусу гадюки обколола адреналіном. Зрештою, завдяки введенню ліків вдалось стабілізувати тиск. Щоб хвору доставити в центральну районну лікарню, потрібно було подолати більш як шістдесятикілометрову відстань. І незважаючи на бездоріжжя, водій Геннадій Піскарьов довіз потерпілу за рекордно короткий час — за 53 хвилини.
Проте всього цього Ганна Йосипівна не пам'ятає. До тями її привели лікарі реанімаційного відділення ЦРЛ на чолі із завідуючим Вадимом Бігуном, які й врятували жінці життя. Після чотиридобового перебування в реанімації Ганна Йосипівна доліковувалась у хірургічному відділенні. Вона стверджувала, що не пам'ятає такого випадку, аби змія вкусила людину так рано — у квітневу пору. І гадюки такої страшної, як ця, не бачила — чорна-чорна і товстелезна. А її, як розповіла, це вже утретє вжалила змія.
Першого разу — на білоруській території. Це було влітку під час збирання чорниць. Почула укус у мізинець. Схопила палку, що лежала поряд, і забила гадюку. Потім хустиною перев'язала пальця. Він швидко почав пухнути і синіти. Жінка не розгубилася. Як колись радили батьки та діди, звернулась із молитвою до Бога, просила порятунку. Отруту висмоктувала, а при цьому продовжувала збирати ягоди, яких на тому місці вродило ой як рясно. Швидко заповнила кошик і подалась до прикордонного пункту пропуску, де з підводою чекав чоловік. Швидко здали ягоди і поспішили додому, адже рука все товщала і товщала. А тут через два тижні весілля, дочку заміж треба видавати.
До лікарів не зверталася. Лікувалась самотужки, самогоном. А вранці наступного дня знов їй закортіло побувати на тому самому місці, надто вже багатими були там ягідники. Чоловік не перечив, запряг коня і доставив до кордону. Повернулася з лісу з кошиком чорниць.
Вдруге її вкусила гадюка в лісі неподалік дому. Тоді також збирала ягоди. Змійка була невелика — до тридцяти сантиметрів. Укус, на щастя, виявився не сильним. І отрути в організм, очевидно, потрапило небагато, бо пережила цей випадок майже безболісно.
До речі, тепер, коли гадюка жінку вжалила втретє, вона також висмоктувала отруту, але, як сама стверджує, вже має пошкоджені зуби… Тож з цим пов'язує свій важкий стан.
Насамкінець варто зазначити, що ось така «любов» у змій не лише до Ганни Злотник, а й загалом до її родини. Від укусів колись постраждали і її чоловік, якого поховала у минулому році, і її старенька баба, а також син Іван. Боролися зі зміїною отрутою самі: хто за допомогою кислого молока, а хто — горілки…
На прощання Ганна Йосипівна сказала, що цього разу смерть вже була на порозі. Але, дякуючи Господу і лікарям, вона почувається добре і з нетерпінням чекає наступних чорничних жнив.
